Постанова № 45906330, 24.06.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" червня 2015 р. Справа № 922/4113/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Білоусова Я.О.,

суддя Крестьянінов О.О., суддя Плахов О.В.

при секретарі Литвиновій К.О.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (довіреність № 953 від 26.12.2014р.),

відповідача - ОСОБА_2 (довіреність № 01-21/32 від 05.01.2015р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Котельні лікарняного комплексу" (вх. №3811Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 29.10.14 у справі №922/4113/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Котельні лікарняного комплексу", м. Харків,

до Управління соціального захисту населення Богодухівської районної державної адміністрації Харківської області,

про стягнення 78164,11 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 29.10.2014р. у справі №922/4113/14 (суддя Ольшанченко В.І.) 1. Відхилено клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 50%. 2. Відхилено клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення. 3. В позові відмовлено частково. Стягнуто з Управління соціального захисту населення Богодухівської районної державної адміністрації Харківської області (62103, Харківська обл., м. Богодухів, вул. Чернієнка, буд.6. Код ЄДРПОУ 03196386) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Котельні лікарняного комплексу" (61018, м. Харків, вул. Балакірєва, буд. 3. Код ЄДРПОУ 31555944) заборгованість за спожиту теплову енергію за договором №2007/14 від 16.12.2013р. за період з січня 2014р. по квітень 2014р. в сумі 39012,58 грн., пеню за період з 16.01.2014р. по 16.09.2014р. в сумі 3845,43 грн. та судовий збір в сумі 864,30 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Котельні лікарняного комплексу" не погодилось з зазначеним рішенням місцевого господарського суду, звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування та порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Харківської області від 29.10.2014 р. у справі №922/4113/14 скасувати частково в частині відмови в задоволенні позовних вимог позивача, ухвалити нове рішення, яким стягнути з Управління соціального захисту населення Богодухівської районної державної адміністрації Харківської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Котельні лікарняного комплексу" заборгованість у сумі 78164,11 грн., у тому числі: суму боргу 58150,00 грн. за період з листопада 2013р. по квітень 2014р., 3% річних 3075,02 грн. за період з 01.10.2013р. по 01.10.2014р., пеню 5197,79 грн. за період з 16.12.2013р. по 01.10.2014р., інфляційні втрати 11741,30 грн. за період з жовтня 2013р. серпень 01.10.2014р. Стягнути з Управління соціального захисту населення Богодухівської районної державної адміністрації Харківської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Котельні лікарняного комплексу" витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 ГПК України у загальному розмірі 2740,50 грн., у т. ч. 1827,00 грн. за звернення до господарського суду Харківської області з позовною заявою, 913,50 грн. за звернення до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Скарга обґрунтована тим, що відмовою у задоволенні частини позовних вимог, суд фактично позбавив позивача права повторно звернутися до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості та штрафних санкцій в частині, в якій йому було відмовлено цим рішенням суду, що порушує законні права та інтереси позивача.

28.11.2014р. від позивача надійшли пояснення (вх. №11392р.) в яких, позивач, зокрема, вказує на те, що при відмові у задоволенні позовних вимог частково судом були порушені та неправильно застосовані положення ст. 58 ГПК України, а також порушені положення ст. 81 ГПК України. Також, на думку позивача, господарським судом першої інстанції були невірно розраховані розміри заборгованості за послуги з теплопостачання, які виникли за кожним договором окремо, та розміри штрафних санкцій, нараховані на цю заборгованість.

Крім того, позивач зазначає, що місцевим господарським судом безпідставно не були прийняті до уваги зміни та доповнення до позовної заяви.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу (вх. №67 від 05.01.2015р.) проти апеляційної скарги заперечував, вважає її необґрунтованою, та, зокрема, зазначив, що визнає позовні вимоги в частині суми основного боргу за період з листопада 2013р. по квітень 2014р. в розмірі 58150,00 грн. В частині стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних на суму заборгованості вважає, що строк сплати її на той час (звернення з позовом до суду) ще не настав, крім того, обєднання позовних вимог стосовно стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних суперечить положенням ч. 1 ст. 58 ГПК України. Також, на думку відповідача, судом невірно визначена дата, з якої розпочинається нарахування пені.

