Постанова № 4599988, 29.01.2009, Харківський окружний адміністративний суд

УКРАЇНА

Харківський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.01.2009 р.                                                                                 № 2-а- 18473/08/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючий суддя: П'янова Я.В.

При секретарі: Подосокорської А.О.

За участю представників сторін:

Позивача: Моїсеєнко К.О.

Відповідача: Онопрієнко Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду позовну заяву Акціонерного товариства науково-виробничого об’єднання «Днепро» до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Акціонерне товариство науково-виробниче об’єднання «Днепро»,звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому з урахуванням наданих доповнень позовних вимог, просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова № 0002532302/0 від 13.10.2008 р. та № 0002532302/1 від 11.11.2008 р про визначення суми податкового зобов’язання за платежем податок на прибуток у сумі 595524,00 грн., у тому числі 415019,00 грн. за основним платежем та 180505,00 грн. за штрафними санкціями.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив суд скасувати оскаржувані податкові повідомлення-рішення, посилаючись на порушення відповідачем норм чинного законодавства при їх винесенні.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що згідно акту про результати виїзної планової перевірки № 5171/23-506/23457512 від 06 жовтня 2008 року (пункт 3.1.1) відповідачем зроблені необґрунтовані висновки про заниження скоригованого валового доходу на суму 956174,16 грн. за отримані позивачем послуги з оренди приміщень за договором оренди № 31/08/А від 31.08.2006 року та про завищення валових витрат на загальну суму 703906,00 грн., тобто вказано на порушення пп. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону про прибуток, у зв’язку з віднесенням до складу валових витрат суми процентів за кредитним договором № 010-2/02/1-752-07 від 20.06.2007 року.

Відповідач, Державна податкова інспекція у Київському районі м. Харкова, проти позову заперечує повністю з підстав, викладених в запереченнях на позов, вважає, що донарахування згідно спірних податкових повідомлень-рішень, що прийняті за результатами перевірки позивача, відповідають нормам діючого законодавства та є правомірними, у зв’язку з чим просить відмовити в позові в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про задоволення позову, виходячи з такого.

При розгляді матеріалів справи судом встановлено, що Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Харкова на підставі Акту про результати виїзної планової документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 р. по 31.03.2008 р. № 5171/23-506/23457512 від 06.10.2008р., видане податкове повідомлення-рішення № 0002532302/0 від 13.10.2008 р. та № 0002532302/1 від 11.11.2008 р. про визначення суми податкового зобов’язання за платежем: податок на прибуток у сумі 595524,00 грн., у тому числі 415019,00 грн. за основним платежем та 180505,00 грн. за штрафними санкціями.

Згідно з вищезазначеним актом перевірки (пункт 3.1.1) відповідачем зроблено висновок про заниження скоригованого валового доходу на суму 956174,16 грн., що стало підставною для нарахування 239043,54 грн. податку на прибуток.

На думку відповідача заниження валового доходу відбулося в результаті невідображення підприємством позивача у податковому обліку суми безоплатно отриманих послуг, чим порушено пп. 4.6.1 п.4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Суму такого доходу складають, нібито, отримані позивачем послуги з оренди приміщень за договором оренди № 31/08/А від 31.08.2006 року між позивачем (АТ НВО «Днепро») та ТОВ ВО «Днепро». Оскільки орендодавцем є пов’язана (у розумінні п. 1.26 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств») з позивачем особа – на думку відповідача позивач отримав послуги з оренди приміщень за ціною, нижчою від ринкової, і така різниця між ринковою вартістю послуг оренди та вартістю послуг за договором – і складає вартість безоплатно наданих послуг, які не включено до валового доходу.

Отримані позивачем послуги не є безоплатно йому наданими, з огляду на таке.

Згідно з п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі за текстом – Закон про прибуток) об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 Закону про прибуток, на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань. Згідно з п. 4.3 ст. 4 Закону про прибуток скоригований валовий доход – це валовий доход, визначений згідно з пунктом 4.1 ст. 4 Закону про прибуток без врахування доходів, зазначених у п. 4.2 ст. 4 Закону про прибуток.

Відповідно до п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону про прибуток валовий доход включає доходи у вигляді вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку.

Відповідно до п. 1.23 ст. 1 Закону про прибуток безоплатно наданими послугами є послуги, які надаються без вимоги про компенсацію їх вартості.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає наймачеві майно у користування за плату.

