Постанова № 45788846, 16.06.2015, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2015 р.м. ХерсонСправа № 821/371/15-а17 год. 58 хв.

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді: Дубровної В.А.,

при секретарі: Рябчич А.М.,

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1,

відповідача - 1 - ОСОБА_2,

відповідача - 2 - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-технічна фірма "РВіК" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії та відшкодувати моральну шкоду,

встановив:

У вересні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-технічна фірма «РВіК» (далі позивач, ТОВ «ВТФ «РВіК») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у м. Херсоні ) та Національної комісії з питань регулювання зв'язку України (далі НКРЗ України), в якому з урахуванням уточнення позовних вимог просило суд зобов'язати ДПІ у м. Херсоні надати ТОВ "ВТФ "РВіК" електронні ключі для можливості подати податкову декларацію по ПДВ в електронній формі, визнати неправомірним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Херсоні від 13.09.2012 р. №0007611502, скасувати акт ДПІ у м. Херсоні від 17.08.2012 року, скасувати рішення ДПІ у м. Херсоні від 18.10.2011 року про анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість № 30578719, повернути залишок від'ємного значення у сумі 121 грн., суму за оплату довідки - 32,50 грн., помилкову переплату у сумі 277 грн., визнати дії НКРЗ України щодо невиконання вимог ст.38 Закону України "Про радіочастотний ресурс" та надання недостовірної інформації неправомірними, зобов'язати НКРЗ України спростувати інформацію про ТОВ "ВТФ "РВіК"; стягнути з ДПІ у м. Херсоні Херсонської області ДПС та НКРЗ України по 5000,00 грн. моральної шкоди.

Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 24.01.2013 року закрито провадження в адміністративній справі №2а-3926/12/2170 в частині позовних вимог до Національної комісії з питань регулювання зв'язку України у зв'язку із ліквідацією останньої та виключення її з Державного реєстру.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2014 року у якості правонаступника НКРЗ України залучено Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації ( далі НКРЗІ) та скасовано ухвалу Херсонського окружного адміністративного суду від 24.01.2013 року з направленням справи в частині позовних вимог про визнання дій НКРЗ України щодо невиконання вимог ст. 38 Закону України "Про радіочастотний ресурс" та надання недостовірної інформації неправомірними; зобов'язання НКРЗ України спростувати інформацію про ТОВ "ВТФ "РВіК"; стягнення з НКРЗ України 5000 грн. моральної шкоди.

Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2015 року в адміністративній справі №821/371/15-а прийнято до провадження розгляд позовних вимог ТОВ "ВТФ "РВіК" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації в частині невиконання вимог ст. 38 Закону України "Про радіочастотний ресурс" та надання недостовірної інформації неправомірними; зобов'язання спростувати інформацію про ТОВ "ВТФ "РВіК"; стягнення 5000 грн. відшкодування моральної шкоди.

В ході розгляду справи ухвалою суду Херсонського окружного адміністративного суду від 29.04.2015 року прийнято збільшення позовних вимог ТОВ "ВТФ "РВіК" до ДПІ у м. Херсоні щодо визнання неправомірними дії про невиконання ст. 19 Конституції України, вимог ст. 38 Закону "Про радіочастотний ресурс України" і штучного створення заборгованості ТОВ "ВТФ "РВіК" за несплату збору про радіочастотний ресурс, зобов'язання спростувати недостовірну інформацію, скасування рішення про опис майна у податкову заставу; виконання вимоги закону про податковий компроміс на підставі звернення ТОВ "ВТФ "РВіК" від 02.02.2015 р.; відшкодування ТОВ "ВТФ "РВіК" за рахунок ДПІ у м. Херсоні завдану моральну шкоду в сумі 3 000 грн.

Вказані вимоги позивач обґрунтовує тим, що постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 07.12.2009 р. у справі № 2-а-12109/09/2170 визнано незаконними дії та зобов'язано НКРЗ України відновити дію основної ліцензії на право здійснення господарської діяльності ТОВ "ВТФ "РВіК" у сфері телекомунікації, анульованої рішенням Національної комісії з регулювання зв'язку України від 04.06.2009 р. №1532. Позивач вказує, що на виконання вказаних судових рішень Національною комісією з регулювання зв'язку України поновлено дію вказаної ліцензії рішенням НКРЗ України № 163 від 14.04.2011 р., а тому з дати анулювання вказаної ліцензії і до дати її поновлення ТОВ "ВТФ "РВіК" ні в якій спосіб не міг використовувати радіочастотний ресурс України згідно допоміжних ліцензій на користування радіочастотним ресурсом України серія АБ № 222743, від 24.11.2005 року та серія АВ № 120425 від 25.10.2006 р., які втрачають сенс без основної ліцензії. При цьому, позивач вказує, що анулювання основної ліцензії зумовило ТОВ "ВТФ "РВіК" повернути до НКРЗ України рекомендованим листом від 06.09.2009 р. допоміжні ліцензії користування радіочастотним ресурсом України серія АБ № 222743, від 24.11.2005 року та серія АВ №120425 від 25.10.2006 року, що підтверджує факт не використання позивачем з 2009 року радіочастотного ресурсу України. З огляду на вказані обставини, позивач стверджує, що в порушення вимог ст. 38 Закону України "Про радіочастотний ресурс України" НКРЗ України у 2009 році не було анульовано ліцензії на право користування радіочастотним ресурсом України у звязку з їх поверненням до НКРЗ України без початку фактичного користування позивачем з 2009 року радіочастотного ресурсу України. Крім того, позивач вказує, що ТОВ "ВТФ "РВіК" припинило сплату збору за користування радіочастотним ресурсом України, а тому не сплата збору впродовж 6-ти місяців відповідно до Закону України "Про радіочастотний ресурс України" є підставою для автоматичного їх анулювання. Проте, позивач зазначає, що з 2009 р. впродовж 5-ти років ТОВ "ВТФ "РВіК" наполягає на анулюванні вказаних ліцензій, однак всупереч вимогам Закону України "Про радіочастотний ресурс України" та ст. 19 Конституції України з боку НКРЗ України не було здійснено жодної перевірки ТОВ "ВТФ "РВіК" та не прийнято рішення про анулювання ліцензій, що на думку позивача свідчить про незаконну її бездіяльність, що стало наслідком надання до ДПІ у м. Херсоні недостовірної інформації про користування ТОВ "ВТФ "РВіК" радіочастотним ресурсом, штучного створення ДПІ у м. Херсоні заборгованості щодо несплати збору за користування радіочастотним ресурсом України та приниження честі, гідності і ділової репутації ТОВ "ВКФ "РВіК". Позивач також вказує, що протягом 2014 - 2015 років НКРЗІ та ДПІ у м. Херсоні продовжують направляти листи з питань несплати TOB ВТФ «РВіК» збору за користування радіочастотним ресурсом України, хоча ТОВ «ВТФ «РВіК» фактично не користується радіочастотним ресурсом України з 2009 року, а НКРЗ України незаконно не вживає заходів по анулюванню ліцензій. Отже, позивач вважає, що НКРЗІ та ДПІ у м. Херсоні розповсюджує недостовірну інформацію, що ТОВ "ВКФ "РВіК" користується радіочастотним ресурсом України, що спричинило штучне створення заборгованості ТОВ "ВКФ "РВіК" за вказаним збором. Крім того, позивач вказує на неправомірні дії ДПІ у м. Херсоні, які полягають у не наданні відповіді на запити ТОВ "ВКФ "РВіК" від 10.11.2014 р., від 24.03.2015 р., чим грубо порушено вимоги Закону України "Про доступ до публічної інформації", Закону України "Про звернення громадян", а також у не розгляді заяви від 02.02.2015 р. №02/1-15 та від 23.03.2015 р. №04/1-15, чим грубо порушено вимоги Закону України "Про податковий компроміс", а також у неправомірному опису майна ТОВ "ВКФ "РВіК" у податкову заставу та приниження честі, гідності і ділової репутації ТОВ "ВКФ "РВіК". З посиланням на положення Конституції України та Постанову Пленуму Верховного суду України №5 від 25.05.2001 р. позивач просить стягнути з ДПІ у м. Херсоні та НКРЗІ завдану ними моральну шкоду за приниження честі, гідності і ділової репутації позивача.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вказані позовні вимоги та просив їх задовольнити.

