Ухвала суду № 4593660, 26.08.2009, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №-22-а-26744/08   Головуючий у 1 інстанції Степанюк А.Г.

Суддя доповідач Федорова Г.Г.  

УХВАЛА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

26 серпня 2009 року                                                                    м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді

суддів    

при секретаріФедорової Г.Г.,

Глущенко Я.Б., Мельничука В.П.

Демченко Т.І.

за участю:

від позивача – Шатохіна О.І., Вакуленко В.В., Денисов П.Т., Майстренко В.С.

від відповідача – Марчук Ю.В., Жерегіна О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Контрольно-ревізійного управління в місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2008 року по справі за адміністративним позовом Відкритого акціонерного товариства «Київський завод «Радар» до Контрольно-ревізійного управління в місті Києві про визнання нечинними вимог Контрольно-ревізійного управління в місті Києві,-

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2008 року ВАТ «Київський завод «Радар» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Контрольно-ревізійного управління в м. Києві про визнання нечинним п. 3 Вимог Контрольно-ревізійного управління в м. Києві оформлених листом №26-08-14/2195 від 26.03.2008 р., що складені на підставі акту ревізії фінансово-господарської діяльності ВАТ «Київський завод «Радар» за період з 01.01.2005 р. по 01.10.2007 р. від 15.02.2008 р. №08-30/148 щодо відшкодування до Державного бюджету України частини чистого прибутку за 2006 рік в сумі 3910,3 тис. грн.

24.04.2008 р. до Окружного адміністративного суду м. Києва позивачем було подано заяву про зміну позовних вимог, в якій просить суд визнати нечинними пункти 3, 4, 6, 7, 8 Вимог Контрольно-ревізійного управління у м. Києві, оформлених листом №26-08-14/2195 від 26.03.2008 р.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 травня 2008 року позов задоволено.

Визнано нечинними пункти 3, 4, 6, 7, 8 Вимог Контрольно-ревізійного управління в м. Києві, що оформлені листом №26-08-14/2195 від 26.03.2008 р.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, Контрольно-ревізійне управління в м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які з’явились до суду, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198, ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з вимогами ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті  (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При вирішенні даного спору дії відповідача, як суб’єкта владних повноважень, перевірялись судом першої інстанції на відповідність вимогам ч.3 статті 2 КАС України.

Згідно ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Звідси, обов’язок щодо доказування правомірності своїх дій покладається на відповідача.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з наступного.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законодавством України, зокрема, статтею 2 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» від 26.01.2003 р. № 2939-ХІІ (із змінами та доповненнями) визначено, що головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється).

ВАТ «Київський завод «Радар» є акціонерним господарським товариством, відповідно до ст.115 ЦК України, ст. 85 ГК України господарське товариство є власником: майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів, іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Виходячи з аналізу ст. 152 Цивільного кодексу України та ч.2 ст. 80 Господарського кодексу України, статутний капітал акціонерного товариства ділиться на визначену кількість  акцій однакової номінальної вартості. Акціонерне товариство самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном. Акціонери не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій (іменних цінних паперів, що посвідчують майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку АТ у вигляді дивідендів та право отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерного товариства, а також немайнові права, передбачені законодавством, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерного товариства).

Судом першої інстанції встановлено і з матеріалів справи вбачається, що згідно Статуту ВАТ «Київський завод «Радар», затвердженому та зареєстрованому в установленому законом порядку, позивач є власником майна, переданого йому засновником у власність; продукції виробленої Товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених чинним законодавством України (п. 3.5. Статуту). 3асновником Товариства є держава в особі Міністерства промислової політики України (п. 4.1.). Акціонером Товариства є держава в особі Міністерства промислової політики України (п. 4.2.).

Держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання згідно ч.1 ст.8 Господарського Кодексу України.

Отже, акціонер - держава в особі Міністерства промислової політики є власником не майна, а лише своїх акцій, тобто корпоративних прав, що посвідчується наявними акціями, тобто власником майна є не держава в особі Міністерства промислової політики України, а саме Товариство.

На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у разі порушення прав держави як акціонера, вона може реалізувати право на захист у спосіб, визначений нормами чинного законодавства.

Рішенням Конституційного суду України від 01.12.2004р. у справі №1-10/2004, встановлено, що акціонер має захищати свої безпосередні права чи охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства; інтереси акціонерного товариства не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів.

Вірним є висновок суду і про те, що наявність корпоративних прав в держави не є доказом наявності права власності на майно Товариства.

Пунктом 7 ст.10 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» передбачені права державної контрольно-ревізійної служби, відповідно до якого Головному контрольно-ревізійному управлінню України, контрольно-ревізійним управлінням в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійним підрозділам (відділам, групам) у районах, містах і районах у містах надається право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства

Виходячи з аналізу вищевказаного положення Закону відповідач, в даному випадку, за відсутності державної власності та фінансів у ВАТ «Київський завод «Радар», не був наділений повноваженнями пред'являти позивачу оспорювані вимоги.

Отже, вірним є висновок суду про те, що Контрольно-ревізійне управління в м. Києві здійснило ревізію фінансово-господарської діяльності ВАТ «Київський завод «Радар» з перевищенням наданих йому повноважень та всупереч вимогам ст.71 КАС України, не довело належними доказами наявність у нього відповідних повноважень та зробило висновки, які не ґрунтуються на приписах чинного законодавства.

Пунктом 3 Вимог Контрольно-ревізійного управління у м. Києві позивача зобов’язано забезпечити відшкодування до Державного бюджету України частину чистого прибутку за 2006 рік в сумі 3910,3 тис. грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду щодо нечинності зазначеного пункту, виходячи з наступного.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.05.2006 р. №678 затверджено «Порядок і нормативи відрахування господарськими організаціями до загального фонду державного бюджету частини прибутку (доходу) за результатами фінансово-господарської діяльності у 2005 році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2006 році» (в подальшому - Постанова КМУ № 678).

Пунктом 3 Постанови № 678 зобов'язано Державну податкову адміністрацію здійснювати контроль за повнотою і своєчасністю сплати частини прибутку (доходу) господарськими організаціями згідно із затвердженими цією постановою Порядком і нормативами.

При проведенні ревізії фінансово-господарської діяльності ВАТ «Київський завод «Радар» контролери-ревізори КРУ у м. Києві всупереч припису п. 3 постанови Кабінету Міністрів України № 678 та без відповідного розпорядчого документа керівництва КРУ у м. Києві розширили свої повноваження та самостійно взяли на себе контроль за повнотою і своєчасністю сплати до бюджету частину прибутку (доходу) підприємством в той час, коли такі обов'язки Кабінетом Міністрів України покладені виключно на Державну податкову адміністрацію.

Відповідно до акту перевірки «Про результати виїзної планової перевірки Відкритого акціонерного товариства «Київський завод «Радар», код ЄДРПОУ 14307274 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2005 р. по 30.06.2007 р.» від 28.11.2007 р. № 972/40-10/14307274, проведеної Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків, порушень чинного законодавства по переліку питань викладених в листі Контрольно-ревізійного управління у м. Києві № 26-08-14/2195 від 26.03.2008 р. не виявлено.

З акту ревізії КРУ вбачається, що сума 3910,3 тис.грн. складає 50% від сум віднесення на витрати у 2006 році дебіторської заборгованості у сумі 2088,0 тис.грн. та в сумі 537,7 тис. грн. та коригуванні фактичних витрат при формуванні собівартості продукції, в тому числі:

за 4-й квартал 2004 року - 763,0 тис.грн.;

за 1-й квартал 2005 року - 1551,0 тис.грн.;

за 2-й квартал 2005 року - 948,0 тис.грн.;

за 3-й квартал 2005 року - 361,0 тис.грн.;

за 4-й квартал 2005 року - 2112,0 тис.грн.

Всього за 4-й квартал 2004 р. та 1-4-й квартали 2005 р. - 5735,0 тис.грн. В 2006 році Підприємством було списано та віднесено на витрати дебіторську заборгованість на суму 2088,0 тис. грн.

За даними обліку станом на 01.01.2006р. дана дебіторська заборгованість рахувалася за ВАТ «Укрмашконверсія» в розмірі 2017,9 тис. грн. та за АТ «Фірма «Фундамент» в розмірі 70,06 тис. грн.

Дебіторська заборгованість виникла в 2004 році в результаті рішень судових органів за справами по відшкодуванню витрат на молодіжне житлове будівництво (МЖК) з радянських часів, згідно яких обов'язки із сплати цих витрат було покладено на державу в особі підприємств, в тому числі на ВАТ «Київський завод «Радар». До 2004 року до рішення судів та стягнення в примусовому порядку вказані суми заборгованості на балансі заводу не рахувались.

