Рішення № 45829426, 15.06.2015, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

02099, м. Київ, вул. Севастопольська, 14

справа № 753/18174/14-ц

провадження № 2/753/736/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" червня 2015 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді КАЛІУШКА Ф.А.

при секретарі ДЕАК Ю.В.

за участю

представника позивача Привалової О.Ю.;

представника відповідача ОСОБА_2;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі по тексту - позивач, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4 (далі по тексту - відповідач, ОСОБА_4.) про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 1 111 517,58 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до умов укладеного між позивачем та відповідачем кредитного договору, відповідач зобов'язався здійснювати своєчасне погашення кредиту та сплачувати усі інші, передбачені договором, платежі.

Однак, відповідач свої зобов'язання за кредитним договором не виконав, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість, яку позивач і просить стягнути з урахуванням нарахованих відсотків за користування кредитними коштами та пені.

До початку судового розгляду, представником позивача подано заяву про уточнення (збільшення) розміру позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 171 020,34 доларів США, яка складається з заборгованості по тілу кредиту у сумі 121 230,58 доларів США та заборгованості за відсотками у сумі 49 789,76 доларів США, а також пеню у розмірі 168 629,23 доларів США.

Відповідно до ч. 2 ст. 31 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту - ЦПК України) крім прав та обов'язків, визначених у статті 27 цього Кодексу, позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково. До початку розгляду справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред'явити зустрічний позов.

Дослідивши подану представником позивача заяву про збільшення розміру позовних вимог, враховуючи, що заява подана представником позивача до початку розгляду справи по суті та у відповідності до приписів ч. 2 ст. 31 ЦПК України, суд приймає її до розгляду та вважає за необхідне здійснити розгляд справи з урахуванням наданих представником позивача уточнень.

У відбувшихся судових засіданнях представник позивача підтримала уточнені позовні вимоги, вважала їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Представник відповідача в судових засіданнях позовні вимоги не визнав, надавши при цьому заперечення проти позову, в якому просив суд застосувати строк позовної давності, зменшити суму пені та зазначив щодо відсутності у позивача належної дозвільної документації на здійснення операцій з кредитування в іноземній валюті та порушення прав позичальника, як споживача кредитних послуг, що надаються банком, несправедливістю його положень, в зв'язку з чим просив суд відмовити в задоволені позову.

Вислухавши у відбувшихся судових засіданнях пояснення представників позивача та відповідача, повно, всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, 18 травня 2007 між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_4 укладено кредитний договір №014/2556/85/55603, відповідно до п.п. 1.1. - 1.4. якого, позивач надає відповідачу грошові кошти (далі по тексту - кредит) в сумі 112 959 доларів США на строк користування до 18 травня 2027 року, а відповідач зобов'язується повернути наданий кредит, сплатити відсотки у розмірі 14,1% річних та платежі за кредитом у встановлений у договорі строк в повному обсязі. Погашення кредиту та оплата відсотків за його користування здійснюється в порядку та строки згідно графіку повернення кредиту і сплати відсотків, наведеному у Додатках № 1 та 2, які є невід'ємною частиною даного договору.

Крім того, судом встановлено, що між сторонами були укладені додаткові угоди, зокрема Додаткову угода №1 від 16 липня 2008 року відповідно до умов якої з 17.07.2008 року було змінено відсоткову ставку на 12,85% річних; Додаткову угоду №2 від 30.03.2009 року, Додаткову угоду №3 від 23.09.2010 року та Додаткову угоду№014/2556/85/55603/4 від 19.04.2011 року про зміни умов погашення (реструктуризації) кредиту.

Частиною 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позивач виконав взяті на себе зобов'язання в повному обсязі, відповідно до умов договору здійснив видачу кредитних ресурсів у розмірі 112 959 доларів США.

Позичальник - відповідач скористалася кредитними ресурсами та свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконувала, про що попереджалася кредитором, що підтверджується вимогою про дострокове погашення кредиту, копія якої наявна в матеріалах справи.

За правилами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Свої зобов'язання за кредитним договором у визначений у ньому строк відповідач не виконав, протягом дії кредитного договору несвоєчасно та не в повному обсязі сплачував залишок заборгованості по кредиту та відсотки за користування ним.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно розрахунку заборгованості, наданого позивачем та перевіреного судом, станом на 22 грудня 2014 року заборгованість відповідача перед позивачем за кредитним договором становить 121 230,58 доларів США та 49 789,76 доларів США - сума відсотків за користування кредитними коштами, які і підлягають стягненню з відповідача.

Суд не бере до уваги посилання представника відповідача на необґрунтованість визначених у розрахунку заборгованості сум, зокрема не врахування у ньому здійснених відповідачем проплат, оскільки додані ним до матеріалів справи платіжні доручення повністю відображені у наведеному позивачем розрахунку заборгованості.

Також не заслуговують на увагу його доводи стосовно безпідставного нарахування заборгованості саме в іноземній валюті у зв'язку з відсутністю у позивача належної дозвільної документації на здійснення операцій з кредитування в іноземній валюті та порушенням його прав, а також неправомірності визначення заявлених до стягнення сум саме в іноземній валюті, з наступних підстав.

В пункті 10 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» (далі по тексту - Постанова Пленуму) зазначено, що згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, а статтею 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Отже, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання).

Щодо вимог підпункту «в» пункту 4 статті 5 цього Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення операцій щодо надання та одержання резидентами кредитів у іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то, оскільки на цей час законодавством України не встановлено термінів і сум кредитів у іноземній валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування, ця норма не може застосовуватись судами.

