Постанова № 4600001, 13.04.2009, Харківський окружний адміністративний суд

УКРАЇНА

Харківський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.04.2009 р.                                                                                 № 2-а- 28886/08/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: П'янова Я.В.

При секретарі: Подосокорської А.О.

За участю представників сторін:

Позивача: Гура О.В., Макаренко О.М.

Відповідача: Тамошюнас А.Р., Скрипникова М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду позовну заяву ТОВ "Веста 2002" до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова про визнання протиправними та нечинними податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ТОВ «Веста 2002», звернувся до суду з позовом до ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова про визнання протиправними та нечинними податкових повідомлень-рішень: №0001662330/0 від 06.11.08р. про донарахування суми податкового зобов’язання по податку на прибуток підприємств в розмірі 2433 363,00 грн. та №0001672330/0 від 06.11.08р. про донарахування суми податкового зобов’язання по податку на додану вартість в розмірі 2390724,00 грн.

В ході судового розгляду справи, позивачем було подано дві заяви про уточнення позовних вимог. Перша заява була подана у зв’язку з прийняттям відповідачем 19.12.08р. ще одного податкового повідомлення-рішення також під №0001672330/0 про донарахування позивачу суми податкового зобов’язання по ПДВ в розмірі 100500,00 грн. Другою заявою позивач частково погодився з донарахуванням йому податкового зобов’язання по податку на додану вартість. З урахуванням поданих заяв, позивач просить суд визнати протиправними та нечинними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова: №0001672330/0 від 06.11.08р. про визначення податкових зобов’язань по податку на додану вартість в частині донарахування 2290224,00 грн. (в тому числі: 1145112,00 грн. основного платежу та 1145112,00 грн. штрафних санкцій); №0001662330/0 від 06.11.08р. про визначення податкових зобов’язань по податку на прибуток підприємств в розмірі 2433363,00 грн.; №0001672330/0 від 19.12.08р. про визначення податкових зобов’язань по податку на додану вартість в розмірі 100500,00 грн.

          В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказує на те, що здійснення відповідачем корегування показників податкових декларацій позивача та донарахування податкових зобов’язань по податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість проведено безпідставно та протиправно.

Позивач стверджує, що зміст договорів комісії від 14.04.08р. №1-К-04-08 та №2-К-04-08 відповідає вимогам Цивільного кодексу України; сторонами при укладенні договорів було досягнуто згоди щодо всіх суттєвих умов; позивач та ТОВ «Аметист-комерц» мали необхідний обсяг цивільної дієздатності та уклали договори комісії при вільному волевиявленні сторін у письмовій формі; виконання договорів комісії підтверджується необхідними первинними документами, що свідчить про реальне настання наслідків на які було спрямоване укладення та виконання цих договорів.

Відповідач в Акті перевірки не навів жодних доказів в обґрунтування наявності у позивача та ТОВ «Аметист-комерц» умислу, наміру на укладення господарського зобов’язання з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, скоєння дій, направлених на ухилення від сплати податків. Навпаки, під час виконання договорів комісії позивач нараховував податкові зобов’язання з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість з сум отриманої комісійної винагороди; контрагент позивача (ТОВ «Аметист-комерц») нараховував податкові зобов’язання по податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість з прибутку, отриманого в результаті продажу товару за договорами комісії. Таким чином, виконання договорів комісії було спрямовано не на ухилення, а на сплату податків до бюджету.

Договори комісії від 14.04.08р. №1-К-04-08 та №2-К-04-08 не були визнані недійсними в судовому порядку та є чинними.

Враховуючи викладене, позивач вважає, що висновки акту виїзної планової документальної перевірки ДПІ у Червонозаводському районі м.Харкова №4327/233/35699547 від 24.10.08р. є законодавчо необґрунтованими, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення є такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства України.

Представник позивача в судове засідання з’явився та підтримує позовні вимоги, викладені в адміністративному позові.

Представник відповідача, Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова, в судове засідання з’явився та проти позову заперечує повністю, свої аргументи виклав у запереченні на адміністративний позов.

