Постанова № 4599965, 22.05.2009, Харківський окружний адміністративний суд

УКРАЇНА

Харківський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.05.2009 р.                                                                                 № 2-а- 7537/08/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: П'янова Я.В.

При секретарі: Басової Н.М.

За участю представників сторін:

позивача: Козловича С. М., Циганенко О.П.

відповідача: Єсіної О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю „Макфа-Україна” до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Харкова про визнання недійсними податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ТОВ „Макфа-Україна”, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова від 10.07.2008 р. №0000542330/1, №0000552330/1, № 0000342310/1. Також позивач просить стягнути з відповідача всі здійснені позивачем судові витрати.

Відповідач, ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова, надав заперечення на адміністративний позов, в якому виклав свою позицію проти доводів позивача та просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на матеріали перевірки.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про задоволення позову через таке.

Матеріалами справи підтверджено, що 23.02.2006 р. фахівцями ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Харкова було проведено документальну виїзну планову перевірку підприємства позивача з питання дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006 по 31.12.2007 року. За результатами перевірки був складений акт перевірки №860/23-32018768 від 21.04.2008р. На підставі даного акту керівником ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Харкова були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення № 0000542330/0, №0000552330/0, № 0000342310/0 від 05.05.2008р.

Суд зазначає, що ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Харкова неправомірно вказує на порушення ТОВ „Макфа-Україна” вимог пп. 5.3.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», посилаючись на те, що позивач до складу валових витрат у 2007р. відніс вартість маркетингових послуг на суму 424341,65 грн. без відповідних підтверджуючих документів, акти наданих послуг не містять економічного обґрунтування, відсутні письмові звіти з результатами дослідження кон'юнктури ринку, позивачем до податкового кредиту безпідставно включені суми ПДВ у розмірі 70454 грн., сплачені у зв'язку з придбанням маркетингових послуг, що надані ТОВ "Прєксім Д" та підтверджуються актами наданих послуг, в яких не зазначено економічне обґрунтування даних послуг.

У рішенні за результатами розгляду первинної скарги відповідач зазначив, що до розгляду первинної скарги позивачем були надані відповідачу додаткові документи (акти виконаних робот ТОВ "Прєксім Д"), які не підтверджені відповідними розрахунками про факт отримання маркетингових послуг від ТОВ „Прексім Д» і не свідчать про безпосередній зв'язок з господарською діяльністю позивача.

Пункт 1.32. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачає, що господарська діяльність – будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, в разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Судом встановлено, що господарською діяльністю позивача є оптова торгівля макаронними виробами, борошном, та крупами в асортименті, виробником яких є ВАТ «Макфа».

Судом встановлено, що позивачем було укладено договір поставки від 01.01.2006 р. №10/2006 з ТОВ "Прєксім Д", який є дистриб'ютором позивача в Одеській, Херсонській і Миколаївській областях.

Згідно умов додаткової угоди від 20.11.06 р. до договору №10/2006 від 01.01.06р. ТОВ "Прєксім Д" зобов’язався надати позивачу наступні послуги: вивчення та формування споживчого попиту, надання інформації про хід продажу, підвищення споживчого попиту та просування товарів на території дистрибуції, моніторинг змін асортименту товарів та цін конкурентів, проведення торгових презентацій, надання рекомендацій щодо змін асортименту товарі, рекомендацій по зміні упаковки та маркування товарів, рекомендацій стосовно проведення рекламних кампаній. Наведені послуги направлені на реалізацію позивачем маркетингової, рекламної та економічної політиці, направленої на контроль за надходженням вказаного товару виробника ВАТ „Макфа” (Росія) до споживачів, розширення обсягу продажу. Таким чином, додаткова угода від 20.11.06 р. до договору №10/2006 від 01.01.06р., у тому числі, регулюється главою 63 Цивільного кодексу України.

Суд зазначає, що такі послуги безпосередньо пов’язані з господарською діяльністю позивача.