06.01.2015 р. позивач надіслав додаткові пояснення до апеляційної скарги (вх. №100), в яких, зокрема, наводить таблицю з розмежування сум заборгованості відповідача та нарахованих на неї пені, інфляційних втрат, 3% річних по кожному договору та за рішенням суду окремо. Просив рішення господарського суду Харківської області від 29.10.2014р. у справі №922/4113/14 скасувати частково в частині відмови в задоволенні позовних вимог позивача, та ухвалити нове рішення, яким стягнути з Управління соціального захисту населення Богодухівської районної державної адміністрації Харківської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Котельні лікарняного комплексу":

- суму боргу 5680,28 грн. за період з 16.12.2013р. по 31.12.2013р. за договором №2007/Т14 від 16.12.2013 р., 3% річних у розмірі 752,85 грн. за період з 16.01.2014 р. по 01.10.2014 р., інфляційні втрати у розмірі 4071,66 грн. за період лютий 2014 р. - серпень 2014 р., пені у розмірі 314,29 грн. за період з 16.01.2014 р. по 01.10.2014 р. за договором №2007/Т14 від 16.12.2013 р.;

- суму боргу 13457,14 грн. за період: листопад - 15.12.2013 р. за договором №2007/Т13 від 01.03.2013 р., 3% річних у розмірі 307,19 грн. (за період 16.12.2013 р. - 01.10.2014 р.), інфляційні втрати у розмірі 1644,58 грн. (за період січень 2014 р. - серпень 2014 р.), пеню в розмірі 1038,07 грн. (за період з 16.12.2013 р. - 15.07.2014 р.) за договором №2007/Т13 від 01.03.2013 р.;

- 3% річних у розмірі 2013,98 грн. (за період 01.10.2013 р. -01.10.2014 р.) за прострочення виконання рішення суду;

- інфляційні втрати у розмірі 6025,06 грн. (за період жовтень 2013 р. - серпень 2014 р.) за прострочення виконання рішення суду;

- судовий збір у розмірі 1827 грн.

В іншій частині просить рішення залишити без змін. Також позивач просить стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 913,50 грн. за звернення до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Заявник скарги надіслав додаткові пояснення до апеляційної скарги (вх. №922/4113/14), в яких наводить розрахунки пені, 3% річних та інфляційних втрат окремо по кожному договору.

Відповідач у додаткових запереченнях на апеляційну скаргу (вх. №3710 від 06.03.2015 р.) наголошує на тому, що суму основного боргу у розмірі 58150, 00 грн. визнає в повному обсязі, а також зазначає, що нарахування позивачем інфляційних втрат та трьох відсотків річних зроблено невірно, оскільки суперечить положенням ч. 1 ст. 58 ГПК України.

У судовому засіданні 12.05.2015р. оголошено перерву до 08.06.2015р.

У судовому засіданні 08.06.2015р. оголошено перерву до 24.06.2015р.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги.

Представник відповідача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні докази по справі, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила.

В вересні 2014р. ТОВ «Котельні лікарняного комплексу» звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Управління соціального захисту населення Богодухівської районної державної адміністрації Харківської області про стягнення заборгованості у розмірі 90595,61 грн., у тому числі: 58150,00 грн. за період з жовтня 2013 р. по квітень 2014 р., 3039,39 грн. 3% річних за період з жовтня 2013 р. по липень 2014 р., 5335,59 грн. пені та 24070,63 грн. інфляційних втрат за неналежне виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором №2007/14 про надання послуг з "Пара та гаряча вода; постачання пари та гарячої води" за державні кошти від 16.12.2013р.

