Постанова № 4598026, 26.08.2009, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 серпня 2009 р.                                                                       справа № 2а-17830/08/0570

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого                                                  судді Могильницького М.С.

при секретарі                                                  Фенделєвій В.Є.

за участю:

представника позивача – Смирнова О.В.

представника відповідача 1 – Кононенко В.К.

представника відповідача 2 – Саєнко Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Двері плюс» до Східної митниці, Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області про визнання недійсним рішення митного органу про визначення митної вартості товарів до ВДМ № 700000005/8/006072 від 25 червня 2008 року щодо коригування митної вартості товару відповідно до ціни, зобов’язання Східної митниці виконати дії, необхідні для повернення неправомірно утриманих коштів за митне оформлення у розмірі 23842.47 грн. та про зобов’язання Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області повернути неправомірно утримані кошти за митне оформлення у розмірі 23842.47 грн.,

           ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Двері плюс» звернулось до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Східної митниці, Управління Державного казначейства України в Донецькій області про визнання недійсним рішення митного органу про визначення митної вартості товарів до ВДМ № 700000005/8/006072 від 25 червня 2008 року щодо коригування митної вартості товару відповідно до ціни, зобов’язання Східної митниці виконати дії, необхідні для повернення неправомірно утриманих коштів за митне оформлення у розмірі 23842.47 грн. та про зобов’язання Управління Державного казначейства України в Донецькій області повернути неправомірно утримані кошти за митне оформлення у розмірі 23842.47 грн.

Представник позивача у судовому засіданні надав суду уточнення до позовної заяви, відповідно до якої відповідачем 2 зазначив Головне управління Державного казначейства України в Донецькій області та проси суд визнати недійсним рішення митного органу про визначення митної вартості товарів до ВДМ № 700000005/8/006072 від 25 червня 2008 року щодо коригування митної вартості товару відповідно до ціни, зобов’язати Східну митницю виконати дії, необхідні для повернення неправомірно утриманих коштів за митне оформлення у розмірі 23842.47 грн. та про зобов’язати Головне управління Державного казначейства України в Донецькій області повернути неправомірно утримані кошти за митне оформлення у розмірі 23842.47 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що в червні 2008 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Двері плюс» уклало договір купівлі-продажу з нерезидентом – індивідуальним підприємцем Газієвим Ш.І. (м. Москва, Російська Федерація).

Відповідно до вимог ст. 262 Митного кодексу України декларантом було подано декларацію митної вартості товару за формою ДМВ-1.

26 червня 2008 року позивач отримав картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України. Причиною слугувала відсутність підтверджуючих документів для визначення митної вартості товару згідно вимог постанови Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 року № 1766.

Рішення відповідача 1 було скореговано та сплачено 18.06.2008р. – 46350.05 грн. та 26.06.2008р. – 23842.47 грн.

Позивач зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 266 Митного кодексу України, основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Позивач вважає, що відповідач 1 безпідставно застосував метод № 6, оскільки з урахуванням наданих його документів, відповідач 1 мав застосувати метод № 2.

Тому просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відповідач 1 – Східна митниця, надав суду заперечення проти позову, в обґрунтування яких зазначив, що контроль за правильністю визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом відповідно до ст. 41 Митного Кодексу України.

Митницею під час здійснення митного контролю й митного оформлення, для контролю за правильністю визначення їх митної вартості із застосуванням положень ст. 265 Митного кодексу України, використовувалась інформація бази даних Єдиної автоматизованої інформаційної системи ДМСУ. Заявлена позивачем митна вартість викликала пені сумніви і тому декларанту було запропоновано для підтвердження митної вартості надати додаткові документи, але позивач відмовився від їх надання. Якщо декларантом не надано в установлений законодавством термін необхідні додаткові документи або якщо він відмовився їх надати, то митний орган відповідно до ст. 265 Митного кодексу України та п. 14 Порядку визначає митну вартість товарів на підставі наявних відомостей згідно із законодавством. Відповідно до цього митним органом було прийнято рішення щодо можливості застосування 6 резервного методу визначення митної вартості товару.