На підприємстві позивача відповідно до ст. 10 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства проводиться інвентаризація активів і зобов'язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка.

Згідно з вимогами пункту 11 Інструкції № 69 по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, наказами по підприємству призначена постійно діюча інвентаризаційна комісія, яка станом на кінець відповідного року проводить інвентаризацію стану активів та пасивів підприємства в т.ч. дебіторської та кредиторської заборгованості. Інвентаризаційна комісія на підставі документального підтвердження проводить, серед іншого, і списання дебіторської заборгованості.

З матеріалів справи вбачається, що списання дебіторської заборгованості на ВАТ «Київський завод «Радар» здійснювалося відповідно до порядку, встановленого Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", при умові визнання такої дебіторської заборгованості безнадійною.

Відповідно до пункту 4 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість» безнадійною дебіторською заборгованістю визнається така дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником або за якою минув строк позовної давності.

Приймаючи до уваги, що згідно з установчими документами засновником та акціонером ВАТ «Київський завод «Радар» є держава в особі Міністерства промислової політики України, позивач повинен був витримати всі передбачені законом способи повернення сум дебіторської заборгованості.

У зв'язку з оскарженням судових рішень щодо повернення сум дебіторської заборгованості ВАТ «Укрмашконверсія» та АТ «Фірма «Фундамент» в сумі, відповідно, 2017,9 тис. грн. та 70,06 тис. грн., стягнуті суми, за рішенням керівних органів Товариства, не були одразу віднесені на збитки (витрати підприємства), а до остаточного завершення судового процесу, рахувались як дебіторська заборгованість, що не суперечить п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 237 від 08.10.1999р., відповідно до якого дебіторська заборгованість визнається активом, якщо існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигод та може бути достовірно визначена її сума.

Після остаточного рішення Верховного Суду України про закриття провадження по справі, яке було постановлено не на користь Товариства та на підставі постанови Державної виконавчої служби в Шевченківському районі міста Києва, спірні суми боргу по ВАТ «Укрмашконверсія» - 2017,9 тис. грн. та по АТ «Фірма «Фундамент» - 70,06 тис. грн., а всього 2088,0 тис. грн., були списані на витрати у 2006 році при наявності дозволу від Міністерства промислової політики України (лист Міністерства промислової політики України від 27.06.2006 року за № 01/2-1-652) і остаточного прийняття рішення про списання інвентаризаційною комісією підприємства у зв'язку з повною відсутністю перспективи повороту виконання судових рішень (протокол засідання центральної інвентаризаційної комісії від 14.07.2006 року), тобто до закінчення трирічного терміну.

Окрім цього, в 2006 році було списано та віднесено на витрати дебіторську заборгованість на суму 537,7 тис. грн., яка рахувалася на субрахунку № 379 «Інші дебітори» за ТОВ «Укртрейдкомпані» на суму 301,1 тис. грн. та за Харківським державним авіаційним виробничим підприємством в сумі 236,6 тис. грн.

Зазначена сума дебіторської заборгованості була відображена в акті інвентаризації дебіторської заборгованості та рахувалась на балансі ВАТ «Київський завод «Радар» як дебіторська заборгованість до того часу, поки визнавалась активом, та існувала ймовірність її отримання, що відповідає нормам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІ та вимогам Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 08.10.1999 р. № 237. Списання даної дебіторської заборгованості на витрати звітного періоду було проведено на підставі рішення постійно діючої інвентаризаційної комісії.

Таким чином, списання та віднесення на витрати у 2006 році дебіторської заборгованості на суму 2088,0 тис. грн. та на суму 537,7 тис. грн. повністю відповідає вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІ, вимогам Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 08.10.1999 р. № 237, наказу про облікову політику підприємства.

Крім цього, колегія суддів зауважує, що відповідачем було помилково визначено період віднесення витрат при виготовленні виробів з тривалим терміном технологічного процесу, який перевищує 12 місяців, що в свою чергу призвело до безпідставного застосування відповідачем норм пункту 5 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-ХІ, які не регулюють облік витрат при незавершеному виробництві.

З матеріалів справи вбачається, що на підприємстві ведеться виробництво продукції з тривалим терміном технологічного виготовлення (понад 12 місяців). Відповідно до частини 6 статті 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-ХІ, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, у межах своєї компетенції, відповідно до галузевих особливостей, розробляють на базі національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку методичні рекомендації щодо їх застосування, тобто встановлюється порядок обліку витрат при незавершеному виробництві.

Враховуючи саме ці особливості процесу виробництва підприємством встановлено порядок розподілу витрат з урахуванням пункту 7 П(С)БО 16 «Витрати», затвердженому Наказом Міністерства фінансів України 31.12.1999р. № 318. Даною законодавчою нормою встановлено, що витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Згідно даних Головної книги та облікових регістрів підприємством у IV кварталі 2004, 2005 роках загальногосподарські витрати обліковувались на рахунку 92 «Адміністративні витрати», але крім адміністративних витрат на рахунку 92 були віднесені і загальновиробничі витрати рах. 91 оскільки цілісний майновий комплекс підприємства складається з багатоповерхових приміщень в яких знаходиться адміністрація, цеховий персонал, виробничі цехи, і в термін проведення фінансово-господарських операцій було віднесено на неналежний рахунок. Але це не протирічить П(С)БО № 6 "Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах".

Таким чином, позивачем доведено, що виробнича необхідність вимагає проведення таких коригувань. Тобто, підприємством було здійснено коригування фактичних загально виробничих витрат на суму 5735,0 тис. грн. ( у 2004 році - 763 тис. грн., у 2005 році 4 972 тис. грн..) відповідно до порядку встановленому частиною 6 статті 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-ХІ та пункту 7 П(С)БО 16 «Витрати» затвердженому Наказом Міністерства фінансів України 31.12.1999р. № 318. У 2006 році було закінчено технологічний процес, вироби зараховані на рах. 26 «Готова продукція» та в цей же термін відвантажені замовнику, що відповідає вимогам п. 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 16 «Витрати» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року за № 318, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 року за № 27/4248, яким визначено, що витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Колегія суддів вважає, що коригування фактичних витрат при формуванні собівартості продукції, визначенні доходу та витрат підприємства у четвертому кварталі 2004 року, 2005 та 2006 роках в сумі 5735 тис. грн. було здійснено у відповідності до чинного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що ВАТ Київський завод «Радар» при коригуванні та здійсненні записів в бухгалтерському обліку порушень чинного законодавства не було допущено, а тому донарахування в сумі 3910,3 тис. грн. є безпідставними.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що на підприємстві станом на 01.01.2006 р. – працювало 1738 чоловік, в тому числі, адміністративний апарат становив - 273 чоловіка.

Валовий дохід у 2005 році склав - 41022,0 тис.грн., у 2006 році - 127083,0 тис.грн., витрати, відповідно: за 2005 рік - 40778,0 тис.грн., за 2006 рік - 121522,0 тис.грн.

Чистий прибуток підприємства за 2005 рік - 244,0 тис.грн., за 2006 рік -5560,0 тис.грн.

Що стосується вимог відповідача, викладених в п.4 листа від 26.03.08 року за № 26-08-14/2195 відносно коригування в бухгалтерському обліку ВАТ «Київський завод «Радар» дебіторської заборгованості ДП «Наш дім» в сумі 235, 9 тис. грн., то колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відкритим Акціонерним Товариством «Київський завод «Радар» були проведені господарські операції по наданню комунальних послуг та автопослуг Державному підприємству «Наш дім». ДП «Наш дім» взяло на себе зобов'язання щодо повної та вчасної їх оплати, згідно виставлених рахунків. Станом на 01.10.2007 року дебіторська заборгованість ДП «Наш дім» склала: 235 909, 06 грн., яка виникла на підставі рахунків за фактично надані послуги.

ВАТ «Київський завод «Радар», згідно даних бухгалтерського обліку вищезазначену заборгованість обліковує на рахунку 68 в сумі: 130 928,29 грн. - за комунальні послуги; та на рахунку 37 в сумі: 104 980,77 грн. - за автопослуги. Станом на 01.01.2007 року заборгованість підтверджується актом інвентаризації розрахунків з покупцями, постачальниками та іншими дебіторами і кредиторами від 27.01.2007 року.