Позов обґрунтовано тим, що 16.12.2013р. між Управлінням соціального захисту населення Богодухівської районної державної адміністрації Харківської області, споживачем, та ТОВ «Котельні лікарняного комплексу», теплопостачальною організацією, укладено договір №2007/14 про надання послуг з "Пара та гаряча вода; постачання пари та гарячої води" за державні кошти, згідно з яким теплопостачальна організація бере на себе зобовязання постачати в 2014 р. споживачеві теплову енергію в потрібних йому обсягах, а споживач зобовязується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

Відповідно до п. 3.1. договору ціна цього договору становить 1104,04 грн. за 1 Гкал, в тому числі ПДВ 184,01; вартість теплової енергії, що постачається споживачу за поточний рік, відповідно до тарифів діючих на момент укладання договору становить 291666,67 грн., ПДВ 58333,33 грн., усього 350000,00 грн.

Відповідно до п. 4.5. договору остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію споживач здійснює до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Відповідно до п. 10.1. договору цей договір, згідно з п. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України, в частині поставки теплової енергії, набуває чинності з дня його підписання та діє до 31 грудня 2014р., а в частині рахунків до їх повного здійснення.

23.01.2014р. між сторонами укладено додаткову угоду №2 від 23.01.2014р., відповідно до якої п. 3.1. договору №2007/14 від 16.12.2013 р. викладено в наступній редакції: розрахунок за відпущену теплову енергію та підігрів гарячої води, що споживається, проводяться виключно в грошовій формі за ціною: для бюджетних установ з 01.01.2014 р. тариф 744,65 грн., ПДВ 148,93 грн., усього 893,58 грн. з ПДВ за 1 Гкал (без урахування вартості холодної води для потреб гарячого водопостачання).

11.04.2014р. між сторонами укладена додаткова угода №5, відповідно до якої п. 3.1. договору викладено у наступній редакції: розрахунок за відпущену теплову енергію та підігрів гарячої води, що споживається, проводяться виключно в грошовій формі за ціною: для бюджетних установ з 01.04.2014р. тариф 999,90 грн., ПДВ 199,98 грн., усього 1199,88 грн. з ПДВ за 1 Гкал (без урахування вартості холодної води для потреб гарячого водопостачання).

Як зазначає позивач, він здійснив відпуск відповідачу теплової енергії за період з листопада 2013р. по квітень 2014р. на загальну суму 58150,00 грн., однак відповідач не виконав свої зобовязання з оплати отриманої теплової енергії за договором.

Крім того, як зазначено в позові, відповідно до рішення господарського суду Харківської області від 10.10.2013р. у справі №922/3096/13 з відповідача було стягнуто на користь позивача заборгованість за період по жовтень 2013р. та штрафні санкції за період з жовтня 2010р. по квітень 2013р. та надано розстрочення у виконанні рішення. Рішення суду відповідачем не виконувалось, тому на цю заборгованість з основного боргу позивачем нараховано інфляційні втрати та 3% річних починаючи з 01.10.2013р. Отже сума заборгованості на 01.10.2013р. складає 127230,42 грн., на яку нараховані інфляційні втрати та 3% річних.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 23.09.2015р. про порушення провадження у справі, позивача, зокрема, було зобовязано надати до суду письмове уточнення позовних вимог щодо періодів нарахування пені, інфляційних та 3% річних, обґрунтований розрахунок суми позову.

06.10.2014р. на виконання вимог ухвали суду від 23.09.2014р. позивачем подано зміни та доповнення до позовної заяви, відповідно до яких позивач просив суд стягнути з відповідача 78164,11 грн., у тому числі: 58150 грн. боргу на період з листопада 2013р. по квітень 2014р., 3075,02 грн. 3% річних за період з 01.10.2013р. по 01.10.2014р., 5197,79 грн. пені за період з 16.12.2013р. по 01.10.2014р., 11741,30 грн. інфляційних втрат за період з жовтня 2013р. по серпень 2014р.

