Ухвала суду № 45855019, 25.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2015 року м. Київ К/800/38363/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Маринчак Н.Є., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційні скарги Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби (Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області) на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 28.10.2010, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2012, ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 27.05.2013 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2013 по справі № 2а-3102/10/0670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дейв-Експрес"

до Державної податкової інспекції у м. Житомирі

до Головного управління державного казначейства України у Житомирській області

про скасування податкового-повідомлення рішення та стягнення суми бюджетного відшкодування, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2010 року Товариством до суду заявлений позов про скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції від 21.04.2010 № 0000452304/0, яким позивачеві зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на загальну суму 459 810,00 грн. та стягнення з Державного бюджету України вказаної суми бюджетного відшкодування з ПДВ.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 28.10.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2012, позовні вимоги задоволено.

Ухвалюючи рішення суди попередніх інстанцій виходили з того, що Закон України "Про податок на додану вартість" не ставить в залежність формування платником податку податкового кредиту з ПДВ та його відшкодування від підтвердження факту сплати податку контрагентами по всьому ланцюгу постачання.

Крім того, ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 27.05.2013, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2013, відмовлено у задоволенні заяви Державної податкової інспекції про заміну сторони у справі.

Не погодившись із судовими рішеннями, Державна податкова інспекція до Вищого адміністративного суду України подала касаційні скарги де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нові судові рішення, якими у задоволенні позову Товариства відмовити та задовольнити заяву про заміну сторони у справі.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить у задоволенні скарги відмовити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведено невиїзну документальну перевірку Товариства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування з ПДВ заявленого на розрахунковий рахунок за серпень 2008 року, лютий - грудень 2009 року, за підсумками якої складено акт від 16.04.2010 № 2193/23-2/22053439.

У ході вказаної перевірки працівниками Державної податкової інспекції було встановлено порушення позивачем п. 1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", що полягало у завищенні суми бюджетного відшкодування на загальну суму 459 810,00,00 грн.

Такий висновок контролюючого органу обґрунтований посиланням на неможливість підтвердити факт сплати податкових зобов'язань з ПДВ до бюджету по всьому ланцюгу постачальників - від виробника до особи, що заявила своє право на відшкодування ПДВ, оскільки контрагенти позивача мають ознаки фіктивності (відсутні за юридичною адресою, порушено справу про банкрутство, ліквідовано).

Зазначені висновки покладені в основу основних мотивів касаційної скарги.

Так, за визначенням п. 1.8 ст. 1 Закону № 168/97-ВР бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

У п. 1.3 ст. 1 Закону №168/97-ВР платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Згідно з п. 10.2 ст. 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до положень Закону № 168/97ВР визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності (пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 цього Закону).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону).

Виходячи зі змісту пп. 7.7.1 та пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, бюджетному відшкодуванню підлягає частина податку, сплачена платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам.

Тобто, факт надмірної сплати товару повинен розумітися як сплата ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані платником податку, і розрахунки за які є здійсненими.

У відповідності до пп. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 зазначеного Закону податковий орган протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, проводить перевірку заявлених у декларації даних та у п'ятиденний термін зобов'язаний надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету. Після отримання відповідного висновку податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів (пп. 7.7.6 п. 7.7. ст. 7 Закону № 168/97ВР).

Аналізуючи зазначені вище норми та фактичні обставини справи суд касаційної інстанції приходить до висновку, що податкове законодавство, чинне на момент виникнення спірних правовідносин, не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту з ПДВ та його подальше бюджетне відшкодування від встановлення факту сплати контрагентами податку до бюджету по всьому ланцюгу постачальників - від виробника до особи, що заявила своє право на відшкодування ПДВ.

Таким чином, підтвердження чи не підтвердження факту сплати контрагентами податку до бюджету не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого ПДВ таким постачальникам товару та заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення з ПДВ з наступним його отриманням.

Крім того, позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентами були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства, у тому числі по декларуванню податкових зобов'язань чи по їх сплаті, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Враховуючи викладене, та з огляду на те, що Державною податковою інспекцією не ставиться під сумнів добросовісність дій позивача, наявності в нього належно оформлених податкових накладних, реальність вчинених господарських операцій, а також встановлену судами попередніх інстанцій фактичну сплату коштів за отриманий товар (послуги), зокрема суму ПДВ, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про правомірність формування та заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення ПДВ ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Вірним є також і висновок судів про відсутність підстав для задоволення заяви Державної податкової інспекції у м. Житомирі про заміну її у справі правонаступником у відповідності до вимог ч. 1 ст. 264 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки, як вбачається з матеріалів справи на виконання постанови суду від 28.10.2010 у цій справі, що набрала законної сили 01.02.2013, за заявою Товариства Житомирським окружним адміністративним судом був виданий виконавчий лист від 17.07.2012 №2747/12, боржником у якому визначено Державний бюджет, а не Державна податкова інспекція у м. Житомирі, а отже остання не є стороною виконавчого провадження у справі. А згідно Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03.08.2011 року, вказаний виконавчий лист підлягає виконанню органами Казначейства, оскільки боржником є Державний бюджет.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційних скарг визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційні скарги Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби (Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області) відхилити.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 28.10.2010, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2012, ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 27.05.2013 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2013 по справі № 2а-3102/10/0670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Н.Є. Маринчак

А.О. Рибченко