Ухвала суду № 45851371, 15.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2015 року м. Київ К/800/12384/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Київський річковий порт»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.10.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2014 року

у справі № 826/13980/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства «Київський річковий порт»

до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про скасування податкового повідомлення рішення,

встановив:

Публічне акціонерне товариство «Київський річковий порт» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.10.2013 року у справі №826/13980/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2014 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу відповідач з доводами та вимогами позивача не погоджується та просить залишити в силі рішення судів попередніх інстанцій.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами планової виїзної перевірки Публічного акціонерного товариства «Київський річковий порт» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року, відповідачем складено акт від 02.08.2013 № 682/26-56-22-04/03150071, яким встановлено порушення позивачем, зокрема, абз. «а» пп. 14.1.11, пп. 14.1.13 п. 14.1 ст. 14, п. 188.1 ст. 188, п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 1 765 888, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.08.2013 року №0002252204, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 655 373, 00 грн., з яких за основним платежем - 436 815, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 218 408, 00 грн.

Підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу щодо непідтвердження реальності господарських правовідносин між позивачем та його контрагентами.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, зважаючи на таке.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до п. 198.2 ст.198 ПК України вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що обґрунтуванням позивача необхідності скасування спірного податкового повідомлення-рішення є лише зазначення в ньому скороченої організаційно-правової форми товариства ПАТ «Київський річковий порт» замість Публічне акціонерне товариство «Київський річковий порт».

Суд касаційної інстанції зазначає, що за умови факту вчинення з боку платника податків порушень, які призвели до заниження податкових зобов'язань, допущені контролюючим органом процедурні порушення при складанні, оформленні, надсиланні (врученні) податкових повідомлень-рішень, які не впливають на правильність визначення податкових зобов'язань, не є виключною підставою для визнання протиправними таких рішень.

Таким чином, вказане твердження правомірно не прийнято судами до уваги, оскільки така помилка має технічний характер і не впливає на чинність документа. Крім того, із спірного податкового повідомлення-рішення чітко видно, що код ЄДРПОУ відповідає коду позивача, що дає можливість однозначно встановити відносно якого платника податків прийняте таке рішення.

У касаційній скарзі позивач вказує на те, що суди попередніх інстанцій не встановили всіх обставин справи, не дослідили повно і всебічно та не врахували в якості доказу акт перевірки, на підставі якого було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що позивач не наводить мотиви, які б свідчили про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права при встановлені обставин у справі відповідно до наявних у ній матеріалів.

Отже, доводів податкового органу щодо зафіксованих актом перевірки порушень вимог законодавства та правомірність визначення суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість позивачем не спростовано, оскільки протягом усього судового розгляду даної справи як у судах попередніх інстанцій, так і до касаційної скарги первинних документів по спірним господарським операціям не надано.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено законні і обґрунтовані рішення, які постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Київський річковий порт» відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.10.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2014 року у справі № 826/13980/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук