Рішення № 45989763, 24.06.2015, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 300/135/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

24 червня 2015 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

судді-доповідача ОСОБА_1,

суддів Боднар О.В., Джуга С.Д.

при секретарі: Маринець Д.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Верховина-1030» на рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 13 травня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Верховина-1030» третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача реєстраційна служба Воловецького РУЮ про повернення безпідставно набутого майна, -

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_2 у лютому 2015 р. звернувся до Воловецького районного суду Закарпатської області із вищезгаданим позовом. Позов мотивував тим, що ним, як фізичною особою та одним із засновників ОСОБА_3 „Верховина-1030" за період 2006-2008 років декількома платежами було перераховано на користь ОСОБА_3 „Верховина-1030" 391 500 грн. для поповнення статутного фонду товариства. Однак, учасниками товариства належним чином не оформлено збільшення розміру статутного фонду та перерозподіл часток між учасниками товариства відповідно до внесених коштів. Відповідно, позивач вважає, що оскільки його частка в статному фонді залишилася незмінною, перераховані ним кошти не збільшили обсяг його прав засновника та учасника товариства і не увійшли до статутного фонду, та з огляду на те, що на його вимоги кошти товариством не повернуто, внесена сума коштів підлягає до стягнення примусово, як безпідставно перераховані кошти в розмірі 391 500 грн., а також інфляційні втрати та відсотки річних на загальну суму 451 436.93 гривень, а всього просив стягнути 934 224,22 та вирішити питання про судовий збір.

Представники відповідача проти задоволення позову заперечили, стверджували, що кошти до статутного фонду ОСОБА_2 вносив за власним бажанням, тому вони не можуть вважатися безпідставно набутими ОСОБА_3 "Верховина-1030". Крім того ОСОБА_4 як засновник товариства частка якого визначена 98 відсотків, ствердив, що між ним та ОСОБА_2 також засновником товариства частка якого визначена 2% була усна домовленість про внесення додаткових коштів ОСОБА_5 замість нього за рахунок його коштів по мірі потреби в діяльності товариства, на що надав такому відповідні повноваження визначенні у нотаріально посвідченому дорученні. Однак, ОСОБА_2 вносив дані кошти через банківську установу від свого імені. Просив в задоволенні позову відмовити. Крім того товариство в своїх письмових запереченнях просило (т.1 а.с.77-80) застосувати до даних правовідносин позовну давністю, оскільки на думку відповідача, позивач звернувся до суду за захистом свого права зі спливом трьохрічного строку позовної давності. Крім того подали окрему письмову заяву про застосування позовної давності до даних правовідносин (т.1 а.с.99).

Рішенням Воловецького районного суду від 13 травня 2015 року позов ОСОБА_2М, задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Верховина-1030" на користь ОСОБА_2 391 500 (триста девяносто одну тисячу пятсот) гривень безпідставно внесених коштів, в задоволенні решти позовних вимог відмолено, вирішено питання про судові витрати.

У апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 „Верховина-1030" ставить питання про скасування зазначеного рішення суду першої інстанції в частині, щодо задоволення позовних вимог про стягнення 391 500 гривень як безпідставно внесених коштів, та в цій частині ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. В скарзі зазначають, що суд дійшов помилкового висновку, про зарахування оспорюваних коштів як без достатньої правової підстави, та невірно застосував інститут набуття, збереження майна без достатньої правової допомоги до спірних правовідносин.

Рішення суду в частині відмови в позовних вимогах ОСОБА_2 щодо стягнення інфляційних втрати та відсотків річних на загальну суму 451 436.93 гривень, ніким не оскаржено та не є предметом даного апеляційного розгляду відповідно до вимог ч.1 ст.303 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_3 „Верховина-1030" яка просила апеляційну скаргу задовольнити з підстав викладених у апеляційній скарзі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах його оскарження та вимог, зазначених у суді першої інстанції колегія суддів приходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції задовольняючи вимоги ОСОБА_2 в частині повернення безпідставно набутого майна, виходив із того, що судовими рішеннями господарський судів, які набрали законної сили, встановлено, що дані правовідносин не є корпоративними, і у ОСОБА_2 були відсутні правові підстави сплачувати свій внесок у більшому розмірі, ніж той, який передбачений статутом. А оскільки, таким здійснено ряд перерахунку на рахунок ОСОБА_3 «Верховина» на поповнення статутного фонду, то вказані кошти на загальну суму 391 500 гривень, є майно яке товариство набуло без достатньої правової підстави.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про стягнення з ТОВ «Верховина-1030» в тому числі і 391 500 гривень перерахованих понад частку, встановлену рішенням зборів учасників, оформлених протоколом зборів учасників ТОВ «Верховина-1030» № 1 від 10.02.2006 року, мотивуючи свої вимоги тим, що ним, ОСОБА_2, як фізичною особою, декількома платежами, було перераховано на користь ОСОБА_3 „Верховина-1030 391 500 гривень з метою збільшення розміру статутного фонду товариства. Однак, учасниками товариства належним чином не було оформлено збільшення розміру статутного фонду та перерозподіл часток між учасниками товариства відповідно до внесених коштів. Відповідно, позивач вважає, що оскільки його частка в статному фонді залишилася незмінною, перераховані ним кошти не збільшили обсяг його прав засновника та учасника товариства і не увійшли до статутного фонду, та з огляду на те, що на вимоги його кошти товариством не повернуто, внесена у розмірі сума 391 500 гривень підлягає до стягнення примусово, як безпідставно перераховані.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, датований 20.05.2014р. учасниками ОСОБА_3 „Верховина-1030 є ОСОБА_4, розмір внеску якого до статутного фонду становить 34300,00 грн. та ОСОБА_2, розмір внеску якого до статутного фонду становить 700,00 грн.

Як встановлено судовими рішеннями господарської юрисдикції та вбачається з матеріалів справи, перераховуючи кошти в сумі 391 500 гривень на поточний рахунок ТОВ „Верховина-1030, позивач у призначені платежу вказував «поповнення статутного фонду». Однак, згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців розмір внеску ОСОБА_2 до статутного фонду становить 700,00 грн.

Крім того, рішенням зборів учасників ОСОБА_3 «Верховина-1030» від 08.05.2006 року № 2 збільшено статутний фонд товариства та визначено, що внесок ОСОБА_2 становить 10 000,00 грн.. Згідно висновків господарський суддів відносини ОСОБА_2 щодо даного внеску в статутний фонд є корпоративними, що випливають з діяльності та управління цим товариством. А відносини, які склались з ОСОБА_2 щодо внесення коштів в іншій сумі (364 000,00 грн.), яка перевищує 10 000,00 грн. не випливають із корпоративних відносин, оскільки рішенням зборів не встановлено обовязку учасника товариства ОСОБА_2 вносити кошти в сумі 364 000,00 грн., як внесок у статутний фонд. (т.1 а.с.20-22, т.2 а.с.34-41, 46-48,).

За встановлених фактичних обставин суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що право позивача порушено, але судом першої інстанції при задоволенні позовних вимог в цій частині допущено порушення вимоги ст.214 ЦПК України та не вирішено всіх питань які суд зобовязаний вирішити під час ухвалення судового рішення, зокрема п.2 ч.1 вказаної статті, а саме чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо) які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Як вбачається із матеріалів справи відповідач, заперечуючи позов в судді першої інстанції, два рази письмово звертався до суду із заявою про застосування наслідків пропуску позовної давності до даних правовідносин.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже у разі коли судом встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Оскільки правові норми які підлягають застосуванню до спірних правовідносин врегульовані главою 83 ЦК України «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» яка розташована у книзі пятій «Зобовязальне право» підрозділ 2 «Недоговірні зобовязання» то до даних правовідносин застосовуються загальні положення про зобовязання.

В силу чого за змістом ч.5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання (абзац другий частини п'ятої статті 261 ЦК України), тобто після закінчення: або передбаченого частиною другою статті 530 ЦК України семиденного строку від дня пред'явлення вимоги; або передбаченого іншим актом цивільного законодавства чи договором іншого пільгового строку, в який боржник має виконати зобов'язання. Виняток з цього правила становлять випадки, коли із закону або з договору випливає обов'язок негайного виконання зобов'язання: у такому разі перебіг позовної давності починається від дня пред'явлення вимоги кредитором.

У ОСОБА_2, як у кредитора у зобовязанні, щодо внесення коштів в більшій сумі, як внесок у статутний фонд, право вимоги до боржник ОСОБА_3 «Верховина-1030» виникло у будь-якому випадку з часу ухвалення Львівським апеляційним господарським судом постанови від 15.08.2011 року яка набрала законної сили з часу її прийняття і якою залишено в силі рішення господарського суду Закарпатської області від 27.05.2011 р. про відмову в позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 «Верховина-1030» третьої особи ОСОБА_4 про визнання недійсним п.п.7.1.1 та п.7.1.2 статуту; про визнання права позивача на 100 відсотків статутного фонду та зобовязання внести зміни до статуту. А з відповідним позовом до Воловецького районного суду він звернувся 11.02.2015 року тобто поза спливом строку загальної позовної давності яка встановлена тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК).

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, позивачем перед судом першої інстанції не ставилось, відповідних доводів із наведенням і поданням належних та допустимих доказів щодо вказаної обставини не наводилось та не подавалось.

Наявна у матеріалах справи претензія від 23.04.2012 року яка предявлена ОСОБА_3 «Верховина-1030» про повернення суми 710360.53 грн. (т.1 а.с.106) не має правового значення для вирішення даної справи, оскільки така предявлена приватним підприємцем ОСОБА_5 а не фізичною особо ОСОБА_5 І як вбачається із матеріалів справи, між ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_5 також проводилися різного роду господарські операції та перерахунки коштів в тому числі і як внесок у статутний фонд товариства ФОП ОСОБА_5 (т.1 а.с.8-18).

Крім того законодавець повязує перебіг позовної давності від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання, а не з дня фактичного направлення такої вимоги кредитором.

У відповідності до ч. 3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обовязковою підставою для скасування рішення.

За таких обставин, колегія судів приходить висновку, що судом першої інстанції ухвалено рішення на неповно зясованих судом обставинах, що мають обставинах для справи, що у відповідності до п.2 ч.1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції із ухваленням нового рішення про відмову у позові ОСОБА_2 за спливом строку позовної давності звернення до суду.

Керуючись статями 256-268, 1212-1215 ЦК України, статями 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду Закарпатської області,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Верховина-1030» задовольнити.

Рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 13 травня 2015 року скасувати, ухваливши по справі нове рішення, яким у позові ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Верховина-1030» третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача реєстраційна служба Воловецького РУЮ про повернення безпідставно набутого майна, - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено на протязі двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач: Судді: