Ухвала суду № 45851224, 10.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" червня 2015 р. м. Київ К/800/32215/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Вербицької О.В., Лосєва А.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтехнокомплекс»

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 квітня 2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2014 року

у справі № 826/2475/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтехнокомплекс»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецтехнокомплекс» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 27 вересня 2013 року № 0006172208, № 0006182208.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 квітня 2014 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2014 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 квітня 2014 року було залишено без змін.

В касаційній скарзі ТОВ «Спецтехнокомплекс», посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 квітня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2014 року і ухвалити нове судове рішення.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Спецтехнокомплекс» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та з податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Басмер Лтд» за період з 01 листопада 2012 року по 30 листопада 2012 року, за результатами якої був складений акт № 1251/26-58-22-08-09/35892854 від 11 вересня 2013 року.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені: вимоги пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2012 рік на суму 782250,00 грн.; вимоги пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за листопад 2012 року на суму 745000,00 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що: позивач неправомірно включив до складу валових витрат відповідного податкового періоду вартість робіт з асфальтування прибудинкових територій, міжквартальних проїздів та благоустрою в м. Києві у розмірі 3725000,00 грн. (згідно договору субпідряду № 1/10-27 від 27 вересня 2012 року, укладеного з ТОВ «Басмер Лтд»), а податок на додану вартість у сумі 745000,00 грн. (згідно податкової накладної № 12 від 30 листопада 2012 року) до складу податкового кредиту листопада 2012 року, з огляду на те, що: згідно акту ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 16 квітня 2013 року № 1379/22.8/38290555 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Басмер Лтд» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період діяльності з 01 жовтня 2012 року по 31 березня 2013 року» було встановлено, що: вказане товариство відсутнє за податковою та фактичною адресою (01042, м. Київ, вул. Тверський тупік, буд. 6/8); відповідно до даних АІС «Податковий блок» ТОВ «Басмер Лтд» має стан платника « 9» - до ЄДР направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням; висновком спеціаліста Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при УМВС України на Південно-Західній залізниці в м. Києві від 12 квітня 2013 року №18 було встановлено, що підписи від імені ОСОБА_1, яка значиться директором ТОВ «Басмер Лтд» в наступних документах: довіреності ТОВ «Басмер Лтд», довіреності ТОВ «Басмер Лтд» від 31 жовтня 2012 року, реєстраційній картці про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 05 листопада 2012 року, виконані не ОСОБА_1, а іншою особою, у зв'язку з чим правочини, нібито укладені між ТОВ «Басмер Лтд» та його контрагентами, за період діяльності з 01 жовтня 2012 року по 31 березня 2013 року не спричинили реального настання юридичних наслідків; звіркою не встановлено факту реального здійснення господарських операцій ТОВ «Басмер Лтд» за період діяльності з 01 жовтня 2012 року по 31 березня 2013 року, встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг), які підпадають під визначення статей 22, 185 Податкового кодексу України. Вказані обставини слугували підставою для висновку податкового органу про те, що господарські операції згідно договору субпідряду підряду № 1/10-27 від 27 вересня 2012 року, укладеного позивачем з ТОВ «Басмер Лтд», мають безтоварний характер та не спрямовані на реальне настання наслідків, обумовлених ними, а виписані зазначеним контрагентом, первинні бухгалтерські документи не можуть бути прийняті до уваги як первинні бухгалтерські документи в розумінні Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

27 вересня 2013 року ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0006172208, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України збільшила ТОВ «Спецтехнокомплекс» суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток на 1173575,00 грн., у тому числі: 782250,00 грн. - за основним платежем, 391125,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

27 вересня 2013 року ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0006182208, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України збільшила ТОВ «Спецтехнокомплекс» суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на 1117500,00 грн., у тому числі: 745000,00 грн. - за основним платежем, 372500,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем не була доведена реальність господарських операцій договором, укладеним з ТОВ «Басмер Лтд», оскільки встановлені перевіркою та в процесі розгляду справи обставини свідчать неможливість реального здійснення вказаним вище суб'єктом господарювання операцій, визначених у предметі договору, з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виконання робіт (послуг), нездійснення особою, яка значиться виконавцем робіт (послуг), підприємницької діяльності, відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності а також зважаючи на те, що доказів оплати вартості робіт, у тому числі податку на додану вартість, позивачем надано не було.

Однак, погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів не може, з огляду на наступне.

Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 44.1 статті 44, абзацу 1 пункту 44.2 статті 44 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

За приписами пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що витрати операційної діяльності включають, зокрема: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За приписами абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, умовами реалізації права платника на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, є, зокрема, фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з наміром одержати економічний ефект від їх використання у господарській діяльності та підтвердженість цих витрат необхідними документами, оформленими з дотриманням вимог чинного законодавства.

Податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають опосередковуватись ті чи інші господарські операцій. Однак, критерієм зменшення бази оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість є можливість на підставі наявних документів зробити беззаперечний висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання доходу.

Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування реальності господарських операцій з ТОВ «Басмер Лтд» позивач, крім наявності у нього податкової накладної посилався на акт приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2012 року (за примірною формою № КБ-2в), в якому вказано вид робіт, їх обсяг, вартість, а також адреси об'єктів, на яких вказані роботи виконувались.

Разом з цим, вказаним обставинам судами попередніх інстанцій не була надана належна правова оцінка.

Крім іншого, в силу положень пункту 3.2 статті 3 договору субпідряду підрядник (ТОВ «Спецтехнокомплекс») зобов'язується оплатити виконані послуги субпідряднику (ТОВ «Басмер Лтд») протягом 5 днів з дня отримання коштів від замовника.

Разом з цим, суди попередніх інстанцій відмовляючи у задоволенні позовних вимог з підстав відсутності у позивача платіжних документів, які свідчать про оплату вартості таких послуг (у тому числі податку на додану вартість), обставин щодо надходження позивачу коштів від замовника не перевірили, з огляду на що вказані висновки судів є передчасними та неправомірними.

Крім іншого, згідно з пунктом 4.4 розділу 4 Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених наказом ДПА України № 236 від 22 квітня 2011 року, у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема у зв'язку із зняттям з обліку, встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою), відповідальний підрозділ не пізніше двох робочих днів від дати надходження запиту складає Акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання (далі - Акт) (додаток 3), реєструє його у Журналі реєстрації довідок про результати проведення зустрічної звірки (актів про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, неявки для підписання, відмови від писання Довідки про результати проведення зустрічної звірки) (далі - Журнал реєстрації довідок/актів) (додаток 4) та вживає відповідних заходів, передбачених актами ДПС України.

З наведеного слідує, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання складається не за результатами проведення зустрічної звірки чи перевірки суб'єкта господарювання, а у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, з огляду на що зазначений акт може бути лише носієм інформації щодо наявності фактів, які унеможливлюють проведення зустрічної звірки та не може містити інформацію щодо фінансово-господарських відносин суб'єктів господарювання.

Разом з цим, суди попередніх інстанцій також не надали належної оцінки вказаним правовим нормам, з урахуванням того, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням ТОВ «Басмер Лтд» є адреса: 03110, м. Київ, пр.-т Червонозоряний, буд. 55, оф. 23 (арк. справи 17-20), тоді як в акті ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 16 квітня 2013 року № 1379/22.8/38290555, на який посилається відповідач як на підтвердження правомірності своїх висновків, адресою ТОВ «Басмер Лтд» вказано: 01042, м. Київ, вул. Тверський тупік, буд. 6/8.

Таким чином, суд касаційної інстанції не може визнати законними і обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалені без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до положень статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи те, що суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, а порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 квітня 2014 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2014 року підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді суди повинні також врахувати, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку за можливі будь-які неправомірні дії постачальників товару (робіт, послуг) зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на зменшення витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, та позбавлення права наформування податкового кредиту. Лише достовірне встановлення в ході судового розгляду на підставі належних доказів факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на зменшення витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, та на податковий кредит. При цьому, такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

При новому розгляді справи суду слід урахувати, що згідно з частиною 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильного визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняте обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 222, 223, ч. 2, ч. 4 ст. 227, ст. ст. 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтехнокомплекс» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 квітня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2014 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ О.В. Вербицька

______ А.М. Лосєв