Проаналізувавши надані документи, а також данні, які викладені у акті перевірки, суд дійшов висновку, що розумне використання послуг, пов’язаних з просуванням товарів, інформаційним забезпеченням, розширенням ринку збуту (маркетингових послуг) призвело до зростання обсягів продажу та, відповідно, до росту прибутку підприємства позивача як у бухгалтерському обліку (стор. 11 - 12 Акту), так і податку на прибуток підприємства (стор. 25 Акту). Наведене також підтверджується наданими до матеріалів справи Звітами про фінансові результати за відповідні періоди, а також даними бухгалтерського обліку щодо обсягів реалізації товарів позивачем. Тобто витрати на послуги, пов’язані з просуванням товарів, інформаційним забезпеченням, розширенням ринку збуту (маркетингові послуги), відносяться до складу валових витрат на підставі пп. 5.1, 5.2.1, 1.32 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно з п. 5.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу – сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів, які придбаються таким платником податків для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції та охороною праці, в тому числі витрати з придбання електричної енергії з урахуванням обмежень.

Наказом Міністерства фінансів України №318 від 31 грудня 1999 року затверджено Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», яке визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності.

Відповідно до пункту 19 цього Положення, витрати на збут включають витрати, пов’язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг), у тому числі витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг).

Згідно з пп. 5.3.9. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Також суд зазначає, що відповідно до ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа; дату та місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому діючим законодавством не встановлено конкретного переліку документів для підтвердження витрат на послуги, у тому числі маркетингові.

Отже, для підтвердження включення витрат на послуги до складу валових витрат необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні».

Позивачем були надані відповідачу передбачені законом документи, що підтверджують факт отримання послуг від іншої особи, та документи, що підтверджують зв'язок понесених витрат із господарською діяльністю позивача. Так, позивачем надані відповідачу копії договорів, які були укладені між позивачем з ТОВ «Прєксім Д», акти виконаних робіт, службове листування, звіти.

Суд вважає, що дані документи є первинними та мають всі необхідні реквізити та свідчать про фактичність виконаних робіт.

Суд вважає, що позивач належним чином відобразив в бухгалтерському та податковому обліку відносини з ТОВ "Прєксім Д", правомірно відніс до валових витрат вартість отриманих та сплачених послуг.

Водночас приписами п. 5.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не дозволяється встановлювати додаткові обмеження щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі.

Суд констатує, що відповідно до пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного податкового періоду складається з сум податків, нарахованих платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1. ст. 6 Закону України протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності платника податку.

Оскільки витрати на послуги, отримані від ТОВ "Прєксім Д", пов’язані з просуванням товарів, інформаційним забезпеченням, розширенням ринку збуту (маркетингові послуги), тобто використовуються в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності позивача, підтверджені належними документами: договорами, актами виконаних робіт, платіжними документами, податковими накладними, позивач має право на податковий кредит у відповідності з пп. 7.4.1, 7.4.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Позивач належним чином відобразив в бухгалтерському та податковому обліку відносини з ТОВ "Прєксім Д", правомірно відніс до валових витрат вартість отриманих та сплачених послуг та нарахування податкових зобов’язань є таким, що винесено неправомірно.

Відповідно висновків вказаного акту перевірки, встановлено порушення позивачем п. 4.1 та п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» з підстав того, що ТОВ «Макфа-Україна» невірно визначає базу оподаткування по товарам імпортного походження, реалізованих на території України.

Правова позиція відповідача обґрунтована тим, що ТОВ «Макфа-Україна» після розмитнення імпортованого товару та сплати податку па додану вартість, виходячи із митної вартості такого товару, що була визначена митницею, подальшу реалізацію цього товару контрагентам-резидентам на території України здійснювало, беручи за основу фактурну вартість цього ж товару, що значно нижче митної вартості, визначеної митницею, внаслідок чого сума зобов'язань з податку на додану вартість від продажу таких товарів нижча за суму ввізного мита, що призводить до постійного від'ємного значення з податку на додану вартість.

