Ухвала суду № 45851936, 15.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2015 року м. Київ К/800/37728/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.2014 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2014 року

у справі № 820/1091/14

за позовом Українсько-американського спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Каіс»

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області,

третя особа ? Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Зерноград»,

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Українсько-американське спільне підприємство у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Каіс» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.2014 року у справі № 820/1091/14, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2014 року, позов задоволено в повному обсязі. Cкасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 15.08.2013 року №0000372201 та №0000382201.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог позивача у повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами документальної невиїзної позапланової перевірки Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Каіс» з питань щодо взаємовідносин з ТОВ «Агрофірма Зерноград» за період з 01.04.2012 по 30.06.2012 року, відповідачем складено акт від 22.07.2013 року №25/2210/20023279, яким встановлено порушення ст.134, п.п. 138.1, 138.2 ст.138 Податкового кодексу України, в результаті чого УА СП ТОВ «Каіс» завищено суму від'ємного значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток підприємств в розмірі 84 843, 00 грн., а також ст.ст. 185, 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого УА СП ТОВ «Каіс» в червні 2012 року занижено суму податку на додану вартість в розмірі 149 333, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 15.08.2013 року: №0000372201, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств в розмірі 84 843, 00 грн. та №0000382201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 223 999, 50 грн., з яких за основним платежем - 149 333, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 74 666, 50 грн.

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу щодо непідтвердження реальності господарських правовідносин між позивачем та його контрагентом ТОВ «Агрофірма Зерноград».

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню у зв'язку з відсутністю порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, зважаючи на таке.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Податкового кодексу України.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в періоді, що перевірявся, позивач мав господарські правовідносини з ТОВ «Агрофірма Зерноград» на підставі договорів купівлі-продажу та договору поставки соняшнику, який, як підтверджується матеріалами справи, придбавався позивачем для подальшої його реалізації.

Встановлено, що доводи відповідача щодо нереальності даних господарських операцій базуються лише на підставі висновків акта про результати перевірки ТОВ «Агрофірма Зерноград».

В даному випадку слід зазначити, що така позиція податкового органу правомірно не прийнята судами до уваги, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Суд касаційної інстанції в даному випадку зазначає про персональну відповідальність кожного платника за ведення податкового обліку. Відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Встановлено, що на час виконання спірних операцій та розгляду справи ТОВ «Агрофірма Зерноград» зареєстроване в ЄДРПОУ та, відповідно, платником податку на додану вартість.

Таким чином, судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Отже, з огляду на встановлені судами обставини, зважаючи на правові норми, що регулюють спірні правовідносини, оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області відхилити, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2014 року у справі № 820/1091/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук