Вирок № 45946895, 30.06.2015, Лисичанський міський суд Луганської області

у.н. 415/2427/15-к

н.п. 1-кп/415/288/15

ВИРОК

Іменем України

30.06.15рік м. Лисичанськ

Лисичанський міський суд Луганської області в складі:

головуючого судді: Старікової М.М.,

при секретарі Соболь Ю.В.,

за участю: прокурора Зіньковського А.Ю.,

захисника ОСОБА_1,

обвинуваченої ОСОБА_2,

потерпілого ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Лисичанського міського суду Луганської області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015130240000383 від 22 лютого 2015 року за обвинуваченням:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянки України, ІНФОРМАЦІЯ_3, неодруженої, не працюючої, раніше судимої 19.01.1994 року Лисичанським міським судом Луганської області за ч.2 ст. 140,ст. 19, ч.3 ст. 140 КК України (1960р.) до 2-х років 6-ти місяців позбавлення волі; 11.05.1994 року Лисичанським міським судом Луганської області за ч. 2 ст. 140, ч. 3 ст. 140, ч.1 ст. 42, ч.3 ст.42 КК України (1960р.) до 4-х років позбавлення волі; 16.10.1998 року Лисичанським міським судом Луганської області за ч. 2 ст. 141 КК України (1960р.) до 3-х років позбавлення волі; 25.11.2002 року Лисичанським міським судом Луганської області за ч. 2 ст. 185, ст.. 304, ч.1 ст. 70 КК України (2001р.) до 3-х років позбавлення волі; 18.04.2006 року Лисичанським міським судом Луганської області за ч. 2 ст. 296 ,ст.395, ч.1 ст. 70 КК України до 3 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України від відбування призначеного судом покарання звільнена з іспитовим строком на 2 роки; 26.02.2007 року Лисичанським міським судом за ч.2 ст. 190, ч. 2 ст. 186, ч.1 ст. 70, ст. 71 КК України до 5-ти років позбавлення волі; 22.07.2011 року за ч.2 ст. 186,ст. 71 КК України до 4-х років 1 місяця позбавлення волі, звільнена 10.12.2014 року за ухвалою Полтавського районного суду Луганської області від 02.12.2014 року на підставі ст. 81 КК України умовно-достроково на 04 місяця 16 днів; зареєстрованої та проживаючої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

21 лютого 2015 року приблизно о 16 годині 00 хвилин ОСОБА_2 сумісно з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 знаходилась за місцем мешкання останнього за адресою: Луганська область, місто Лисичанськ, вулиця Комарова, буд. № 11, де всі разом розпивали спиртні напої, перебуваючи на кухні. В процесі розпивання спиртних напоїв між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, які знаходились у стані алкогольного спяніння, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин відбулася сварка, в процесі якої ОСОБА_2, маючи умисел на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, взяла зі столу кухонний ніж, яким завдала ОСОБА_3 2 удари в область тулуба, чим спричинила останньому тілесні ушкодження у вигляді колото-різаної рани грудної клітини зліва, проникаючої в черевну порожнину з пошкодження великого сальнику, які відповідно до висновку експерта № 64 від 17 березня 2015 року відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпеки для життя в момент їх заподіяння та непроникаючої колото-різаної рани живота, які згідно висновку експерта № 64 від 17 березня 2015 року відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоровя.

Допитана в судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_2 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України визнала частково та пояснила, що дійсно 21 лютого 2015 року приблизно о 12 годині за запрошенням ОСОБА_3 та ОСОБА_7 приїхала в гості за місцем проживання останнього за адресою: місто Лисичанськ, вул. Комарова, буд. 11, де на той час знаходились її співмешканець ОСОБА_6, ОСОБА_8, та ОСОБА_7 зі своєю співмешканкою ОСОБА_5, які, перебуваючи на кухні, розпивали спиртні напої. Потерпілий ОСОБА_3 на кухні не сидів, а лише декілька разів виходив зі спальні щоб вжити спиртного. Вона також привезла з собою вина та разом зі всіма розпивала спиртні напої. Близько 16 години чоловіки, крім потерпілого, який знаходився у спальні, вийшли з будинку щоб зустріти свого знайомого за прізвиськом «Проха»,а вона разом з ОСОБА_5 та ОСОБА_8 залишилась на кухні, де продовжили розпивати спиртні напої. В цей час між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 виникла сварка, оскільки остання відмовилася налити ОСОБА_8 самогону. Вона намагалась заспокоїти їх та вивести ОСОБА_8 з кухні. На крики зі спальні вийшов потерпілий і відразу двічі вдарив її кулаком в обличчя, на що вона схопивши зі столу кухонний ніж нанесла йому удар ножем. Свої дії розцінює як необхідну оборону, оскільки вважає, що зі сторони потерпілого існувала реальна загроза її життю. Наносячи удар ножем потерпілому, вона діяла ситуативно, захищаючись від нападу, а коли потерпілому стало зле і вони відвели його в іншу кімнату, місце події не залишила. При цьому зазначила, що нанесла потерпілому один удар ножем, а не два, як вказано в обвинувальному акті. Під час допиту свідка ОСОБА_6 доповнила, що потерпілий, після того як двічі вдарив її в обличчя, подряпав їй живіт вилкою, яку взяв зі столу. При цьому просила суд суворо не наказувати та врахувати, що її матір ОСОБА_9, являється пенсіонеркою та онкохворою, крім неї у її матері є ще двоє працездатних дітей.

Крім часткового визнання обвинуваченою ОСОБА_2 своєї вини, її вина у вчиненні за викладених вище обставин заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому підтверджується сукупністю досліджених у судовому засіданні доказів, які узгоджуються між собою і не викликають сумнівів у своїй достовірності та допустимості.

