Постанова № 45900786, 23.06.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 червня 2015 року № 826/19332/14

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Келеберда В. І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОСТОК"

до

Волинського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

про

визнання протиправним та скасування розпорядження

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Восток" звернулось до суду з позовом до Волинського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання протиправним та скасування розпорядження відповідача від 07 жовтня 2014 року № 35-рк в частині визнання позивача таким, що у період протягом І півріччя 2014 року займав монопольне (домінуюче) становище на ринку роздрібної торгівлі високооктановими бензинами в межах а/д. Ковель - Яготин (в межах Любомльського району).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.02.2015 у справі №826/19332/14 закрито провадження в адміністративній справі за позовом ТОВ"Восток" до Волинського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання протиправним та скасування рішення.

В подальшому, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2015 вказану вище ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва скасовано, а справу направлено для продовження розгляду.

Ухвалою від 22.05.2015 року справу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача в судовому засіданні посилається на те, що оскаржуваним розпорядженням відповідачем не визначено, за якою із вказаних у ст. 12 Закону України “Про захист економічної конкуренції” ознак ТОВ “ВОСТОК” визнано таким, що за підсумками діяльності у І півріччі 2014 року займає монопольне (домінуюче) становище на ринку роздрібної торгівлі високооктановими бензинами в межах а/д Ковель-Яготин ( в межах Любомльського району) та не довів факт монопольного (домінуючого) становища на ринку ТОВ "Восток" та наявності в його діях чи становищі ознак ринкової влади у розумінні пункту 10.3 Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 р. № 49-р.

Позивач зазначав, що в оскаржуваному розпорядженні взагалі не міститься будь-яких обґрунтувань правомірності та можливості визнання ТОВ "Восток" монополістом у відповідності до вказаної Методики, а тому на переконання позивача, оскаржуване розпорядження винесене з грубим порушенням вказаної Методики.

Представник відповідача – Волинського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі з підстав, зазначених у письмових запереченнях, зазначивши, що вирішення питань про прийняття розпорядження про визначення монопольного становища належить до виняткової компетенції органів антимонопольного комітету, способом реалізації покладених на них законодавством владних управлінських функцій у сфері забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. Вказує, що прийняття відділенням оскаржуваного розпорядження не може порушувати права та законні інтереси позивача, оскільки воно лише фіксує процесуальне становище товариства і не покладає на нього певних обов'язків. Зазначає, що зайняття суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища само по собі не становить порушення конкурентного законодавства, порушенням є лише зловживання монопольним становищем, а тому просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні за згодою сторін відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалено про вирішення справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Волинським обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України на виконання доручення в.о. Голови Антимонопольного комітету України від 07.05.2014 №13-09/182 відповідно до Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 р. № 49-р та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01.04.2002 р. за № 317/6605 проведено дослідження стану конкуренції на регіональних ринках роздрібної торгівлі бензинами і дизельним паливом.

За результатами зазначеного дослідження встановлено, що за підсумками діяльності у І півріччі 2014 року на ринку роздрібної торгівлі високооктановими бензинами (А-92,А-95, А-98 та бензини підвищеної якості) в територіальних (географічних) межах а/д Ковель-Яготин ( в межах Любомльського району) монопольне (домінуюче) становище займали ПАТ “Укрнафта”, ТзОВ "Восток" та ПП “ОККО-Нафтопродукт” з сукупною часткою 60,26 %.

На підставі подання відділу досліджень та розслідувань Волинського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 78.10.2014 р. № 30 щодо дослідження становища суб'єкта господарювання на товарному ринку адміністративною колегією Волинського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України прийнято Розпорядження від 07.10.2014 р. № 35-рк, яким за підсумками діяльності у І півріччі 2014 року ТзОВ "Восток" (м. Київ, вул. Солом'янська, 11, код за ЄДРПОУ 24812228), ПАТ “Укрнафта”(м. Київ, Несторівський провулок,3-5, код ЄДРПОУ 00135390), ПП “ОККО Нафтопродукт” (79056, Львівська обл., м. Львів, вул. Пластова, 1, код ЄДРПОУ 36670361) визнано такими, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку роздрібної торгівлі високооктановими бензинами в межах а/д Ковель-Яготин ( в межах Любомльського району) з сукупною часткою 60,26 %.