НКРЗІ надала письмові заперечення, в яких зазначає що відповідно ст. 38 Закону України "Про радіочастотний ресурс України" у НКРЗІ відсутні законні підстави для анулювання ліцензії ТОВ "ВТФ "РВіК" на користування радіочастотним ресурсом України, починаючи з 2009 року, оскільки ТОВ "ВТФ "РВіК" не було надано до НКРЗІ заяви про анулювання вказаних ліцензій відповідно п. 1 ч. 1 ст. 38 цього Закону та відсутність складених НКРЗІ актів за результатами проведених планових та позапланових перевірок ТОВ "ВТФ "РВіК", як підстава для анулювання ліцензій відповідно до пунктів 2-6 ч. 1 та п.п. 1 -3 ч. 2 ст. 38 цього Закону. Отже, НКРЗІ вважає, що надання ДПІ у м. Херсон інформації про наявність у ТОВ "ВТФ "РВіК" ліцензій користування радіочастотним ресурсом України, свідчить про безпідставність позовних вимог щодо спростування НКРЗ недостовірної інформації про ТОВ "ВТФ "РВіК". Крім цього, НКРЗІ зазначає про безпідставність вимог щодо стягнення моральної шкоди, оскільки в позовній заяві не наведено жодних обґрунтувань та доказів її нанесення позивачу, адже з боку НКРЗІ будь-які незаконні дії щодо позивача не вчинялися.

В судовому засіданні представник НКРЗІ підтримав вказане обґрунтування заперечень та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні від 02 червня 2015 року судом протокольно ухвалено щодо заміни Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби на правонаступника - Державну податкову інспекцію у м. Херсоні Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області (далі ДПІ у м. Херсоні).

ДПІ у м. Херсоні надав суду письмові заперечення, в яких зазначає, що станом на 15.05.2015 року заборгованість ТОВ "ВКФ "РВіК" по сплаті збору за користування радіочастотним ресурсом України обліковується в сумі 4 851,75 грн., що відповідає сумі боргу за податковим повідомленням-рішенням №0007611502 від 13.09.2012 року, правомірність якого підтверджена постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2014 року по справі №2а-3926/12/2170, при цьому будь-якої суми боргу по платежу "збір за користування радіочастотним ресурсом України" за ТОВ "ВТФ "РВіК" в інтегрованій картці не обліковується, що свідчить про необґрунтованість вимоги позивача про штучне створення податковим органом боргу ТОВ "ВТФ "РВіК" за вказаним платежем. Крім того, ДПІ у м. Херсоні вказує, що оскаржуване позивачем рішення про опис майна у податкову заставу від 04.09.2014 р. прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, оскільки на день його прийняття позивачем не було сплачено податковий борг у сумі 4851,75 грн. згідно вказаного податкового повідомленням - рішенням №0007611502 від 13.09.2012 року. Щодо вимоги позивача про застосування податкового компромісу на підставі звернення позивача, то ДПІ у м. Херсоні зазначає, що грошові зобов'язання позивача виникли зі сплати збору за користування радіочастотним ресурсом України, про що відповідними листами було повідомлено ТОВ "ВТФ "РВіК", проте методика застосування податкового компромісу розповсюджується тільки на суб'єктів звернення з ПДВ або податку на прибуток. Також ДПІ у м. Херсоні зазначає про безпідставність позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди, оскільки позивачем не надано жодного доказу її спричинення зі сторони ДПІ у м. Херсоні.

В судовому засіданні представник відповідача - 1 підтримала письмові заперечення та просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши подані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, оцінивши в сукупності надані докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

При цьому, суд вказує, що захист порушених прав у публічно-правових відносинах фізичними та юридичними особами можуть реалізовуватись різні за своїм характером права, однак, у випадку їх порушення (невизнання чи оспорення), такі права можуть отримати захист в порядку адміністративного судочинства лише в тому разі, коли їх було порушено в конкретних спірних публічно-правових відносинах і саме суб'єктом владних повноважень при виконанні ним владних управлінських функцій.

