Рішення № 45903813, 25.06.2015, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.06.2015 р.Справа№ 914/1348/15

За позовною заявою: Заступника військового прокурора Луцького гарнізону, м. Луцьк в інтересах держави в особі:

позивача-1: Міністерства оборони України, м. Київ

позивача-2: ДП Львівський військовий лісокомбінат, м. Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Стиль-5, м. Львів

про: стягнення 34 840,76грн.

Суддя Ділай У.І.

За участі представників:

Від прокурора: Козлов А.І. прокурор військової прокуратури Львівського гарнізону Західного регіону України

Від позивача-1: не зявився

Від позивача-2: ОСОБА_1 представник (Довіреність № 172 від 07.04.2015р.)

Від відповідача: ОСОБА_2 представник (Довіреність б/н від 08.05.15р.).

Права і обовязки передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України розяснено. Заяв про відвід судді не подавалось. Клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу не надходило.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини.

Розглядається справа за позовом Заступника військового прокурора Луцького гарнізону в інтересах держави в особі позивача-1 Міністерства оборони України позивача-2: ДП Львівський військовий лісокомбінат до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Стиль-5 про стягнення 34 840,76грн.

Ухвалою суду від 27.04.2015р. за даним позовом порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 14.05.2015р.

Ухвалою від 14.05.2015р. розгляд справи відкладено на 02.06.2015р., з підстав зазначених в ухвалі.

22.05.2015р. від відповідача до відділу обліку та документального забезпечення суду поступив Відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає, що не визнає позовні вимоги в повному обсязі та просить суд у задоволенні позову відмовити.

29.05.2015р. від позивача-2 до відділу обліку та документального забезпечення суду поступив супровідний лист від 28.05.2015р. з додатками.

29.05.2015р. від позивача-2 до відділу обліку та документального забезпечення суду поступила заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач-2 просить суд зменшити позовні вимоги та стягнути на користь ДП Львівський військовий лісокомбінат з ТзОВ Стиль-5 40776,56 грн.

Прокурор та сторони в судовому засіданні 02.06.2015р. надали суду усні пояснення.

Представник відповідача в судовому засіданні 02.06.2015р. отримав від представника позивача-2 примірник Заяви про зменшення позовних вимог.

В судовому засіданні 02.06.2015р. оголошено перерву до 16.06.2015р.

Прокурор, позивач-2 та відповідач в судовому засіданні 16.06.2015р. надали суду усні пояснення.

Представник позивача-2 в судовому засіданні 16.06.2015р. просив долучити до матеріалів справи проект Додаткової угоди №1 до Договору №2 від 03.01.2013р.

В судовому засіданні 16.06.2015р. оголошено перерву до 25.06.2015р.

24.06.2015р. до відділу обліку та документального забезпечення суду поступила заява про зменшення розміру позовних вимог від позивача-2 (вх. №2697/15), відповідно до якої просив стягнути з відповідача 34 840,76грн. Також згідно із вказаною заявою позивач вказує, що відповідач оплачував отриману лісопродукцію по цінах нижнього складу, які станом на 2013 рік становили 270грн. за 1 м. куб. половника ІІІ сорту та 240грн. за 1 м. куб. гірничої стійки, а відповідно до товарно-транспортних накладних значна кількість лісопродукції була відвантажена з верхнього складу Луцького військового лісництва за ціною 240грн. за 1 м. куб. половника ІІІ сорту та 4 гірничої стійки. Відтак, відбувся відпуск лісопродукції з верхнього складу по цінах нижнього.

Представник прокуратури та позивача в судовому засіданні 25.06.2015р. підтримали вищевказану заяву, просили її задоволити.

В судовому засіданні 25.06.2015р. представник відповідача заперечив проти позовних вимог.

Слід зазначити, що у відповідності до положень ст. 69 ГПК України, спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. Строк вирішення спору завершується 25.06.2015р. Оскільки за час розгляду справи сторонами не було подано клопотання про продовження строку його вирішення, в суду відсутні підстави для подальшого відкладення розгляду справи поза межами двохмісячного строку, встановленого для вирішення спору.

В процесі розгляду матеріалів справи суд

встановив:

03.01.2013р. між позивачем-2 та відповідачем укладено договір № 2, відповідно до п. 1.1 якого, позивач-2 зобовязувався передати у власність, а відповідач зобовязувався прийняти та оплатити наступну продукцію: гірнича стійка в кількості 300 метрів кубічних.

