Рішення № 45903340, 03.06.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.06.2015Справа №910/12129/15

За позовом Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "ВУСО" (вул. Казимира Малевича, 31, м. Київ, 03680)

До Публічного акціонерного товариства Страхова компанія "Інтер-Поліс" (вул. Володимирська, 69, м. Київ, 01033)

про стягнення 17 714,83 грн. в порядку регресу

Суддя А.М. Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

Представники сторін:

Від позивача: Герасименко Р.І. - представник, довіреність №ГН-С-192/2015 від 10.04.2015;

Від відповідача: не з'явився;

В судовому засіданні на підставі частини 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство Страхова компанія "ВУСО" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Страхова компанія "Інтер-Поліс" про стягнення 17 714,83 грн. в порядку регресу, а також судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 827,00 грн..

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що виплативши відповідно до умов Договору добровільного страхування наземного транспорту №939260-02-04-01 від 19.08.13 р та страхового акту №1715-02 від 28.04.14 р. страхувальнику страхове відшкодування в сумі 18224,83 грн., він набув згідно ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" право регресної вимоги про стягнення виплаченого страхового відшкодування до відповідача у справі як особи, відповідальної за заподіяні збитки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2015 порушено провадження у справі № 910/12129/15 та призначено до розгляду на 03.06.2015.

У судове засідання 03.06.2015 з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у вказане судове засідання не з'явився.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 13.05.15 р. відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення: 0103034180982.

У судовому засіданні 03.06.15 р. представником позивача подано клопотання (без вихідних реквізитів) про долучення документів до матеріалів справи. Клопотання судом задоволено, документи долучено судом до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання позивачем суду не надано.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судового засідання 03.06.15 р. до суду не надходило.

Про поважні причини неявки представника відповідача в судове засідання 03.06.15 р. суд не повідомлений.

Документи, витребувані ухвалою суду від 13.05.15 р. відповідачем суду не надані.

Відповідно до пункту 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судове засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судовому засіданні, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги те, що представник позивача проти розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи відсутність на час проведення судового засідання 03.06.15 р. клопотання представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколі судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судовому засіданні представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судовому засіданні повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 03.06.2015 р. представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно визначення ст. 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про страхування" добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. В силу пункту 6 частини 4 наведеної статті одним із видів добровільного страхування є страхування наземного транспорту.

19 серпня 2013 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ВУСО" (страховик за договором, позивач у справі) та гр. Баришніковим Сергієм Анатолійовичем (страхувальник за договором) укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № 939260-02-04-01 (далі - Договір страхування), згідно з яким страховик бере на себе зобов'язання відшкодувати страхувальнику або вигодонабувачу прямі збитки, що сталися внаслідок ризиків, позначених у цьому договорі як прийняті під страховий захист.

Відповідно до пункту 5 Договору страхування забезпечений транспортний засіб: автомобіль марки BYD F3, 2013 року випуску державний номер АЕ6528НІ. Розмір страхової суми становить 85990,00 грн. (п.3.2 Договору страхування). Франшиза за договором є безумовною, обчислюється від страхової суми (але не менше 500,00 грн., якщо франшиза за застрахованим ризиком не дорівнює нулю) і застосовується по кожному і будь-якому страховому випадку, зокрема, у випадку ДТП - 0% (п. 4 Договору страхування). Договір набуває чинності з моменту внесення страхового платежу (у повному обсязі) на поточний рахунок страховика, але не раніше ніж 20 серпня 2013 і діє до 24:00 19 серпня 2014. (п. 3.5 Договору страхування).

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України "Про страхування".

Як передбачено частиною 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Аналогічні визначення поняття "договір страхування" містяться в ст. 354 Господарського кодексу України та ст. 979 Цивільного кодексу України.

Згідно положень ст. 981 Цивільного кодексу України та частини 2 ст. 18 Закону України "Про страхування" договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

Страховим випадком згідно ст. 8 Закону України "Про страхування" є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася, і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Згідно з умовами п. 6 Договору страхування страховим випадком визначено подію, передбачену умовами договору страхування, із настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику або вигодонабувачу.

Відповідно до п. 11.4 Договору страхування страховик зобов'язаний протягом 5-ти робочих днів після складання страхового акту, якщо подія буде кваліфікована як "страховий випадок", здійснити виплату страхового відшкодування.

Згідно первинної та розгорнутої довідки ДАІ (відомість № 9353939 про дорожньо-транспортну пригоду, сформована 11.03.2014 ВДАІ м. Дніпропетровська) 22 лютого 2014 в м. Дніпропетровську по вул. Шевченка/Гоголя відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю транспортного засобу марки BYD F3, державний реєстраційний номер АЕ6528НІ під керуванням власника гр. Баришнікова С.А., та транспортного засобу марки Citroen Jump, державний реєстраційний номер ВК6307АХ, власником якого є гр. Маслюк О.Є., під керуванням водія гр. Шульга С.І., який, керуючи вказаним транспортним засобом, не дотримався безпечної дистанції руху та здійснив зіткнення з автомобілем BYD F3, державний реєстраційний номер АЕ6528НІ, в результаті чого автомобілі отримали механічні ушкодження.

Як вбачається із умов Договору страхування дана дорожньо - транспортна пригода визначена сторонами як страховий ризик, на випадок якого здійснювалось страхування.

Відповідно до пункту 3 частини 1 ст. 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

За змістом п. 3 ч.1 ст.20 Закону України "Про страхування" до обов'язків страховика, зокрема, належить при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке ч.16 ст.9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Згідно ч.1 ст. 25 Закону України "Про страхування" виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 990 Цивільного кодексу України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

Відповідно до п. 16.1.1 Договору страхове відшкодування виплачується страховиком на підставі письмової заяви страхувальника (його представника) і страхового акту про визнання випадку "страховим/не страховим", який складається страховиком на підставі документів, що підтверджують факт настання страхового випадку і розмір заподіяного збитку.

Власник транспортного засобу BYD F3, державний реєстраційний номер АЕ6528НІ Баришниковим С.А. звернувся до позивача "ПАТ "СК "Вусо" із заявою про виплату страхового відшкодування вих. №1698 від 24.02.14 р..

Пунктом 16.4.1 Договору передбачено, що кошторис збитків складається на момент настання страхового випадку на підставі КАСКО рахунку СТО, рекомендованої страховиком. Вказані документи повинні містити повний перелік робіт, їх вартість, а також вартість запчастин і матеріалів, необхідних для виконання ремонту.

Згідно з п.16.6 Договору страхування розмір страхового відшкодування у разі пошкодження (знищення) застрахованого транспортного засобу розраховується на підставі даних огляду пошкодженого транспортного засобу і документів, які підтверджують факт страхового випадку. Розмір страхового відшкодування дорівнює сумі заподіяних збитків з урахуванням: встановленої у договорі франшизи, додаткових витрат страхувальника (його представника) пов'язаних з рятуванням застрахованого транспортного засобу та зменшення збитків, заподіяних внаслідок настання страхового випадку; пропорційної відповідальності страховика; спеціальних умов, визначених у договорі; одержаної суми відшкодування збитків від особи, відповідальної за відшкодування цих збитків.

У відповідності до рахунку ЧП Ромаданова В.Ю. № 37 від 26.03.2014 вартість відновлювального ремонту застрахованого позивачем транспортного засобу BYD F3, державний реєстраційний номер АЕ6528НІ склала 22218,43 грн..

Як свідчать матеріали справи, страховиком - ПАТ "Страхова компанія "ВУСО" складено та підписано Страховий акт №1715-02 від 28.04.2015 за Договором добровільного страхування наземного транспорту №939260-02-04-01 від 19.08.2013 р., відповідно до якого вищевказана ДТП кваліфікована згідно Договору як страховий випадок та прийнято рішення про виплату страхувальнику - гр. Баришнікову С.А. страхового відшкодування в сумі 18224,83 грн..

Відповідно до п.16.4.4. Договору страхування у разі визначення розміру заподіяного збитку на підставі рахунку СТО, рекомендованого страховиком, страховик має право перерахувати суму страхового відшкодування безпосередньо на розрахунковий рахунок СТО.

У відповідності до умов Договору добровільного страхування наземного транспорту №939260-02-04-01 від 19.08.2013 р. сума страхового відшкодування в розмірі 18224,83 грн. була перерахована Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Вусо" на розрахунковий рахунок СТО - ЧП Ромаданов В.Ю. згідно рахунку №37 від 26.03.14 р., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 4860 від 28.04.14 р. на відповідну суму.

Заперечень щодо факту та розміру виплати страхового відшкодування за Договором добровільного страхування наземного транспорту № 939260-02-04-01 від 19.08.2013, а також перебування отриманих автомобілем BYD F3, державний реєстраційний номер АЕ6528НІ пошкоджень у причинно - наслідковому зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою, що сталася 22 лютого 2014 року, відповідачем суду не надано.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується виконання ПАТ "Страхова компанія "Вусо" умов Договору добровільного страхування наземного транспорту № 939260-02-04-01 від 19.08.13 р., а саме виплати страхового відшкодування в сумі 18224,83 грн. у зв'язку із настанням страхового випадку страхувальнику шляхом перерахування вартості відновлювального ремонту належного страхувальнику застрахованого автомобіля BYD F3, державний реєстраційний номер АЕ6528НІ на розрахунковий рахунок СТО - ЧП Ромаданова В.Ю., який безпосередньо здійснював ремонт вказаного пошкодженого транспортного засобу.

Суд звертає увагу, що згідно з п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003р., відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу відповідно до п. 2.3 Методики - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісних транспортних засобів.

Відповідно до ст. 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Водночас, як зазначено в прийнятих за результатами перегляду справ даної категорії постановах Вищого господарського суду України від 23.08.2011р. у справі № 42/92, від 07.08.2012р. у справі № 2/22, від 01.03.2011р. у справі № 47/372 звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

Крім того, листом від 19.07.11 р. Верховним Судом України роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Отже, наявність Страхового акту №1715-02 від 28.04.2014 та платіжного доручення № 4860 від 28.04.2014 на суму 18224,83 грн. є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.

