Рішення № 45903657, 24.06.2015, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.06.2015 р. Справа№ 914/1437/15

Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашко М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Магістраль ЛТД, м.Чоп Закарпатської області

до відповідача Державного територіально-галузевого обєднання Львівська залізниця, м.Львів

про стягнення 20 074,49 грн.

За участю представників сторін:

від позивача не з'явився;

від відповідача ОСОБА_1 представник (довіреність №НЮ-28 від 02.01.2015р.).

Права та обовязки, передбачені ст. 22 ГПК України розяснено, заяви про відвід судді не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходили. В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Позов заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма Магістраль ЛТД до відповідача Державного територіально-галузевого обєднання Львівська залізниця про стягнення 18 455,06 грн., з яких 11 567,34 грн. основний борг, 952,86 грн. 3% річних та 5 934,86 грн. інфляційні втрати (нараховані за період грудень 2012р. березень 2015р.). Відповідно до заяви про збільшення розміру позовних вимог (вх.№2002/15 від 14.05.2015р.) позивач додатково до позовних вимог просить стягнути з відповідача інфляційні втрати, нараховані за квітень 2015р. у розмірі 1 619,43 грн. Відповідно до заяви про збільшення розміру позовних вимог (вх.№2535/15 від 16.06.2015р.) позивач додатково до позовних вимог просить стягнути з відповідача інфляційні втрати, нараховані за травень 2015р. у розмірі 254,48 грн. Таким чином з врахуванням заяв про збільшення розміру позовних вимог позивачем до стягнення заявлено 20 328,97 грн., з яких 11 567,34 грн. основний борг, 952,86 грн. 3% річних та 7 808,77 грн. інфляційні втрати.

Ухвалою суду від 08.05.2015р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 20.05.2015р. Ухвалою суду від 20.05.2015р. розгляд справи відкладено на 10.06.2015р. Ухвалою суду від 10.06.2015р. розгляд справи відкладено на 24.06.2015р.

Позивач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, явка представника позивача ухвалою суду від 10.06.2015р. не визнавалась обовязковою. Позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог (вх.№2535/15 від 16.06.2015р.), в якій Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма Магістраль ЛТД просить додатково до позовних вимог стягнути з відповідача інфляційні втрати, нараховані за травень 2015р. у розмірі 254,48 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив, з підстав викладених у відзивах на позовну заяву, зокрема представник відповідача просив суд застосувати строки позовної давності.

Даний спір розглядається судом відповідно до заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши представника відповідача, суд

встановив:

Позивачем було поставлено відповідачу товар на підставі наступних накладних: №РН-0000244 від 31.10.2011р. на суму 669,60 грн., №РН-0000245 від 30.11.2011р. на суму 205,74 грн., №РН-0000246 від 31.12.2011р. на суму 823,50 грн., №РН-0000002 від 31.01.2012р. на суму 615,60 грн., №РН-0000002 від 29.02.2012р. на суму 469,80 грн., №РН-0000003 від 31.03.2012р. на суму 488,16 грн., №РН-0000004 від 30.04.2012р. на суму 543,24 грн., №РН-0000006 від 31.05.2012р. на суму 579,42 грн., №РН-0000007 від 30.06.2012р. на суму 991,44 грн., №РН-0000007 від 31.07.2012р. на суму 564,84 грн., №РН-0000008 від 31.08.2012р. на суму 1 944,00 грн., №РН-0000009 від 30.09.2012р. на суму 648,00 грн., №РН-0000010 від 31.10.2012р. на суму 972,00 грн., №11 від 21.11.2012р. на суму 2 052,00 грн. Тобто позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 11 567,34 грн.

Однак, як стверджує позивач, відповідач своїх зобовязань щодо оплати поставленого йому товару не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість в розмірі 11 567,34 грн., яку позивач просить стягнути на його користь з відповідача.

Крім того, позивач керуючись ч.2 ст.625 ЦК України нарахував відповідачу 3% річних в розмірі 952,86 грн. та інфляційні втрати в розмірі 7 808,77 грн.