У п. 2.2 договору сторони узгодили, що відвантаження продукції здійснюється, зокрема, силами позивача-2 транспортним засобом.

Прийом передача продукції по кількості і якості здійснюється представниками сторін, які діють на підставі доручення за знаходженням місця відвантаження продукції позивача-2 та затверджується підписами сторін на товарно-транспортній накладній (п. 2.3 договору).

На виконання умов договору, позивач-2 поставив відповідачу продукцію та надав послуги по перевезенню продукції власними силами та свій рахунок у м. Червоноград, що підтверджується копіями товарно-транспортних накладних: ЛГ № 000302 від 10.01.2013р.; ЛГ № 000733 від 26.04.2013р.; ЛГ № 000982 від 05.07.2013р.; ЛГ № 000733 від 02.07.2013р.; ЛГ № 000985 від 10.07.2013р.; ЛГ № 000998 від 16.07.2013р.; ЛГ № 000114 від 06.08.2013р.; ЛГ № 000127 від 13.08.2013р.; ЛГ № 000223 від 03.09.2013р.; ЛГ № 000173 від 05.09.2013р.; ЛГ № 000251 від 13.09.2013р.; ЛГ № 000071 від 24.09.2013р.; ЛГ № 000073 від 02.10.2013р.; ЛГ № 000074 від 11.10.2013р.; ЛГ № 000286 від 11.10.2013р.; ЛГ № 000178 від 18.10.2013р.; ЛГ № 000349 від 24.10.2013р.; ЛГ № 000375 від 31.10.2013р.; ЛГ № 000181 від 11.11.2013р.; ЛГ № 000182 від 19.11.2013р.; ЛГ № 000183 від 20.11.2013р.; ЛГ № 000444 від 28.11.2013р.; ЛГ № 000179 від 30.11.2013р.; ЛГ № 000558 від 23.12.2013р., долученими до матеріалів справи.

Відповідно до заяви про зменшення позовних вимог, за перевезення продукції позивач просив стягнути понесені витрати у розмірі 34 840,76грн.

Як зазначено в позовній заяві, відповідач не оплатив позивачу понесених витрат на перевезення продукції.

В порядку досудового врегулювання спору, 18.11.2014р. позивач-2 направив претензію відповідачу про оплату заборгованості за надані послуги по перевезенню лісо продукції. У відповідь відповідач направив лист 27.02.2015р., в якому заперечив проти такої вимоги за безпідставністю.

Спір виник внаслідок того, що відповідач не оплатив позивачу-2 надані послуги по перевезенню продукції. Відтак, ДП Львівський військовий лісокомбінат звернулося до господарського суду Львівської області з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості в примусовому порядку.

Представник відповідача заперечив проти позовних вимог, зазначивши, що ТзОВ Стиль-5 не виступав відправником, не передавав товар для перевезення, не оформляв первинні бухгалтерські документи щодо перевезення. Крім того, представник відповідача вважає, що доставка продукції відбувалась в рамках договору поставки і входила у вартість товару.

Щодо позиції відповідача про те, що у вартість продукції входить і доставка товару, представник позивача-2 пояснив наступне.

Відповідно до затверджених ДП Львівський військовий лісокомбінат цін на лісопродукцію - вартість послуг по перевезенню не включені.

В розрахунку вартості наданих послуг по перевезенню позивач-2 керувався «Методичними рекомендаціями з формування собівартості продукції (робіт, послуг) на підприємствах, що належать до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України», затверджені наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 14 травня 2013 року № 124. У відповідності до вказаного нормативно-правового акту, до витрат, які не включаються до виробничої собівартості реалізованої продукції належить, зокрема, вартість перевезення продукції до споживача в залежності від умов постачання.

При прийнятті рішення суд виходив із наступного.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Згідно із положеннями частин першої та третьої статті 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Виходячи із приписів ч. 3 ст. 909 Цивільного кодексу, ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України, укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстрованих у в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568: товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу; товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Як встановлено судом, товарно-транспортні накладні, копії яких долучені до матеріалів справи (оригінали оглянуті в судовому засіданні), свідчать про укладення між вантажовідправником - автопідприємтвом: Луцьким військовим лісництвом та відповідачем: ТзОВ Стиль-5 вантажоодержувачем договору перевезення вантажу. Відтак, між сторонами виникли господарські зобов'язальні правовідносини з укладення правочину у спрощений спосіб шляхом вчинення конклюдентних дій.

Позивач свої зобов'язання щодо перевезення продукції за товарно-транспортними накладними виконав повністю. Факт виконання позивачем-2 своїх зобовязань по перевезенню продукції відповідач не заперечив.

Однак, відповідач заперечив проти вимог позивача про стягнення вартості послуг перевезення, вважаючи, що доставка продукції відбувалась в рамках договору поставки і входила у вартість товару. При цьому, оплату за надані послуги не здійснив.

Така позиція заперечення відповідача є хибною та судом до уваги не приймається, оскільки відповідно до приписів ч. 3 ст. 909 Цивільного кодексу, ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України, товарно-транспортна накладна є документом, який складається вантажовідправником для оформлення перевезень вантажів та фактично є договором укладеним у спрощений спосіб.

Позивач-2 шляхом перевезення продукції за товарно-транспортними накладними, а відповідач шляхом одержанням лісопродукції, вказаної у накладних, створили певні права та обов'язки, які аналогічні цивільним правам та обов'язкам сторін за договором перевезення вантажу, встановленим статтею 909 Цивільного кодексу України та статтею 307 Господарського кодексу України.

Згідно із частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Таким чином, у позивача-2 виникло право вимагати оплати наданих послуг по перевезенню продукції, а у відповідача виник обов'язок по оплаті вартості послуг по перевезенню продукції.

Оскільки в товарно-транспортних накладних не визначено розміру провізної плати за перевезення вантажу, згідно із ч. 1 ст. 916 Цивільного кодексу України, стягується розумна плата.

При поданні позовної заяви в розрахунку провізної плати позивач-2 використовував «Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) на підприємствах, що належать до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України», затверджені наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 14 травня 2013 року № 124

Отже, відповідач своїх зобовязань не виконав, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що в судовому засіданні позивачем-2 доведено факт неналежного виконання відповідачем зобовязань зобовязань по оплаті за перевезення вантажу і до стягнення з відповідача підлягає сума в розмірі 34 840,76грн., відповідно до заяви про зменшення позовних вимог.

Щодо визначення заступником військового прокурора Луцького гарнізону порушень інтересів позивача-1: Міністерства оборони України суд зазначає наступне.

Згідно із абзацом четвертим ч. 1 ст. 2 ГПК, господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною третьою згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно із ч. 2 ст. 29 ГПК України, у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або в інтересах громадянина зазначений орган чи громадянин набуває статусу позивача.

Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу (ч. 2 ст. 21 ГПК України).

Відповідно до змісту позовної заяви прокурор звернувся до господарського суду за захистом прав ДП Львівський військовий лісокомбінат на отримання оплати за перевезення продукції.

Таким чином, заявляючи позов про стягнення боргу прокурор необгрунтовано визначив Міністерство оборони України, як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, оскільки субєктами вказаних спірних правовідносин є ДП Львівський військовий лісокомбінат та ТзОВ Стиль-5.

Крім того, відповідно до матеріалів справи, прокурором не надано доказів порушення прав та інтересів позивача-1: Міністерства оборони України.

Враховуючи наведене, суд вважає що прокурором неправильно визначено позивача, тобто орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а тому в частині позовних вимог позивача-1: Міністерства оборони України до відповідача слід відмовити.

За вимогами пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір», ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру стягується судовий збір в розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, немайнового характеру - один розмір мінімальної заробітної плати.

У звязку з тим, що при поданні позову, заступник військового прокурора Луцького гарнізону був звільнений від сплати судового збору, то відповідно до ст.49 ГПК України витрати по сплаті судового збору в сумі 1827,00 грн. покладаються на відповідача повністю та підлягають стягненню в дохід Державного бюджету України.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 11, 909, 916 ЦК України, ст. ст. 4-3, 33, 35, 43, 49, 82-84 ГПК України , суд

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги військового прокурора Луцького гарнізону інтересах Державного підприємства Львівський військовий лісокомбінат задоволити.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Стиль-5 (79005, м. Львів, вул. І. Франка, 61/71, ідентифікаційний код 13815620) на користь Державного підприємства Львівський військовий лісокомбінат (79034, м. Львів, вул. Луганська, 3, ідентифікаційний код 07361304) 34 840,76грн.

3.В задоволенні позову військового прокурора Луцького гарнізону і інтересах Міністерства оборони України відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Стиль-5 (79005, м. Львів, вул. І. Франка, 61/71, ідентифікаційний код 13815620) в доход державного бюджету 1 827,00 грн. судового збору.

5.Накази видати згідно ст.116 ГПК України.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 30.06.2015р.

Суддя Ділай У.І.