Рішення № 45869867, 19.06.2015, Ковпаківський районний суд м. Суми

Справа№592/4115/15-ц

Провадження №2/592/1466/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2015 року м.Суми

Ковпаківський районний суд міста Суми у складі:

головуючого: судді Бичкова І. Г. ,

при секретарі: Троценко Ю. Ю. ,

за участю представника позивача за довіреністю: адвоката ОСОБА_1 ,

за участю представника відповідачки за довіреністю: ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань в приміщенні суду в місті Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення інфляційних та 3 % річних, -

В С Т А Н О В И В :

05.05.2015 року ОСОБА_3 звернувся до Ковпаківського районного суду м. Суми з позовом до ОСОБА_4 про стягнення інфляційних та 3 % річних, в якому зазначив про те, що рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 10.02.2015 року у справі № 592/12887/14-ц, провадження № 2/592/350/15 було стягнуто на користь ОСОБА_3 (далі позивач) з ОСОБА_4 (далі відповідачка) 20625,00 грн. безпідставно набутих коштів, які відповідачка зняла з рахунку позивача: 18.06.2012 року 400,00 грн. , 07.07.2012 року 1390,00 грн. , 21.03.2013 року 5000,00 грн. , 23.03.2013 року 4000,00 грн. , 26.03.2013 року 1000,00 грн. , 27.03.2013 року 6755,00 грн. , 21.04.2013 року 2075,00 грн. , 01.05.2013 року 5,00 грн. . Частиною 3 ст. 61 ЦПК України унормовано, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області від 10.03.2015 року у цивільній справі № 592/12887/14-ц, провадження № 22/ц/788/573/15 рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 10.02.2015 року у цивільнійві справі № 592/12887/14-ц, провадження № 2/592/350/15 було залишено без змін, а тому воно набрало законної сили. Згідно із ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обовязку не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обовязок у семиденний строк від дня предявлення вимоги, якщо обовязок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. З метою повернення грошових коштів позивачем 24.12.2013 року на адресу відповідачки направлено письмову вимогу про повернення грошових коштів за договором позики. Ця обставина підтверджується описом-вкладенням у цінний лист та квитанцією про сплату послуг поштового звязку. Як встановлено рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 10.02.2015 року у справі № 592/12887/14-ц, провадження № 2/592/350/15 відповідачка вимогу позивача не виконала. Таким чином, обовязок щодо повернення коштів виник з 01.01.2014 року (24.12.2013 року + 7 днів) . Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом ст. ст. 524, 533 ЦК України грошовим є зобовязання, яке виражається в грошових одиницях України. Відповідна правова позиція підтверджується й практикою Верховного Суду України (постанова від 06.06.2012 року у справі № 6-49цс12) . Особливості цивільно-правової відповідальності за порушення виконання грошових зобовязань обумовлені їх специфічними ознаками, до яких належать такі: 1) цей вид зобовязань включає в себе обовязок сплатити гроші та має на меті погашення грошового боргу; 2) таке зобовязання є підставою виникнення як права власності щодо готівки, так і зобовязального права при безготівкових розрахунках; 3) встановлюються спеціальні правила про відповідальність за порушення грошових зобовязань у вигляді нарахування процентів річних як плати за безпідставне користування чужими грошовими коштами; 4) спеціальний порядок розподілу ризиків; 5) предметом виконання є грошові кошти у визначеній сумі чи в сумі, що може бути визначена; 6) специфічним є вплив прострочення на зміст грошового зобовязання, оскільки грошове зобовязання у разі прострочення все одно залишається грошовим, на відміну від інших видів зобовязань, які в результаті їх порушення (у тому числі й прострочення) , можуть бути трансформовані у грошове зобовязання. З огляду на правовідносини, що склалися між позивачем та відповідачкою, до них застосовуються положення ч. 2 ст. 625 ЦК України. Розрахунок суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів: Сума боргу: 20625 грн. 00 коп. . Середній індекс інфляції за період прострочення (з 01.01.2014 року по 01.04.2015 року) : січень 2014 року 100,2 % , лютий 2014 року 100,6 % , березень 2014 року 102,2 % , квітень 2014 року 103,3 % , травень 2014 року 103,8 % , червень 2014 року 101,0 % , липень 2014 року 100,4 % , серпень 2014 року 100,8 % , вересень 2014 року 102,9 % , жовтень 2014 року 102,4 % , листопад 2014 року 101,9 % , грудень 2014 року 103,0 % , січень 2015 року 103,1 % , лютий 2015 року 105,3 % , березень 2015 року 110,8 % = 145,39 % . 20625 х 1,4539 20625 = 9361,69 грн. . Розрахунок суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів здійснено відповідно до Рекомендацій відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного Суду України № 62-97р. від 03.04.1997 року. Розрахунок 3 % річних: 20625 х 3 % / 12 міс. х 15 міс. = 773,44 грн. . Загальна сума інфляційних та 3 % становить: 9361,69 грн. + 773,44 грн. = 10135,13 грн. . На підставі ч. 1 ст. 526, ч. 2 ст. 530, ст. 625 ЦК України, керуючись ст. ст. 118 120 ЦПК України, він просив: 1. Прийняти позовну заяву до провадження. 2. Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 10135,13 грн. інфляційних та 3 % річних. 3. Стягнути з ОСОБА_4 судові витрати (вхідний № 14149/15 від 05.05.2015 року) .

05.06.2015 року ОСОБА_4 надала заперечення, в якому вона зазначила про те, що позовні вимоги вона не признає. Обґрунтовуючи заявлений позов позивач послався на ч. 2 ст. 530 ЦК України на виконання якої ним було подано 24.12.2013 року вимогу про повернення грошових коштів за договором позики. У контексті заявленої вимоги судовими інстанціями розглядалася справа № 592/8199/14-ц. Тобто позивачем невірно визначено дату виникнення зобовязання про, що прямо вказано у заявленому позові. Фактично обовязок повернення коштів виник лише з моменту постановлення Ковпаківським районним судом рішення по справі № 592/12887/14-ц від 10 лютого 2015 року (суддя Костенко В. Г. ) , що підтверджується змістом позовної заяви позивача.

У відкритому судовому засіданні представник позивача за нотаріально посвідченою довіреністю адвокат ОСОБА_5 позов підтримав, дав пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві. Він просив: 1. Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 10135,13 грн. інфляційних та 3 % річних. 2. Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати.

У відкритому судовому засіданні представник відповідача за нотаріально посвідченою довіреністю ОСОБА_2 позов визнав частково, дав пояснення, аналогічні викладеним в запереченні. Він вважав, що позивачем невірно визначено дату виникнення зобовязання, а відтак невірно визначений розмір інфляційних та 3 % річних. Він просив відмовити у задоволенні позову.

Вислухавши пояснення представника позивача за нотаріально посвідченою довіреністю адвоката ОСОБА_1, пояснення представника відповідача за нотаріально посвідченою довіреністю ОСОБА_2, дослідивши та перевіривши письмові докази справи, встановивши такі юридичні факти та відповідні їм правовідносини, суд дійшов до наступного висновку.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 10.02.2015 року по цивільній справі № 592/12887/14-ц, провадження № 2/592/350/15 позов ОСОБА_3 був задоволений. Було вирішено стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 20625 грн. , 243 грн. 60 коп. витрат, а всього 20868 грн. 60 коп. (а. с. 7) .

Ухвалою апеляційного суду Сумської області від 10.03.2015 року по цивільній справі № 592/1288 7/14-ц, провадження № 22-ц/788/573/15 апеляційну скаргу ОСОБА_4 було відхилено, а рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 10 лютого 2015 року в даній справі було залишено без змін (а. с. 8, 9) .

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 05.05.2015 року по цивільній справі № 592/12887/14-ц, провадження № 6/592/64/15 було відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_4 про розстрочку виконання рішення суду, оскільки боржник ОСОБА_4 на час судового розгляду не довела обставин, що утруднюють або роблять неможливим виконання рішення суду. На теперішній час рішення суду звернуто до примусового виконання і перебуває на виконанні. Підстав для розстрочки виконання рішення немає (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43958236) .

До теперішнього часу ОСОБА_4 не повернула ОСОБА_3 вищевказані кошти. Попри це в силу вимог ч. 1 ст. 625 ЦК України ОСОБА_4 не звільняється від відповідальності за неможливість виконання нею грошового зобовязання. Більш того, оскільки ОСОБА_4 прострочила виконання грошового зобовязання, відтак на вимогу ОСОБА_3 вона зобовязана сплатити йому суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України.

З аналізу чинного конституційного, цивільного, цивільного процесуального законодавства України з урахуванням рекомендацій та розяснень, наданих Верховним Судом України та Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вбачається наступне.

Згідно ч. ч. 3, 4 ст. 13 Конституції України власність зобовязує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх субєктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі субєкти права власності рівні перед законом.