На думку відповідача, ним встановлено заниження податку на додану вартість за лютий 2007р. на суму 9575 грн., позивачем завищено залишок від'ємного значення податку на додану вартість, що переноситься складу податкового кредиту наступного податкового періоду за серпень 2007р. на 87500 грн. та завищено суму бюджетного відшкодування за січень 2007 р. на 1-9122 грн. та серпень 2007 р. на 90967 грн.

Відповідач стверджує, що позивачем занижена сума податкового зобов'язання у грудні 2006р. на суму 114077 грн. внаслідок невірного визначення бази оподаткування операцій з поставки товарів, яка визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, що для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації, тим самим позивач має позитивне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту у грудні 2006р., внаслідок чого на порушення пп. 7.7.1, 7.7.2 (а) п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» позивачем завищено суму бюджетною відшкодування на рахунок платника у банку за січень 2007 р. у сумі 19122 грн.

Відповідач дійшов висновку, що позивачем завищено різницю між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту у липні 2007р. на суму 60967 грн., завищено суму бюджетного відшкодування за липень 2007 року у розмірі 95252 грн. та занижено залишок від'ємного значення, що переноситься до декларації наступного періоду у розмірі 117500 грн., тим самим позивач має позитивне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту у липні 2007р., внаслідок чого на порушення пп. 7.7.1 пп.7.7.2 (а) Закону України «Про податок на додану вартість» позивачем завищено суму бюджетного відшкодування за серпень 2007 року у розмірі 90967 грн.

Відповідно до п.4.3 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» (із врахуванням змін та доповнень) для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість. що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. Визначена вартість перераховується в українські гривні за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на кінець операційного дня. що передує дню. в якому товар (товарна партія) вперше підпадає під режим митного контролю відповідно до митного законодавства.

Таким чином вбачається, що дана норма закону покликана регулювати порядок оподаткування податком на додану вартість при імпорті товару на митну територію України, контроль за дотриманням якого відповідно до затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України, Державної митної служби України від 16 березня 2001 р. № 109/188 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 березня 2001 р. за № 261/5452 «Порядку здійснення митними органами контролю за сплатою платниками податків податку на додану вартість та акцизного збору, які справляються при ввезенні (пересиланні) товарів та інших предметів на митну територію України» здійснюється митними органами.

Пунктом 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Тобто з викладеного слідує, що при здійсненні реалізації на території України, необхідно застосовувати вимоги п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість", тоді як предмет регулювання п 4.3 ст. 4 вказаного закону, стосуються товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку під час здійснення митних процедур.

Оскільки митниця прийняла належним чином оформлені та подані декларантом ТОВ «Макфа-Україна» митні декларації, то обчислення митної вартості ТОВ «Макфа-Україна» та визначення бази оподаткування імпортованого товару згідно з п. 4.3. Закону України «Про податок на додану вартість» було здійснено згідно чинного законодавства України.

При здійсненні реалізації товару в Україні контрагентам – резидентам України, позивач при визначенні бази оподаткування керується п. 4.1. Закону України «Про податок на додану вартість», виходячи з договірної ціни, але не нижче звичайних цін. Звичайною вважається ціна товарів, яка визначена сторонами договору.

Для ТОВ «Макфа-Україна» зобов’язання з ПДВ виникають двічі:

- відповідно до п. 4.3. Закону України «Про податок на додану вартість» - при ввозі товару на митну територію України, де база оподаткування ПДВ є договірна вартість, але не менше митної вартості;

- відповідно до п. 4.1. Закону України «Про податок на додану вартість» – при поставці товарів покупцям – резидентам України, де база оподаткування ПДВ є договірна вартість, але не менше звичайних за умови, що звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків.

В даному випадку, суд вважає помилковим ототожнення складових елементів, що ставляться до визначення бази оподаткування податком на додану вартість у п.4.1 та п. 4.3 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки встановлення прямого співвідношення - що звичайна ціна не може бути нижчою митної вартості товару - у наведених нормах відсутнє.