Відповідно до п. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним зі способів захисту цивільних прав є примусове виконання обов’язків в натурі.

Позивач, на підставі договору оренди № 31/08/А, що був укладений 31.08.2006 року між позивачем та третьою особою (орендодавцем), отримував послуги з оренди приміщень загальною площею 1462,04 м2, а щомісячна орендна плата за договором складала 29240,80 грн., а з 01.01.2008 – 36551,00 грн. Отримання послуг оренди здійснюється за компенсацію у грошовій формі, тобто послуги з оренди оплачуються в узгодженому сторонами розмірі.

Суд зазначає, що відповідач невірно тлумачить зміст норми, згідно якої він визначив доход позивача, а повинен був визначити витрати.

Згідно з ст. 7 Закону про прибуток врегульовано оподаткування операцій особливого виду. Зокрема п. 7.4 ст. 7 врегульовано оподаткування операцій з пов'язаними особами.

За договором оренди позивачем були понесені витрати у вигляді орендної плати.

У підпункті 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону про прибуток вказано, що з метою оподаткування витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи, визначаються виходячи із договірних цін, але не більших за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання.

Таким чином, оскільки позивачем здійснені витрати з оплати послуг з оренди, то і звичайні ціни застосовуються для визначення з метою оподаткування витрат позивача за договором оренди, а не оподаткування його валового доходу.

Відповідно до п.1.20.1 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» звичайною вважається ціна, встановлена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Відповідно до п.1.20.2 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

Відповідно до п. 1.20.51 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни "справедлива вартість", "ринкова вартість" та "чиста вартість реалізації", які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну "звичайна ціна", визначеного цим Законом.

Методологічні положення формування інформації про операції пов'язаних сторін визначено Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 23 „Розкриття інформації щодо пов'язаних сторін", затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 18.06.01№ 303. Відповідно до цього стандарту бухгалтерського обліку за методом порівняльної неконтрольованої ціни застосовується ціна, яка визначається за ціною на аналогічну готову продукцію (товари, роботи, послуги), що реалізується не пов'язаному з продавцем покупцеві за звичайних умов діяльності.

Відповідно до п.п. 1.20.8 Закону про прибуток обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Відповідно до п.п. 1.20.8 п. 1.2 ст. 1 Закону про прибуток при проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін.

Суд вважає за необхідне зауважити на те, що під час проведення перевірки підприємства перевіряючі з письмовим запитом щодо застосування звичайної ціни до позивача не зверталися.

У відповіді на запит податкового органу про ринкову вартість нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м.Харків, вул. Ак. Павлова, 82, Харківська торгово-промислова палата повідомила, що вартість такого нежитлового приміщення в період з 01.04.2007 р. по 31.03.2008 р. за 1 кв.м. могла складати 15,00 – 20,00 у.о.

При цьому в якості підстави для такого висновку спеціаліст посилається на періодичне видання «Харків інвестиційний» 2007, 2008 р.р. та данні мережі Інтернет.

Аналіз зазначеного висновку, покладеного податковим органом у свої висновки, свідчить про те, що оцінка вартості нежитлового приміщення проводилася даною установою без фактичного виїзду на об’єкт, без врахування стану приміщення та наявності комунікацій, тобто без проведення повного комплексу оціночних процедур згідно з вимогами чинного законодавства.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що обґрунтовуючи застосування до послуг за договором оренди звичайної ціни на підставі інформації від 17.09.2008р. №Н1-373, отриманої з Харківської торгово-промислової палати, відповідач порушив вищевказані норми законодавства України і не прийняв до уваги та не досліджував випадки надання послуг оренди приміщень за адресою: м.Харків, вул. Ак. Павлова, 82, у період з 01.04.2007 р. по 31.03.2008 р. орендарям, не пов'язаним з орендодавцем.

П.п.1.20.10 п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом.

На теперішній час законодавчо не встановлена процедура нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.

Таким чином, суд вважає, що відповідачем при визначенні звичайної ціни в даному випадку не дотримані вимоги ні п.п.1.20.2, ні п.п.1.20.10 п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а отже відповідачем не доведено, що ціни договорів щодо орендної плати не відповідають рівню звичайної ціни, а отже, згідно з п.п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" вважається, що позивач отримав послуги за звичайними цінами, що визначені сторонами договору. Таким чином є неправомірним донарахування позивачу податку на прибуток у розмірі 239043,54 грн.