Не погоджуючись із розпорядженням адміністративної колегії Волинського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 07.10.2014 № 35-рк в частині, що стосується ТОВ "Восток" позивач звернувся до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про виходячи з наступного.

Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України, Закону України “Про Антимонопольний комітет України” від 26.11.1993р. № 3659-XII (далі - Закон № 3659-XII), Закону України “Про захист економічної конкуренції” від 11.01.2001р. № 2210-III (далі - Закон № 2210-III) та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом № 3659-XII визначено, що Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.

Пунктом одинадцятим частини 1 статті 7 Закону № 3659-ХІІ визначено, що в сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб'єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження).

Відповідно до п. 7 ч. 5 ст. 14 Закону № 3659-ХІІ, саме адміністративна колегія територіального відділення Антимонопольного комітету України має повноваження проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб'єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження).

Умови, за яких суб'єкт господарювання може бути визнаний таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товарів визначені в ст. 12 Закону № 2210-ІІІ.

Як встановлено судом під час розгляду справи, оскаржуваним розпорядженням адміністративної колегії Волинського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 07.10.2014 р. № 35-рк зафіксовано факт того, що ТОВ "Восток" (м. Київ, вул. Солом'янська, 11, код за ЄДРПОУ 24812228) за підсумками діяльності у І півріччі 2014 року займало монопольне (домінуюче) становище на ринку роздрібної торгівлі високооктановими бензинами в територіальних (географічних) межах а/д Ковель-Яготин ( в межах Любомльського району) .

У зв'язку із цим суд зазначає, що згідно з ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Тобто, за змістом наведеної норми Конституції України, судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні відносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини.

В свою чергу, неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року № 6-зп “Щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України” частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемлюють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

Порушенням суб'єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб'єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов'язаної особи.

Також, судовому захисту підлягає охоронюваний законом інтерес.

У Рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний суд України розтлумачив, що поняття “охоронюваний законом інтерес” треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб'єктивного права у конкретних правовідносинах.

Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об'єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.

При цьому позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Водночас, за відсутності об'єктивного порушення прав чи законних інтересів особи її вимоги не підлягають задоволенню.

Викладені конституційні норми кореспондуються із нормами п. п. 1, 8 ч. 1 ст. 3, ч. 2 ст. 4, ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, судовому захисту в адміністративних судах України підлягають порушені права, свободи та законні інтереси особи в публічно-правових відносинах, що має місце лише у тому випадку, коли сталися зміни стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто відбулось припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку в публічно-правових відносинах.

Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Системний аналіз вказаних норм законодавства дає підстави стверджувати, що саме по собі розпорядження про встановлення факту того, що ТОВ "Восток" у І півріччі 2014 року займало монопольне (домінуюче) становище на ринку роздрібної торгівлі високооктановими бензинами в межах а/д Ковель-Яготин (в межах Любомльського району) не порушує права та охоронюваний законом інтерес позивача, оскільки лише фіксує процесуальне становище позивача та не покладає на нього будь-яких обов'язків.

Вирішення питання про прийняття розпорядження про визначення монопольного (домінуючого) становища на ринку належить до виняткової компетенції органів антимонопольного комітету та є способом реалізації покладених на них законодавством владних управлінських функцій у сфері забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.

Перелік порушень законодавства про захист економічної конкуренції визначено статтею 50 Закону України “Про захист економічної конкуренції”. З вказаної норми вбачається, що лише зловживання монопольним (домінуючим) становищем може потягнути за собою відповідальність. Визнання суб'єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку не є порушенням прав позивача. В оскаржуваному розпорядженні жодні факти щодо зловживання позивачем монопольним (домінуючим) становищем не наведені.

А відтак, оскаржуване розпорядження станом на дату розгляду справи не породжує будь-яких юридичних наслідків для позивача. Будь-яких санкцій (заходів відповідальності) вказане розпорядження також не передбачає.

За наведених обставин суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У ч. 2 ст. 71 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача є такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи положення ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, відшкодування судового збору позивачу не підлягає.

Керуючись ст. ст. 69-71, ст. 94, ст. 122, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Восток" відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя В. І. Келеберда