В судових засідання представником позивача надано пояснення, що при розгляді адміністративної справи №2-а-3926/12/2170 за позовом ТОВ "ВТФ "РВіК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання неправомірним податкового повідомлення-рішення від 13.09.2012 р. №0007611502 було встановлено, що підставою для нарахування ТОВ "ВТФ "РВіК" грошових зобовязань по збору за користування радіочастотним ресурсом України за період з 01.01.2010 р. по 01.08.2012 р. у загальній сумі 10647,50 грн., з яких за основним платежем в сумі 7278,40 грн., за штрафними санкціями в сумі 3 368,10 грн. є лист Національної комісії з регулювання зв'язку України від 25.05.2012 р. № 07-3329/09 про те, що ТОВ "ВТФ "РВіК" має ліцензію на користування радіочастотами від 24.11.2005 р. №4939, діючою до 24.09.2018 р., та ліцензію №5235 від 25.10.2006 р., яка діяла до 25.10.2011 р. Проте, в ході адміністративної справи №2-а-3926/12/2170 представником позивача була заперечена вказана інформація НКРЗ України, оскільки починаючи з 2009 року ТОВ "ВТФ "РВіК " не користується радіочастотним ресурсом внаслідок повернення вказаних ліцензій до НКРЗ України, а тому позивач вважав, що ліцензії користування радіочастотами від 24.11.2005 р. №4939, від 25.10.2006 р., №5235 є анульованими, що зумовило позивача звернутися до суду з вказаними позовними вимогами.

Щодо вимоги позивача про визнання дій НКРЗІ щодо невиконання вимог ст.38 Закону України "Про радіочастотний ресурс України" та надання недостовірної інформації неправомірними, то суд встановив наступне.

В судовому засіданні представник позивача пояснив, що вказані вимоги ґрунтуються на протиправній бездіяльності НКРЗІ щодо не виконання ст. 38 Закону України "Про радіочастотний ресурс України", а саме не прийняття рішення про анулювання ліцензій №4939 бланк АБ №222743 від 24.11.2005 року та №5235 бланк АВ №120425 від 25.10.2006 року внаслідок їх повернення у 2009 році згідно письмової заяви ТОВ "ВТФ "РВіК" та фактичним не користуванням радіочастотного ресурсу України, що спричинило в подальшому неправомірне повідомлення ДПІ у м. Херсоні про те, що ТОВ "ВТФ "РВіК" є платником збору за користування радіочастотним ресурсом України, про що свідчить лист НКРЗ України від 25.05.2012 року №07-3329/09. Крім того, представник позивача з посиланням на рішення НКРЗ України №1532 щодо анулювання основної ліцензію від 12.12.2005 року серії АБ №222808 з надання послуг телефонного зв'язку, стверджував, що у НКРЗІ було достатньо підстав для анулювання допоміжних ліцензій користування радіочастотним ресурсом України, а саме акт про повторну відмову у допуску уповноважених НКРЗ, рішення про скасування державної реєстрації TOB "ВТФ "РВіК" як оператора, TOB "ВТФ "РВіК" не було розпочато користування радіочастотним ресурсом у встановлений термін та фактичне не користування радіочастотним ресурсом України протягом 2,5 років, що свідчить про порушення НКРЗ вимог ст. 38 Закону України "Про радіочастотний ресурс України".

Перевіривши обґрунтованість вказаних доводів представника позивача на предмет їх узгодженості нормам матеріального права та фактичним обставинам справи, суд вказує про наступне.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні спору керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Правова основа користування радіочастотним ресурсом України, повноваження держави щодо умов користування радіочастотним ресурсом України, права, обов'язки і відповідальність органів державної влади, що здійснюють управління і регулювання в цій сфері, та фізичних і юридичних осіб, які користуються та/або мають намір користуватися радіочастотним ресурсом України, визначена Законом України "Про радіочастотний ресурс України" від 1 червня 2000 року №1770-III в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон України №1770-ІІІ).

Відповідно до ст. 4 дія цього Закону поширюється на відносини між органами державної влади України, фізичними та юридичними особами щодо розподілу, виділення смуг радіочастот, присвоєння радіочастот радіоелектронним засобам, користування радіочастотним ресурсом України, забезпечення конверсії радіочастотного ресурсу України, електромагнітної сумісності.

Користувач радіочастотного ресурсу - юридична або фізична особа, діяльність якої безпосередньо пов'язана з користуванням радіочастотним ресурсом відповідно до законодавства (абз. 9 ст. 1 Закону України №1770-ІІІ).

Документом, який засвідчує право суб'єкта господарювання на користування радіочастотним ресурсом України протягом визначеного терміну в конкретних регіонах та в межах певних смуг, номіналів радіочастот з виконанням ліцензійних умов, є ліцензія на користування радіочастотним ресурсом України ( абз. 10 ст. 1 Закону України №1770-ІІІ).

Відповідно до ст. 6 вказаного Закону користувачі радіочастотного ресурсу України мають право на користування радіочастотним ресурсом України відповідно до цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Згідно ч. 2 ст. 30 Закону України № 1770-ІІІ користування радіочастотним ресурсом України здійснюється на підставі, зокрема : 1) ліцензій на користування радіочастотним ресурсом України та дозволів на експлуатацію - суб'єктами господарювання, які користуються радіочастотним ресурсом України для надання телекомунікаційних послуг.

Частинами 1 4 статі 31 зазначеного Закону встановлено, що ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України видаються Національною комісією з питань регулювання зв'язку України суб'єктам господарювання, які користуються радіочастотним ресурсом України для надання телекомунікаційних послуг.

Національна комісія з питань регулювання зв'язку України видає ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України одночасно з видачею ліцензії на вид діяльності у сфері телекомунікації, що передбачає користування радіочастотним ресурсом України.

Термін дії ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України встановлюється Національною комісією з питань регулювання зв'язку України, але не може бути меншим за термін дії відповідної ліцензії на вид діяльності у сфері телекомунікації з використанням радіочастотного ресурсу України, а в інших випадках - не менше 5 років.

Правову основу діяльності у сфері телекомунікації, повноваження держави щодо управління та регулювання зазначеної діяльності, а також права, обов'язки та засади відповідальності фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у даній діяльності або користуються телекомунікаційними послугами визначає Закон України «Про телекомунікації» від 18.11.2003 р. №1280-IV, в редакції чинній на момент видачі ліцензії ТОВ « ВТФ «РВіК» ( далі - Закон України №1280-IV).