Щодо нарахування позивачу 175976,50 грн. податку на прибуток за завищення валових витрат на загальну суму 703906,00 грн., в порушення пп. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону про прибуток, у зв’язку з віднесенням до складу валових витрат суми процентів за кредитним договором № 010-2/02/1-752-07 від 20.06.2007 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.п.5.5.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Суд не погоджується з висновком відповідача, що завищенням позивачем валових витрат є віднесення до них суми процентів за кредитним договором № 010-2/02/1-752-07 від 20.06.2007 року, які позивач не мав права враховувати у складі валових витрат, оскільки кредит частково був отриманий для погашення заборгованості за іншим кредитним договором (№ 014/02/3-1254-06 від 28.07.2006), що не є господарською діяльністю.

Своє рішення відповідач мотивував, посилаючись на п. 1.32 Закону про прибуток, згідно з яким, господарська діяльність – це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу. А оскільки, на думку відповідача, кредит був направлений на погашення іншого кредиту і позивач не отримав доходу від цієї операції – то її не можна вважати господарською і сплачені відсотки не можна відносити на валові витрати.

Суд вважає, що відповідачем зроблені невірні висновки щодо завищення позивачем валових витрат, отримання кредиту за договором № 010-2/02/1-752-07 від 20.06.2007 року для погашення заборгованості за кредитним договором № 014/02/3-1254-06 від 28.07.2006 року, який був використаний для господарської діяльності, що підтверджується актом перевірки №3039/23-5/23457512 від 10.07.2007р., та сплата відсотків за ним є господарською діяльністю з огляду на таке.

У п. 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 „Дохід”, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 290 від 29.11.1999 року, надано визначення доходу. Згідно з цим пунктом доходом є збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, які приводять до зростання власного капіталу.

Пункт 1.32 Закону про прибуток визначає: «господарська діяльність – будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу».

Така направленість на отримання доходу знайшла відображення у діях позивача.

Оскільки кредитні кошти за договором № 010-2/02/1-752-07 від 20.06.2007 р. були направлені на погашення кредиту за договором № 014/02/3-1254-06 від 28.07.2006р. - така операція є господарською, оскільки повернення банку коштів призвело до зменшення зобов’язання за кредитним договором, тобто до збільшення економічної вигоди – до доходу.

Розмір відсотків за кредитним договором № 014/02/3-1254-06 від 28.07.2006р. складав 11,00 відсотків річних в Євро. Розмір відсотків за кредитним договором № 010-2/02/1-752-07 від 20.06.2007 складає 10,75 відсотків річних в доларах США. Тобто позивач зменшив для себе вартість кредитних коштів на 0,25 %.

Таким чином, позивач виконав вимоги п. 1.32 Закону про прибуток відносно направленості діяльності на отримання доходу: змінив валюту кредитування з постійно зростаючого на той час Євро на більш стабільний долар США, знизив вартість кредитних ресурсів та зменшив зобов’язання перед кредитором, що є економічно вигідним.

Згідно з п.1.32 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до п.1.11 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" кредит - це кошти та матеріальні цінності, які надаються резидентами або нерезидентами у користування юридичним або фізичним особам на визначений строк та під процент. Кредит розподіляється на фінансовий кредит, товарний кредит та кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики.

Згідно з п.п.1.10 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" проценти - це дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна. До процентів включаються платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит.

Підпунктом 5.5.1 п.5.5 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що до складу валових витрат відносяться будь - які витрати, пов’язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов’язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв’язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Відповідно до кредитного договору від 20.06.07р. за №010-2/02/1-752-07 ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" відкрито для АТ НВО «Днепро» на відновлювальну кредитну лінію в розмірі 3 009 000,00 доларів США строком до 20.06.12р. За використання кредитних коштів АТ НВО «Днепро» сплачує банку відсотки за кредит у розмірі 10,75 % річних.

Згідно з п.п. 2.1 п.2 цього Договору об'єкти кредитування - рефінансування заборгованості за кредитним договором №014/02/3-1254-06 від 28.07.06р., який наданий строком до 28.07.11р. та для поповнення обігових коштів, а саме: для придбання товарів та сплати послуг пов'язаних з основною діяльністю.

