Ухвала суду № 45854929, 25.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" червня 2015 р. м. Київ К/800/701/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Черпака Ю.К. (судді-доповідача), Головчук С.В., Ліпського Д.В.,розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23 вересня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

У квітні 2014 року ОСОБА_4 звернулась з позовом до виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області (далі - виконком райради) про визнання протиправною бездіяльності в частині неповідомлення про наявне в неї за колективним договором на 2010-2013 роки право на отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових проблем в розмірі середньомісячної заробітної плати та в частині невиплати відповідачем вказаної допомоги самостійно, зобов'язання нарахувати і виплатити їй вказану матеріальну допомогу за 2011 рік.

Постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23 вересня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове - про задоволення позову. Зазначає, що в постанові Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 р. № 268 і в колективному договорі встановлено імперативну норму про виплату працівникам за наявності коштів матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та немає вказівки на обов'язкову подачу працівником заяви з проханням про її виплату.

В запереченні на касаційну скаргу виконком райради просить залишити судові рішення без змін, вказуючи на їх законність і обґрунтованість.

Справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними матеріалами, оскільки особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 з 10.10.2000 р. працювала на посаді спеціаліста І категорії організаційного відділу по роботі з населенням виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області та 13.04.2011 р. була звільнена з посади у зв'язку з досягненням граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування і виходом на пенсію.

У 2011 році позивач із заявою про виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань не зверталась і така допомога їй не виплачувалась.

Рішення про відмову в задоволенні позову суди попередніх інстанцій мотивували тим, що ОСОБА_4 письмово не зверталась до відповідача із заявою про виплату їй матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2011 рік, що є обов'язковою умовою для її виплати. Крім того, позивач звільнена з посади у квітні 2011 року, тоді як працівникам виконкому матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у 2011 році була виплачена згідно з розпорядженням голови Автозаводської районної ради м. Кременчука від 24.10.2011 р. № 120-о.

З висновками судів погодитись не можна, оскільки вони не ґрунтуються на повно і всебічно встановлених обставинах справи та їх належній правовій оцінці.

Згідно з частинами третьою і четвертою статті 21 Закону України від 07.06.2001 р. № 2493-III "Про службу в органах місцевого самоврядування" умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються органом місцевого самоврядування, виходячи з умов оплати праці, встановлених для державних службовців відповідних категорій і посад. Джерелом формування фонду оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування є місцевий бюджет.

Відповідно до статті 33 Закону України від 16.12.1993 р. № 3723-XII "Про державну службу" заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок. Державним службовцям можуть установлюватися надбавки за високі досягнення у праці і виконання особливо важливої роботи, доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників та інші надбавки і доплати, а також надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.

Підпунктом 3 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 р. № 268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" надано право керівникам органів, зазначених у пункті 1 цієї постанови (в тому числі районних у містах рад та їх виконавчих комітетів), у межах затвердженого фонду оплати праці надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника (місячного грошового забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького складу).

В пункті 5.3 Колективного договору на 2010-2013 роки, укладеного 20.04.2010 р. між Автозаводською районною радою і виконкомом м. Кременчука та профспілковим комітетом Автозаводського райвиконкому, передбачено при наявності коштів надавати матеріальну допомогу працюючим у розмірі середньомісячної заробітної плати на вирішення соціально-побутових проблем.

За приписами статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Вирішуючи спір, суди не встановили: як врегульовано чинним законодавством і колективним договором момент виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань (з наданням відпустки, під час звільнення з роботи тощо); чи необхідно для цього заява працівника, якщо за колективним договором адміністрація зобов'язалася виплачувати матеріальну допомогу при наявності коштів; чи були кошти для її виплати на момент настання відповідної події (відпустки, звільнення тощо).

Неповне встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, згідно із статтею 227 КАС України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Скасувати постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23 вересня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2014 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Судді:Черпак Ю.К. Головчук С.В. Ліпський Д.В.