Відповідно до ч. 3 статті 42 цього Закону ліцензуванню підлягають такі види діяльності у сфері телекомунікацій: 1) надання послуг фіксованого телефонного зв'язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв'язку: місцевого; міжміського; міжнародного; 11) надання послуг фіксованого телефонного зв'язку з використанням безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з правом технічного обслуговування і надання в користування каналів електрозв'язку: місцевого; міжміського; міжнародного; 2) надання послуг рухомого (мобільного) телефонного зв'язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв'язку; 3) технічне обслуговування і експлуатація мереж ефірного теле - та радіомовлення, проводового радіомовлення та телемереж, надання в користування каналів електрозв'язку.

З огляду на вказані нормативно-правові приписи, судом встановлено, що ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України видаються Національною комісією з питань регулювання зв'язку України суб'єктам господарювання, які користуються радіочастотним ресурсом України для надання телекомунікаційних послуг, що обумовлює наявність у нього відповідної ліцензії на вид діяльності у сфері телекомунікацій.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до Закону України « Про телекомунікації» від 18.11.2003 р. № 1280-IV Національною комісією з питань регулювання зв'язку України було видано ТОВ "ВТФ "РВіК" ліцензію серії АБ № 222808 від 08.12.2005 р., вид господарської діяльності - надання послуг телефонного зв'язку (крім відомчих об'єктів) - місцевого з правом створення власної мережі ємністю до 1000 абонентських номерів на території м. Херсон та Херсонської області, зі строком дії ліцензії з 12.12.2005 року до 24.09.2018 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 31 Закону України "Про радіочастотний ресурс України" від 1 червня 2000 року №1770-III, Національною комісією з питань регулювання зв'язку України було видано ТОВ "ВТФ "РВіК" ліцензію серія АБ № 222743 від 24.11.2005 року на користування радіочастотним ресурсом України, територіальна (м. Херсон), радіотехнологія - Радіорелейний зв'язок фіксованої радіослужби, реєстраційний номер 4939, термін дії до 24.09.2018 року.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 31 Закону України "Про радіочастотний ресурс України" від 1 червня 2000 року №1770-III Національною комісією з питань регулювання зв'язку України було видано ТОВ "ВТФ "РВіК" ліцензію серія АВ №120425 від 25.10.2006 року на користування радіочастотним ресурсом України, регіональна (Херсонська область), радіотехнологія - Цифрова безпроводова телефонія (радіозв'язок у системі з фіксованим абонентським радіо доступом стандарту DECT), реєстраційний номер 5235, термін дії до 25.10.2011 року.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що отримання ТОВ "ВТФ "РВіК" вищевказаних ліцензій на користування радіочастотним ресурсом України нормативно обумовлена господарською діяльністю ТОВ "ВТФ "РВіК" у сфері телекомунікації, про що свідчить ліцензія серії АБ №222808 від 08.12.2005 року з надання послуг телефонного зв'язку, та чим пояснюється позиція представника позивача при визначені ліцензій на користування радіочастотним ресурсом України, як допоміжних, по відношенню до ліцензії з надання послуг телефонного зв'язку, як основної.

При цьому, суд не погоджується з правовою позицією представника позивача, що наслідком прийняття НКРЗ України рішення від 12.12.2005 року № 1532 про анулювання основної ліцензії серія АБ № 222808 надання послуг телефонного зв'язку у НКРЗІ було достатньо підстав для анулювання допоміжних ліцензій користування радіочастотним ресурсом України, з огляду на наступне.

В ході розгляду справи судом встановлено, що відповідно до вимог п. 5 ч. 1 ст. 55 Закону України "Про телекомунікації" рішенням НКРЗ України № 1532 від 04.06.2009 року було анульовано ліцензію від 12.12.2005 року серії АБ №222808 надання послуг телефонного зв'язку (крім відомчих об'єктів) - місцевого з правом створення власної мережі ємністю до 1000 абонентських номерів на території м. Херсон та Херсонської області.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду в адміністративній справі №2-а-12109/09/2170 від 07 грудня 2009 року, яка набрала законної сили відповідно до ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2011 р., задоволено позов ТОВ "ВТФ "РВіК" до НКРЗ України, визнано не чинним рішення НКРЗ України № 1532 від 04.06.2009 року про анулювання ліцензії, зобовязано НКРЗ України відновити оператора (ТОВ "ВТФ "РВіК") в ліцензійному Реєстрі України, повернути номерний ресурс і оприлюднити рішення на веб-сайті НКРЗ.

На виконання постанови Херсонського окружного адміністративного суду від 07.12.2009 року у справі №2а-12109/09/2170 від 14.04.2011 року НКРЗ України прийняла рішення №163 "Про відновлення оператора ТОВ "ВТФ "РВіК" в ліцензійному реєстрі України".

Отже, судом встановлено, що на момент звернення позивача до суду з вказаними позовними вимогами основна ліцензія від 12.12.2005 року серії АБ №222808 на надання послуг телефонного зв'язку (крім відомчих об'єктів) - місцевого з правом створення власної мережі ємністю до 1000 абонентських номерів на території м. Херсон та Херсонської області є чинною і термін її дії не сплив.

Порядок анулювання ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України, встановлено ст. 38 Закону України "Про радіочастотний ресурс України" (в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду з заявою від 13.12.2012 р. за № вих. №90/1-12).

Так, ч. 1 ст. 38 цього Закону передбачено вичерпний перелік підстав для анулювання ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України, якими є:

1) заява користувача радіочастотного ресурсу України про анулювання ліцензії;

2) акт про виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих суб'єктом господарювання для одержання ліцензії;

3) акт про встановлення факту передачі іншій юридичній або фізичній особі права на користування радіочастотним ресурсом України;

4) акт про невиконання користувачем радіочастотного ресурсу України розпорядження про усунення порушень умов ліцензії;

5) акт про повторну відмову користувача радіочастотного ресурсу України у допуску уповноважених національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, посадових осіб для проведення перевірки, а також про вчинення перешкод, які не дають здійснювати перевірку в повному обсязі;

6) акт про повторне порушення користувачем умов ліцензії протягом року;

7) рішення про скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання - користувача радіочастотного ресурсу України;

8) нотаріально засвідчена копія свідоцтва про смерть фізичної особи - суб'єкта господарювання.

Частиною 2 цієї статті Закону передбачено, що ліцензія анулюється у разі, якщо користувач з власної вини: 1) не розпочав користування радіочастотним ресурсом, визначеним у ліцензії, у визначені в ліцензії терміни; 2) припинив користування радіочастотним ресурсом, визначеним у ліцензії, на термін більше ніж на один рік; 3) не в повному обсязі використовує радіочастотний ресурс, визначений в ліцензії, у визначені ліцензією терміни. У цьому випадку ліцензія може бути переоформлена на смугу частот, яка фактично використовується.