Так, допитанийв судовому засіданні потерпілий пояснив, що 21 лютого 2015 року він разом зі своєю співмешканкою ОСОБА_8 знаходився у свого брата ОСОБА_7 за адресою : місто Лисичанськ, вул. Комарова, буд.11, де останній проживає разом зі своєю співмешканкою ОСОБА_5 Приблизно об 11 годині цього ж дня до них приїхав ОСОБА_6, а десь через годину - ОСОБА_2 Вони всі разом на кухні розпивали спиртні напої. Приблизно о 15 годині він пішов спати в іншу кімнату, а близько 16 години, почувши крик, повернуся на кухню, де побачив, що співмешканка його брата ОСОБА_5 з ОСОБА_2 влаштували бійку, в ході якої ОСОБА_2, схопивши її за волосся, била останню головою об стіну. Намагаючись перешкодити цьому він почав відтягувати ОСОБА_2 від Дзюби, і в цей момент відчув два ріжучих удари в лівий бік, йому стало зле, у звязку з чим його відвели до спальні, де ОСОБА_2 накрила рану полотенцем та вибачилась за вчинене. Відповідаючи на питання зазначив, що не згоден з поясненнями обвинуваченої, оскільки він ніяких дій фізичного характеру по відношенню до ОСОБА_2 не вчиняв, удари не наносив. Хто спричинив тілесні ушкодження ОСОБА_2 йому не відомо, чи міг бути він цією особою сказати не може, оскільки в цей день всі багато випили і він дещо може не памятати. Підстави оговорювати обвинувачену у нього відсутні, на даний час претензій до ОСОБА_2 він не має, на призначенні суворого покарання не наполягав.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 пояснила, що вона, разом зі своїми неповнолітніми дітьми та ОСОБА_7 проживають за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5. Точну дату не памятає, десь у лютому 2015 року, у них в гостях знаходився брат її співмешканця - ОСОБА_3 та ОСОБА_8 Приблизно о 12 годині до них приїхав ОСОБА_6, а ще через годину ОСОБА_2 Вони всі разом знаходились на кухні, де розпивали спиртні напої. Через деякий час потерпілий пішов у спальню відпочивати, а між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 виник конфлікт, який переріс у бійку. Вона почала виганяти всіх з будинку, оскільки крім них, в будинку знаходились її малолітні діти. На цей час між нею та ОСОБА_2 також виникла сварка, в ході якої обвинувачена, схопивши за волосся, почала бити її головою об стіну. На крики зі спальної вийшов потерпілий и почав відтягувати ОСОБА_2 від неї, вона намагалась вирватись до виходу і коли повернулась побачила в руках у ОСОБА_2 ніж, а у потерпілого - кров. Після чого її співмешканець викликав швидку, а ОСОБА_2 та ОСОБА_8 відвели його до спальні та накрили рану рушником. Ніяких пошкоджень на обличчі ОСОБА_2 не було, потерпілий обвинувачену не бив, в той момент коли останній намагався відтягнути від неї обвинувачену, ніякої вилки у нього вона не бачила.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснив, що потерпілий ОСОБА_3 приходиться йому рідним братом. 21 лютого 2015 року потерпілий разом зі своєю співмешканкою ОСОБА_8 знаходились у нього вдома за адресою: місто Лисичанськ, вул. Комарова, буд.11,де він проживає разом зі ОСОБА_5 Приблизно об 11 годині приїхав ОСОБА_6, а трохи пізніше ОСОБА_2 Всі вони разом на кухні вживали спиртні напої. Потерпілий трохи посидів та пішов в іншу кімнату відпочивати. Після обід ОСОБА_5 почала просити всіх залишити їх будинок. В цей час ОСОБА_6 почав наносити йому (ОСОБА_7О.) удари табуретом по голові. Між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 також виникла сварка, в ході якої обвинувачена, схопивши останню за волоси, почала бити головою об стіну. На крики зі спальної вийшов його брат ОСОБА_3, а він в цей час вирвався від ОСОБА_6 та вибіг на двір. Коли повернувся в будинок, зайшов на кухню та побачив, що у потерпілого тече кров. Він викликав швидку. Момент нанесення удару ножем обвинуваченою він не бачив, зі слів ОСОБА_5 йому стало відомо, що тілесні ушкодження його брату спричинила ОСОБА_2. Конфлікта між потерпілим та ОСОБА_2 не було, тілесних ушкоджень у обвинуваченої він не бачив.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснила, що 21 лютого 2015 року в денний час вона разом зі своїм співмешканцем ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_2 знаходилась в гостях у ОСОБА_7 за адресою: місто Лисичанськ, вул. Комарова, буд. 11, де він проживає разом зі ОСОБА_5 Всі сиділи на кухні та розпивали спиртне. ОСОБА_3 пішов спати. Близько 16 години між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 виникла сварка, в ході якої ОСОБА_2 схопивши останню за волосся, почала бити її головою об стіну. На крики вийшов ОСОБА_3, який почав відтягувати ОСОБА_2, яка стояла до нього спиною, від ОСОБА_5. Потім вона побачила, як у потерпілого з лівого боку пішла кров, а обвинувачена тримала в руках ніж. Самого удару ножем вона не бачила. Після чого ОСОБА_7 викликав швидку, а вона разом з ОСОБА_2 відвели потерпілого до спальні де приклали на рани полотенце. Відповідаючи на питання зазначила, що у потерпілого було дві рани від ножа. Крім ОСОБА_2, ОСОБА_3 ніхто удари ножем більш не наносив. Потерпілий ОСОБА_2 не бив, коли він намагався відтягнути ОСОБА_2 від ОСОБА_5, ніякої вилки у нього в руках вона не бачила і тілесних ушкоджень у ОСОБА_2 не бачила також.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснив, що 21 лютого 2015 року близько 11 години він приїхав у гості до ОСОБА_7 за адресою: місто Лисичанськ, вул.. Комарова, 11, де крім ОСОБА_7 та його співмешканки ОСОБА_5 знаходились потерпілий ОСОБА_3 з ОСОБА_8 Трохи пізніш приїхала ОСОБА_2, і вони всі разом на кухні розпивали спиртне. В процесі розпивання спиртних напоїв між ним та потерпілим виник конфлікт, в результаті чого він ударив потерпілого табуретом по голові, після чого між ним та ОСОБА_7 також виник конфлікт, який переріс у бійку, в процесі якої він наносив табуретом удари по голові останнього. В ході бійки він з ОСОБА_7 перемістились у коридор, відкіля він побачив, як потерпілий тримав ОСОБА_2 за шию. Про те що потерпілому були спричинені ножеві поранення йому стало відомо лише в міліції. Коли після виклику швидкої його та ОСОБА_2 забрали до міліції, остання показала йому живіт, який був подряпаний та пояснила, що це зробив вилкою потерпілий. Відповідаючи на питання зазначив, що пошкоджень на обличчі ОСОБА_2 не бачив. Щоб потерпілий наносив удари обвинуваченій, а також в цей час тримав вилку він не бачив.

Згідно даними, які містить досліджений в судовому засіданні протокол огляду місця події від 21.02.2015 року та фото таблиця до нього (а.с. 8-15) під час проведення якого за адресою місто Лисичанськ, вул. Комарова, буд. № 11 було виявлено предмет, зовні схожий на ніж, 8 слідів пальців рук, ніжку від табурету, відривок тканини зі слідами бурого кольору,зовні схоже на кров та рідину бурого кольору.

Відповідно до висновку експерта № 51 від 17 березня 2015 року кров гр.. ОСОБА_3 відноситься до групи АВ. Кров ОСОБА_2відноситься до групи А з ізогемаглютинином анти-В. На ножі знайдена кров людини при встановленні групової належності якої були виявлені антигени А.В. та ізогемаглютинин анти В. Результат дослідження виключає можливість походження крові від однієї людини, сліди могли утворитися в результаті змішування крові 2-х або декількох осіб з групами А з ізогемаглютинином анти-В та АВ. Їми могли бути гр.. ОСОБА_2 та гр.. ОСОБА_3 (а.с. 104-106).

Згідно висновку № 52 від 17 березня 2015 року кров гр. ОСОБА_3 відноситься до групи АВ. Кров ОСОБА_2 відноситься до групи А з ізогемаглютинином анти-В. В змиві з місця події та фрагменті тканини знайдена кров людини при встановленні групової належності якої були виявлені антигени А і В. У разі походження крові від однієї людини, нею повинна бути особа з групою АВ. Нею міг бути гр. ОСОБА_3 Такі ж самі результати могли бути отримані і при змішуванні крові двох або декількох осіб з групами А з ізогемаглютинином анти-В, В з ізогемаглютинином анти-В та АВ у будь - якому поєднанні одна з одною. Наприклад: крові гр. ОСОБА_3 та крові гр. ОСОБА_2 (а.с. 109-111)

Як вбачається з дослідженого в судовому засіданні висновку експерта № 60 від 11.03.2015 року відносно ОСОБА_2, забій нижньої щелепи зліва, підшкірна гематома, множинні подряпини передньої брючної стінки утворилися від взаємодії з твердими предметами можливо в строк та за обставин зазначених у постанові та могли бути спричинені, як при обставинах вказаних нею, так і громадянином ОСОБА_3 Тілесні ушкодження, встановлені у ОСОБА_2 не мають ознак самооборони і відносяться до легких тілесних ушкоджень, як в купі так і окремо. (а.с. 119)

Відповідно до висновку експерта № 64 від 19.03.2015 року при експертизі громадянина ОСОБА_3 були виявлені рубці волосистої частини голови, лівої половини грудної клітини, бокової поверхні живота зліва, забита рана голови утворилася від тупого твердого предмета, характерні особливості якого на тілі не відобразилися. Колото-різані рани грудної клітини та живота утворилися від дії тупого предмета з колючо - ріжучими властивостями. Не виключається можливість вказаних пошкоджень у строк та при обставинах, вказаних особою, що проходила обстеження. Не виключається можливість утворення колото-різаних ран грудної клітини та живота в результаті удару ножем, представленим на експертизу або предметом, йому подобним. Колото-різане поранення грудної клітини, проникаюче поранення в черевну порожнину по ступеню тяжкості відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент їх заподіяння. Непроникаюче колото - різане поранення живота відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень, що потягли короткочасний розлад здоровя. (а.с. 126-128)

При встановлених обставинах суд вважає, що перераховані вище докази у своїй сукупності повністю підтверджують винуватість обвинуваченої у вчиненні інкримінованого їй органом досудового розслідування злочину, а часткове визнання своєї виниОСОБА_2 суд розцінює як спосіб захисту та намаганнязменшеннякримінальної відповідальності.