Пунктом 3 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Цивільним кодексом України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (частина 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України). Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Пунктом 1 частини 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19.03.2014 у справі № 199/1562/14-п (провадження №3/199/807/14) встановлено, що гр. Шульгу С.І. визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.124. КУпАП, у зв'язку з чим останього притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 400,00 грн..

За приписами ч. 1 ст. 228 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб в порядку регресу.

Відповідно до положень статті 993 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями статті 27 Закону України "Про страхування", до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно частини 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

За таких обставин, в момент виплати страхового відшкодування у позивача - Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" виникло право зворотної вимоги (регресу) до власника джерела підвищеної небезпеки - транспортного засобу Citroen Jump, державний реєстраційний номер ВК6307АХ, власник якого гр. Шульга С.І. винний у вчиненні ДТП.

У відповідності до ст. 5 Закону України "Про страхування" страхування може бути добровільним або обов'язковим. Одним із видів обов'язкового страхування, згідно пункту 9 частини 1 ст. 7 вказаного Закону, є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Згідно зі ст.3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

У відповідності до ст.6 вищевказаного Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Судом встановлено за матеріалами справи, що станом на дату вчинення ДТП 22.02.2014 цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки Citroen Jump, державний реєстраційний номер ВК6307АХ - Шульги С.І. за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу застрахована страхувальником - Шульгою С.І. в Приватному акціонерному товаристві "Інтер-Поліс" за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АВ №3608727 (далі - Поліс) з наступними умовами: ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю, становить 100 000,00 грн.; ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну - 50 000,00 грн.; франшиза - 510,00 грн. Вказаний Поліс був чинним станом на 22.02.14 р., тобто на момент скоєння ДТП.

З огляду на вищевикладене, у ПАТ "СК "ВУСО" як у страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договір добровільного страхування наземного транспорту №939260-02-04-01 від19.08.13 р. в межах виплаченої суми виникло право зворотної вимоги до відповідача як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту відповідальності, визначеному полісом № АВ/3608727 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року №15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

З огляду на викладене позивач отримує право зворотної вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище норм позивач - ПАТ "СК «ВУСО» може реалізувати своє право шляхом подачі відповідного позову до суду. Таку ж позицію підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного Суду України від 28.08.2012р. у справі №23/279).

Реалізуючи вказане право з метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з регресною вимогою № 5176 від 06.11.2014 на виплату (страхового) відшкодування в порядку регресу в сумі 18224,83 грн., отримання якої ПАТ «СК «Інтер-Поліс» 10.11.14 р. підтверджується наявною в матеріалах справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0312608128451.

Проте, вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Суд зазначає, що правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені статтею 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Згідно пункту 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

В силу ст.12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Крім того, відповідно до ч. 36.6. ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.

Отже, оскільки згідно із даними Полісу № АВ/3608727 та Договору добровільного страхування наземного транспорту №939260-02-04-01 від 19.08.2013 франшиза становить 510,00 грн. та 0 грн. відповідно, отже розмір страхового відшкодування, яке просить стягнути позивач, враховуючи розмір завданого застрахованому позивачем транспортному засобу BYD F3, державний реєстраційний номер АЕ6528НІ матеріального збитку та розмір права зворотної вимоги, яке перейшло до позивача в межах ліміту відповідальності відповідача за даним Полісом № АВ/3608727 за спірним страховим випадком, правомірно зменшено на розмір франшизи, і становить 17714,83 грн..

Як вбачається із матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо відшкодування ПАТ "СК "Вусо" в порядку регресу суми в розмірі 17714,83 грн. всупереч вимогам чинного законодавства відповідач не виконав, в результаті чого утворилась заборгованість перед позивачем у зазначеному вище розмірі, яку останній просить стягнути в позовній заяві.

З урахуванням наявності полісу № АВ/3608727 відповідача, договірних зобов'язань між винною у скоєнні ДТП особою та страховою компанією відповідача, відповідальною особою є саме ПАТ "Страхова компанія "Інтер-Поліс", до якого правомірно заявлено позов.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору добровільного страхування наземного транспорту № 939260-02-04-01 від 19.08.13 р та/або Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії № АВ/3608727 або їх окремих положень суду не надано.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" встановлено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ст.ст. 993, 1166, 1187, 1188, 1191 Цивільного кодексу України, ст. 354 Господарського кодексу України, ст.ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інтер-Поліс" (01033, м. Київ, вул. Володимирська, б.69, код 19350062) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" (03680, м. Київ, вул. К.Малевича, 31, код 31650052) 17 714 (сімнадцять тисяч сімсот чотирнадцять) грн. 83 коп. страхового відшкодування та 1 827,00 грн. (одну тисячу вісімсот двадцять сім гривень нуль копійок) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 26 червня 2015 року.

Суддя А.М. Селівон