Частиною 5 ст. 38 цього Закону передбачено, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, має прийняти рішення про анулювання ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України протягом 20 робочих днів від дати встановлення підстав для анулювання ліцензії. Дане рішення вручається або надсилається рекомендованим листом ліцензіату із зазначенням підстав анулювання ліцензії не пізніше трьох робочих днів від дати прийняття рішення. Рішення про анулювання ліцензії може бути оскаржено в судовому порядку.

З огляду на вищевказані приписи Закону України №1770-ІІІ, суд вказує, що вичерпний перелік підстав для анулювання ліцензії передбачає наявність певної обставини, а саме -

- заява ліцензіата про анулювання ліцензії (п. 1 ч. 1 ст. 38 Закону);

- акт перевірки НКРЗІ (пп. 2-6 ч. 1 та пп.1-3 ст. 38 Закону);

- рішення або свідоцтво уповноваженого органу щодо припинення юридичної особи або смерті фізичної особи (пп. 7- 8 ст. 38 Закону).

Таким чином, суд вважає помилковим твердженням представника позивача, що наявність таких обставин, якщо користувач не розпочав користування радіочастотним ресурсом, визначеним у ліцензії, у визначені в ліцензії терміни та фактичне припинення користування радіочастотним ресурсом, визначеним у ліцензії, на термін більше ніж на один рік, що має місце в даному випадку, є достатніми для анулювання НКРЗІ ліцензій ТОВ "ВТФ "РВіК" в порядку, передбаченому ст. 38 Закону України "Про радіочастотний ресурс України", оскільки, на думку суду, перелічені обставини можуть бути підставою для прийняття рішення про анулювання ліцензії у разі складання органом державного регулювання у сфері користування радіочастотним ресурсом України акту перевірки за результатами проведення планових і позапланових перевірок, як це передбачено ст. 18 Закону України №1770-ІІІ.

Згідно ч. 5 ст. 18 Закону України №1770-ІІІ, державний нагляд за користуванням радіочастотним ресурсом України здійснюється шляхом проведення планових і позапланових перевірок, здійснення інших заходів відповідно до законодавства, спрямованих на запобігання, виявлення та усунення порушень законодавства про радіочастотний ресурс України.

Планові перевірки проводяться не частіше ніж один раз на три роки відповідно до планів, що затверджуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації (ч. 6 ст. 18 Закону України №1770-ІІІ).

Позапланові перевірки проводяться за рішенням національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, щодо питань, зазначених у цих рішеннях (ч. 7 ст. 18 Закону України №1770-ІІІ).

З огляду на вказане, суд не може прийняти вимогу представника позивача щодо визнання протиправною бездіяльність НКРЗІ щодо не проведення планових або позапланових перевірок ТОВ "ВТФ "РВіК" з метою встановлення обставин для анулювання ліцензій, оскільки задоволення вказаної вимоги позивача буде втручанням в дискреційні повноваження контролюючого органу.

Як випливає зі змісту Рекомендації Комітету ОСОБА_4 Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_4 11.03.1980 р. на 316-й нараді під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.3 ст.2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Щодо посилання позивача на наявність складеного НКРЗ України акту про повторну відмову у допуску уповноважених НКРЗ, як окрему підставу для анулювання ліцензії відповідно до ст. 38 Закону України "Про радіочастотний ресурс України", то в ході розгляду даної справи судом встановлено, що зазначений акт був складений відповідно до вимог Закону України "Про телекомунікації" та на підставі якого НРКЗ України було прийнято рішення №1532 щодо анулювання ліцензії від 12.12.2005 року серії АБ №222808 на надання послуг телефонного зв'язку, а тому суд вважає даний довід позивача необґрунтованим.

Щодо доводу позивача про те, що відповідно до пункту 2 рішення НКРЗ України №1532 від 04.06.2009 р. про анулювання ліцензії від 12.12.2005 року серії АБ №222808 надання послуг телефонного зв'язку, було прийнято рішення про скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання - користувача радіочастотного ресурсу України, то суд вказує на його необґрунтованість.

Як вбачається з редакції пункту 2 рішення НКРЗ України №1532 від 04.06.2009 р., то вказаним пунктом вирішено внести зміни до ліцензійного реєстру, а тому суд не у його змісті рішення НКРЗІ про скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання - користувача радіочастотного ресурсу України. При цьому, суд вказує, що відповідно до пункту 7 ч. 1 ст. 38 Закону України №1770-ІІІ, однією з підстав для анулювання ліцензії є рішення про скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання - користувача радіочастотного ресурсу України, а саме рішення уповноваженого органу, яке приймається відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 15.05.2003 р. №755-IV, який регулює відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб підприємців.

Щодо твердження позивача про протиправну бездіяльність НКРЗ, яка полягає у не прийняті рішення про анулювання ліцензій користування радіочастотним ресурсом України: АБ № 222743 від 24.11.2005 р. та АВ "120425 від 25.10.2006 р. у звязку з їх поверненням ТОВ "ВТФ "РВіК" до НКРЗ України відповідно листа від 06.09.2009 року, то суд вказує про наступне.

В судовому засіданні представник позивача пояснив, що внаслідок анулювання НКРЗ України у 2009 р. основної ліцензії серії АБ №222808 від 12.12.2005 року на ведення господарської діяльності з надання послуг фіксованого телефонного зв'язку у TOB ВТФ "РВіК" відпала необхідність в ліцензіях користування радіочастотним ресурсом України: АБ №222743 від 24.11.2005 р. та AB № 120425 від 25.10.2006 р., у звязку з чим було припинено господарську діяльність відповідних підрозділів, послуги фіксованого телефонного зв'язку не надавались, що стало підставою для надіслання рекомендованим листом до НКРЗ України заяви користувача радіочастотного ресурсу України про анулювання ліцензії, хоча представник НКРЗ вказує, що звернень не було.

Дослідивши зміст листа ТОВ "ВТФ "РВіК" від 06.09.2009 року вих.№127/1-09, судом встановлено, що відповідно до ст. 48 Закону України "Про телекомунікації" ТОВ "ВТФ "РВіК" було повернуто до НКРЗ України ліцензії користування радіочастотним ресурсом України: АБ №222743 від 24.11.2005 року та АВ "120425 від 25.10.2006 р. до моменту прийняття остаточного рішення судом про повернення ТОВ "ВТФ "РВіК" основної, анульованої ліцензії АБ №222808 від 12.12.2005 року на ведення господарської діяльності з надання послуг фіксованого телефонного зв'язку, що підтверджується ксерокопією фіскального чеку від 06.09.2009 р.