Ухвалою суду від 06.10.2014р., зокрема, відхилено надані позивачем зміни та доповнення до позовної заяви.

23.10.2015р. позивачем до суду надані додаткові пояснення до позовної заяви, в яких позивачем надані пояснення щодо підстав виникнення боргу зі сторони відповідача. Так, позивачем в обґрунтування позовних вимог, які виникли в період листопад-грудень 2013р. надано суду договір про надання послуг з "Пара та гаряча вода; постачання пари та гарячої води" за державні кошти №2007/Т13 від 01.03.2013р., що укладений між позивачем та відповідачем, яким регулювалися відносини сторін, що виникли з 01.01.2013р. по 31.12.2013р., тобто період за який позивач просив стягнути заборгованість.

Відповідач, у відзиві на позовну заяву визнав у повному обсязі позовні вимоги суми основного боргу за період листопад 2013 р. та з січня 2014 р. по квітень 2014 р. в загальній сумі 47143,83 грн., погодився з нарахуванням пені у розмірі 3707,63 грн. на суму заборгованості за період з січня 2014 р. по травень 2014 р. та просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у частині стягнення основного боргу у розмірі 11006,17 грн., в частині стягнення 3% річних та інфляційних витрат у повному обсязі, в частині стягнення пені у розмірі 1490,16 грн., зменшити розмір пені на 50% та застосувати розстрочку платежу заборгованості на рік.

29.10.2014р. господарським судом Харківської області прийнято оскаржуване рішення.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Як вже зазначалось, 06.10.2014р. на виконання вимог ухвали суду від 23.09.2014р. позивачем подано до суду зміни та доповнення до позовної заяви, однак ухвалою суду від 06.10.2014р., зокрема, відхилено надані позивачем зміни та доповнення до позовної заяви без зазначення обґрунтування зазначеної відмови.

Відповідно до ч.2 ст.106 ГПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Відповідно до абз.6-7 п.9 постанови Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України» повноваження апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції вичерпно визначено статтею 103 ГПК, яка не передбачає можливості передачі справи, на новий розгляд до суду першої інстанції. Таке право надано апеляційній інстанції лише у разі скасування ухвал, зазначених у частині сьомій статті 106 ГПК. Отже, якщо у процесі перегляду справи апеляційним господарським судом буде встановлено, що суд першої інстанції, приймаючи процесуальний акт, неправомірно відмовив у задоволенні частини позовних вимог, або припинив провадження чи залишив без розгляду позов у певній частині, або ж не розглянув одну чи кілька заявлених вимог, у тому числі в зв'язку з неправомірною відмовою в прийнятті зустрічної позовної заяви тощо, суд апеляційної інстанції повинен самостійно усунути відповідне порушення. Він не вправі передавати справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

За таких обставин суд апеляційної інстанції розглядає позовну заяву з урахуванням наведених позивачем уточнень до позовної заяви.

Як вбачається з позовних вимог підставою для стягнення позивач визначив укладений 16.12.2013р. між Управлінням соціального захисту населення Богодухівської районної державної адміністрації Харківської області та ТОВ «Котельні лікарняного комплексу» договір №2007/14 про надання послуг з "Пара та гаряча вода; постачання пари та гарячої води" за державні кошти. Пізніше позивачем до матеріалів справи надані письмові пояснення та договір в обґрунтування заявлених до стягнення сум за період листопад-грудень 2013р., а саме договір про надання послуг з "Пара та гаряча вода; постачання пари та гарячої води" за державні кошти №2007/Т13 від 01.03.2013р.