Відповідач проти позову заперечив, подавши відзиви на позовну заяву. Зокрема відповідач просить застосувати строк позовної давності. Також відповідач зазначив, що визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу строку позовної давності. Крім того відповідач у відзиві стверджує, що в акті звірки взаєморозрахунків не вказано дати його підписання, не вказано осіб, які його підписали, а також не вказано, що вказана сума 11 567,34 грн. є спірною сумою відповідно до вимог позивача, а тому, на думку відповідача, твердження позивача щодо того, що мало місце переривання перебігу строку позовної давності є необґрунтованими.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника відповідача, оцінивши зібрані докази, суд дійшов висновку, що позов слід задоволити повністю з наступних підстав.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобовязання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами ст.629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно ст. 642 ч. 2 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції.

Відповідно до ст. 644 ч. 1 ЦК України якщо пропозицію укласти договір зроблено усно і в ній не вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, якій було зроблено пропозицію, негайно заявила про її прийняття.

Згідно із ч.1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 ЦК України).

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається із матеріалів справи позивачем було поставлено відповідачу товар на підставі наступних накладних: №РН-0000244 від 31.10.2011р. на суму 669,60 грн., №РН-0000245 від 30.11.2011р. на суму 205,74 грн., №РН-0000246 від 31.12.2011р. на суму 823,50 грн., №РН-0000002 від 31.01.2012р. на суму 615,60 грн., №РН-0000002 від 29.02.2012р. на суму 469,80 грн., №РН-0000003 від 31.03.2012р. на суму 488,16 грн., №РН-0000004 від 30.04.2012р. на суму 543,24 грн., №РН-0000006 від 31.05.2012р. на суму 579,42 грн., №РН-0000007 від 30.06.2012р. на суму 991,44 грн., №РН-0000007 від 31.07.2012р. на суму 564,84 грн., №РН-0000008 від 31.08.2012р. на суму 1 944,00 грн., №РН-0000009 від 30.09.2012р. на суму 648,00 грн., №РН-0000010 від 31.10.2012р. на суму 972,00 грн., №11 від 21.11.2012р. на суму 2 052,00 грн. Тобто позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 11 567,34 грн.

В матеріалах справи відсутні докази сплати відповідачем вказаної заборгованості. Крім того відповідач у поданому відзиві визнає що вказана сума є неоплаченою.

Щодо відзиву відповідача, в якому Державне територіально-галузеве обєднання Львівська залізниця просить застосувати строк позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Стеттею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як вбачається із матеріалів справи перша поставка товару відбулася 31.10.2011р.

В матеріалах справи міститься акт звірки взаєморозрахунків з якого вбачається, що станом на 01.07.2014р. заборгованість відповідача становить 11 567,34 грн.

Згідно із ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

У пункті 4.4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» зазначено, що у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не

після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

Слід зазначити, що заборгованість за поставлений товар згідно вищезазначених накладних та яка зазначена в акті звірки взаємних розрахунків станом на 01.07.2014р. відповідачем не заперечується та визнається у відзиві на позовну заяву (вх. № 21042/15 від 20.05.2015р.).

Разом з тим, доводи відповідача зазначені у відзиві про те, що у акті звірки не вказано осіб, які його підписали та дати його підписання оцінюються судом критично, оскільки такі доводи не спростовують тієї обставини, що даний акт звірки підписано уповноваженими на те особами, і відповідач не навів доводів, що даний акт був підписаний не уповноваженими на те особами. Даний акт складено станом на 01.07.2014р., що розцінюється судом як дата підписання акту, а з самого акту звірки вбачається, що вищезазначена заборгованість існувала станом на 01.01.2014р.

Крім того як вбачається із матеріалів справи, між ТОВ «Магістраль ЛТД» та ДТГО «Львівська залізниця» (в особі ВП «Ужгородська пасажирська вагонна дільниця») у спірному періоді (2011 2014рр.) існували договірні правовідносини по пранню постільної білизни, м'якого з'ємного інвентарю, ковдр, що підтверджується договорами №ЛВ/Л-111617/НЮ від 30.07.2011р., №Л/Л-111824/НЮ від 30.08.2011р., №Л/Л-131278/НЮ від 16.05.2013р.

Розрахунки по вказаним договорам завершені повністю, що підтверджується Реєстром платіжних документів за період з 31.10.2011р. до 21.05.2015 р. та актом звірки взаємних розрахунків по договору на прання білизни, м'якого з'ємного інвентарю, ковдр станом на 01.07.2014р. Таким чином, основна заборгованість у розмірі 11 567,34 грн., що є предметом спору, відображена у раніше доданому до матеріалів справи акті звірки станом на 01.07.2014р. стосується виключно спірних поставок серветок, адже інших правовідносин між сторонами у спірному періоді не було. Отже, дії відповідача по складанню і підписанню з позивачем вказаного акту звірки свідчать про визнання відповідачем своєї заборгованості, внаслідок чого згідно ст.264 ЦК України строк позовної давності по поставках товару було перервано 01.07.2014р. Відтак, заперечення відповідача у відзиві на позовну заяву в цій частині є необгрунтованими.

У відповідності із ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Враховуючи вищенаведені норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога про стягнення з відповідача 11 567,34 грн. основного боргу є обґрунтованою, підтверджена матеріалами справи, не спростована відповідачем та підлягає задоволенню.

За умовами ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Нормами ст. 625 ЦК України передбачена відповідальність за порушення грошового зобовязання, а саме: сплата суми боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та трьох відсотків річних від простроченої суми.

Здійснивши перерахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення 952,86 грн. 3% річних є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо нарахованих 7 808,77 грн. інфляційних втрат суд зазначає наступне.

У позовній заяві позивачем до стягнення заявлено 5 934,86 грн. інфляційних втрат (нараховані за період грудень 2012р. березень 2015р.). Відповідно до заяви про збільшення розміру позовних вимог (вх.№2002/15 від 14.05.2015р.) позивач додатково до позовних вимог просить стягнути з відповідача інфляційні втрати, нараховані за квітень 2015р. у розмірі 1 619,43 грн. Відповідно до заяви про збільшення розміру позовних вимог (вх.№2535/15 від 16.06.2015р.) позивач додатково до позовних вимог просить стягнути з відповідача інфляційні втрати, нараховані за травень 2015р. у розмірі 254,48 грн. Таким чином до стягнення заявлено всього 7 808,77 грн. інфляційних втрат.

Як зазначено в п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. N 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права», при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 N 52/30).

Тобто при нарахуванні інфляційних втрат позивачу слід було визначити сукупний індекс інфляції за період з грудень 2012р. травень 2015р. Натомість позивачем було здійснено нарахування інфляційних втрат окремо за період грудень 2012р. березень 2015р., окремо за квітень 2015р. та окремо за травень 2015р.

Однак, здійснивши перерахунок суми інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення 7 808,77 грн. інфляційних втрат підлягає задоволенню.

В порядку ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

В порядку ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищенаведені норми процесуального закону та як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судових засідань.

Сплата судового збору підтверджується платіжним дорученням №4929 від 28.04.2015р. на суму 1 827,00 грн., який відповідно до ст.49 ГПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 43, 33, 34, 43, 49, 82-85, 115, 116 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Державного територіально-галузевого обєднання Львівська залізниця (79007, м.Львів, вул.Гоголя, 1, код ЄДРПОУ 01059900) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Магістраль ЛТД (89500, Закарпатська область, м.Чоп, вул.Туряниці, 2, код ЄДРПОУ 19108042) 11 567,34 грн. основного боргу, 952,86 грн. 3% річних, 7 808,77 грн. інфляційних втрат та 1 827,00 грн. судового збору.

3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили, в порядку ст.116 ГПК України.

4. Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.

Повний текст рішення

виготовлено 30.06.2015р.

Суддя Петрашко М.М.