Постанова № 45982044, 25.06.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" червня 2015 р. Справа№ 910/3135/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Федорчука Р.В.

Михальської Ю.Б.

за участю представників сторін:

від позивача: Черниш М.В. - юрист

від відповідача: Куксенко П.Р. - представник

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"

на рішення

Господарського суду м. Києва

від 06.04.2015р.

у справі № 910/3135/15-г (суддя Мельник В.І.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"

до Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

про стягнення 47 620,37 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про стягнення 47 620,37 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 06.04.2015 року у позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення місцевого суду та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та невідповідності висновків обставинам справи.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що висновок місцевого суду про те, що позивачем не надано достатніх доказів, які б підтверджували факт переривання строку позовної давності по заборгованості відповідача по поставленій продукції є необґрунтованим, безпідставним та спростовується наступним. Поставка продукції за договором № 123-Л/53-Л від 01.06.2010 була здійсненна відповідно до накладної №124 від 01.06.2010, а оплата поставленого товару мала бути здійснена відповідачем в межах строку дії договору (до 31.12.2010).

Крім того, 30.09.2013 ( в межах трирічного строку позовної давності) позивачем та відповідачем було складено та підписано акт звірки взаємних розрахунків станом на 30.09.2013 на загальну суму 535 632,26 грн., у тому числі за договором № 123-ЛУ53-Л від 01.06.2010 в розмірі основного боргу 34 279,85 грн.

Апелянт вважає, що вищезазначене вище свідчить, про те, що відповідачем були вчинені дії, які підтверджують визнання ним заборгованості в період перебігу строку позовної давності, а отже висновки місцевого суду про відмову у задоволенні позову у зв»язку із спливом строку позовної давності є необгрунтованим, безпідставним та таким, що не відповідає нормам ст.ст. 261 та 264 ЦК України.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

01.06.2010 року між ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" (правонаступником якого є ПАТ "Укртрансгаз", далі - позивач) та ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" (далі - відповідач) було укладено договір № 123-Л/53-Л, згідно якого позивач зобов'язався на умовах, визначених договором, передати у власність відповідача товарно-матеріальні цінності (далі - продукцію) згідно специфікацій, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити Продукцію.

Згідно з п. 3.4. договору відповідач зобов'язався здійснити 100% оплату вартості зазначеної продукції протягом __ днів з дати поставки зазначеної продукції шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Позивач свої договірні зобов'язання виконав та здійснив поставку продукції, згідно з специфікаціями до договору на суму 34 279,85 грн., що підтверджується видатковою накладною № 124 від 01.06.2010р., копія якої наявна в матеріалах справи, проте відповідач в порушення умов договору за отриману продукцію не розрахувався з позивачем.

Пунктом 5.2 договору передбачено нарахування пені за порушення строків оплати продукції, визначених в п.3.4. договору у розмірі 0.1% від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

У зв»язку з невиконанням відповідачем зобов»язань по оплаті за поставлену продукцію, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 47 620,37 грн. боргу, з яких: 34 279,85 грн. - основного боргу, 6170,40 грн. - пені, 3090,82 грн. - 3% річних (ст.625 ЦК України), 1679,71 грн. - інфляційних втрат (ст.625 ЦК України), 2399,59 грн. 7% штрафу (ст. 231 ГК України) та судові витрати.

Відповідач під час розгляду справи в місцевому господарському суді проти позову заперечував посилаючись на те, що згідно п.3.4. договору оплата здійснюється в наступний день з дня надходження товару, видаткова накладна не є первинним документом, що фіксує та підтверджує господарську операцію, рахунок-фактура на адресу відповідача не надходила. Крім того, просив суд застосувати строк позовної давності, оскільки згідно накладної поставка продукції відбулась 01.06.210, що на думку відповідача, означає при відсутності платежу, позивачу з наступного дня стало відомо про порушення його права, у зв»язку з чим починається відлік трьохрічного строку права звернення до суду з вимогою захисту своїх інтересів. Відповідач також зазначав, що строк позовної давності сплинув 06.06.2013р., у зв»язку із чим просив суд відмовити у задоволенні позову.

Місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки прийшов до висновку про задоволення поданого представником відповідача клопотання про застосування строку позовної давності.

Однак, колегія не може погодитись з таким висновком суду виходячи з наступних підстав.

01.06.2010 між Дочірньою компанією «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» в особі головного інженера Регіонального виробничого управління «Львівавтогаз» філії «Управління «Укравтогаз» п. Новошицького Є.І. філії Управління «Укравтогаз» та Дочірнім підприємством «УКРАВТОГАЗ» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» в особі начальника Регіонального виробничого управління «Львівавтогаз» Рагімова Ільхама Ельхан огли було укладено Договір № 123-Л/53-Л поставки продукції.

На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України «Про реорганізацію дочірніх компаній Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» від 13.06.2012 № 360-р та наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України «Про реорганізацію Дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» від 18.07.2012 № 530 було припинено діяльність Дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», внаслідок реорганізації шляхом перетворення в Публічне акціонерне товариство «УКРТРАНСГАЗ».

Відповідно до п. 1.2. Статуту Публічне акціонерне товариство «УКРТРАНСГАЗ» є правонаступником усіх майнових та немайнових прав та обов'язків Дочірньої компанії «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України».

Відповідно до п.1.1. укладеного договору поставки продукції № 123-Л/53-Л від 01.06.2010р. постачальник Дочірня компанія «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство «УКРТРАНСГАЗ» зобов'язалось на умовах, визначених договором, передати у власність покупцеві - Дочірньому підприємству «УКРАВТОГАЗ» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» продукцію виробничо - технічного призначення (продукцію) згідно специфікації, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити продукцію.

