Постанова № 4600049, 29.04.2009, Харківський окружний адміністративний суд

УКРАЇНА

Харківський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.04.2009 р.                                                                                 № 2-а- 32188/08/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: П'янова Я.В.

При секретарі: Подосокорської А.О.

За участю представників сторін:

позивача: Горбенко С.С., Сліденко А.В.

1-го відповідача: Ульянов Д.В.

2-го відповідача: не прибув.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду позовну заяву Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Харкова до 1. ТОВ «Тау-система»; 2. ТОВ «Хоровпром» про стягнення суми

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Харкова, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Тау – Система та Товариства з обмеженою відповідальністю «Хоровпром» про стягнення коштів за нікчемною угодою.

Представник позивача позов підтримав та просив стягнути в доход держави все одержане відповідачами за угодою №11/02-08 від 11.02.08р. у сумі 1600000,00 грн. з кожного.

1-й відповідач, ТОВ «Тау-Система», надав заперечення на позов, в яких виклав свою позицію по справі та просив у задоволенні позову відмовити повністю.

2-й відповідач, ТОВ «Хоровпром», у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся повістками з поштовими повідомленнями, які направлялись за офіційним місцем знаходження згідно довідки органу реєстрації, однак були повернуті поштою з відміткою про причину повернення «за зазначеною адресою не значиться».

Згідно з ст. 35 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач є належно повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

2-й відповідач заперечення на позов не надав, правом участі судовому засіданні не скористався.

Крім того, до суду неодноразово викликався в якості свідка керівник (він же засновник) 2-го відповідача – Шиляєв М.Г., який у судові засідання не прибув.

Представники позивача та ТОВ «Тау-Система» вважали за можливе розглянути справу без участі 2-го відповідача та свідка, на підставі наданих документів.

Суд вважає, що нез'явлення 2-го відповідача та свідка в судове засідання не перешкоджає розгляду справи за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив таке.

Товариство з обмеженою відповідальністю „Тау - система" (код ЄДРПОУ 31641619) (1-й відповідач), зареєстроване як суб'єкт підприємницької діяльності Виконавчим комітетом Харківської міської ради від 23.10.2001 р., про що зроблений відповідний запис у журналі обліку реєстраційних справ за № 04059243Ю 0024562, та взяте на облік платника податків у ДПІ у Ленінському районі м. Харкова 30.10.2001 року за № 1637.

03.10.2008 року фахівцями ДПІ у Ленінському районі згідно з вимогами п.1 ч. І ст. ІІ Закону України від 04.12.1990р. №509-ХП „Про державну податкову службу в Україні" в присутності посадових осіб ТОВ «Тау-Система» проведена невиїзна документальна перевірка з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати податку на додану вартість (далі - ПДВ) та податку на прибуток.

Перевірка проводилась на підставі даних, зазначених у: декларації з податку на додану вартість за квітень 2008 року №23273 від 14.05.08р., додатку №5 до декларації - розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів за квітень 2008 року, реєстрі отриманих податкових накладних за квітень 2008 року, копії податкових накладних, Договорі №11/02-08 від 11.02.08р., декларації з податку на прибуток за 1 півріччя 2008 року №45292 від 08.08.08р.

Актом невиїзної документальної перевірки №1786/15-219/31641619 від 03.10.2008 року встановлено факт відображення 1-м відповідачем у податковій декларації за квітень 2008 року з ПДВ податкового кредиту та в декларації з податку на прибуток за 1 півріччя 2008 року валових витрат від операції придбання в квітні 2008 року проводу, кабелю та тросу по трьом податковим накладним від 08.04.08р. за №№229 та 230 і від 09.04.08р. за №232 на загальну суму 1600000,0 грн., у тому числі ПДВ 266667,0 грн. у Товариства з обмеженою відповідальністю „Хоровпром" (надалі - 2-й відповідач). Однак, 2-й відповідач не надавав податкові декларації з ПДВ до ДПІ за місцем реєстрації з моменту своєї реєстрації, в тому числі і за квітень 2008 року. Тобто, 2-й відповідач податкові зобов'язання з ПДВ від даної операції не задекларував та не сплатив до бюджету.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про відмову в задоволені позову з таких підстав.

Як свідчать матеріали справи, між ТОВ «Тау-Система» та ТОВ «Хоровпром» 11.02.2008 року був укладений Договір №11/02-08 від 11.02.2008 року про поставку проводу та кабелю ізольованого, виконання якого підтверджується виданими податковими накладними: №232 від 09.04.08р. на суму 800000,00 грн. (з них ПДВ складає 133333,33 грн.), №230 від 08.04.08р. на загальну суму 160460,00 грн. (з них ПДВ складає 26743,33 грн.) та №229 від 08.04.08р. на загальну суму 639540,00 грн. (з них ПДВ - 106590,00 грн.) та виписками 1-го відповідача за 08.04.08р. та 09.04.08р. про сплату 1600000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 266667,00 грн.) за отриману продукцію.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Позивач посилається на відсутність можливості 1-го відповідача на укладення угоди з 2-м відповідачем. Позивачем направлені листи до ДПІ у Святошинському районі м. Києва, на обліку якого знаходиться 2-й відповідач - ТОВ „Хоровпром" (запит від 15.10.2008 року № 5812/7/715-118) щодо надання інформації про стан знаходження даного підприємства на обліку, надання податкової звітності тощо, на який отримано відповідь від 28.10.2008 року за №12802/7/15-412 про те, що 2-й відповідач зареєстрований в Єдиному державному реєстрі 07.11.07р. за №10721020000021295, взятий на податковий облік ДПІ у Святошинському районі м. Києва за №79933 від 08.11.07р. Також повідомлено, що платником ПДВ 2-й відповідач зареєстрований 03.12.07р. (свідоцтво №100080703), однак з моменту реєстрації не звітував до інспекції, у зв'язку з чим до нього за вказане правопорушення були застосовані штрафні санкції. Керівник (він же засновник) 2-го відповідача на виклик до податкового органу не з'явився. Оперативними заходами, здійсненими працівниками податкової міліції, було встановлено особу керівника 2-го відповідача – Шиляєв М.Г. та отримано від нього пояснення. Так, відповідно до наданого директора 2-го відповідача Шиляєвим Миколою Георгійовичем пояснення від 23.09.08 р. вбачається, що останній зареєстрував підприємство виключно за винагороду від третіх осіб, для чого реєстраційні та статутні документи підписав не читаючи їх та не вникаючи в їх суть. Фінансово-господарська діяльність 2-го відповідача йому не відома. Договорів, актів виконаних робіт, податкових накладних та податкову звітність з ПДВ та з податку на прибуток особисто не підписував і нікого не уповноважував її підписувати. На посаду директора та головного бухгалтера також нікого не призначав. Печатку підприємства не отримував та не бачив і не підписував документи з реквізитами ТОВ „Хоровпром". Актом ДПІ у Святошинському районі м. Києва встановлено, що за юридичною адресою: м. Київ, вул. Сім'ї Сосніних, буд. З - ТОВ „Хоровпром" (код 35508091) та його посадові особи не знаходяться, інформація про їх місцезнаходження відсутня. По даному факту РУ ГУМВС у Святошинському районі м. Києва порушена кримінальна справа за ст.358 КК України № 58-1512 від 02.10.2008 року.

На підставі вищенаведеного позивач зробив висновок про нікчемність зазначеної угоди.

З такими висновками податкової інспекції суд не погоджується з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з абзацом 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з абзацом 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

Згідно з ч. 1 ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно із ч. 2 ст. 228 ЦК України, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Як вбачається із умов договору № 11/02-08 від 11.02.2008 р., вказаний договір є двостороннім, а по своїй суті – договорами поставки. Параграф 3 глави 54 ЦК України регулює відносини, пов’язані з виконанням договору поставки, а тому до умов договору поставки № 11/02-08 від 11.02.2008 р. застосовуються норми даної Глави.

Ухиляння однією із сторін двохстороннього договору від сплати податків за цим договором жодним чином не свідчить про порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (активні дії), оскільки об’єктивна сторона несплата до бюджету відповідного податку міститься не в діях, а в бездіяльності, з чого випливає, що висновок податкової інспекції про наявність ознак нікчемності правочину в укладеному між 1-м та 2-м відповідачами договорі, в розумінні п. 1 ст. 228 ЦК України - зроблений позивачем із невірним тлумаченням змісту вказаної норми матеріального права.

Позивачем не враховано припис акту цивільного законодавства України, який викладений в ч. 1 ст. 204 ЦК України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд зазначає, що підставою недійсності правочину, згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, згідно із якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Таким чином, висновок позивача про наявність ознак нікчемності правочину в укладеному між відповідачами договорі поставки, в розумінні ч. 1 ст. 215 ЦК України - зроблений відповідачем на підставі невірного тлумачення відповідачем змісту вказаної норми матеріального права.