Також позивачем до стягнення були заявлені суми інфляційних та річних, нарахованих за прострочення оплати заборгованості суми основного боргу, стягнутого рішенням господарського суду Харківської області по справі №922/3096/13 від 10.10.2013р.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення за листопад-грудень 2013р. суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність цієї вимоги, оскільки вони заявлені за іншим договором, який не стосується предмету спору; позивачем не надано суму заборгованості за договором за період з 16.12.2013р. по 01.01.2014р.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення сум інфляційних та річних, нарахованих за прострочення оплати заборгованості суми основного боргу, стягнутого рішенням господарського суду Харківської області по справі №922/3096/13 від 10.10.2013р., суд першої інстанції дійшов висновку, що дані вимоги є необґрунтованими, оскільки нараховані на заборгованість по якій вже є рішення господарського суду Харківської області.

Однак, колегія суддів не може погодитись з даним висновком місцевого господарського суду, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.58 ГПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Суддя має право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, в одну справу, про що зазначається в ухвалі про порушення справи або в рішенні. Не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до пункту 3.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.

Якщо позивач порушив правила об'єднання вимог або об'єднання цих вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору, суддя має право повернути позовну заяву (стаття 58 та пункт 5 частини першої статті 63 ГПК).

Однак, таким правом суд може скористатися лише на стадії прийнятті позовної заяви. Прийнявши позов до розгляду, навіть при обєднанні неповязаних між собою підставами виникнення або поданими доказами вимог, однак обґрунтованими в поданій позовній заяві, суддя повинен розглянути їх по суті. Відмова в позові за даних умов ГПК не передбачена.

За таких обставин, враховуючи те, що судом першої інстанції при прийнятті позовної заяви не було повернуто її на підставі п.5 ст.63 ГПК України, зазначені вимоги розглядаються судом.

Відповідно до п.1.12. постанови Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

В обґрунтування позовних вимог позивачем надано договір №2007/14 про надання послуг з "Пара та гаряча вода; постачання пари та гарячої води" за державні кошти від 16.12.2013р. та договір про надання послуг з "Пара та гаряча вода; постачання пари та гарячої води" за державні кошти №2007/Т13 від 01.03.2013р.

Відповідно до договору №2007/Т13 від 01.03.2013р. цей договір набуває чинності з 01.01.2013р. та діє до 31.12.2013р. (а.с.138-148 т.1).

Відповідно до п.1.1. договору №2007/14 від 16.12.2013р. теплопостачальна організація бере на себе зобовязання постачати в 2014р. споживачеві теплову енергію в потрібних йому обсягах.

Тобто, договір №2007/Т13 від 01.03.2013р. діяв до 31.12.2013р., з огляду на те, що сторонами при підписанні договору №2007/14 від 16.12.2013р. не зазначено, що відбулась новація заміна одного зобовязання іншим, в звязку з чим колегія суддів зазначає, що договір №2007/Т13 від 01.03.2013р. припинив свою дію 31.12.2013р., а договір №2007/14 від 16.12.2013р. набув чинності з 01.01.2014р. та регулював відносини теплопостачання з 01.01.2014р. по 31.12.2014р., тобто як зазначено в п.1.1. договору №2007/14 від 16.12.2013р.

За таких обставин, вимога позивача щодо стягнення заборгованості за листопад-грудень 2013р. регулюється договором №2007/Т13 від 01.03.2013р., а вимога щодо стягнення заборгованості за січень-квітень 2014р. регулюється договором №2007/14 від 16.12.2013р.

Як свідчать матеріали справи, позивач здійснив відпуск відповідачу теплової енергії, що підтверджується актами виконаних робіт за період листопад-грудень 2013р. на загальну суму 19137,42 грн., та за січень-березень 2014р. на загальну суму 39012,58 грн., актом підключення теплової енергії з 18.11.2013р. та актом відключення теплової енергії з 09.04.2014р., доданими до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п.4.1. договору №2007/14 від 16.12.2013р. та договору №2007/Т13 від 01.03.2013р. розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться в грошовій формі згідно з діючими тарифами на період постачання теплової енергії, затвердженими в установленому порядку, та на підставі показань приладів комерційного обліку теплової енергії, а при їх відсутності- виконаних розрахунків відповідно до теплових навантажень, після предявлення учасником рахунку на оплату наданих послуг.

