Постанова № 45906287, 23.06.2015, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" червня 2015 р.Справа № 916/3701/14Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: С.В. Таран,

Суддів: Л.О. Будішевської, І.Г. Філінюка,

при секретарі судового засідання Белянкіній Г.Є.

за участю представників:

від прокуратури прокурор відділу ОСОБА_1, посвідчення №031666 від 26.01.2015;

від позивача - ОСОБА_2, довіреність №4588/02 від 05.01.2015;

від відповідача - участі не брали;

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Україна 2010

на рішення Господарського суду Одеської області від 12.11.2014

у справі №916/3701/14

за позовом: прокурора Овідіопольського району Одеської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції в Одеській області

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю „Україна 2010

про стягнення 321 832 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.11.2014 у справі № 916/3701/14 (суддя С.П. Желєзна) позов задоволено: стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю „Україна 2010 (далі- ТОВ „Україна 2010) на користь держави шкоду, заподіяну державі внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в розмірі 321 832 грн. Рішення суду мотивоване наявністю у діях ТОВ „Україна 2010 всіх необхідних елементів складу цивільного (екологічного) правопорушення у спірних правовідносинах (а.с.58-65).

Не погодившись з прийнятим рішенням, ТОВ „Україна 2010 звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 12.11.2014 у справі № 916/3701/14 скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову (а.с.125-131).

У відзиві на апеляційну скаргу позивач висловив заперечення щодо її задоволення (а.с.153-159).

Прокурор Овідіопольського району Одеської області власну позицію щодо апеляційної скарги в письмовому вигляді не висловив, проте 12.06.2015 звернувся до суду апеляційної інстанції із заявою про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на будівлі та споруди тепличного комплексу, розташовані за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Овідіополь, вул. Пушкінська, буд. 29/1; житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, розташований за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Овідіополь, вул. Дзержинського, буд. 91; земельну ділянку, розташовану за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, масив 39, земельна ділянка 35 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; обєкт нерухомого майна, розташований за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Овідіополь, вул. Дзержинського, буд. 140 (а.с.140-141).

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або зі своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

У пункті 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" зазначено, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Прокурором Овідіопольського району Одеської області до заяви про вжиття заходів до забезпечення позову не надано жодного доказу на підтвердження наявності фактичних обставин, з якими пов'язується необхідність накладення арешту на майно відповідача.

Заява про вжиття заходів до забезпечення позову обґрунтована лише тим, що відповідач може вжити заходів по відчуженню, передачі третім особам майна, належного ТОВ „Україна 2010, що ускладнить або зробить неможливим виконання рішення суду у майбутньому.

Однак саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування та надання доказів на його підтвердження не є достатньою підставою для задоволення заяви про вжиття заходів до забезпечення позову.

Саме таку правову позицію викладено в пункті 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову".

За таких обставин, в задоволенні клопотання прокурора Овідіопольського району Одеської області про вжиття заходів до забезпечення позову слід відмовити.

В судовому засіданні 23.06.2015 представники прокуратури та позивача просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, відповідач участі не брав, при цьому його представник ОСОБА_3 надіслав клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги в зв'язку зі зміною представника в суді (а.с.145). До вказаного клопотання заявником додано копію довіреності ТОВ "Україна -2010" на представника ОСОБА_3, датовану 22.06.2015 (а.с.146).

Зазначене клопотання задоволенню не підлягає, оскільки, по-перше, явка повноважних представників сторін в судове засідання обов'язковою судом не визнавалась, по-друге, про час та місце проведення засідання суду відповідач був повідомлений належним чином та зазделегідь (а.с.115), а тому мав можливість завчасно ознайомитись з матеріалами справи, по-третє, представник ОСОБА_3 вже приймав участь у даній справі, про що свідчить протокол судового засідання за 29.10.2014 та наявна в матеріалах справи довіреність від 28.10.2014 зі строком дії, що не сплив (а.с.51, 52).

Згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело як джерело права.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (&66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Як вбачається з матеріалів даної справи, загальна тривалість розгляду даної справи вже становить вісім місяців. Відкладення розгляду апеляційної скарги призведе до затягування строків її розгляду, а відтак і до перебування в стані невизначеності учасників процесу.

За таких обставин, Одеський апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення клопотання скаржника про відкладення розгляду апеляційної скарги.

Заслухавши пояснення представників прокуратури та позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, в період з 16 по 27 вересня 2013 року Державною екологічною інспекцією в Одеській області було проведено перевірку дотримання ТОВ „Україна 2010 вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами, за результатами якої складено відповідний акт перевірки. У вказаному акті зафіксовано, що Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Одеській області видано ТОВ „Україна 2010 дозвіл на спецводокористування №УКР939-А/Оде від 27.12.2011 р. з терміном дії до 01.12.2014 р.Кількість артезіанських свердловин ТОВ „Україна 2010 7 (сім), 4 (чотири) з яких законсервовані із наданням відповідних актів консервації недіючих артсвердловин. Також 1 (одна) з них знаходиться на ремонті. Згідно наданого дозволу вода використовується на госппобутові та виробничі потреби. Ліміт використання води встановлений в розмірі 5,214 тис.м.куб/рік, ліміт забору води - 5,214 тис.м.куб/рік. На виробничі потреби використовується 4,5 тис.м.куб/рік, на госппобутові 0,714 тис.м.куб/рік, в тому числі із міськводопроводу 0,714 тис.м.куб/рік. Дозвіл на користування надрами відсутній. Скид стічних вод відбувається у вигреби. Лічильники обліку води на артсвердловинах відсутні. Санітарні зони артезіанських свердловин частково відсутні та знаходяться в занедбаному стані. Первинний облік забраної води фіксується в журналі за невстановленою формою. Надано державну статистичну звітність 2-ТП (водгосп) про використання води за 2012 рік. Згідно звіту про використання води підприємство ТОВ „Україна 2010 фактично використало 4200 куб.м води на виробничі потреби. Державна статистична звітність за формою 2-ТП (водгосп) за 2011 рік та за І, ІІ квартали 2013 року не надана.

Крім того, в акті перевірки зазначено, що ТОВ „Україна 2010 не представлено документи, що посвідчують право власності чи право користування на земельну ділянку, що використовується даним товариством у власній господарській діяльності.

Акт перевірки було підписано директором ТОВ „Україна 2010 без будь-яких зауважень (а.с. 11-25).

У звязку із здійсненням відповідачем у порушення вимог статей 19, 21, 23 Кодексу України про надра самовільного забору води з власних артезіанських свердловин при відсутності спеціального дозволу на користування надрами, Державною екологічною інспекцією було направлено на адресу ТОВ „Україна 2010 претензію № 6 від 15.01.2014 щодо відшкодування останнім шкоди, завданої навколишньому природному середовищу внаслідок допущеного ним порушення вимог природоохоронного законодавства, у сумі 321 832,00 грн. (а.с. 26). Однак, вказана претензія залишена відповідачем без задоволення, що стало підставою для звернення прокурора до суду із даним позовом в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції в Одеській області.

Відповідно до вимог статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому, збитками є витрати, яких особа зазнала у звязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Виходячи з положень статей глави 82 Цивільного кодексу України, чинним законодавством України під майновою шкодою розуміється в тому числі будь-яке знецінення блага, що охороняється правом, що, в свою чергу, тягне за собою негативні майнові наслідки для правопорушника. Зобовязання, що регулюються нормами даної глави відносяться до числа позадоговірних, тобто субєкти даних правовідносин не перебувають у будь-яких договірних відношеннях. Отже, зобовязанням із заподіяння шкоди (деліктне зобовязання) є зобовязання в силу якого особа, яка заподіяла майнову або немайнову шкоду іншій особі (громадянину, організації), зобовязано дану шкоду відшкодувати.

Згідно з приписами статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

При цьому, для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу цивільного правопорушення, а саме: вина особи, яка заподіяла шкоду; протиправна поведінка заподіювача шкоди; наявність шкоди; причинний зв?язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача. Відсутність одного з елементів складу цивільного правопорушення, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за заподіяну шкоду, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Відповідно до статті 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів. В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, на пільгових умовах.