Проте, суд вказує, зі змісту вказаного листа ТОВ "ВТФ "РВіК" від 06.09.2009 року №127/1-09 не вбачається заяви користувача радіочастотного ресурсу України про анулювання ліцензій користування радіочастотним ресурсом України: АБ №222743 від 24.11.2005 року та АВ "120425 від 25.10.2006 р., натомість містить інформацію про тимчасове їх повернення до НКРЗ України, а саме до прийняття остаточного рішення судом про повернення ТОВ "ВТФ "РВіК" "основної" ліцензії.

Крім того, на вимогу суду представником позивача не було надано доказів вручення НКРЗ України вказаного рекомендованого поштового повідомлення, оскільки представником НКРЗІ заперечувався факт отримання листа ТОВ "ВТФ "РВіК" від 06.09.2009 року вих.№127/1-09 та наявність у НКРЗІ оригіналів ліцензій ТОВ "ВТФ "РВіК". При цьому, не надання таких доказів представник позивача пояснив давністю строку направлення даного листа.

При цьому, суд бере до уваги той факт, що з 2009 року позивачем не вчинено жодних дій спрямованих на примусове зобовязання НКРЗІ розглянути лист ТОВ "ВТФ "РВіК" від 06.09.2009 року вих. №127/1-09, який за твердженням позивача є заявою користувача радіочастотного ресурсу України про анулювання ліцензії, та прийняти рішення про анулювання ліцензій, що не спростовується доказами, наданими позивачем.

Щодо посилання позивача на неправомірність дій НКРЗІ та не виконання ст. 19 Конституції України та законів України щодо автоматичного не анулювання ліцензій користування радіочастотним ресурсом України з посиланням на лист НКРЗІ від 03.11.2014 року щодо не сплати ТОВ "ВТФ "РВіК" з березня 2011 року по серпень 2014 року щомісячного збору за користування радіочастотним ресурсом України, то суд вказує на наступне.

Як вбачається зі змісту листа НКРЗІ від 03.11.2014 року № 01-6760/144, то даним листом НРКЗІ повідомляє ТОВ"ВТФ "РВіК" про несплату збору за користування радіочастотним ресурсом України з березня 2011 року по серпень 2014 року та просить сплатити заборгованість у добровільному порядку, у разі не отримання відповіді до 14.11.2014 року про сплату заборгованості, НКРЗІ будуть вжиті заходи щодо анулювання ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України № 4939 від 24.11.2005 року, виданої ТОВ "ВТФ "РВіК", у судовому порядку.

Статтею 58 Закону України № 1770-ІІІ передбачена відповідальність за порушення законодавства про радіочастотний ресурс України, зокрема, за несвоєчасну сплату щомісячного збору за користування радіочастотним ресурсом України справляється пеня згідно із законами України (ч. 2 ст. 58), у разі несплати щомісячного збору протягом шести місяців відповідна ліцензія на користування радіочастотним ресурсом України, а також дозволи на експлуатацію анулюються без компенсації збитків користувачу радіочастотного ресурсу України зі стягненням суми заборгованості в судовому порядку (ч. 3 ст. 58).

Отже, вищевказаними приписами ст. 58 Закону України №1770-ІІІ спростовується вказаний довід позивача, оскільки у разі несплати щомісячного збору протягом шести місяців відповідна ліцензія на користування радіочастотним ресурсом України анулюється в судовому порядку, а не автоматично, як це стверджує позивач.

Крім того, в ході розгляду даної справи судом встановлено, що відповідно до ст. 58 Закону України № 1770-ІІІ НКРЗІ звернулась до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-технічна фірма "РВіК", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області, у якому просить анулювати ліцензію на користування радіочастотним ресурсом України від 24.11.2005 р. №4939 (серія АБ №222743), що підтверджується копією ухвали суду від 16.06.2015 року про відкриття провадження у справі.

При цьому, суд вказує, що з 25.10.2011 року закінчився термін дії ліцензії серії АВ №120425 від 25.10.2006 року на користування радіочастотним ресурсом України, реєстраційний номер 5235, а тому відсутні законні підстави для її анулювання.

З огляду на вищевказане та враховуючи, що протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень це нездійснення ним дій, які випливають із його повноважень на виконання вимог чинного законодавства, а в ході розгляду справи не встановлено протиправної бездіяльності НКРЗІ відповідно до повноважень, передбачених ст. 38 Закону України "Про радіочастотний ресурс України", тому судом приходить до висновку про відсутність підстав для визнання дій НКРЗІ щодо невиконання вимог ст.38 Закону України "Про радіочастотний ресурс України" протиправними.

Крім того, суд вважає, що відсутні законні підстави для визнання протиправними дій НКРЗІ щодо надання ДПІ у м. Херсоні недостовірної інформації про те, що ТОВ "ВТФ "РВіК" є платником збору за користуванням радіочастотним ресурсом України відповідно до листа від 25.05.2012 року № 07-3329/09, враховуючи наступне.

Дослідивши зміст листа НКРЗІ від 25.05.2012 року № 07-3329/09 "Щодо сплати збору за користування радіочастотним ресурсом України", судом встановлено, що даним листом НКРЗІ повідомила ДПІ у м. Херсоні Державної податкової служби України про те, що ліцензія № 4939 від 24.11.05 року, що видана TOB "ВТФ "РВіК" (19228415) на користування радіочастотним ресурсом України є діючою до 24.09.2018 року. Термін дії ліцензії №5235 від 25.10.2006 р., що видана Комісією TOB "ВТФ "РВіК" закінчився 25.10.2011 року.

