Ухвала суду № 45808751, 19.06.2015, Апеляційний суд Хмельницької області

КОПІЯ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

____________

Справа № 686/3353/14-ц

Провадження № 22-ц/792/1010/15

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2015 року м. Хмельницький

Колегія суддів

судової палати у цивільних справах

Апеляційного суду Хмельницької області

у складі:

ОСОБА_1 (головуючий)

ОСОБА_2, ОСОБА_3

при секретарі Шевчук Ю.Г.

з участю: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7

розглянула у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_4 на рішення Хмельницького міськрайонного суду від 7 квітня 2015 року цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про стягнення позики.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів

в с т а н о в и л а :

Звертаючись в суд з позовом ОСОБА_4 зазначав, що 15 квітня 2011 року позичив ОСОБА_6 50000 доларів США, які останній не повертає, ухиляється від повернення боргу, чим порушує взяті на себе зобовязання.

Тому ОСОБА_4 просив суд стягнути на його користь з ОСОБА_6 1175 474 грн. 60 коп. основного боргу, 424 337 грн. 20 коп. інфляційних втрат, 94 102 грн. 37 коп. три відсотки річних та 414 878 грн. 10 коп. відсотки, а всього 2108 792 грн. 27 коп.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 7 квітня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

На підтвердження незаконності рішення зазначається, що суд приймаючи заяву про перегляд заочного рішення порушив вимоги ст. 229 ЦПК України, не перевіривши заяви на її відповідність закону, та в порушення ст. 232 ЦПК України скасував заочне рішення суду у справі.

На підтвердження позовних вимог позивач надав суду розписку, листи позивача до відповідача про вимогу повернення боргу.

Під час розгляду справи по суті відповідач наголосив на тому, що він дійсно отримав від позивача кошти в сумі 50000 доларів США, але повертати їх не буде, оскільки вважає ці кошти своїми. На підтвердження своїх заперечень відповідач надав письмові докази, які не можуть бути визнані судом належними доказами при вирішенні спору, предметом якого є позика. В свою чергу суд взагалі не надав жодної оцінки цим документам, що ще раз підтверджує відсутність підстав для скасування заочного рішення.

Суд приймаючи заочне рішення від 22 квітня 2014 року та задовольняючи позов визнав розписку належним доказом в підтвердження позовних вимог. А наступним рішенням від 7 квітня 2015 року визнав розписку неналежним доказом. Суд своїми рішеннями протирічить сам собі.

Крім того, висновки суду про те, що позивач не довів виникнення між ним та відповідачем правовідносин в розумінні ст. 1048 ЦК України не відповідають правовим висновкам Верховного Суду України по справі № 6-63 сц 13 від 18.09.2013 року, які вказують на те, що розписка підтверджує факт отримання коштів.

Також, в апеляційній скарзі зазначається, що суд зобовязаний був встановити, які саме правовідносини виникли між сторонами.

В засіданні апеляційного суду ОСОБА_5 та його представник ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримали з викладених у ній мотивів.

Відповідач ОСОБА_6 та його представник ОСОБА_7 апеляційну скаргу не визнали, рішення суду вважають законним і обґрунтованим.

Колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що 15 квітня 2011 року ОСОБА_6 отримав від ОСОБА_4 50000 доларів США в рахунок домовленостей по ВАТ «Хмельницький КХП».

Вказані обставини підтверджуються розпискою від 15 квітня 2011 року. Оскільки позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, а саме, того факту, що між сторонами склалися правовідносини, передбачені договором позики на підставі ст. 1046 ЦК України, а зі змісту розписки видно, що між сторонами були інші домовленості, не повязані з позикою, суд відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення позики.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, вони узгоджуються з наявними у справі доказами та відповідають вимогам закону.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів ( суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно зі ст. 1047 ЦК України договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Таким чином, для наявності правовідносин щодо позики має бути договором визначено, що однією стороною передаються іншій стороні грошові кошти, і ця інша сторона зобовязується повернути таку ж суму грошових коштів.

Звертаючисть в суд з позовом про стягнення боргу на підставі ст. ст. 1046, 1047, 1049 ЦК України ОСОБА_4 в своїй позовній заяві зазначав, що 15 квітня 2011 року між ним та відповідачем ОСОБА_6 був укладений договір позики, за яким позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 50000 доларів США.

При цьому, як того вимагає ч.1 ст. 1047 ЦК України, договір позики в письмовій формі укладений не був.

Як встановлено судом, 15 квітня 2011 року ОСОБА_6 написав письмову розписку про те, що він отримав від ОСОБА_4 50000 доларів США в рахунок домовленостей по ВАТ «Хмельницький КХП (а.с. 24).

Таким чином, вказана письмова розписка підтверджує факт отримання ОСОБА_6 грошових коштів від ОСОБА_4, про що сам відповідач не заперечує. Однак розписка не замінює договору позики, вона не може розглядатися як форма договору позики, а лише засвідчує факт отримання грошей.

При цьому, сама розписка про отримання грошей може свідчити про наявність між сторонами різноманітних відносин.

Доказів того, що ОСОБА_6 кошти були передані за договором позики, яку відповідач має повертати на підставі ст. ст. 1046, 1049 ЦК України, під час розгляду справи позивачем, як того вимагають ст. ст. 10, 60 ЦПК України, не подано.

За таких обставин, давши належну оцінку зібраним по справі доказам, розглянувши справу відповідно до ст. 11 ЦПК України в межах заявлених вимог і на підставі поданих сторонами доказів, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову ОСОБА_4

Норми матеріального права застосовані судом правильно, порушень процесуального закону, які б були підставою для скасування рішення, судом не допущено. Тому наявні підстави для відхилення апеляційної скарги на підставі ст. 308 ЦПК України.

В доводах апеляційної скарги йдеться про відсутність підстав для скасування заочного рішення Хмельницького міськрайонного суду від 22 квітня 2014 року, яким позов ОСОБА_4 був задоволений.

Проте така обставина не впливає на законність рішення Хмельницького міськрайонного суду від 7 квітня 2015 року, оскільки заочне рішення суду від 22 квітня 2014 року втратило чинність і воно не може бути предметом оцінки апеляційного суду.

В апеляційній скарзі також зазначається, що на підтвердження позовних вимог позивач надав суду розписку, листи позивача до відповідача про вимогу повернення боргу, а на підтвердження своїх заперечень відповідач надав письмові докази, які не можуть бути визнані судом належними доказами при вирішенні спору, предметом якого є позика. Але суд взагалі не надав жодної оцінки цим документам.

Колегія суддів не погоджується з такими доводами з тих мотивів, що суд першої інстанції дав оцінку основному доказу розписці і вказав, що вона не свідчить про відносини позики між сторонами, а інших належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог позивач не подав.

Тому листи ОСОБА_4 з вимогою до ОСОБА_6 про повернення боргу не свідчать про укладення договору позики.

Посилання в скарзі на те, що суд приймаючи заочне рішення від 22 квітня 2014 року та задовольняючи позов визнав розписку належним доказом в підтвердження позовних вимог не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки такі висновки викладені у рішенні, яке скасоване і втратило чинність.

В апеляційній скарзі вказується про помилковість висновків суду, що позивач не довів виникнення між ним та відповідачем правовідносин в розумінні ст. 1048 ЦК України, оскільки вони не відповідають правовим висновкам Верховного Суду України по справі № 6-63 сц 13 від 18.09.2013 року, які вказують, що розписка підтверджує факт отримання коштів.

Такі доводи також не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки розписка дійсно підтверджує факт отримання грошових коштів ОСОБА_6, який і сам не заперечує цього факту, але вказує, що отримав від ОСОБА_4 борг, про що надав йому розписку.

В апеляційній скарзі наголошується, що суд також зобовязаний був встановити, які саме правовідносини виникли між сторонами.

У відповідності до ст. 214 ЦПК України, суд першої інстанції встановив, що обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, не доведені, а виходячи зі змісту розписки видно, що між сторонами мали місце інші домовленості, які не повязані з позикою. Тому суд і ухвалив рішення про відмову в позові про стягнення позики.

Інші підстави в межах доводів апеляційної скарги для скасування рішення суду відсутні.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду від 7 квітня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: підпис Судді:підписи

З оригіналом згідно: суддя апеляційного суду М.М. Пастощук

=====

Головуючий у І інстанції Палінчак О.М.

Доповідач - Пастощук М.М. Категорія № 27