Статтями 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Частиною першою статті 149, статтею 151 Господарського кодексу України також передбачено, що суб'єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів. Суб'єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах). Порядок надання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.

Відповідно до статті 3 Водного кодексу України підземні води належать до державного водного фонду України.

Стаття 2 Водного кодексу України містить посилання на гірничі відносини, які виникають під час користування водними об'єктами та регулюються відповідним законодавством України.

В силу положень пункту „г частини першої статті 39 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища підземні води є природними ресурсами загальнодержавного значення.

Статтями 1, 6 Кодексу України про надра визначено, що надрами є частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння. Корисні копалини за своїм значенням поділяються на корисні копалини загальнодержавного і місцевого значення. Віднесення корисних копалин до корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення здійснюється Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Згідно з переліком корисних копалин загальнодержавного значення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.12.1994 №827 (з наступними змінами та доповненнями), підземні води, а саме: мінеральні (лікувальні, лікувально-столові, природні столові; питні (для централізованого водопостачання, для нецентралізованого водопостачання; промислові; технічні; теплоенергетичні є корисними копалинами загальнодержавного значення.

Таким чином, підземні води є природними ресурсами загальнодержавного значення в розумінні Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища та корисними копалинами загальнодержавного значення в розумінні Кодексу України про надра, тобто прісні підземні води це природний ресурс із подвійним правовим режимом, а тому, використовуючи підземні води, слід керуватися і водним законодавством, і законодавством про надра.

Відповідно до положень статей 46, 48 Водного кодексу України водокористування може бути загальним або спеціальним. Спеціальне водокористування це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється фізичними та юридичними особами для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Спеціальне водокористування здійснюється лише на підставі дозволу (пункт 9 частини перша статті 44, частина перша статті 49 Водного кодексу України).

Відповідач на дотримання вищенаведених вимог Водного кодексу України отримав дозвіл на спеціальне водне користування. Зокрема, Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Одеській області 27.12.2011 було видано відповідачу дозвіл на спецводокористування №УКР939-А/Оде із терміном дії до 01.12.2014 (а.с.28-30).

Згідно зазначеного дозволу водокористування дозволяється при дотриманні наступних умов: забір води всього- 5,214 тис.куб.м/рік - 20,1 куб.м/добу, при цьому із підземних джерел виключно на виробничі потреби - 4,5 тис.куб.м/рік - 17,4 куб.м/добу, із міськводопроводу 0,714 тис.куб.м/рік - 2,7 куб.м/добу на госппобутові потреби.

Статтями 16, 19, 21 Кодексу України про надра передбачено, що користування надрами, у тому числі видобування підземних прісних вод, здійснюється на підставі спеціального дозволу на користування надрами.

Отже, чинним законодавством передбачено обов'язок отримання господарюючими суб'єктами як дозволу на спеціальне водокористування, так і спеціального дозволу на користування ділянкою надр. При цьому спеціальний дозвіл на користування надрами дає право на видобування підземних вод, а дозвіл на спеціальне водокористування право на їх використання.

Разом із тим Кодекс України про надра передбачає випадки, за яких господарюючі суб'єкти мають право видобувати підземні води без спеціального дозволу. Зокрема, статтею 23 Кодексу України про надра закріплено право землевласників і землекористувачів у межах наданих їм земельних ділянок без спеціальних дозволів видобувати, зокрема, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови, що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу, та використовувати надра для господарських і побутових потреб.

Отже, реалізація землекористувачами або землевласниками права видобувати підземні води без спеціального дозволу, передбаченого статтею 23 Кодексу України про надра, можлива за наявності сукупності певних умов: по-перше, при наявності права на земельну ділянку, по-друге, при видобуванні води з метою її використання для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, по-третє, за умови неперевищення ліміту видобування підземних вод (не більше 300 куб.м на добу).

В свою чергу, згідно зі статтями 125, 126 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час проведення позивачем перевірки дотримання відповідачем вимог природоохоронного законодавства) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Як свідчать матеріали справи, на час проведення позивачем вищезазначеної перевірки у відповідача були відсутні будь-які правовстановлюючі документи на земельну ділянку, на якій розташовані артезіанські свердловини, за допомогою яких ТОВ „Україна 2010 здійснювало забір підземних вод, право відповідача на використання землі не було зареєстровано в передбаченому законом порядку. При цьому, будь-які докази виникнення у відповідача права на користування землею не були надані ним під час розгляду даної справи ні суду першої, ні суду апеляційної інстанцій. Отже, оскільки у відповідача відсутнє належним чином зареєстроване право власності або право користування відповідною земельною ділянкою, то ТОВ „Україна 2010 окрім дозволу на спеціальне водокористування зобовязане було отримати також дозвіл на спеціальне користування надрами для здійснення спеціального водокористування шляхом видобування підземних вод із використанням артезіанських свердловин. Враховуючи не отримання даним товариством дозволу на спеціальне користування надрами, відповідач не мав права видобувати підземні води.

Крім того, судова колегія зазначає, що видобувати підземні води без спеціальних дозволів в обсязі, що не перевищує 300 кубічних метрів на добу, суб'єкти господарювання мають право лише для власних господарсько-побутових потреб. У свою чергу, видобуток підземних вод для здійснення господарської діяльності вимагає отримання спеціального дозволу уповноваженого державою органу.

Отже, однією з обов'язкових умов для звільнення суб'єкта господарювання від необхідності отримання дозволу на користування надрами є видобування води з метою її використання для власних господарсько-побутових потреб.

Чинне законодавство не містить норм, які б тлумачили поняття "господарсько-побутові потреби".

Проте із системного аналізу приписів глави 11 (спеціальне водокористування для задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення), глави 13 (особливості спеціального водокористування та користування водними об'єктами для потреб галузей економіки) Водного кодексу України та приписів глави 2 (надання надр у користування), глави 4 (плата за користування надрами) Кодексу України про надра вбачається, що законодавець відносить господарсько-побутові потреби до потреб населення, натомість, виробничі потреби підприємства охоплюються поняттями "водокористування для потреб галузей економіки" та "промислові потреби".

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Вищого господарського суду України від 14.05.2015 у справі №923/1314/14.

Із змісту звітів відповідача про використання води за 2012 рік та І, ІІ квартали 2013 року вбачається, що ТОВ „Україна 2010 використовувало воду із підземних джерел для задоволення виробничих потреб, чим спростовуються доводи останнього про використання ним підземних вод для задоволення господарсько-побутових потреб (а.с. 31-33).

Більш того, самим дозволом на спеціальне водокористування № УКР939-А/Оде від 27.12.2011 водокористування з підземних джерел дозволяється виключно на виробничі потреби підприємства (пункт 6 дозволу).

Вказані обставини виключають можливість використання відповідачем підземних вод без отримання спеціального дозволу на користування надрами.

У звязку з викладеним Одеський апеляційний господарський суд доходить висновку, що з метою здійснення спеціального водокористування шляхом видобування підземних вод із використанням артезіанських свердловин ТОВ „Україна 2010 окрім дозволу на спеціальне водокористування було зобовязане отримати також дозвіл на спеціальне користування надрами, так як відповідач використовує воду із підземних джерел на виробничі, а не на господарсько-побутові потреби, та не має правовстановлюючих документів на землю.

Отже, оскільки, як вище зазначалось, матеріали справи свідчать про відсутність у ТОВ „Україна 2010 дозволу на спеціальне користування надрами, то відповідачем здійснювалось самовільне використання надр шляхом видобування підземних вод, відтак, колегія суддів доходить висновку про доведеність факту протиправної поведінки відповідача у спірних правовідносинах.

Стосовно визначеної позивачем суми збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в розмірі 321 832 грн. колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пунктів 1.2, 1.7 Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20 липня 2009 №389 (з наступними змінами та доповненнями; далі по тексту Методика), нею встановлюється порядок визначення розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, у разі зокрема самовільного використання водних ресурсів при відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)). Самовільним водокористуванням є здійснення спеціального водокористування без наявності дозволу на нього.