Саме на обвинувачену потерпілий вказує, як на особу, яка спричинила ушкодження,завдавши навмисно два удари ножем в грудну клітину та в область живота. Ніяких даних, які ставили під сумнів достовірність показів потерпілого, судомне встановлено, і такі показипогоджуються з іншими вищезазначеними доказами по справі. Доводи обвинуваченої, про те, що вона нанесла потерпілому один удар ножем, повністю спростовуються поясненнями як самого потерпілого, так і свідка ОСОБА_8, яка зазначила, що у потерпілого було дві рани від ножа, а також висновком експерта № 64 від 19.03.2015 року відповідно до якого у ОСОБА_3 було виявлено рубці лівої половини грудної клітини, бокової поверхні живота зліва. Колото-різані рани грудної клітини та живота утворилися від дії тупого предмета,що володіє колючо ріжучими властивостями. не виключається можливість вказаних пошкоджень у строк та при обставинах, зазначених потерпілим тому,на думку суду є правдивими і приймаються до уваги.

Ніяких інших обставин, при яких потерпілий міг отримати тілесні ушкодження, встановлені висновком експерта, ні досудовим слідством, ні судом не встановлено.

Відповідно до ст.ст.22,93 КПК України, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, сторона захисту не довела суду, що тілесні ушкодження потерпілому були спричинені обвинуваченою з метою самозахисту, а тому доводи ОСОБА_2 в цій частині суд оцінює критично. Під час судового розгляду не встановлено даних про те, що саме потерпілий спричинив ОСОБА_2 тілесні ушкодження, а проаналізувавши встановлені фактичні обставини кримінального провадження, знаряддя злочину, спрямованість та не одиничність ударів нанесених обвинуваченою, обстановку при якій були причинені тілесні ушкодження потерпілому, суд прийшов до висновку про відсутність у таких умовах ознак посягання на життя ОСОБА_2 з боку потерпілого, що також підтверджується висновком експерта № 60 від 11.03.2015 року відповідно до якого тілесні ушкодження, встановлені у ОСОБА_2 не мають ознак самооборони. Твердження обвинуваченої що потерпілий вилкою заподіяв їй тілесні ушкодження у виді подряпин також не знайшли своє підтвердження у суді, оскільки допитані під час судового розгляду свідки заперечують факт нанесення потерпілим ОСОБА_2 тілесних ушкоджень, при цьому ОСОБА_2 при наданні пояснень суду у вільній формі про нанесення їй потерпілим тілесних ушкоджень вилкою не зазначала, а лише після допиту свідка ОСОБА_6, який на момент вчинення злочину являвся її співмешканцем, доповнила в цій частині свої пояснення. Під час проведення огляду місця події вилка, якою нібито були спричинені тілесні ушкодження ОСОБА_2 не вилучалась, а як вбачається з висновку експерта № 60 від 11.03.2015 року тілесні ушкодження у ОСОБА_2 у виді множинних подряпин передньої брючної стінки утворилися від взаємодії з твердими предметами, можливо в строк та за обставин, зазначених у постанові. Доказів того, що дії потерпілого в момент заподіяння йому тяжких тілесних ушкоджень, становили реальну загрозу для життя чи здоровя обвинуваченої та досягли ступеню суспільної небезпечності, властивого злочину, і викликали у обвинуваченої стан необхідної оборони, судом не встановлено.

За відсутністю ознак необхідної оборони в діях обвинуваченої суд відхиляє доводи сторони захисту і про можливість перевищення меж такої оборони, оскільки лише за наявністю стану необхідної оборони може бути зроблений висновок , перевищила особа її межі чи ні.

Таким чином, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими у процесі судового розгляду й оціненими судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом і оцінюючи кожен доказ з точку зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності і взаємозв'язку, суд прийшовдо висновку про винуватістьОСОБА_2увчиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження, тобто умисного тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, а її дії кваліфікує за ч. 1 ст. 121 КК України.

При призначенні обвинуваченій покарання, суд, на підставі ст.65 КК України, враховує:

- ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів;

- особу винної, яка не працює,інвалідом не являється, раніше судима (а.с.56-57), за місцем реєстрації характеризується посередньо (а.с.61), під диспансерним наглядом у лікаря психіатра не перебуває, на обліку у лікаря нарколога не числиться (а.с. 55);

- обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.