Тому просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

Відповідач 2 – Головне управління Державного казначейства України в Донецькій області, надав суду заперечення проти позову, в обґрунтування яких зазначив, що відповідно до «Порядку виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів, або бюджетних установ» безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються бюджетні кошти, здійснюється на користь відповідної юридичної особи на підставі судового рішення за рахунок сум надмірно або помилково зарахованих до бюджету платежів, внесених цією юридичною особою. Відповідно до чинного законодавства України кошти передбачені для забезпечення справляння митних та інших платежів, сплачуються юридичними особами не безпосередньо на рахунки Державного бюджету України, а відповідно до п. 3.1 «Порядку розрахунково-касового обслуговування через органи Державного казначейства України митних та інших платежів, які вносяться до/або під час митного оформлення» сплачуються готівкою через банки на депозитні рахунки митних органів. Тому просить у задоволенні позовних вимог

Представник позивача, що діє за довіреністю, у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав суду пояснення аналогічні обґрунтуванню позовних вимог та просив їх задовольнити.

Представник відповідача 1, що діє на підставі довіреності, у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надав суду пояснення аналогічні запереченням проти позову. Просив у задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача 2, що діє на підставі довіреності, у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надав суду пояснення аналогічні запереченням проти позову. Просив у задоволенні позову відмовити.

Розгляд справи здійснювався із фіксуванням судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою «Камертон».

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Двері плюс» є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи 35794425.

Під час судового розгляду справи судом було встановлено, що 20 квітня 2008року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Двері плюс» (Покупець) та Індивідуальним підприємцем Газієвим Шухрат Ісмаїлович (Продавець) був укладений договір № 15, відповідно до якого продавець зобов’язувався продати, а покупець прийняти та своєчасно оплатити матеріали та комплектуючи для будівництва (Товар), в кількості та асортименті, зазначеним у рахунку, який є невід’ємною частиною договору та затверджується на кожну поставку. Розрахунок по даному договору здійснювався шляхом стовідсоткової передоплати покупцем за кожну партію товару у формі банківського переводу рублів Російської Федерації на розрахунковий рахунок продавця. Поставка товару здійснювалась за правилами тлумачення термінів «Інкотермс 2000р.» - FCA.

Відповідно до положень ст. 1 Митного кодексу України митною декларацією є письмова заява встановленої форми, яка подається митному органу і містить відомості щодо товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, необхідні для їх митного оформлення або переоформлення.

25.06.2009 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Двері плюс» надана до Східної митниці декларація митної вартості (форма ДМВ-1) № 700000005/8/006072 для визначення митної вартості товару за вищезазначеним договором – «двері та їх рами з хвойних порід»/а.с. 11-12/.

Східною митницею у декларації митної вартості № 700000005/8/006072 відповідно до вимог «Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 року № 1766, були зазначені документи, які необхідні для підтвердження митної вартості товару «двері та їх рами з хвойних порід», а саме: експертна ВМД (копія) з оригінальними печатками російської митниці; прайс-лист від виробника; калькуляція виробника; висновок експертних організацій, які мають право на визначення митної вартості; інформація з інтернету о сайті виробника з вартісними висновками /а.с. 11-12/.

Як встановлено судом та не спростовуються сторонами, Товариство з обмеженою відповідальністю «Двері плюс» на зворотному боці ДМВ зазначило про надання 26.06.2008 року прас-листів виробника та про неможливість надання інших документів.

Відповідно до ст. 88 Митного кодексу України декларант зобов'язаний надати митному органу передбачені законодавством документи і відомості, необхідні для виконання митних процедур.

26.06.2008 року Східною митницею прийнято рішення про визначення митної вартості товарів до ВМД № 700000005/8/006072 від 25.06.2008 року, яким ціна товару скоригована за методом № 6 з огляду на недостатність відомостей для визначення митної вартості за ціною договору, за відсутністю документально підтвердженої інформації щодо внутрішньої структури ціни реалізації імпортних товарів, відсутністю необхідної інформації для визначення митної вартості товарів на основі віднімання вартості та за відсутністю інформації, що дозволяла б використати попередні методи та склала 315963.93 грн. (у іноземній валюті – 1538285.93). Джерелом інформації та документами, які використані для розрахунку митної вартості товару митним органом зазначена цінова інформація ЄАІС ДМСУ /а.с. 4/.

Також, 26.06.2008 року Східною митницею прийнято картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України, відповідно до якої зазначено, що митна декларація не може бути прийнята /товари не підлягають митному оформленню/ товари й транспортні засоби не підлягають пропуску через митний кордон України з причини відсутності підтверджуючих документів для визначення митної вартості товару згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 року № 1766. Картка відмови отримана декларантом 26.06.2008 року /а.с. 9-10/.

Відповідно до статті 259 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 264 Митного кодексу України на письмову вимогу декларант має право на надання йому в тижневий строк з дня звернення письмового пояснення стосовно того, як митним органом було визначено митну вартість оцінюваних товарів.

З урахуванням вимог ст. 262 Митного кодексу України митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості.

Відповідно до ст. 266 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, здійснюється за такими методами:

1.          за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2.          за ціною договору щодо ідентичних товарів;

3.          за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;

4.          на основі віднімання вартості;

5.          на основі додавання вартості (обчислена вартість);

6.          резервного.

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). Кожен наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. У разі неможливості застосування жодного з методів 1 – 5, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, установлених статтею 273 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 267 Митного кодексу України митною вартістю за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, є вартість операції, тобто ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби відповідно до частини другої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або які повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів на користь продавця та/або на користь продавця через третіх осіб, та/або на пов'язаних з продавцем осіб. Такі платежі можуть бути здійснені прямо або опосередковано шляхом переказу грошей, акредитиву, інкасування або за допомогою інших розрахунків (вексель, передача цінних документів тощо). Термін «ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті» стосується тільки ціни оцінюваних товарів. Дивіденди або інші платежі покупця на користь продавця, не пов'язані з оцінюваними товарами, не є частиною митної вартості. Додавання до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, згідно з цією статтею робляться лише на основі об'єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню. При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема:

1) витрати, понесені покупцем:

а) комісійні та брокерська винагорода, за винятком комісійних за закупівлю, які є платою покупця своєму агентові за надання послуг, пов'язаних з представництвом його інтересів за кордоном для закупівлі оцінюваних товарів;

б) вартість контейнерів, що для митних цілей вважаються єдиним цілим з відповідними товарами;

в) вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних з пакуванням;

2) належним чином розподілена вартість нижченаведених товарів та послуг, якщо вони поставляються прямо чи опосередковано покупцем безоплатно або за зниженими цінами для використання у зв'язку з виробництвом та продажем на експорт в Україну оцінюваних товарів, якщо така вартість не включена до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті:

а) сировини, матеріалів, деталей, напівфабрикатів, комплектувальних виробів тощо, які увійшли до складу оцінюваних товарів;

б) інструментів, штампів, шаблонів та аналогічних предметів, використаних у процесі виробництва оцінюваних товарів;

в) матеріалів, витрачених у процесі виробництва оцінюваних товарів (мастильні матеріали, паливо тощо);

г) інженерних та дослідно-конструкторських робіт, дизайну, художнього оформлення, ескізів та креслень, виконаних за межами України і безпосередньо необхідних для виробництва оцінюваних товарів;

3) роялті та ліцензійні платежі, які стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. Зазначені платежі можуть включати платежі, які стосуються патентів, знаків для товарів і послуг та авторських прав. Витрати на право відтворення (тиражування) оцінюваних товарів в Україні не повинні додаватися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари;

4) відповідна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, передачі чи використання товарів, що оцінюються, на митній території України, яка прямо чи опосередковано йде на користь продавця;

5) витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України;

6) витрати на завантаження, розвантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України;

7) витрати на страхування цих товарів.

При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті.

З урахуванням вищезазначених положень позивачем до ціни, що підлягає сплаті за оцінювані товари, додані витрати на транспортування таких товарів до місця їх ввезення на митну територію України.

До митної вартості не включаються нижченаведені витрати або кошти за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, які документально підтверджено та які піддаються обчисленню:

а) плата за будівництво, спорудження, складення, технічне обслуговування або технічну допомогу, здійснені після ввезення імпортних товарів, таких як промислова установка, машини або обладнання;

б) витрати на транспортування після ввезення;

в) податки та збори (обов'язкові платежі), які справляються в Україні.