Із змісту ч. ч. 1, 2, 4, 5, 7 ст. 41 Конституції України вбачається, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження обєктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких обєктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Із змісту п. 7 ч. 1 ст. 92 Конституції України вбачається, що виключно законами України визначається правовий режим власності.

Згідно ч. ч. 2, 5 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обовязковими до виконання на всій території України.

Із змісту п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України вбачається, що основними засадами судочинства є обовязковість рішень суду.

Згідно ч. 1 ст. 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обовязкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Згідно ч. 2 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів судові рішення, що набрали законної сили, є обовязковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх обєднаннями на всій території України. Обовязковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Із змісту абз. 6 ч. 4 ст. 17 Закону України Про судоустрій і статус суддів вбачається, що єдність системи судів загальної юрисдикції забезпечується обовязковістю виконання на території України судових рішень.

Згідно ч. 4 ст. 31 ЦПК України кожна із сторін має право вимагати виконання судового рішення в частині, що стосується цієї сторони.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно абз. 2 ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Крім того, вважає за необхідне взяти до уваги положення ч. 1 ст. 1 ЦПК України, згідно якій завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. А також положення ч. 2 ст. 308 ЦПК України, згідно якій не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Отже, всупереч імперативним вимогам ч. 5 ст. 124, п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України; ч. 1 ст. 14 ЦПК України; ч. 2 ст. 13, абз. 6 ч. 4 ст. 17 Закону України Про судоустрій і статус суддів , без врахування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, ОСОБА_4 не виконала рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 10.02.2015 року по цивільній справі № 592/12887/14-ц, провадження № 2/592/350/15, яке було залишене без змін згідно ухвалі апеляційного суду Сумської області від 10.03.2015 року по цивільній справі № 592/1288 7/14-ц, провадження № 22-ц/788/573/15, в частині, що її стосується (ч. 4 ст. 31 ЦПК України) .

Згідно ч. 5 ст. 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обовязки можуть виникати з рішення суду.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дана норма визначає спеціальні правові наслідки прострочення виконання грошових зобовязань. Таких наслідків є декілька. По-перше, боржник зобовязаний сплатити суму заборгованості з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення. Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті "Урядовий курєр" та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www.ukrstat.gov.ua). Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується. По-друге, дана норма передбачає можливість стягувати за прострочення виконання грошового зобовязання проценти річних. Розмір процентів річних визначається сторонами в договорі. Якщо сторони в договорі не передбачили сплату процентів річних та їх розмір, підлягають сплаті три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення. Проценти річних, передбачені цією нормою, є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобовязань.

Більш того, за змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобовязання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобовязання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та навіть незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження тощо.

Таким чином, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошові зобовязання, на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобовязання.

Отже, враховуючи характер спірних правовідносин, суд дійшов до висновку про те, що на них поширюються положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки відповідачкою ОСОБА_4 не виконане рішення, ухвалене із зобовязальних відносин.

Ст. 625 ЦК України регулюються зобовязальні правовідносини, тобто її дія поширюється на порушення грошового зобовязання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду. При цьому ч. 5 ст. 11 ЦК України, в якій ідеться про те, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обовязки можуть виникати з рішення суду, дає підстави для застосування положень ст. 625 ЦК у разі наявності між сторонами зобовязальних зобовязань.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення інфляційних та 3 % річних, є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Дане рішення було ухвалене з урахуванням правових позицій та судової практики судів різних інстанцій, а саме: з урахуванням рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 10.02.2015 року по цивільній справі № 592/12887/14-ц, провадження № 2/592/350/15(http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42682946, http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42682942) , з урахування ухвали апеляційного суду Сумської області від 10.03.2015 року по цивільній справі № 592/12887/14-ц, провадження № 22-ц/788/573/15 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43070002) , з урахуванням ухвали Ковпаківського районного суду м. Суми від 05.05.2015 року по цивільній справі № 592/12887/14-ц, провадження № 6/592/64/15 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43958236) , з урахуванням Постанови Верховного Суду України по цивільній справі від 06.06.2012 року № 6-49цс12 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/24976442) , з урахуванням Постанови Верховного Суду України по цивільній справі від 24.10.2011 року № 6-38цс11 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/19130783) .

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 208, 209, 212 215, 218, 222 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення інфляційних та 3 % річних, задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 10135 (десять тисяч сто тридцять пять) гривень 13 копійок.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 243 грн. 60 коп. .

Рішення може бути оскаржене.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга подається апеляційному суду Сумської області через суд першої інстанції Ковпаківський районний суд міста Суми, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Головуючий: І.Г. Бичков