Відповідно до п.4.2. договору №2007/14 від 16.12.2013р. та договору №2007/Т13 від 01.03.2013р. до рахунку додається акт виконаних робіт на постачання теплової енергії. Розрахунковим періодом є календарний місяць.

Відповідно до п.4.5. договору №2007/14 від 16.12.2013р. та п. 4.4. договору №2007/Т13 від 01.03.2013р. остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію споживач здійснює до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Відповідно до п.4.8. договору №2007/14 від 16.12.2013р. та п.4.7. договору №2007/Т13 від 01.03.2013р. споживач з 8 по 10 число місяця, наступного за розрахунковим, отримує від теплопостачальної організації документи за розрахунковий період: рахунок-фактуру, акт звіряння розрахунків, акт виконаних робіт. По одному примірнику оформлених актів споживач повертає теплопостачальній організації через 10 днів після їх отримання. У випадку не повернення актів споживачем у вказаний строк акти вважаються прийнятими у редакції теплопостачальної організації.

Як вже зазначалось, позивачем до матеріалів справи були надані копії актів виконаних робіт за період листопад-грудень 2013р. на загальну суму 19137,42 грн., та за січень-березень 2014р. на загальну суму 39012,58 грн.

Відповідач, заперечуючи проти позову, посилався, зокрема, на те, що вимога про сплату заборгованості за листопад 2013 року на адресу відповідача не направлялась, а також, що позивачем не складено та не вручено відповідачу акту виконаних робіт згідно договору №2007/14 від 16 грудня 2013 року за період з 16 грудня 2013 по 31 грудня 2013 року.

Однак, дані заперечення колегією суддів не приймаються до уваги з огляду на те, що як було зазначено раніше згідно з п.4.8. договору №2007/14 від 16.12.2013р. та п.4.7. договору №2007/Т13 від 01.03.2013р. саме на відповідача покладався обовязок з отримання актів у визначені договорами строки.

Тобто, умовами договорів, що укладені між позивачем та відповідачем, не покладено на позивача обовязку направляти акти звіряння розрахунків відповідачу. Таким чином, дані посилання відповідача є необґрунтованими.

За таких умов колегія суддів приходить до висновку, що відповідно до п.4.5. договору №2007/14 від 16.12.2013р. та п. 4.4. договору №2007/Т13 від 01.03.2013р. обовязок остаточно розрахуватися за спожиту теплову енергію встановлено до 15 числа кожного місяця.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не виконав свої зобовязання за договорами.

Наявність заборгованості в сумі 47143,83 грн. станом на 01.10.2014р. підтверджується актом звірки взаєморозрахунків від 03.10.2014р., підписаним уповноваженими представниками сторін та засвідченим печатками обох підприємств (с.с.118 т.1).

До суду апеляційної інстанції позивачем надані пояснення щодо розрахунків суми боргу та детальний розрахунок суми боргу, відповідно до якого позивач зазначив, що:

- теплова енергія у період з січня 2014р. по квітень 2014р. на загальну суму 39012,58 грн. була поставлена відповідачу за договором № 2007/14 від 16.12.2013р. За прострочення її оплати за цим договором відповідачу нараховано 3% річних за період з 16.02.14р. по 01.10.2014р. в сумі 632,93 грн., інфляційні втрати за період з березня 2014р. по серпень 2014р. в сумі 3363,65 грн., пеня за кожен місяць окремо за період з 16.02.2014р. по 01.10.2014р. в сумі 3707,64 грн. Всього за договором № 2007/14 від 16.12.2013р. позивач просить стягнути з відповідача 46716,80 грн.

- теплова енергія у період з листопада 2013р. по грудень 2013р. на загальну суму 19137,42 грн. була поставлена відповідачу за договором № 2007/Т13 від 01.03.2013р. За прострочення її оплати за цим договором відповідачу нараховано 3% річних за період з 16.12.2013р. по 01.10.2014р. в сумі 428,11 грн.. інфляційні втрати за період з січня 2014р. по серпень 2014р. в сумі 2331,89 грн., пеня за кожен місяць окремо за період з 16.12.2013р. по 15.07.2014р. в сумі 1490,16 грн. Всього за договором № 2007/Т13 від 01.03.2013р. позивач просить стягнути з відповідача 23387,58 грн.

- за прострочення оплати основного боргу, стягнутого з відповідача рішенням господарського суду Харківської області по справі № 922/3096/13 від 10.10.2013р., відповідачу нараховано 3% річних за період з 01.10.2013р. по 01.10.2014р. в сумі 2013,98 грн., інфляційні втрати за період з жовтня 2013р. по серпень 2014р. в сумі 6025,06 грн.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію за договором №2007/14 від 16.12.2013 р. за період з січня 2014 р. по квітень 2014 р. в сумі 39012,58 грн. та заборгованості за спожиту теплову енергію за договором № 2007/Т13 від 01.03.2013р. за період з листопада 2013р. по грудень 2013р. на загальну суму 19137,42 грн., є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував відповідачу 3% річних за період з 01.10.2013р. по 01.10.2014р. в сумі 3075,02 грн. та інфляційні втрати за період з жовтня 2013р. по серпень 2014р. в сумі 11741,30 грн. (з врахуванням заяви про зміни та доповнення до позовної заяви), яки виникли за договором №2007/14 від 16.12.2013р. та за договором №2007/Т13 від 01.03.2013р.

Колегія суддів, перевіривши надані розрахунки вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у розмірі 11741,30 інфляційних та 3075,02 грн. 3% річних. В звязку з чим рішення місцевого господарського суду в цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову в цій частині.

Щодо вимоги позивача про стягнення 5197,79 грн. пені за період з 16.12.2013р. по 01.10.2014р. (з врахуванням заяви про зміни та доповнення до позовної заяви), колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до п.7.2.3 договору №2007/14 від 16.12.2013р. та договору №2007/Т13 від 01.03.2013р. споживачеві за несвоєчасне виконання розрахунків за спожиту теплову енергію нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ належної до сплати суми за кожен день прострочення за період з дня настання строку оплати до дня фактичної оплати.

На підставі п. 7.2.3 договорів позивач нарахував відповідачу пеню за період з 16.12.2013 р. по 01.10.2014 р. в сумі 5197,79 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач просив зменшити розмір пені на 50%, посилаючись на винятковість даного випадку, а також те, що Управління є неприбутковою організацією, яка фінансується виключно з державного бюджету і кошти від фінансування направлялись на погашення наявної заборгованості. Також просив застосувати розстрочку платежу заборгованості на рік (а.с.84-88 т.1).

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України, приймаючи рішення у справі, суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у справі.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Зазначена стаття не обмежує право господарського суду певними обставинами, при наявності яких господарський суд може розстрочити виконання прийнятого ним рішення, проте визначальним фактором при наданні розстрочки є винятковість цих випадків та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення.

Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 83 ГПК України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Однак, відповідачем не підтверджено належними доказами необхідності зменшення пені та не можливість виконання ним судового рішення у разі не надання розстрочки його виконання та можливість його виконання саме через рік.

При вирішенні питання щодо доцільності надання розстрочки виконання судового рішення судом враховуються матеріальні інтереси обох сторін.

З урахуванням вищевикладених обставин справи, з огляду на матеріальні інтереси як позивача, так і відповідача та їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, та інші обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність у спірних правовідносинах виняткових обставин, які можуть бути підставою для розстрочки виконання судового рішення. З матеріалів справи не вбачається того, що відсутність розстрочки виконання судового рішення унеможливить виконання такого рішення або ускладнить його виконання. В звязку з чим місцевим господарським судом правомірно відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зменшення пені на 50% та про розстрочку виконання рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 5197,79 грн., яка нарахована за договором №2007/14 від 16.12.2013р. та за договором №2007/Т13 від 01.03.2013р. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, в звязку з чим рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову в цій частині.

Щодо вимоги позивача про стягнення 3% річних за період з 01.10.2013р. по 01.10.2014р. в сумі 2013,98 грн. та інфляційних втрат за період з жовтня 2013р. по серпень 2014р. в сумі 6025,06 грн., які нараховані позивачем за прострочення виконання рішення господарського суду Харківської області по справі № 922/3096/13 від 10.10.2013р., колегія суддів зазначає наступне.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову в цій частині посилався на те, що дані вимоги є необґрунтованими, оскільки вони нараховані на заборгованість по якій вже є рішення господарського суду Харківської області.

Однак, колегія суддів не може погодитись з даним висновком місцевого господарського суду з огляду на наступне.

Відповідно до п.7.1. постанови Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до п.7.2. вищезазначеної постанови наведене стосується й випадків здійснених господарським судом відстрочки і розстрочки виконання рішення, зміни способу та порядку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на кошти боржника (стаття 121 ГПК), оскільки під час таких відстрочки чи розстрочки або зміни інфляційні процеси тривають, грошове зобов'язання залишається повністю або частково невиконаним і негативний вплив такої ситуації на позивача потребує відповідної компенсації згідно з вимогами частини другої статті 625 ЦК України.

За таких обставин, враховуючи те, що відповідачем рішення господарського суду Харківської області по справі №922/3096/13 від 10.10.2013р. не виконано, вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних за період з 01.10.2013р. по 01.10.2014р. в сумі 2013,98 грн. та інфляційних втрат за період з жовтня 2013р. по серпень 2014р. в сумі 6025,06 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, в звязку з чим рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, тому рішення господарського суду Харківської області від 29.10.14р. у справі №922/4113/14 слід скасувати в частині відмови у задоволенні позову та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Відповідно до п. 10 ч.2 ст.105 Господарського процесуального кодексу України у постанові має бути зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне здійснити перерозподіл судових витрат у відповідності до положень ст.49 ГПК України.

Керуючись статтями 91, 99, 101, 102, п.1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Котельні лікарняного комплексу" задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 29.10.14 у справі №922/4113/14 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

«Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Управління соціального захисту населення Богодухівської районної державної адміністрації Харківської області (62103, Харківська обл., м. Богодухів, вул. Чернієнка, буд.6, код ЄДРПОУ 03196386, р/р 35213041013550 в ГУДКСУ у Харківській області, МФО 851011) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Котельні лікарняного комплексу" (61018, м. Харків, вул. Балакірєва, буд. 3, код ЄДРПОУ 31555944, р/р 260383013582 в філії ХОУ АТ «Ощадбанк», м.Харків, МФО 351823) 58150,00 грн. заборгованості за спожиту теплову енергію, 5197,79 грн. пені, 11741,30 грн. інфляційних, 3075,02 грн. 3% річних, 1827,00 грн. судового збору за подання позовної заяви.»

Стягнути з Управління соціального захисту населення Богодухівської районної державної адміністрації Харківської області (62103, Харківська обл., м. Богодухів, вул. Чернієнка, буд.6, код ЄДРПОУ 03196386, р/р 35213041013550 в ГУДКСУ у Харківській області, МФО 851011) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Котельні лікарняного комплексу" (61018, м. Харків, вул. Балакірєва, буд. 3, код ЄДРПОУ 31555944, р/р 260383013582 в філії ХОУ АТ «Ощадбанк», м.Харків, МФО 351823) 913,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Повний текст постанови складено 30.06.2015р.

Головуючий суддя Білоусова Я.О.

Суддя Крестьянінов О.О.

Суддя Плахов О.В.