Відповідач в обґрунтування своїх заперечень по суті позову вказує на те, що позивачем було занижено доходи від продажу товарів реалізуємих протягом перевіряємого періоду в межах договору комісії з ТОВ «Аметист-комерц» (комітентом). За думкою ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова, метою укладення договорів комісії, є отримання позивачем податкової вигоди за рахунок ТОВ «Аметист-комерц». Суть зазначеної вигоди полягає в тому, що, застосовуючи механізм комісійних правовідносин, ТОВ «Веста 2002» фактично виводило з-під сфери дії Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» кошти, отримані за договорами купівлі-продажу, переводячи таким чином статус платника податків на ТОВ «Аметист-комерц». З огляду на це, відповідач робить висновок про наявність у сторін договорів комісії під час їх укладення мети, суперечної інтересам держави та суспільства, визнає такі угоди нікчемними, здійснює коригування показників податкової звітності позивача.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з такого.

ТОВ «Веста 2002» зареєстровано Виконавчим комітетом Харківської міської ради 05.03.08р. Основним видом діяльності Товариства є посередницька та комісійна діяльність в торгівлі паливом, хімічними речовинами.

Для здійснення своєї безпосередньої діяльності ТОВ «Веста 2002» в квітні 2008 року було укладено 2 договори комісії на здійснення купівлі та продажу товару з ТОВ «Аметист-комерц».

Згідно з умовами договору комісії №2-К-04-08 від 14.04.08р., позивач, як комісіонер, взяв на себе зобов’язання від свого імені, за дорученням та за рахунок комітента здійснювати операції з купівлі товару, а за договором комісії №1-К-04-08 від 14.04.08р., позивач, як комісіонер, взяв на себе обов’язок від свого імені, за дорученням та за рахунок комітента здійснювати операції з продажу товару. Найменування, конкретні умови по кількості, якості та ціні придбаваємого/реалізуємого товару визначались сторонами договорів комісії в відповідних додатках.

Укладеними договорами комісії передбачено, що право власності на товар до комісіонера не переходить (п.1.1); комітент зобов’язаний забезпечити комісіонера всім необхідним для виконання зобов’язань перед третіми особами (п.3.1); комісіонер здійснює приймання-передачу товару по актам приймання-передачі (п.4.2); по виконанню зобов’язань по договору комісіонер надає комітенту звіти та акти виконаних робіт (п.5.1); розмір комісійної плати встановлюється у вигляді відсотків від загальної вартості проданого (придбаного) товару (п.5.2).

В рамках зазначених договорів комісії, ТОВ «Веста 2002» укладало угоди на придбання товару, своєчасно надавало комітенту звіти про купівлю товару і на підставі договірних умов проводило подальший продаж товару комітента на території України.

На виконання договору комісії №2-К-04-08 від 14.04.08р., придбання товару протягом перевіряємого періоду здійснювалось позивачем у ТОВ «Аструм Ойл 2000»; ТОВ «Новатекс 2000»; ТОВ «СГ» та ТОВ «БТ Трейдінг». Придбання товару позивачем (комісіонером) здійснювалось з відстрочкою платежу до 10-15 днів. При цьому, ТОВ «Аметіст-комерц» виступав майновим поручителем для забезпечення виконання зобов’язань з оплати товару перед постачальниками.

Після здійснення комісіонером купівлі товару для комітента на адресу комітента надавався звіт про купівлю товару з зазначенням обсягу та вартості товару. Після цього, комітент реалізуючи своє право розпорядження товаром передавав його позивачу за договором №1-К-04-08 з метою подальшого продажу.

На виконання договору комісії №1-К-04-08 від 14.04.08р., продаж товару ТОВ «Аметист-комерц» здійснювався позивачем ТОВ «БТ Трейдінг» та ТОВ «Валеско».          

Після здійснення комісіонером продажу товару комітента, комітенту надавався звіт про продаж товару з зазначенням обсягів та вартості товару. Оплата за проданий товар комітента відповідно до умов договорів купівлі-продажу надходила від покупців на розрахунковий рахунок позивача (комісіонера) і далі перераховувалась на розрахунковий рахунок постачальників товару. Дебіторська заборгованість ТОВ «Аметіст-комерц» з оплати за придбаний позивачем (комісіонером) товар та кредиторська заборгованість позивача (комісіонера) перед ТОВ «Аметіст-комерц» за реалізований товар погашалась на підставі ст. 601 Цивільного кодексу України та ст. 203 Господарського кодексу України шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. Залишок коштів отриманих від реалізації товару за вирахуванням коштів перерахованих постачальникам та суми комісійної винагороди перераховувався позивачем на розрахунковий рахунок комітента – ТОВ «Аметист-комерц».

Виконання позивачем договорів купівлі товару, договорів комісії та договорів продажу товару підтверджується належним чином оформленними первинними документами та податковими накладними.

Під час розгляду справи відповідачем було подано клопотання про витребування у ДПІ в Святошинському районі м. Київа акту зустрічної документальної перевірки ТОВ «Аметист-комерц». В якості підстав для витребування зазначеного документа, відповідач зазначає, що остаточні висновки щодо правомірності ведення податкового обліку позивача можуть бути зроблені лише після аналізу порядку ведення податкового обліку його контрагента. Судом було відхилено клопотання відповідача, оскільки ні Закон України «Про податок на додану вартість», ні Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» не ставлять у залежність право платника податків на відображення певних сум у складі валових витрат та податкового кредиту з ПДВ від результатів відображення зазначених операцій у податковому обліку контрагента. Крім того, суд неодноразово відкладав розгляд справи за клопотанням відповідача та надавав йому достатній час для обгрунтування власної процесуальної позиції.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та запереченн. В адміністративних справах про протиправність рішень суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що відповідачем не доведено факту укладення позивачем договорів комісії з метою суперечною інтересам держави та суспільства та наявності підстав для визнання таких угод нікчемними.

Посилання відповідача на той факт, що комітент не є власником майна придбаного комісіонером, а комісіонер не має права оподатковувати фінансово-господарські операції з купівлі та продажу товару в межах договорів комісії, як комісійні, а має обліковувати їх як угоди з купівлі-продажу товару, є безпідставними.

Ст. 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, а саме, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Вимоги щодо недійсності правочинів (угод) передбачені статтею 215 Цивільного кодексу України. Пункт 1 статті 215 Цивільного кодексу України, передбачає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог встановлених частинами першою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Таким чином, саме стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину та передбачає що:

-          зміст правочину не може суперечити вимогам ЦК, іншим нормативним актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

-          особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

-          волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

-          правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

-          правочин має бути спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним.

Суд вважає, що зміст договорів комісії від 14.04.08р. №1-К-04-08 та №2-К-04-08 відповідає вимогам Цивільного кодексу України; сторонами при укладенні договорів було досягнуто згоди щодо всіх суттєвих умов; позивач та ТОВ «Аметист-комерц» мали необхідний обсяг цивільної дієздатності та уклали договори комісії при вільному волевиявленні сторін у письмовій формі; виконання договорів комісії підтверджується необхідними первинними документами, що свідчить про реальне настання наслідків на які було спрямоване укладення та виконання цих договорів.

Ст. 215 Цивільного кодексу України розрізняє нікчемні та оспорювані правочини. Відмінність оспорюваних правочинів від нікчемних правочинів полягає в тому, що оспорювані правочини припускають дійсними, такими, що породжують цивільні права та обов’язки. Проте їхня дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою стороною у судовому порядку. Тобто, в даному випадку існує виключно судовий порядок (спеціальні правила) визнання правочину недійсним.

ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова, використовуючи в акті перевірки такий термін, як «нікчемний правочин», не звертає уваги на те, що згідно з ч.2 ст. 215 ЦК України нікчемним правочином є правочин, недійсність якого встановлена законом.

Приписами закону, які прямо передбачають нікчемність правочину, є приписи, які містяться: у ч. 1 ст. 219 ЦК України, згідно з якою у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним; у ч. 1 ст. 220 ЦК України, відповідно до якої у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним; у абзаці 1 ч. 2 ст. 221 ЦК України, згідно з якою у разі відсутності схвалення правочину, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності батьками (усиновлювачами) малолітньої особи або одним з них, з ким вона проживає, або опікуном, цей правочин є нікчемним; ч. 2 ст. 228 ЦК України, відповідно до якої нікчемним є правочин, який порушує публічний порядок тощо.

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правова природа договорів комісії на купівлю (продаж) товару визначає наступне волевиявлення сторін цих договорів (правочинів): у комітента – на отримання товару (грошових коштів від продажу товару), у комісіонера – на отримання суми комісійної винагороди від купівлі (продажу) товару комітента. Ніякої іншої мети (завдання збитків державі шляхом несплати податків з боку комісіонера та «штучне» перенесення податкового тиску з комісіонера на комітента) ці правочини не містять і містити не можуть, оскільки зобов’язання припиняється його виконанням. Тобто, після виконання договору внаслідок отримання кожною зі сторін бажаного результату, всі правовідносини між ними закінчуються. Після цього у кожної зі сторін правочину (договору) виникають правовідносини вже з іншим суб’єктним складом: між комітентом і державою та комісіонером і державою.

Матеріали справи підтверджують, що під час виконання договорів комісії позивач нараховував податкові зобов’язання з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість з сум отриманої комісійної винагороди. Отже, виконання договорів комісії було спрямовано не на ухилення, а на сплату податків до бюджету.

Що стосується додатково прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення від 19.12.08р. №0001672330/0 про визначення податкових зобов’язань по податку на додану вартість в сумі 100500,00 грн., то суд вважає його таким, що не має під собою жодних правових підстав.

За результатами проведеної комплексної документальної перевірки на підставі Акту №4327/233/35699547 від 24.10.08р., відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0001672330/0 від 06.11.08р. про донарахування суми податкового зобов’язання по податку на додану вартість в розмірі 2390724,00 грн. Зазначена сума була сформована за двома фактами порушення, встановленими актом перевірки. Позивач погодився з донарахуванням суми податкового зобов’язання по ПДВ в розмірі 100500,00 грн. (з них: 67000,00 грн. – основного платежу та 33500,00 грн. – штрафних санкцій), оскільки зайво включив до складу податкового кредиту суму ПДВ 67000,00 грн. за податковою накладною, отриманою від контрагента ТОВ «СГ» на суму 402000,00 грн., яка не містить індивідуальний номер постачальника, та оплатив визначену суму податкового зобов’язання. Однак, відповідач повторно донарахував позивачу суму податкового зобов’язання по ПДВ в розмірі 100500,00 грн. податковим повідомленням-рішенням від 19.12.08р. №0001672330/0, що суперечить основним принципам системи оподаткування, затвердженим ст.3 Закону України від 25.06.91р. №1251 «Про систему оподаткування».

При зазначених обставинах, вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають задоволенню в повному обсязі, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать діючому законодавству та фактичним обставинам справи.

З огляду на вищевикладене, керуючись ст.ст. 94, 160, 161, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Харківський окружний адміністративний суд –

П О С Т А Н О В И В:

Позов ТОВ "Веста 2002" до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова про визнання протиправними та нечинними податкових повідомлень-рішень - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова №0001672330/0 від 06 листопада 2008 року про визначення податкових зобов’язань по податку на додану вартість в частині донарахування ТОВ «Веста 2002» 1145112,00 грн. основного платежу та 1145112,00 грн. штрафних санкцій.

Визнати протиправним та нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова від 06.11.08р. №0001662330/0 про визначення податкових зобов’язань по податку на прибуток підприємств.

Визнати протиправним та нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ Червонозаводському районі м. Харкова від 19.12.08р. №0001672330/0 про визначення податкових зобов’язань по податку на додану вартість.

На постанову через суд першої інстанції може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання постанови у повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно направляється до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова в повному обсязі виготовлена та підписана 21.04.09 р.

Суддя                                                                       П'янова Я.В.