Відповідно до п.2.1. договору назва, кількість та асортимент продукції зазначені в специфікаціях, які є невід»ємною частиною до даного договору.

Згідно п.3.3. загальна сума договору визначається за сумою всіх специфікацій та складає 34 279, 85 грн.

Згідно з п. 3.4. договору відповідач зобов'язався здійснити 100% оплату вартості зазначеної продукції протягом __ днів з дати поставки зазначеної продукції шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Відповідно до п. 4.6. договору постачальник несе всі ризики загибелі або пошкодження продукції до того часу, поки постачальником та покупцем не буде підписана видаткова накладна, що свідчить про отримання останнім зазначеної продукції.

Датою поставки продукції визначається дата, вказана в накладній, про прийняття продукції покупцем (п.4.7 договору).

Пунктом 9.1. договору сторони погодили, що даний договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2010р.

Позивач виконав взяті на себе договірні зобов'язання належним чином та в повному обсязі, здійснивши поставку продукції, визначеної в специфікації до договору № 123-л/53л від 01.06.2010 на загальну суму 34 279,85 грн., а саме Масло МГ-14М у кількості 2, 63318 тонн, що підтверджується відповідною видатковою накладною № 124 від 01.06.2010.

Відповідач, в порушення умов договору, не здійснив оплату за поставлену позивачем продукцію.

30.09.2013 між позивачем та відповідачем було складено та підписано акт звірки взаємних розрахунків станом на 30.09.2013 на загальну суму 535 632,26 грн., у тому числі і за договором поставки продукції № 123-Л/53-Л від 01.06.2010р., на підставі якого заявлено позов.

Таким чином, поставка продукції за договором № 123-Л/53-Л від 01.06.2010 була здійсненна відповідно до накладної №124 від 01.06.2010, а умовами договору поставки сторони не визначили строк оплати договору.

Якщо строк виконання зобов'язання не встановлений або визначений моментом пред"явлення вимоги, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час відповідно до ст. 530 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач до моменту звернення з позовом до суду не звертався до відповідача з вимогою про оплату за поставлений товар, оскільки помилково вважає, що строк оплати за договором є 31.12.2010, а саме останній день дії договору.

Відповідно до ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В силу ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).

Згідно ст.ст.598, 599 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 631 ЦК України та ч.7 ст. 180 ГК України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що строк дії договору не є терміном дії зобов'язання. Закінчення 31.12.2010 строку дії договору поставки продукції не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки згідно ст.599 ЦК України, ч.1 ст.202 ГК України такою умовою є виконання, проведене належним чином.

Враховуючи вищевикладене, колегія не приймає до уваги доводи відповідача про пропущення позивачем строку позовної давності.

Враховуючи встановлення факт отримання відповідачем від позивача товару, а також наявність заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 34 279, 85 грн. за поставлену продукцію у вигляді масла МГД-14М у кількості 2, 63318 тонн, колегія приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання останнім договірних зобов'язань щодо оплати отриманого ним товару.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача 6170,40 грн. - пені, 3090,82 грн. - 3% річних (ст.625 ЦК України), 1679,71 грн. - інфляційних втрат (ст.625 ЦК України), 2399,59 грн. 7% штрафу.

Відповідно до ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до п.5.2. договору за порушення строків оплат продукції, визначених п. 3.4. цього договору, покупець сплачує пеню в розмірі 0,1 відсотка від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Також позивач посилається на те, що його підприємство є об'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, а отже на його думку, підлягає застосуванню п. 2 ст. 231 ГК України та стягнення з відповідача 7% штрафу з простроченої суми за несвоєчасні розрахунки з позивачем.

Однак, як вбачається з умов п. 3.4. договору, сторонами не визначено термін, протягом якого покупець оплачує постачальнику грошові кошти за отриману продукцію, що унеможливлює встановлення часу, з якого відповідач є таким, що прострочив виконання зобов»язання, і як наслідок, застосувати до нього відповідальність за порушення грошового зобов'язання.

На підставі вищевикладеного, колегія приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача 6170,40 грн. - пені, 3090,82 грн. - 3% річних , 1679,71 грн. - інфляційних втрат та 2399,59 грн. 7% штрафу слід відмовити.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Виходячи з вищенаведеного, колегія приходить до висновку, що місцевим судом не було повністю досліджено матеріали справи, що призвело до прийняття необґрунтованого рішення.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду м. Києва не відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підлягає скасуванню, а апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судові витрати позивача покладаються на відповідача згідно ст. 49 ГПК України пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" на рішення Господарського суду м. Києва від 06.04.2015р. у справі № 910/3135/15-г задовольнити частково.

Рішення Господарського суду м. Києва від 06.04.2015р. у справі № 910/3135/15-г скасувати.

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" ( 03134, м. Київ, вул. Григоровича-Барського, 2, код ЄДРПОУ 36265925) на користь Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" (01021, м.Київ, Кловський узвіз, 9/1, код ЄДРПОУ 30019801) 34 279, 85 грн. основного боргу, 1 315, 18 грн. судового збору за подання позовної заяви, 657,54 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Видати наказ.

В іншій частині позову відмовити.

Видачу наказу доручити Господарському суду м. Києва.

Матерали справи № 910/3135/15-г повернути до Господарського суду м.Києва.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Р.В. Федорчук

Ю.Б. Михальська