З огляду на викладене та враховуючи, що в ході розгляду справи судом встановлено, що станом на дату складання вказаного листа НКРЗІ, тобто на 25.05.2012 року - основна ліцензія серії АБ № 222808 від 08.12.2005 року, вид господарської діяльності - надання послуг телефонного зв'язку зі строком дії з 12.12.2005 року до 24.09.2018 року та допоміжна ліцензія серія АБ № 222743 від 24.11.2005 року на користування радіочастотним ресурсом України, територіальна (м. Херсон), радіотехнологія - Радіорелейний зв'язок фіксованої радіослужби, реєстраційний номер 4939, строком дії до 24.09.2018 року були чинними, а ліцензія серія АВ №120425 від 25.10.2006 року на користування радіочастотним ресурсом України, регіональна (Херсонська область), радіотехнологія - Цифрова безпроводова телефонія (радіозв'язок у системі з фіксованим абонентським радіо доступом стандарту DECT), реєстраційний номер 5235, зі строком дії до 25.10.2011 року, є недійсною у звязку з закінченням терміну дії, тому суд приходить до висновку про необґрунтованість вказаної вимоги позивача.

Враховуючи, що вимога позивача про зобов'язання НКРЗІ спростувати інформацію про ТОВ "ВТФ "РВіК" є похідною від його вимоги про визнання дій НКРЗІ з надання недостовірної інформації неправомірними, тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Щодо вимоги позивача про стягнення з НКРЗІ моральної шкоди в сумі 5000,00 грн., то суд вказує про відсутність підстав для її задоволення, оскільки в ході розгляду вищевказаних позовних вимог судом не встановлено порушення прав та законних інтересів ТОВ "ВТФ "РВіК" та як наслідок заподіяння НКРЗІ моральної (немайнової) шкоди внаслідок протиправних дій та бездіяльності..

Щодо вимоги позивача про визнання неправомірними дій ДПІ у м. Херсоні про невиконання ст. 19 Конституції України, вимог ст. 38 Закону "Про радіочастотний ресурс України" і штучного створення заборгованості ТОВ "ВТФ "РВіК" за несплату збору про радіочастотний ресурс та зобов'язання спростувати недостовірну інформацію, то суд зазначає наступне.

В судовому засіданні представник позивача пояснив, що підставою для звернення до суду з вказаними вимогами є прийняттям судом до провадження поверненої Одеським апеляційним адміністративним судом справи №2а-3926/12/2170 за позовом ТОВ "ВТФ "РВіК" до ДПІ у м. Херсоні, НКРЗІ та вчиненням ДПІ у м. Херсоні дій по штучному створенню боргу позивача по збору за радіочастотний ресурс, які базуються на недостовірній інформації НКРЗІ. При цьому, представник позивача вказав, що протиправність дій ДПІ у м. Херсоні підтверджується наступними обставинами: 1) неодноразовим повідомленням податкового органу про те, що ТОВ "ВТФ "РВіК" не є користувачем радіочастотного ресурсу, а з боку НКРЗІ не виконуються вимоги закону про анулювання повернених до НКРЗІ ліцензій користування радіочастотним ресурсом України: АБ № 222743 від 24.11.2005 року та АВ № 120425 від 25.10.2006 р., 2) продовженням безпідставно вимагати від ТОВ "ВТФ "РВіК" сплату збору за радіочастотний ресурс, що підтверджується листами ДПІ у м. Херсоні від 23.10.2014 р. та від 05.03.2015 р., 3) надання НКРЗІ недостовірної інформації щодо несплати ТОВ "ВТФ "РВіК" збору за користування радіочастотним ресурсом України за період з березня 2011 р. по серпень 2014 р.

Надаючи правову оцінку вказаним доводам позивача, суд вказує про наступне.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи згідно із статтею 19 Конституції України зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 41.1 ст. 41 Податкового кодексу України, контролюючими органами є органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, який, зокрема, забезпечує формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів.

Отже, ДПІ у м. Херсоні не є уповноваженим органом на вчинення дій по виконанню вимог ст. 38 Закону "Про радіочастотний ресурс України", оскільки державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації здійснює орган державного регулювання у сфері користування радіочастотним ресурсом України, яким є Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, а тому вимога позивача про визнання неправомірними дій ДПІ у м. Херсоні щодо невиконання вимог ст. 38 Закону "Про радіочастотний ресурс України" є необґрунтованою та не узгоджується з нормами чинного законодавства.

При цьому, суд вказує, що правова основа користування радіочастотним ресурсом України встановлена Законом України "Про радіочастотний ресурс України" від 1 червня 2000 року №1770-III.

Так, статтею 57 цього Закону, в редакції, яка діяла до 01.01.2015 р., було передбачено, що користування радіочастотним ресурсом в Україні здійснюється на платній основі. Збір за користування радіочастотним ресурсом України встановлюється Податковим кодексом України.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VIII від 28.12.2014 р. назву ст. 57 Закону України "Про радіочастотний ресурс України" «збір за користування радіочастотним ресурсом України» змінено на «рентна плата за користування радіочастотним ресурсом України», при цьому змінено редакцію ч. 2 цієї статті, якою передбачено, що рентна плата за користування радіочастотним ресурсом України встановлюється Податковим кодексом України.

До прийняття цього Кодексу спеціального закону щодо збору за користування радіочастотним ресурсом України не існувало і його справляння відбувалося на підставі статті 57 Закон України від 1 червня 2000 року №1770-III "Про радіочастотний ресурс України".

У звязку з набранням з 01.01.2011 р. чинності Податкового кодексу України, платники, об'єкт оподаткування, ставки, порядок обчислення і сплати збору за користування радіочастотним ресурсом України було визначено розділом XV цього Кодексу, редакція якого діяла до 01.01.2015 р.

Так, відповідно до статті 318 цього Кодексу:

- платниками збору є загальні користувачі радіочастотного ресурсу України, визначені законодавством про радіочастотний ресурс, яким надано право користуватися радіочастотним ресурсом України в межах виділеної частини смуг радіочастот загального користування на підставі, зокрема, ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України (пп. 318.1.1. п. 3181.1 ст. 318 цього Кодексу);

Пунктами 321.2., 321.4., 321.7. ст. 321 ПК України визначено, що перелік користувачів радіочастотного ресурсу - платників збору та/або зміни до нього подаються центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, із зазначенням виду зв'язку, смуги радіочастотного ресурсу, регіонів користування радіочастотним ресурсом двічі на рік: до 1 березня та до 1 вересня поточного року, станом на 1 січня та 1 липня відповідно за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з центральним органом з регулювання у сфері телекомунікацій, користування радіочастотним ресурсом та надання послуг поштового зв'язку.

Платники збору, яким надано право користуватися радіочастотним ресурсом України на підставі ліцензій на користування радіочастотним ресурсом України, сплачують збір починаючи з дати видачі ліцензії. У разі продовження терміну дії ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України рентна плата сплачується з початку терміну дії продовженої ліцензії.