Стаття 215 ЦК України розрізняє нікчемні та оспорювані правочини. Відмінність оспорюваних правочинів від нікчемних правочинів полягає в тому, що оспорювані правочини припускають дійсними, такими, що породжують цивільні права та обов’язки. Проте їхня дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою стороною у судовому порядку. Тобто, в даному випадку існує виключно судовий порядок (спеціальні правила) визнання правочину недійсним. Хоча відповідач і використав в акті перевірки такий термін, як «нікчемний правочин», відповідач не звернув уваги на те, що згідно із ч. 2 ст. 215 ЦК України нікчемним правочином є правочин, недійсність якого встановлена законом. Позивачем, при використанні терміну «нікчемний правочин», не звернуто увагу на те, що недійсність нікчемних правочинів визначена безпосередньо у правовій нормі.

Приписами закону, які прямо передбачають нікчемність правочину, є приписи, які містяться: у ч. 1 ст. 219 ЦК України, відповідно з якою у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним; у ч. 1 ст. 220 ЦК України, відповідно з якою у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним; у абзаці 1 ч. 2 ст. 221 ЦК України, відповідно з якою у разі відсутності схвалення правочину, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності батьками (усиновлювачами) малолітньої особи або одним з них, з ким вона проживає, або опікуном, цей правочин є нікчемним, тощо.

Частиною 1 ст. 207 Господарського кодексу України (далі – ГК України) встановлено, що господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Частиною 2 ст. 207 ГК України встановлено, що недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов’язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов’язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов’язану сторону певних обов’язків; допускають односторонню відмову від зобов’язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Також позивач не звернув увагу на те, що згідно із ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктом 11 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 р. № 509-XII встановлено, що органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними.

Як свідчать матеріали справи у сторін відсутні судові рішення, які набрали законної сили, за яким договір поставки № 11/02-08 від 11.02.2008 р. або окрема його умова визнано відповідним судовим рішенням недійсним.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Поза увагою позивача залишився той факт, що як 1-й, так і 2-й відповідачі виконали умови вищевказаного договору поставки, чим і підтвердили факт його укладення.

Щодо довідки про відсутність за фактичним місцезнаходженням ТОВ «Хоровпром» суд зазначає, що за приписами законодавства України, видавши суб’єкту підприємницької діяльності свідоцтво про державну реєстрацію, довідку про взяття на податковий облік і свідоцтво платника податку на додану вартість, держава через свої органи легалізувала діяльність підприємства, тобто взяла на себе певну відповідальність за факт надання підприємству статусу суб’єкта господарювання.

Також суд вважає за необхідне зазначити, згідно із ст. 2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб’єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Також, суд вважає за необхідне зауважити на те, що посилання податкового органу на недекларування податкових зобов’язань та їх несплата є правопорушенням, а не наявністю умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Доказом наявності вини сторони у формі умислу може бути лише вирок по кримінальній справі, що набрав законної сили, з питань, чи мали місце певні події та ким вони вчинені. Позивачем не надано до матеріалів справи вироку суду у кримінальній справі у відношенні посадових осіб ТОВ «Хоровпром» та ТОВ «Тау-Система».

Статтею 19 ГК України визначено, що держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб’єктів господарювання в тому числі у сфері фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин— за додержанням суб’єктами господарювання кредитних зобов’язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни. При цьому органи державної влади і посадові особи, уповноважені здійснювати державний контроль і державний нагляд за господарською діяльністю, їх статус та загальні умови і порядок здійснення контролю і нагляду визначаються законами.

Крім того, слід зазначити, що органом податкової служби не надано належних доказів встановлення факту фіктивного підприємництва 2-го відповідача.

За таких обставин, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 94, 160, 161, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України Харківський окружний адміністративний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Позов Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Харкова до 1. ТОВ «Тау-система»; 2. ТОВ «Хоровпром» про стягнення в доход держави все одержане відповідачами за угодою №11/02-08 від 11.02.2008 року у сумі 1600000,00 гривень з кожного - відмовити в повному обсязі.

На постанову через суд першої інстанції може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання постанови у повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно направляється до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова в повному обсязі виготовлена та підписана 05.05.2009р.

Суддя                                                                       П'янова Я.В.