Метод визначення митної вартості за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартості операції), використовується в разі, якщо:

1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що:

а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні;

б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно);

в) не впливають значною мірою на вартість товару;

2) стосовно продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, що унеможливлюють визначення вартості цих товарів;

3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не може бути зроблено відповідне коригування відповідно до положень частини другої цієї статті;

4) покупець і продавець не є пов'язаними між собою особами або хоч і є пов'язаними між собою особами, але ці відносини не вплинули на ціну товарів. За наявності достатніх підстав вважати, що зазначені відносини вплинули на ціну оцінюваних товарів, митний орган повинен повідомити про це декларантові та надати йому можливість для відповіді та доказу відсутності впливу взаємозв'язку продавця і покупця на ціну, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари. На вимогу декларанта таке повідомлення здійснюється у письмовій формі.

Відповідно до ст. 273 Митного кодексу України у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 267 – 272 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ).

Відповідно до статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі оцінка ввезеного товару для митних цілей має бути заснована на дійсній вартості ввезеного товару, який обкладається митом, або аналогічного товару, і не повинна засновуватися на вартості товару вітчизняного виробництва чи на довільних чи фіктивних оцінках.

Відповідач 1 посилається на аналіз цінової інформації при визначенні вартості товарів, ввезених на митну територію України та які продавались на тих самих комерційних умовах приблизно у тих самих кількостях, що й товари, які оцінювались.

Відповідно до ст. 264 Митного кодексу України заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об’єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. У разі потреби у підтвердженні заявленої митної вартості товарів декларант зобов’язаний подати митному органу необхідні для цього відомості та забезпечити можливість їх перевірки відповідно до порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 7 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 № 1766, для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів декларант зобов'язаний подати: зовнішньоекономічний договір (контракт) і додатки до нього; рахунок-фактуру (інвойс) або рахунок-проформу; банківські платіжні документи (якщо рахунок сплачено), а також інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; рішення митного органу про визначення митної вартості раніше ввезених ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів, якщо воно прийнято за одним договором (контрактом); пакувальні листи; копію ліцензії на ввезення (вивезення) товарів, імпорт (експорт) яких підлягає ліцензуванню.

Відповідачем 1 зазначається про неподання позивачем повного переліку документів, передбачених саме п. 11 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України.

Відповідно до ч. 2 п. 2 Порядку здійснення митного контролю й митного оформлення товарів із застосуванням вантажної митної декларації, затвердженого наказом Державної митної служби України № 314 від 20.04.2005 року, на вимогу митного органу декларантом подаються й інші документи, потрібні для здійснення митного оформлення, подання яких визначено законодавством України.

Відповідно до п. 11 цього Порядку для підтвердження заявленої декларантом митної вартості оцінюваних товарів можуть подаватися: договір з третіми особами, що пов'язаний з договором (контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця; рахунки про сплату комісійних, брокерських (посередницьких) послуг, пов'язаних з виконанням умов договору (контракту); відповідна бухгалтерська документація; ліцензійний чи авторський договір (контракт); каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) фірми - виробника товару; калькуляція фірми - виробника товару; копія вантажної митної декларації країни відправлення, а в разі, коли в такій країні товар розміщувався в митному режимі, яким не передбачено сплату податків і відповідно до якого товар перебував під митним контролем - копія вантажної митної декларації, оформленої в попередній експорту митний режим; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, що мають відповідні повноваження згідно із законодавством; сертифікат про походження товару; відомості про якісні характеристики товару; інформація зовнішньоторговельних та біржових організацій про вартість товару та/або сировини.

На законну вимогу митниці позивач всіх додаткових документів не надав.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про Єдиний митний тариф» при явній невідповідності заявленої митної вартості товарів та інших предметів вартості, що визначається відповідно до положень цієї статті, або у разі неможливості перевірки її обчислення митні органи України визначають митну вартість послідовно на основі цін на ідентичні товари та інші предмети, цін на подібні товари та інші предмети, що діють в провідних країнах-експортерах зазначених товарів та інших предметів.

Так, під час здійснення митного контролю і митного оформлення товарів, для поглибленого контролю за правильністю визначення митної вартості із застосуванням положень 265 Митного кодексу України посадова особа митного органу, що здійснює такий контроль, використовує інформацію бази даних Єдиної автоматизованої інформаційної системи Державної митної служби України, а також електронного або паперового бюлетеня «Огляд цін українського та світового товарних ринків», біржову інформацію про ціни на товари та сировину, інші джерела, де наведено цінові характеристики таких товарів та сировини.

З урахуванням положень п. 11 Порядку для підтвердження митної вартості товарів на вимогу митного органу декларант зобов’язаний подати додаткові документи.

Термін подання додаткових документів становить 10 календарних днів після ознайомлення із записом митного органу про їх надання, та за мотивованою заявою декларанта такий строк може бути продовжено.

Для підтвердження заявленої митної вартості товару посадовою особою відповідача на адресу декларанта позивача надано пропозицію надати додаткові документи згідно вимог п. 11 Постанови Кабінету Міністрів України № 1766, про що декларант був повідомлений належним чином.

Позивач відмовився від надання всіх необхідних додаткових документів за п. 11 Постанови Кабінету Міністрів України № 1766, про що зроблено відповідний запис на зворотному боці основного аркуша декларації митної вартості.

Відповідно до п. 14 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, якщо декларантом не подано в установлений строк додаткові документи або якщо він відмовляється від їх подання, митну вартість товарів визначає митний орган на підставі наявних відомостей згідно із законодавством.

Отже, як випливає з приписів зазначених вище правових норм, митний орган має право вимагати, а декларант зобов’язаний надати необхідні додаткові документи, які підтверджують заявлену митну вартість товару.

Як встановлено судом та не спростовується сторонами, необхідність надання додаткових документів Східній митниці була обумовлена тим, що заявлена митна вартість викликала певні сумніви, а саме: у калькуляціях вартості, які виготовлені на фірмовому бланку фабрики дверей «Ростра» стоять підписи комерційним директором С.В.Тарасовим, які скріплені печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія».

Крім того, під час розгляду справи судом не встановлений взаємозв’язок між фабрикою дверей «Ростра» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Імперія», а тому у суду не має можливості визначити обґрунтованість проставляння підписів та печаток Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія» та документах фабрики дверей «Ростра».

Відповідно до абз. 6 ст. 12 Постанови Кабінету Міністрів України № 1766 від 20.12.2006 року довідки, висновки та інші документи, що стосуються вартісних та якісних характеристик товару, повинні містити реквізити організації, що їх видала, підписи відповідних посадових осіб та печатки.

Таким чином, відповідачем 1 правомірно застосований шостий резервний метод для визначення митної вартості товару «двері та їх рами з хвойних порід».

Частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 5 статті 82 Кодексу адміністративного судочинства України висновок експерта для суду не є обов'язковим, однак незгода суду з ним повинна бути вмотивована в постанові або ухвалі.

Суд вважає висновок судово-економічної експертизи № 224/24 від 18.05.2009 року по даній адміністративній справі обґрунтованими, та таким, що в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства України.

Таким чином, суд приймає до уваги висновок судово-економічної експертизи № 224/24 від 18.05.2009 року по справі 2-а-17830/08/0570.

Відповідно до п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, суд вважає, що позивачем не доведена правомірність заявлених позовних вимог до Східної митниці та Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області.

Тому суд вважає вимоги позивача такими, що є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 103, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Двері плюс» до Східної митниці, Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області про визнання недійсним рішення митного органу про визначення митної вартості товарів до ВДМ № 700000005/8/006072 від 25 червня 2008 року щодо коригування митної вартості товару відповідно до ціни, зобов’язання Східної митниці виконати дії, необхідні для повернення неправомірно утриманих коштів за митне оформлення у розмірі 23842.47 грн. та про зобов’язання Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області повернути неправомірно утримані кошти за митне оформлення у розмірі 23842.47 грн. – відмовити у повному обсязі.

Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частини у судовому засіданні 26 серпня 2009 року в присутності представників сторін. Постанова буде виготовлена в повному обсязі 31 серпня 2009 року

          Заяву про апеляційне оскарження постанови суду може бути подано протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсяі до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

          Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

          Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання зяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                           Могильницький М.С.