Позивач на час укладання кредитного договору мав видані Національним Банком України Банківську ліцензію на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пп. 5-11 частини другої ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» на право здійснення операцій, визначених пп.1-4 частини другої та частиною четвертою ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Тобто, позивач мав право здійснювати операції з валютними цінностями із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, тобто кредитування в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії, а також здійснювати валютний контроль за операціями своїх клієнтів.

Також вказаною вище Постановою Пленуму роз'яснено, що у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК, а відтак визначення позивачем до стягнення грошових сум саме в іноземній валюті відповідає встановленим законодавством вимогам.

При цьому, згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. А відповідно до ст. 611 цього Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. А згідно з ч. 3 цієї статті, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з чч. 1 та 2 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане в гривнях. Якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до розрахунку, наданого позивачем та перевіреного судом, станом на 22 грудня 2014 року заборгованість відповідача перед позивачем по пені за прострочення сплати кредитних коштів становить 168 629,23 доларів США, що в перерахунку в національну грошову одиницю України за курсом Національного банку України становить 2 673514,59 грн.

За змістом ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Беручи до уваги наведене та оскільки визначена позивачем сума неустойки значно перевищує розмір завданих збитків у вигляді простроченої заборгованості, суд дійшов висновку, що до вимог про стягнення пені має бути застосовано положення ч. 3 ст. 551 ЦК України, а тому сума пені, яка підлягає стягненню становить 200 000 грн.

Щодо застосування строків позовної давності до заявлених позивачем вимог, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони право на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) в розмірі та в строки, визначені графіком повернення кредиту та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом а також встановлено, відповідальність за порушення графіку повернення кредиту та процентів за користування ним.

Оскільки, умовами договору (графіком погашення заборгованості), встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а, відтак, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13.

Таким чином, враховуючи те, що за умовами договору погашення кредитної заборгованості повинно здійснюватись позичальником шляхом внесення обов'язкового мінімального платежу кожного 15 числа місяця, наступного за місяцем, в рахунок якого вносяться кошти, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником цього зобов'язання.

У зв'язку з тим, що останній платіж за кредитним договором відповідач здійснив 30.08.2012 року, право на позов про стягнення недосплачених сум за цим договором, з урахуванням обумовленого сторонами у ньому п. 1.8, виникло у позивача 31.08.2012 року.

Враховуючи те, що позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором в межах встановленого цивільним законодавством строку, суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів відповідача стосовно пропуску строку позовної давності, а відтак підстав для їх застосування не вбачається.

Суд не бере до уваги, посилання представника відповідача на порушення прав позичальника, як споживача кредитних послуг, що надаються банком та намаганням ввести в скрутне фінансове становище, як на підставу безпідставного нарахування заборгованості з наступних підстав.

За змістом ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Так, пунктом 8.3 кредитного договору визначено, що у разі зміни курсу іноземної валюти (валюти кредиту) відносно національної грошової одиниці України, всі валютні ризики несе позичальник. З підписанням договору, позичальник свідчить, що йому розтлумачено (зрозуміло) та він згоден, що зміна курсу іноземної валюти відносно національної грошової одиниці України може привести до значних збитків та погіршення фінансового стану позичальника.

Окрім того, інформація щодо коливання валюти є загальновідомою і відповідач, укладаючи договір з позивачем щодо отримання кредитних коштів в іноземній валюті, передбачав і брав на себе зобов'язання повернути кредитні кошти в цій же валюті. При цьому позивач, укладаючи договір, розраховував на повернення кредитних коштів так само у визначеній договором валюті.

Отже, якщо сторонами кредитного договору досягнуто домовленості з усіх його умов, то такі умови повинні виконуватись сторонами з моменту досягнення домовленості, тобто з моменту підписання договору.

Згідно положень ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Відповідно до положень ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. А пунктами 3, 10 частини третьої даної статті визначений приблизний перелік несправедливих умов договору, зокрема, встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які дають підстави вважати, що договір, укладений між сторонами є несправедливим до неї, оскільки при підписанні даного договору вона ознайомилася та погодилася з його умовами.

Враховуючи цю обставину немає підстав вважати, що ці положення створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, а тому не вбачається підстав вважати безпідставним нарахування заборгованості.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, оцінивши зібрані докази у їх сукупності, врахувавши те, що відповідач не виконує належним чином взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані та такі, що підлягають частковому задоволенню. У зв'язку з викладеним суд стягує з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі у розмірі 171 020,34 доларів США, яка складається з заборгованості по тілу кредиту у сумі 121 230,58 доларів США та заборгованості за відсотками у сумі 49 789,76 доларів США, а також суми пені у розмірі 200 000 грн.

Згідно зі ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені витрати.

На підставі викладеного та керуючись стст. 3, 11, 13, 15, 16, 256, 257, 261, 526, 533, 551, 549, 611, 625, 627, 629, 1048, 1049, 1054 Цивільного кодексу України, стст. 31, 57, 60, 88, 209, 212- 215 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (код ЄДРПОУ 14305909) заборгованість за кредитним договором у розмірі 171 020,34 доларів США, яка складається з заборгованості по тілу кредиту у сумі 121 230,58 доларів США та заборгованості за відсотками у сумі 49 789,76 доларів США, а також пеню у розмірі 200 000 грн. та витрати по сплаті судового збору у сумі 3 654 грн.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

СУДДЯ КАЛІУШКО Ф.А.