Рішення № 45903314, 23.06.2015, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" червня 2015 р. Справа № 911/1872/15

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства Старокиївський Банк до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення боргу,

представники:

позивача: ОСОБА_2 (дов. № 19/14 від 05.11.2014);

відповідача: не зявились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні господарського суду Київської області знаходиться справа за позовом Публічного акціонерного товариства Старокиївський Банк до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення боргу.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором № 10/МК-2013 від 13.03.2013.

Ухвалою господарського суду Київської області від 30.04.2015 порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 09.06.2015.

Ухвалою від 09.06.2015 розгляд справи відкладено на 23.06.2015.

В судовому засіданні 23.06.2015 суд заслухав пояснення представника позивача, він підтримав позовні вимоги. Відповідач в судове засідання не зявився, про причини неявки суд не повідомив.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 Господарського процесуального кодексу України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. (Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»)

Враховуючи, що сторони були належним чином повідомлені про судове засідання та те, що реалізація норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом у сторін документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від субєктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права подавати та витребовувати через суд докази, а також враховуючи положення п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, який визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом в межах наданих повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

В судовому засіданні 23.06.2015 суд, після виходу з нарадчої кімнати в порядку ст. 82-1 Господарського процесуального кодексу України, проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

УСТАНОВИВ:

13.03.2013 між Публічним акціонерним товариством Старокиївський Банк (кредитор) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (позичальник) було укладено кредитний договір № 10/МК-2013, відповідно до п. 1.1. якого кредитор за умови виконання вимог позичальником п.п. 1.2., 1.3., 3.2., 3.3. цього договору, надає позичальнику кредит в сумі 100000,00 грн терміном повернення по 12.03.2014 включно згідно графіку повернення кредиту та сплати відсотків, який є додатком № 1 до цього договору та є його невідємною частиною, із сплатою наступних платежів: відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 35% річних у відповідності до умов цього договору, пені у розмірі і у випадках, передбачених цим договором.

Позичальник зобовязується сплачувати нараховані кредитором відсотки за період користування кредитними коштами, виходячи з відсоткової ставки, зазначеної в п. 1.1. цього договору за методом «факт/факт». Нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється кредитором щомісячно в останній робочий день місяця та в дні платежів згідно з графіком. Загальна сума нарахованих відсотків за місяць включає відсотки за останній календарний день місяця (п. 3.1. договору).

Так, вбачається, що відповідно до меморіальних ордерів № 24426/1 від 13.03.2013, № 24426/2 від 13.03.2013 позивачем було надано обумовлені договором кредитні кошти (з урахуванням комісії, передбаченої п. 3.4. договору), а відтак позивач належним чином виконав свої договірні зобовязання.

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить також і відсутність з боку відповідача претензій або повідомлень про порушення банком умов договору.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Оскільки відповідачем не надано суду ані відзиву на позовну заяву, ані будь-яких інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд у відповідності до ст. 75 ГПК України, здійснював розгляд даної справи за наявними у ній матеріалами.

Приписами статей 175, 173 Господарського кодексу України встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статей 1054, 1049, 1048, 1050, 627 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Дана норма кореспондується з приписами статей 525, 526 ЦК України.

Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідач неналежним чином виконував свої договірні зобовязання, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 26557,75 грн заборгованості за кредитом, 6799,51 грн заборгованості по процентам. Вказаний факт підтверджується розрахунком заборгованості, випискою з рахунку, довідкою про обсяг надходження грошових коштів, наданими позивачем (містяться в матеріалах справи).

Відтак, беручи до уваги наведені нормативні приписи, а також те, що відповідач свої грошові зобов'язання за договором не виконав, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 26557,75 грн заборгованості за кредитом, 6799,51 грн заборгованості по процентам підлягає задоволенню як така, що доведена позивачем належними та допустимими доказами та не спростована у встановленому порядку відповідачем.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 1922,32 грн пені за несвоєчасне повернення кредиту, 886,61 грн пені за несвоєчасну сплату процентів.

Приписами ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 5.2. договору за несвоєчасне повернення кредиту та відсотків за користування кредитом згідно графіку позичальник сплачує кредитору пеню за кожний день затримки перерахування коштів, виходячи з розміру подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період, за який нараховується пеня.

Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, суд встановив, що він є арифметично вірним, а відтак вимоги про стягнення з відповідача 1922,32 грн пені за несвоєчасне повернення кредиту, 886,61 грн пені за несвоєчасну сплату процентів підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 Господарського процесуального кодексу України сторонами доказів.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (код НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства Старокиївський Банк (код ЄДРПОУ 19024948) 26557,75 грн заборгованості за кредитом, 6799,51 грн заборгованості по процентам, 1922,32 грн пені за несвоєчасне повернення кредиту, 886,61 грн пені за несвоєчасну сплату процентів.

3.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (код НОМЕР_1) в доход Державного бюджету України 1827,00 грн судового збору.

4.Видати наказ.

Повний текст рішення складено 26.06.2015.

Суддя А.Ф. Черногуз