Ухвала суду № 45997423, 25.06.2015, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 158/726/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Костюкевич О.К. Провадження № 22-ц/773/993/15 Категорія: 32 Доповідач: Грушицький А. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2015 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Грушицького А.І.,

суддів: Завидовської-Марчук О.Г., Федонюк С.Ю.,

при секретарі Лимарю Р.С.,

з участю представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Мельник О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до державного підприємства «Цуманське лісове господарство», третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Ківерцівському районі Волинської області, про відшкодування шкоди, завданої трудовим каліцтвом за апеляційною скаргою відповідача державного підприємства «Цуманське лісове господарство» на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 18 травня 2015 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 18 травня 2015 року позов задоволено частково.

Постановлено стягнути із ДП «Цуманське лісове господарство» (код ЄДРПОУ 00991491) в користь ОСОБА_3 28682,80 грн. одноразової допомоги у зв'язку із отриманням трудового каліцтва 3 листопада 1997 року та 10000 грн. моральної шкоди.

Стягнути із ДП «Цуманське лісове господарство» в дохід держави судовий збір у розмірі 386,82 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Не погоджуючи з рішенням суду відповідач подав апеляційну скаргу в якій покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Ківецівського районного суду Волинської області від 18 травня 2015 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримала з підстав в ній зазначених.

Представник позивача апеляційну скаргу заперечив.

Позивач в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце апеляційного розгляду даної справи, подав до суду письмове заперечення на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Ківерцівському районі Волинської області в судове засідання не з'явився, хоча третя особа належним чином була повідомлена про дату, час та місце апеляційного розгляду даної справи.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з таких підстав.

Задовольняючи частково позов суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на одержання одноразової допомоги внаслідок трудового каліцтва, а також на відшкодування моральної шкоди.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим в судовому засіданні обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом встановлено, що 3 листопада 1997 року під час виконання трудових обов'язків на Цуманському держлісгоспі (правонаступником якого є ДП «Цуманське лісове господарство») трапився нещасний випадок, в результаті якого позивач ОСОБА_3 отримав травму ноги, про що було складено акт № 2 про нещасний випадок від 12 листопада 1997 року (а.с. 5-8, 11).

Цуманським Держлісгоспом ОСОБА_3 було направлено на МСЕК для визначення відсотка втрати ним працездатності, 10 червня 1998 року Луцькою міжрайонною МСЕК йому була встановлена ІІ група інвалідності від трудового каліцтва та 70 % втрати професійної працездатності. 10 липня 1998 року Цуманський держлісгосп звернувся до голови обласної МСЕК з проханням провести контрольний переогляд з переосвідченням працівника, внаслідок чого позивача було переоглянуто обласною конфліктною МСЕК та 10 вересня 1998 року встановлено ІІІ групу інвалідності та 30 % втрати працездатності. 21 жовтня 1999 року Луцькою міжрайонною МСЕК встановлено 20 % втрати працездатності до 1 листопада 2000 року, 31 січня 2014 року встановлено 20 % втрати працездатності довічно (а.с. 12, 13, 15-16).

З листа ДП «Цуманське лісове господарство» вбачається, що ОСОБА_3 у зв'язку з отриманням трудового каліцтва 3 листопада 1997 року грошових виплат не отримував (а.с. 18).

Позивач звертався із заявами до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та ДП «Цуманське лісове господарство» про виплату одноразової допомоги, однак таких виплат проведено не було (а.с. 18, 21-23).

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до ч. 1 ст. 456 ЦК УРСР (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) у разі заподіяння громадянину каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, пов'язаних з виконанням ним трудових обов'язків, організація або громадянин, відповідальні за шкоду, зобов'язані відшкодувати потерпілому у повному розмірі втрачений заробіток, а також виплатити потерпілому (членам сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого) одноразову допомогу в установленому законом порядку.

Згідно ст. 83 ЦК УРСР (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) позовна давність не поширюється на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про охорону праці» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) власник зобов'язаний відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, у повному розмірі втраченого заробітку відповідно до законодавства, а також сплатити потерпілому (членам сім'ї та утриманцям померлого) одноразову допомогу. При цьому пенсії та інші доходи, одержувані працівником, не враховуються. Розмір одноразової допомоги встановлюється колективним договором (угодою, трудовим договором). Якщо відповідно до медичного висновку у потерпілого встановлено стійку втрату працездатності, ця допомога повинна бути не менше суми, визначеної з розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожен процент втрати ним професійної працездатності.

Як визначено у п. 4 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою КМ України від 23 червня 1993 року №472 (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) (надалі Правила) відшкодування шкоди, заподіяної працівнику ушкодженням здоров'я (надалі - потерпілому) складається з виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності; виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам сім'ї та утриманцям померлого); компенсації витрат на медичну та соціальну допомогу (посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо). За наявності факту моральної шкоди потерпілому відшкодовується моральна шкода.

Відповідно до п. 10 Правил розмір одноразової допомоги потерпілому встановлюється колективним договором (угодою, трудовим договором). Якщо відповідно до медичного висновку потерпілому встановлена стійка втрата працездатності, одноразова допомога потерпілому має бути не менше суми, визначеної з розрахунку його середньомісячного заробітку за кожний процент втрати ним професійної працездатності. Стійкою втратою працездатності вважається будь-яка втрата професійної працездатності, що визначається органами медико-соціальної експертизи (МСЕК). У разі тимчасової втрати працездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або профзахворювання, власник виплачує потерпілому одноразову допомогу на додаткові витрати на лікування в порядку і розмірах, передбачених колективним договором.

Судом першої інстанції правильно встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_3 отримав виробничу травму саме під час виконання ним трудових обов'язків, а тому відповідач згідно із чинним на момент заподіяння шкоди законодавством зобов'язаний виплатити позивачеві одноразову допомогу.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про охорону праці» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральною втратою потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до п. 11 Правил моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від інших будь-яких виплат.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено, що позивачу, внаслідок отримання виробничої травми було заподіяно моральну шкоду, яка полягала у перенесенні фізичного болю, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагала від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Тому, виходячи з принципів розумності й справедливості та характеру і обсягу моральних страждань, яких зазнав позивач, суд першої інстанції обґрунтовано ухвалив рішення про стягнення з ДП «Цуманське лісове господарство» на користь ОСОБА_3 10000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Покликання відповідача в апеляційній скарзі на ту обставину, що виплату одноразової допомоги ОСОБА_3 повинно здійснити відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Ківецівському районі до уваги не беруться, оскільки на момент заподіяння шкоди такий орган ще не був створений, а за діючим на той час законодавством обов'язок відшкодування шкоди покладався на власника підприємства.

Підстав не брати до уваги протокол № 1 комісії служби з охорони праці по ДП «Цуманське лісове господарство» від 11 лютого 2014 року, у якому зазначено, що ОСОБА_3 виконував роботу оператора лінії ЛО-13С за вказівкою керівництва у зв'язку із виробничою необхідністю, немає, оскільки вказаний протокол підписаний усіма членами комісії без зауважень та скріплений печаткою підприємства (а.с. 34).

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача державного підприємства «Цуманське лісове господарство» відхилити.

Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 18 травня 2015 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді