Рішення № 45972198, 03.06.2015, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/18046/14-ц

Провадження №: 2/752/1262/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.06.2015 року Голосіївський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Плахотнюк К.Г.

за участі секретаря судового засідання Ткачук М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1, яка діє від імені та в інтересах ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», треті особи товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», ОСОБА_3 про визнання окремих положень кредитного договору недійсним,

в с т а н о в и в :

23.10.2014 року ОСОБА_1 від імені та в інтересах ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ПАТ «ОТП Банк», треті особи ТОВ «ОТП Факторинг Україна», ОСОБА_3 про визнання окремих положень кредитного договору недійсним.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представником позивача зазначено, що 27.12.2007 року між ОСОБА_2 та ЗАТ «ОТП Банк» було укладено кредитний договір № ML-004/482/2007. Цільовим використанням кредиту відповідно до п. 2 частини №1 зазначеного договору були споживчі цілі. Укладений договір є договором споживчого кредитування, правовідносини за яким регулюються Законом України «Про захист прав споживачів». Умови укладеного сторонами у справі кредитного договору № ML-004/482/2007є несправедливими та такими, що не відповідають вимогам цивільного законодавства. Так, відповідно до п. 4.1.1., 4.1.2., 4.1.3.: за порушення прийнятих на себе зобов»язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами у визначені цим договором строки, позичальник зобов»язаний сплатити банку пеню в розмірі 1 % від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов»язань за кожен день прострочки. Зазначена пеня сплачується додатково до прострочених сум; за прострочення виконання боргових зобов»язань понад 15 календарних днів, позичальник, крім пені передбаченої п. 4.1.1. цього договору, додатково сплачує на користь банку штраф у розмірі 0, 01 % від суми прострочених боргових зобов»язань, але не менше 25, 00 грн.; за прострочення виконання боргових зобов»язань понад 30 календарних днів, позичальник, крім пені та штрафу, передбачених п. 4.1.1., 4.1.2. цього договору, додатково сплачує на користь банку штраф у розмірі 0, 02 % від суми прострочених боргових зобов»язань, але не менше 50, 00 грн.

Посилаючись на те, що зазначені підпункти договору є такими, які порушують рівність сторін договору та свідчать про застосування нечесної підприємницької діяльності, просила визнати їх недійсними та виключити з умов договору з моменту його укладення.

У судовому засідання представник позивача заявлені позовні вимоги підтримала у повному обсязі, зазначила, що звернулися до суду лише у 2014 році у зв»язку з нестабільним курсом валюти, економічною кризою, просила поновити строки позовної давності та задовольнити позов з зазначених у позовній заяві підстав.

Представник відповідача у судовому засіданні 03.06.2015 року відсутній, будучи належним чином повідомленим, про причини неявки суд не повідомив, з будь-якими клопотаннями до суду не звертався. Будучи присутнім у судовому засіданні 13.01.2015 року надав суду письмові заперечення. Відповідно до змісту заперечень представника відповідача, ПАТ «ОТП Банк» заявлений позов не визнає з тих підстав, що, підписуючи договір, позивач підтвердила свою згоду на його умови та реалізувала право на вільний вибір контрагента та визначення умов договору. Твердження позивача про потрійне стягнення є безпідставним, оскільки пеня і штраф є окремими видами штрафних санкцій. Твердження позивача про те, що оспорювані підпункти договору містять оманливі, несправедливі, агресивні та дискримінаційні умови, а також про застосування відповідачем нечесної підприємницької практики не ґрунтуються на вимогах закону та умовах договору. Позивачем не надано доказів щодо наявності несправедливості в оспорюваних ним пунктах кредитного договору № ML-004/482/2007 від 24.12.2007 року, що є наслідком прояву дискримінації відносно нього. При укладенні договору позивач не була обмежена у правах і свободах, за ознаками раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних або інших поглядів, національного або соціального походження, майнового положення, народження або іншої обставини. Позивач ОСОБА_2 була вільною у діях та намірах укласти кредитний договір та додаткову угоду до нього. Також позивачем не надано суду жодного доказу того, що мало місце відмінність у ставленні до нього зі сторони ПАТ «ОТП Банк» по зрівнянню з іншими особами і що вона була обмежена або позбавлена яких-небудь прав умовами додаткових угод за расовою чи національною належністю, політичними, релігійними переконаннями, статтю тощо. При укладенні кредитного договору з позивачем було дотримано всі передбачені законом істотні умови, які обумовлені згодою сторін, як узгоджені сторонами, так і прийняті ними, а також дотримані вимоги щодо форми договору, порядку та форми його зміни. Стверджував, що закріплені в кредитному договорі умови є справедливими та не носять дискримінаційного характеру, оскільки позивачем не доведено істотного дисбалансу договірних прав та обов»язків на його шкоду. Просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі та застосувати строки позовної давності, оскільки строк позовної давності, зважаючи на те, що кредитний договір було укладено 24.12.2007 року закінчився 25.12.2010 року, а позивач звернулася в суд з позовом 23.10.2014 року.

Треті особи ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ОСОБА_3 у судовому засіданні відсутні, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

З огляду на викладене, врахувавши думку представника позивача, суд визнав за можливе завершувати розгляд справи за відсутності представника відповідача та третіх осіб.

Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 27.12.2007 року між ОСОБА_2 та ЗАТ «ОТП Банк» було укладено кредитний договір № ML-004/482/2007 (а.с. 8-12).

Відповідно до умов, зазначеного вище договору Банк надав позичальнику кредит у розмірі 100 000, 00 дол. США на споживчі цілі, дата остаточного повернення кредиту - 24.12.2017 року.

Підпунктами 4.1.1., 4.1.2., 4.1.3. п. 4 частини 2 кредитного договору № ML-004/482/2007 від 27.12.2007 року передбачено, що: за порушення прийнятих на себе зобов»язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами у визначені цим договором строки, позичальник зобов»язаний сплатити банку пеню в розмірі 1 % від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов»язань за кожен день прострочки. Зазначена пеня сплачується додатково до прострочених сум; за прострочення виконання боргових зобов»язань понад 15 календарних днів, позичальник, крім пені передбаченої п. 4.1.1. цього договору, додатково сплачує на користь банку штраф у розмірі 0, 01 % від суми прострочених боргових зобов»язань, але не менше 25, 00 грн.; за прострочення виконання боргових зобов»язань понад 30 календарних днів, позичальник, крім пені та штрафу, передбачених п. 4.1.1., 4.1.2. цього договору, додатково сплачує на користь банку штраф у розмірі 0, 02 % від суми прострочених боргових зобов»язань, але не менше 50, 00 грн.

Звертаючись в суд з позовом, представник позивача стверджує, що п.п. 4.1.1., 4.1.2., 4.1.3. є такими, що порушують законні права та інтереси позивача ОСОБА_2, оскільки умови кредитного договору № ML-004/482/2007 від 27.12.2007 року викладені в зазначених пунктах є несправедливими та такими, що не відповідають вимогам цивільного законодавства, що свідчить про здійснення кредитором нечесної підприємницької практики, а тому у такий спосіб позичальник введена в оману, що є підставою для визнання зазначених пунктів незаконними відповідно до вимог Закону України «Про захист прав споживачів.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п»ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом судом недійсним (оспорюваний правочин). Частиною четвертою ст. 203 ЦК України визначено, що правочин має вчинятися у формі встановленій законом.

За змістом частини 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладанням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов»язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) фори його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов»язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; г) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (а процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов»язаних з одержанням кредиту та укладанням договору про надання споживчого кредиту; е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість ждострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач має одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Частиною 4 ст. 11 цього Закону передбачено, що у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов»язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) річна відсоткова ставка за кредитом; 5) умови дострокового розірвання договору; 6) інші умови, визначені законодавством.

За даними кредитного договору № ML-004/482/2007 від 27.12.2007 року, що підписаний ОСОБА_2 на кожній сторінці, остання підтвердила, що погоджується з усіма його пунктами та вся надана нею інформація вірна.

Відтак, приймаючи до уваги, що ОСОБА_2 власноручно підписала кожну сторінку кредитного договору № ML-004/482/2007 від 27.12.2007 року, а також ознайомившись зі змістом пунктів зазначеного договору, умови яких оспорюються, зміст яких наведено вище, суд приходить до висновку, що банк доступно та чітко виклав умови, якими було визначено відповідальність позичальника за невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобов»язань по договору.

Твердження представника позивача про те, що оспорювані пункти договору є несправедливими та такими, що не відповідають вимогам цивільного законодавства, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Відповідно до правил ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», нечесна підприємницька практика включає вчинення дій, що кваліфікуються законодавством, як прояв недобросовісної конкуренції, або будь-яку діяльність, що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Агресивною вважається підприємницька практика, яка фактично містить елементи примусу, докучання або неналежного впливу та істотно впливає чи може вплинути на свободу вибору або поведінки споживача стосовно придбання продукції.

Правила зазначеної статті містять перелік обставин за умови яких має місце здійснення підприємницької практики такої, що вводить в оману та є агресивною, однак представник позивача не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження його посилань, що кредитний договір, а саме оспорювані ним окремі його умови були прийняті позичальником та укладено договір внаслідок здійснення кредитором нечесної підприємницької практики та наявність в підприємницькій практиці агресії.

Не надано представником позивача також доказів суду щодо наявності несправедливості в оспорюваних ним пунктах кредитного договору ML-004/482/2007 від 27.12.2007 року, що є наслідком прояву дискримінації відносно позивача ОСОБА_2

З огляду на викладене, та, приймаючи до уваги положення ст. 60 ЦПК України, за правилами якої, кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання недійсними окремих пунктів, укладеного сторонами у справі кредитного договору, щодо умов які стосуються відповідальності позичальника за невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобов»язань по договору.

Судові витрати по сплаті судового збору від яких була звільнена позивач, при зверненні ОСОБА_1 в суд з позовом від її імені необхідно віднести на рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 16,203,215,216,230,525,627,629,638 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 88, 208, 213, 218 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

позовні вимоги ОСОБА_1, яка діє від імені та в інтересах ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», треті особи товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», ОСОБА_3 про визнання окремих положень кредитного договору недійсним, залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва.

Апеляційна скарга на рішення суду подається апеляційному суду протягом десяти днів з дня його проголошення або отримання копії, через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Плахотнюк К.Г.