21 червня 2007 року АТ НВО «Днепро» на адресу ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" направлено заяву про обмін (конвертацію) іноземної валюти. Мета використання купленої валюти: погашення кредиту згідно кредитного договору №014-02/3-1254-06 від 28.07.2006 року. Згідно даної заяви підприємством АТ НВО «Днепро» 21 червня 2007 року отримано 1701000,00 доларів США, конвертовано в 1260000,00 Євро, які використані для погашення кредиту згідно кредитного договору №014-02/3-1254-06 від 28.07.2006 року.

Всього, згідно кредитного договору від 20.06.2007 року за №010-2/02/1-752-07, АТ НВО «Днепро» отримало у ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" кредитні ресурси у розмірі 2 901 000,00 доларів США, з яких 1701000,00 гри. (58 % від загальної суми кредиту) для погашення кредиту згідно кредитного договору №014-02/3-1254-06 від 28.07.2006 року.

За використання залучених кредитних ресурсів по договору від 20.06.2007 року за №010-2/02/1-752-07 підприємству АТ НВО «Днепро» нараховані відсотки, які включені до складу валових витрат декларації з податку на прибуток: червень 2007 року - 39429,14 грн. Всього II квартал 2007 року 39429,14 грн., липень 2007 року - 132269,65 грн., серпень 2007 року - 137336,47 грн., вересень 2007 року - 138071,70 грн. Всього III квартал 2007 року 407677,82 грн., жовтень 2007 року - 121547,99 грн., листопад 2007 року - 126686,98 грн., грудень 2007 року - 142386,47 грн. Всього ІУ квартал 2007 року 390621,44 грн., січень 2008 року - 130966,20 грн., лютий 2008 року - 116101,47 грн., березень 2008 року - 126 115,62 грн. Всього І квартал 2008 року 373183,29 грн.

Враховуючи п.1.32 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" операції з отримання АТ НВО «Днепро» кредиту в розмірі 1701000,00 доларів США, який конвертовано в 1260000,00 Євро, для погашення фінансового кредиту згідно кредитного договору №014-02/3-1254-06 від 28.07.06р. є діяльністю підприємства, яка направлена на отримання доходу.

Таким чином, відсотки у розмірі 703906,0 гри. в т.ч.: - II кв. 2007 року - 24447,00 (39429,14 х 62 % - відсотки за II квартал) грн.

Сума відсотків у розмірі 62% розрахована наступним чином: 1701000 доларів США (сума кредитних ресурсів, які використані для погашення кредиту згідно кредитного договору №014-02/3-1254-06 від 28.07.06р.) / 2701000 доларів США (сума кредитних ресурсів, які отримані підприємством в 2 кв. 2007 року з загальної суми кредитних коштів 2901000 доларів США).-III кв. 2007 року - 236453,00 (407677,82 х58 %) грн.

Сума відсотків у розмірі 58% розрахована наступним чином: 1701000 доларів США (сума кредитних ресурсів, які використані для погашення кредиту згідно кредитного договору №014-02/3-1254-06 від 28.07.06р.) / 2901000 доларів США (загальна сума кредитних ресурсів, які отримані підприємством згідно кредитного договору від 20.06.07р. за №010-2/02/1-752-07). ІУ квартал 2007 року - 226560,00 (390621,44 х 58%) грн.; І квартал 2008 року - 216446,00 (373183,29 х 58%) грн., які нараховані за використання кредитних ресурсів на погашення фінансового кредиту згідно кредитного договору №014-02/3-1254-06 від 28.07.2006 року, пов’язані з господарською діяльністю і відносяться до складу валових витрат позивача.

Слід зауважити, що діяльність позивача є дохідною: дохід від господарської діяльності у 2006році склав 1422424,00грн., у 2007році – 1942766,00грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи деклараціями з податку на прибуток підприємств за 2006 та 2007рік.

Відповідно до ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує поти адміністративного позову.

Суд дійшов висновку, що відповідач ні документально, ні нормативно не довів правомірність прийнятого ним спірного рішення.

На підставі викладеного, суд вважає, що позовні вимоги позивача обґрунтовані, підтверджуються наданими суду доказами та підлягають задоволенню.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 94, 160, 161, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Харківський окружний адміністративний суд -

П О С Т А Н О В И В:

Позов Акціонерного товариства науково-виробничого об’єднання «Днепро» до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова №0002532302/0 від 13.10.2008 року, №0002532302/1 від 11.11.2008 р.

На постанову через суд першої інстанції може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання постанови у повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно направляється до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова в повному обсязі виготовлена та підписана 03.02.2009 р.

Суддя                                                                       П'янова Я.В.