Згідно з пунктами 9.1, 9.2 Методики розрахунок розміру відшкодування збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів при відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), грн, здійснюється за формулою: З сам = 100 х W х ОСОБА_2,(23), де W - об'єм води, що використана самовільно без дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), м 3; ОСОБА_2 - розмір, грн/100 м 3, аналогічний ставці збору за спеціальне використання води, встановленої статтею 325 Податкового кодексу України на дату виявлення порушення. Фактичний об'єм води, що використана самовільно без дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), визначається на основі даних: первинної документації, статистичної звітності, ліміту забору та використання води, індивідуальних норм водоспоживання та водовідведення або довідки суб'єкта господарювання за підписом керівництва, завіреної печаткою.

Як свідчить матеріали справи, а саме: звіти про використання води форми 2-ТП (Водгосп) за 2012 рік та І, ІІ квартали 2013 року, що були складені ТОВ „Україна 2010, останнім було спожито воду з підземних джерел на виробничі потреби за період з 01.01.2012 по 30.06.2013 у кількості 5600 куб.м.

За результатами перевірки здійсненого позивачем розрахунку розміру збитків, заподіяних державі внаслідок самовільного використання водних ресурсів при відсутності дозвільних документів (спеціального дозволу на користування надрами), колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду зазначає, що вказаний розрахунок (а.с.27) було зроблено за формулою №23, яка передбачена пунктом 9.1 Методики, із застосуванням правильних вихідних даних. У звязку з викладеним, колегія суддів доходить висновку про правильність визначення позивачем та прокурором суми збитків, що завдані навколишньому природному середовищу у спірних правовідносинах, в розмірі 321832 грн.

Розглядаючи питання наявності причинно-наслідкового звязку між вчиненим ТОВ „Україна 2010 порушенням природоохоронного законодавства та заподіяними збитками, Одеський апеляційний господарський суд виходить з того, що допущене відповідачем порушення природоохоронного законодавства мало місце в результаті здійснення відповідачем своєї господарської діяльності, а самовільне використання надр у вигляді забору підземних вод без отримання дозволу на користування надрами мало місце із використанням свердловин, щодо яких названим товариством було отримано дозвіл на спеціальне водокористування. Викладені обставини підтверджують необхідний причинно-наслідковий звязок між здійсненим порушенням та завданими ним збитками.

При цьому, як було зазначено вище, вина правопорушника при притягненні особи до деліктної відповідальності законодавчо презумується та може бути спростована самим порушником. Проте, всупереч положенням статей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України відповідачем не було доведено суду факту відсутності його вини у вчиненні спірного екологічного правопорушення.

Відповідно до статей 65, 67 Кодексу України про надра порушення законодавства про надра тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову і кримінальну відповідальність згідно з законодавством України. Відповідальність за порушення законодавства про надра несуть особи, винні зокрема у самовільному користуванні надрами. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень законодавства про надра, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку про наявність у діях ТОВ „Україна 2010 всіх необхідних елементів складу цивільного (екологічного) правопорушення у спірних правовідносинах, а тому місцевим господарським судом обгрунтовано стягнуто із відповідача на користь держави суму збитків, завданих державі внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в сумі 321832,00 грн.

Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто зясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі (пункт 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №6 Про судове рішення).

Оскаржене судове рішення Господарського суду Одеської області від 12.11.2014 цілком відповідає цим вимогам, а відтак, підстави для скасування чи зміни оспореного судового акту відсутні.

Доводи апеляційної скарги щодо неправомірних дій співробітників Державної екологічної інспекції в Одеській області при проведенні вищезазначеної перевірки ТОВ „Україна 2010 не приймаються судовою колегією до уваги, оскільки даним товариством не надано доказів визнання відповідних дій позивача незаконними.

Інші доводи ТОВ „Україна 2010, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду про наявність у діях скаржника всіх необхідних елементів складу цивільного (екологічного) правопорушення у спірних правовідносинах.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Україна 2010 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 12.11.2014 у справі №916/3701/14 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови складено та підписано 26.06.2015

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя Л.О. Будішевська

Суддя І.Г. Філінюк