Наявності критичної оцінки обвинуваченою своїх дій, готовності нести відповідальність за вчинене та правових підстав для визнання поведінки обвинуваченої такою, що свідчать про її щире каяття, судом не встановлено, а тому обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченої, згідно дост. 66 КК України, суд не вбачає.

В якості обставини, що обтяжують покарання обвинуваченої, суд визнає рецидив злочинів та вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного спяніння.

На підставі вищевикладеного, з урахуванням загальних засад призначення покарання: законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, приймаючи до уваги думку потерпілого, який не наполягав на призначенні обвинуваченій суворого покарання, а також те, що матір обвинуваченої ОСОБА_9 перебуває на обліку у лікаря онколога з приводу онкозахворювання (а.с.60), разом з тим враховуючи дані про особу обвинуваченої, яка не працює, посередньо характеризується за місцем реєстрації, раніше судима, в тому числі за вчинення умисних тяжких злочинів, судимості за які не зняті та непогашені в установленому законом порядку, після умовно-дострокового звільнення з місць позбавлення волі, де обвинувачена відбувала покарання за умисний тяжкий корисливий злочин, та у короткий час після звільнення, належних висновків для себе не зробила, на шлях виправлення не стала та знову у період невідбутого покарання за попереднім вироком суду, вчинила умисний злочин, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, суспільна небезпека якого повязана з посяганням на життя та здоровя людини, яке відповідно до ст. 3 Конституції України є найвищою соціальною цінністю, враховуючи обставини, що обтяжують покарання обвинуваченої, та відсутність обставин, що його помякшують суд вважає, що виправлення обвинуваченої ОСОБА_2 можливо лише із застосуванням покарання, пов'язаного з ізоляцією від суспільства - у виді позбавлення волі,в межах, встановлених санкцією ч. 1 ст. 121 КК України що, на переконання суду, буде необхідним для виправлення обвинуваченої, запобігання вчиненню нових злочинів, відповідатиме особі обвинуваченого та є достатнім, для досягнення, відповідно до ст. 50 КК України мети покарання.

Крім того, у зв'язку з тим, що обвинувачена скоїла злочин, викладений в данному вироку, в період умовно-дострокового звільнення від покарання за вироком Лисичанського міського суду Луганської області від 22.07.2011 року, суд вважає за необхідне застосувати вимоги ст.71 КК України, призначивши обвинуваченій ОСОБА_2 остаточне покарання, - за сукупністю вироків: до покарання, призначенного за данним вироком, необхідно частково приєднати невідбуте покарання за попереднім вироком - вироком Лисичанського міського суду Луганської області від 22.07.2011 року.

Підстав для зміни запобіжного заходу - у вигляді тримання під вартою у відношенні обвинуваченої ОСОБА_2 до набрання вироком законної сили, суд не вбачає.

Початок строку відбування покарання обвинуваченій ОСОБА_2 слід обчислювати з моменту взяття під варту з 23.02.2015 року (а.с. 67).

Вирішуючи питання про заявлений прокурором міста Лисичанська в інтересах Управління охорони здоров'я Лисичанської міської ради цивільний позов про стягнення коштів, витрачених на лікування потерпілого від злочину ОСОБА_3, суд прийшов до наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 128 КПК України цивільний позов в інтересах держави пред'являється прокурором. Цивільний позов може бути поданий прокурором у випадках, встановлених законом, також в інтересах громадян, які через фізичний чи матеріальний стан, неповноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність неспроможні самостійно захистити свої права.

Відповідно до ч. 1 ст. 1206 ЦК України особа, яка вчинила злочин, зобов'язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.

Як вбачається з цивільного позову, прокурор міста Лисичанська в інтересах Управління охорони здоров'я Лисичанської міської ради просить стягнути з обвинуваченої ОСОБА_2 матеріальну шкоду, понесену закладом охорони здоровя на лікування потерпілого у сумі 900 гривень 20 копійок.

Обвинувачена ОСОБА_2 у судовому засіданні заявлений цивільний позов визнала у повному обсязі, проти його задоволення не заперечувала.

