Рішення № 45906008, 25.06.2015, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" червня 2015 р. Справа № 926/879/15

За позовом публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 Аваль

до відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

про стягнення заборгованості в сумі 12769,36 грн.

Суддя М.О. Гурин

Представники:

від позивача ОСОБА_3- представник. Довіреність від 29.05.2015 р.

від відповідача не зявився.

СУТЬ СПОРУ: публічне акціонерне товариство ОСОБА_1 Аваль звернулось з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за Договором оренди нерухомого майна № 10/С2-102-1/470 від 01.05.2012 р. в сумі 12769,36 грн.

Провадження у справі порушено ухвалою господарського суду Чернівецької області від 29.05.2015 р., справу до розгляду в судовому засіданні призначено на 16.06.2015 р.

Ухвалою господарського суду Чернівецької області від 16.06.2015 р. розгляд справи відкладено на 25.06.2015 р.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, наполягав на задоволенні позовних вимог з підстав зазначених у позовній заяві.

Відповідач у судові засідання не зявлявся, своєї позиції до відома суду по суті заявлених вимог не довів, хоча повідомлявся про судові засідання належними чином шляхом своєчасного надсилання ухвали за адресою місцезнаходження, встановленою за Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

На адресу суду повернувся поштовий конверт з повідомленням, надісланий відповідачу за юридичною адресою, з відміткою органу поштового звязку за зазначеною адресою не проживає.

Відповідно до п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством звязку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а неявка належним чином повідомленого Відповідача і ненадання ним витребуваних документів у світлі достатності наданого судом часу для реалізації процесуальних прав останнім у світлі приписів ст.ст. 4-3, 22, 33 Господарського процесуального кодексу України істотним чином не впливають на таку кваліфікацію.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини у справі, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, дослідивши та оцінивши в сукупності надані докази, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд встановив таке.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Аналогічний зміст викладений також й в частині першій статті 173 Господарського кодексу України.

Так, 01.05.2012 року між Публічним акціонерним товариством ОСОБА_1 Аваль та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 було укладено договір оренди нерухомого майна № 10/С2-102-1/470, згідно якого Орендодавець (позивач по справі) передає, а Орендар (відповідача по справі) приймає в тимчасове платне користування на умовах визначених цим договором частину нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: Хмельницька область, смт. Віньківці, вул. Соборної України, 17. Площа приміщення, що є обєктом оренди за цим договором, складає, 59,2 кв.м. (п.1.1. договору).

Статтею 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

З огляду на вищевикладене, дослідивши договір оренди нерухомого майна № 10/С2-102-1/470, суд встановив, що даний договір є укладеним, оскільки між сторонами існувала домовленість, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків, досягнуто згоди з усіх істотних умов договору.

Крім того, статтею 204 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Враховуючи вищевказане, договір оренди нерухомого майна 10/С2-102-1/470 є дійсним.

У відповідності до пунктів 8.1., 8.2. договору розмір орендної плати за один повний календарний місяць користування всім приміщенням з урахуванням її індексації становить 1006,57 грн. в тому числі ПДВ. Орендна плата за кожен наступний місяць оренди сплачується в строк до 10 числа звітного місяця.

Згідно п. 10.1. договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 01.04.2015 р. включно, а в частині невиконання зобовязань до повног їх виконання.

Відповідно до підпункту 4.1.2. пункту 4.1. Договору Орендар, зобов'язався своєчасно і в повному обсязі вносити орендну плату та інші платежі, чого не виконує.

Позивач свої договірні зобовязання виконав в повному обсязі, що підтверджується актом приймання-передачі майна від 10.05.2012 р.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами. Субєкти господарювання повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст. 759 Цивільного Кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобовязується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

В розумінні ст. 286 Господарського кодексу України, ст. 762 Цивільного Кодексу України за користування майном по договору оренди (найму) з наймача, на вибір сторін у грошовій або натуральній формі справляється плата (орендна плата), розмір якої встановлюється договором.

Однак, відповідач всупереч взятих на себе договірних зобовязань орендну плату своєчасно не сплачував, що в свою чергу спричинило виникненню боргу по орендній платі на загальну суму 12769,36 грн., що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків між сторонами та копією письмового зобовязання відповідача погасити борг.

Судом з достовірністю встановлено, що відповідач в порушення умов договору орендну плату не сплатив, а відтак суд прийшов до висновку, що вимога позивача щодо стягнення основного боргу в сумі 12769,36 грн. заснована на договірних відносинах між сторонами і є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.

За приписами статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. (ст. 34 ГПК України).

При вирішення даного спору судом приймається до уваги те, що під належністю доказу розуміється наявність обєктивного звязку між змістом судових доказів і фактами, що є обєктом судового дослідження. Належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Виходячи із змісту ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Отже, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Згідно ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищенаведений системний аналіз норм матеріального права та спеціального законодавства, що регламентують спірні правовідносини, оцінку наявних у справі доказів у їх сукупності та взаємоповязаності суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

У процесі розгляду справи не виявлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий сбір слід покласти на відповідача, з вини якого спір доведений до розгляду у судовому порядку.

Керуючись ст. ст. 1, 12, 44, 49, 75, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (58000, м. Чернівці, вул.. Александрі, 44/2, код НОМЕР_1) на користь публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 Аваль (01011, м. Київ, вул. Лєскова, 9, код 14305909) суму заборгованості по орендній платі в розмірі 12769,36 грн. та 1827 грн. судового збору.

3.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Повне рішення складено 30.06.2015 р.

Суддя М.О. Гурин