З метою стягнення грошового боргу, 16.09.2004 року ВАТ «Київський завод «Радар» звернулось до ДП «Наш дім» із претензією №1438. Листом №188 від 17.09.2004 ДП «Наш дім» визнало претензійні вимоги в повному обсязі та просило відстрочку в їх виконанні, отже дебіторська заборгованість підтверджується документально.

За вищевказаною заборгованістю позовна давність закінчилась 17.09.2007 року, що відповідає положенням статті 257 Цивільного Кодексу України, згідно якої загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки.

Таким чином відповідно до пунктів 4, 11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 08.10.1999 року № 237, вищезазначена дебіторська заборгованість відноситься до безнадійної дебіторської заборгованості і підлягає списанню з активу, що підприємством зроблено в першому кварталі 2008 року на підставі протоколу постійно діючої інвентаризаційної комісії від 04.04.2008 року.

Що ж стосується вимог КРУ, викладених в п.п. 6,7 листа від 26.03.08 року за № 26-08-14/2195 відносно коригування та внесення змін в бухгалтерському обліку ВАТ «КЗ «Радар» щодо завищення кредиторської заборгованості в сумі 252,1 тис. грн. та дебіторської заборгованості в сумі 218,5 тис. грн. по розрахунках з ДП «НДІ «Буран», то слід зазначити наступне.

Зазначені суми дебіторської заборгованості виникли з боку ДП «НДІ «Буран» перед підприємством позивача на підставі укладених 14 листопада 1996 договорів про спільну науково-технічну, виробничу діяльність № 168, 169.

Враховуючи умови зазначених договорів та фактичне їх виконання підприємствами, роботи носять характер спільного виконання робіт.

ДП НДІ «Буран» є постійним партнером Товариства, заборгованість на кожну дату є поточною, щорічно підтверджується двосторонніми актами звірки взаємних розрахунків та вноситься в регістри бухгалтерського обліку на підставі документів відповідно до Наказу Міністерства фінансів України "Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" № 88 від 24.05.95, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 р. за № 168/704.

Отже, вимоги відповідача в цій частині також є безпідставними.

Аналізуючи вимогу КРУ, викладену в п. 8 листа від 26.03.08 року за № 26-08-14/2195 відносно коригування оприбуткування у складі основних засобів земельної ділянки площею 12 га, яка знаходиться у постійному користуванні ВАТ «КЗ «Радар», колегія суддів приходить до наступного.

Первісний порядок оприбуткування права користування земельною ділянкою було встановлено наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99 № 291, відповідно до якого таке право відображалось по бухгалтерському обліку та фінансовій звітності підприємства у складі нематеріальних активів.

Порядок відображення права постійного користування земельною ділянкою у складі нематеріальних активів, також, відповідає наказу Міністерства фінансів України від 05.03.2008 № 353 «Про затвердження Змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства фінансів України з бухгалтерського обліку», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.03.2008 за № 225/14916, який введено в дію з 30.03.2008 року, що підтверджується листом Міністерства фінансів України від 26.03.2008р. за № 31-34000-10-5/10426.

За таких обставин, підприємства та організації при складанні фінансової звітності за І квартал 2008р. і наступні періоди зобов'язані відображати право постійного користування земельною ділянкою на рахунку 12 «Нематеріальні активи». Саме у відповідності до зазначених нормативних актів позивач здійснював оприбуткування права постійного користування земельною ділянкою площею 12 га, яка виділена ВАТ «Київський завод «Радар» у постійне користування, у складі нематеріальних активів.

Таким чином, облік права користування земельною ділянкою не підлягає коригуванню.

Отже, КРУ в м. Києві не довело в суді правомірності пред'явлення позивачу оспорюваних пунктів вимог, що оформлені листом від 26.03.2008р №26-08-14/2195, а тому суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги ВАТ «Київський завод «Радар», визнавши вимоги викладені в зазначеному листі нечинними.

З огляду на зазначене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим апеляційну скаргу Контрольно-ревізійного управління в місті Києві слід залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суд міста Києва від 28 травня 2008 року – без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254  КАС України,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Контрольно-ревізійного управління в місті Києві залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суд міста Києва від 28 травня 2008 року – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягомодного місяця з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя

                      суддя    

                      суддяГ.Г. Федорова

Я.Б. Глущенко

В.П. Мельничук

Ухвала в повному обсязі складена 28 серпня 2009 року.