Виходячи з вимог п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК України, згідно з яким у кримінальному провадженні підлягають доказуванню вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, суд вважає вимоги прокурора міста Лисичанська в інтересах Управління охорони здоров'я Лисичанської міської ради про стягнення матеріальної шкоди, викладені у позовній заяві, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки винність обвинуваченої ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, суд вважає встановленою у судовому засіданні і доведеною повністю, а сума коштів, витрачених на лікування потерпілого від злочину ОСОБА_3 підтверджена довідкою з розрахунком вартості лікування, наданою суду і наявною в матеріалах кримінального провадження (а.с.133).

Відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України у зв'язку з проведенням під час досудового розслідування в рамках кримінального провадження стосовно ОСОБА_2 дактилоскопічної експертизи № 242 від 12.03.2015 року(а.с.86-90) витрати у сумі 552 гривні 42 коп. на залучення експертів (а.с.94), підлягають стягненню з обвинуваченої в дохід держави (одержувач - УДКСУ у місті Лисичанську (місто Лисичанськ) 24060300, № рахунку 31117115700051, іден.код одержувача 37800278, банк одержувача, МФО - ГУДКСУ у Луганській області, 804013).

Відповідно до ст. 100 КПК України речові докази по справі:

ніж та ніжка від табурета, що знаходяться на зберіганні в камері зберігання речових доказів Лисичанського МВ ГУМВС України в Луганській області (а.с.16-17); змиви РБК (контрольний відрізок тканини), відрізок тканини з РБК, зразки крові потерпілого ОСОБА_3 з контрольним відрізком марлевої тканини, зразки крові підозрюваної ОСОБА_2 з контрольним відрізком марлевої тканини, що знаходяться на зберіганні в камері зберігання речових доказів Лисичанського МУ ГУМВС України в Луганській області - підлягають знищенню.

Цивільний позов у встановленому законом порядку потерпілим ОСОБА_3 не предявлений, що не позбавляє права останнього відповідно до ч. 7 ст. 128 КПК України звернутися до суду з відповідним позовом у порядку цивільного судочинства.

Керуючись ст.ст.369-371,373-376КПК України, суд, -

ЗАСУДИВ:

ОСОБА_2 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.121 КК України та призначити їй покарання - у виді позбавлення волі строком на 6 (шість) років.

На підставі ст. 71 КК України до призначеного покарання за даним вирокомчастково приєднати невідбуте покарання за вирокомЛисичанського міського суду від 22.07.2011 року у виді 1 (одного) місяця позбавлення волі та призначити обвинуваченій ОСОБА_2 остаточне покарання, за сукупністю вироків, - у виді позбавлення волі на строк 6 (шість) років 01 (один) місяць з відбуванням покарання у кримінально-виконавчій установі закритого типу.

Запобіжний захід ОСОБА_2 до набрання вироком законної сили, залишити без змін у вигляді тримання під вартою. Початок строку відбування покарання ОСОБА_2 обчислювати з 23 лютого 2015 року.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь управління охорони здоровя Лисичанської міської ради 900 (дев'ятсот) гривень 20 копійок (на розрахунковий рахунок № 31410544700051 в банку УДК у Луганській області, МФО 84013, код 240603000).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави процесуальні витрати за проведення дактилоскопічної експертизи у сумі 552 (пятсот пятдесят дві) гривень 42 коп. (№ рахунку 31117115700051, одержувач УДКСУ у м. Лисичанську/м. Лисичанськ/24060300, ідентифікаційний код одержувача 37800278, банк одержувача ГУДКСУ у Луганській області, МФО 804013).

Речові докази - ніж та ніжка від табурета, змиви РБК (контрольний відрізок тканини), відрізок тканини з РБК, зразки крові потерпілого ОСОБА_3 з контрольним відрізком марлевої тканини, зразки крові ОСОБА_2 з контрольним відрізком марлевої тканини що знаходяться на зберіганні в камері зберігання речових доказів Лисичанського МВ ГУМВС України в Луганській області знищити.

На вирок суду протягом 30 днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Луганської області через Лисичанський міський суд Луганської області, а обвинуваченим, який перебуває під вартою, з дня отримання ним копії вироку.

Вирок набирає законної сили після спливу закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч. 2 ст. 395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченій та прокурору в порядку, визначеному ст. 376 КПК України.

Суддя: М.М. Старікова