Відповідач не довів, що звичайна ціна на товари, які реалізує позивач, перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків. Таким чином відповідач не мав підстав для визначення бази оподаткування ПДВ на рівні звичайних цін.

Згідно з пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР від 28.12.94 р звичайною вважається ціна товарів, визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна – це ціна, за якою товари передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари, а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно належними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари, а також ціни, які склалися на ринку ідентичних товарів.

Пункт 1.20.8 вказаного Закону визначає, що обов’язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладає на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований п. 1.20.2 Закону України, в межах якого податковий орган зобов’язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Цією нормою Закону передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низько ліквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Суд зазначає, що відповідач при визначенні рівня звичайних цін не діяв у межах приписів пп. 1.20.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», зокрема не виконав жодної з умов, передбачених цією нормою для визначення рівня звичайних цін. В акті перевірки, у порушення вимог пункту 2 частини ІІ розділу 2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 16.09.2002 р. № 429 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2002 р. за № 1023/7311, відповідачем відображені необґрунтовані висновки, не підтверджені відповідними достовірними доказами, не зазначені первинні документи, на підставі яких вчинені записи у податковому та бухгалтерському обліках, не зазначені покупці, в операціях з якими договірні ціни були нижчими за звичайні ціни.

За таких обставин, не може вважатися доведеним податковим органом той факт, що ціна договору, визначена у договорах з реалізації макаронних виробів, борошна та круп, не відповідає рівню звичайної ціни. А тому, виходячи із положень п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», необхідно вважати, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Також спростовуючи помилкові міркування відповідача необхідно зазначити, що ст. 13 Указу Президента України від 23.07.1998 № 817/98 «Про деякі заходи з перегулювання підприємницької діяльності» визначає поняття звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).

Отже, виходячи з приписів наведеної норми законодавства звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях мають бути установлені на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, проведеної уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Відповідач не надав доказів, щодо здійснення дій, направлених на встановлення статистичної оцінки рівня цін реалізації товарів.

Відповідно у разі коли податковий орган за результатами документальної перевірки має підстави для визначення рівня звичайних цін, цей орган має право вернутися із запитом до платника податку, а платник зобов'язаний за таким запитом надати обґрунтування рівня таких цін. Такий запит позивачем направлено не було. Інших дій, направлених на встановлення рівня звичайних цін, відповідач не здійснював.

Таким чином, враховуючи норму п. 1.20.8 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якою встановлено, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом, оскільки відповідач не здійснював дії по доведенню неправомірного використання позивачем договірної ціни, не довів даних обставин, суд встановив, що позивач правильно визначив базу оподаткування податком на додану вартість, відповідно до вимог норми п.4.1 Закону України «Про податок на додану вартість».

Таким чином, висновок ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Харкова про порушення ТОВ «Макфа-Україна» вимог п. 4.1., п. 4.3. ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» про безпідставність ТОВ «Макфа-Україна» віднесення до податкового кредиту сум ПДВ не відповідає законодавству України.

Суд також зазначає, що ТОВ «Макфа-Україна» належним чином відобразило в бухгалтерському та податковому обліку відносини з ТОВ "Прєксім Д", правомірно віднесло до податкового кредиту сум ПДВ з отриманих та сплачених послуг та визначило базу оподаткування і нарахування податкових зобов’язань та податкового кредиту, отже податкові повідомлення-рішення винесені неправомірно.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 94, 160, 161, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України Харківський окружний адміністративний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Макфа-Україна” до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Харкова про визнання недійсними податкових повідомлень - рішень - задовольнити в повному обсязі.

Визнати недійсними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Харкова від 10.07.2008 р. №0000542330/1, №0000552330/1, № 0000342310/1.

Стягнути з державного бюджету на користь ТОВ „Макфа-Україна” суму судового збору в розмірі 3,40 грн .

На постанову через суд першої інстанції може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання постанови у повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно направляється до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова в повному обсязі виготовлена та підписана 22.05.2009 р.

Суддя                                                                       П'янова Я.В.