Платники збору подають до контролюючих органів копії ліцензій на користування радіочастотним ресурсом України, ліцензій на мовлення та дозволів на експлуатацію радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв у місячний строк після їх видачі.

При цьому, пунктом 322.2 ст. 322 ПК України визначено, що у разі несплати збору або сплати його в неповному обсязі платниками збору за користування радіочастотним ресурсом України протягом шести місяців контролюючі органи подають інформацію про таких платників збору за користування радіочастотним ресурсом України до національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, для вжиття до них заходів згідно із законодавством.

Аналогічні приписи ПК України містяться у розділі Розділ ІХ «Рентна плата» в редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» №71-VIII від 28.12.2014 р., яка набрала чинності з 01.01.2015 р., при цьому відбулись зміни у назві збору з «збір за користування радіочастотним ресурсом України» на «рентна плата за користування радіочастотним ресурсом України».

З огляду на вищевказані приписи ПК України, суд вважає, що оскільки обовязок користувачів радіочастотного ресурсу України сплачувати збір обумовлено датою видачі ліцензії, а тому підставою для припинення вказаного обовязку у користувача радіочастотного ресурсу України є припинення дії ліцензії або її анулювання в порядку, передбаченому чинним законодавством. При цьому, суд вказує, що з вищевказаних норм ПК України не вбачається залежність щодо обовязку користувачів радіочастотного ресурсу України сплачувати збір від фактичного користування радіочастотним ресурсом України, як це стверджує позивач. Адже, встановлення вказаної обставини входить до повноважень національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, шляхом проведення перевірок та складання актів, як це передбачено ст. 18 Закону України №1770-ІІІ, та як наслідок можливість анулювання ліцензії.

Щодо ствердження представника позивача щодо продовження переслідування ТОВ "ВТФ "РВіК" щодо сплати збору за користування радіочастотним ресурсом України, що підтверджується листами ДПІ у м. Херсоні від 23.10.2014 р. та від 05.03.2015 р., то суд вказує про наступне.

Як вбачається зі змісту вказаних листів ДПІ у м. Херсоні, то відповідальні особи ТОВ "ВТФ "РВіК" запрошувались до податкового органу з метою надання інформації та документального підтвердження щодо наявності у ТОВ "ВТФ "РВіК" ліцензії серія АБ №222743 від 24.11.2005 року на користування радіочастотним ресурсом України та пояснення щодо не надання податкового розрахунку збору за користування радіочастотним ресурсом України у звязку з тим, що відповідно до п. 321.4. ст. 321 ПК України користувачі радіочастотного ресурсу України сплачують збір починаючи з дати видачі ліцензії.

Крім того, з матеріалів справи судом встановлено, що лист ДПІ у м. Херсоні від 05.03.2015 р. обумовлений отриманою від НКРЗІ інформацією про те, що ТОВ "ВТФ "РВіК" є користувачем радіочастотним ресурсом України, що підтверджується листом НКРЗІ від 17.01.2015 р. № 01-230/144, та відповідає приписам пункту 321.2. ст. 321 ПК України.

Крім того, зі змісту листів ДПІ у м. Херсоні від 05.08.2013 р. №638/10/15.2-27, від 08.10.2014 №10531/10/21-03-15-03-35, від 03.03.2015 року №1956/10/21-03-15-04-33 судом встановлено, що відповідно до вимог пункту 322.2 ст. 322 ПК України ДПІ у м. Херсоні інформувало НКРЗІ про суб'єктів господарювання, які мають відповідні ліцензії, проте не подають до контролюючого органу податкові розрахунки та не сплачують збір за користування радіочастотним ресурсом України, в тому числі і про ТОВ "ВТФ "РВіК".

При цьому, в ході розгляду справи представник позивача не заперечував щодо несплати збору за користування радіочастотним ресурсом України та не подання до контролюючого органу податкові розрахунки з підстав фактичного не користуванням радіочастотним ресурсом України.

З огляду на викладене та враховуючи, що при розгляді вказаних спірних правовідносин ДПІ у м. Херсоні діяло в межах повноважень, на підставі та у спосіб, передбачений чинним законодавством, тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання неправомірними дій ДПІ у м. Херсоні щодо невиконання ст. 19 Конституції України.

Щодо твердження позивача про штучне створення ДПІ у м. Херсоні заборгованості ТОВ "ВТФ "РВіК" за несплату збору про радіочастотний ресурс, то суд вказує на наступне.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи зворотного боку інтегрованої карки ТОВ "ВТФ "РВіК" по платежу "рентна плата за користування радіочастотним ресурсом України", то станом на 15.05.2015 року за позивачем обліковується недоїмка у сумі 4857,75 грн.

В ході розгляду справи судом встановлено та не заперечувалось представниками позивача та ДПІ у м. Херсоні, що вказана сума недоїмки відповідає сумі донарахування збору за користування радіочастотним ресурсом за основним платежем у сумі 4826,40 грн. та за штрафними санкціями у сумі 959,70 грн. згідно податкового повідомлення - рішення від 13.09.2012 року № НОМЕР_1, яке було предметом судового оскарження в адміністративній справі № 2а-3926/12/2170 та підтверджена постановою Одеського адміністративного суду від 14.05.2014 року, яка набрала законної сили.

Будь - яких інших донарахувань в інтегрованій картці ТОВ "ВТФ "РВіК" по збору за користування радіочастотним ресурсом судом не встановлено, при цьому представником позивача вказана обставина не спростована наданим до суду доказами.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість твердження позивача про штучне створення ДПІ у м. Херсоні заборгованості ТОВ "ВТФ "РВіК" за несплату збору за радіочастотний ресурс України та про безпідставність вимоги про зобов'язання ДПІ у м. Херсоні спростувати недостовірну інформацію по ТОВ "ВТФ "РВіК".

Щодо вимоги про скасування рішення ДПІ у м. Херсоні про опис майна у податкову заставу, то суд звертає увагу на наступне.

Питання застосування податкової застави врегульовані статями 88 та 89 Податкового кодексу України та Порядком застосування податкової застави органами доходів і зборів, затвердженим Наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.10.2013 р. №572 (далі - Порядок №572).

Згідно з пп.14.1.155 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, податкова застава - спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов'язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом.

Відповідно до п. 88.1 ст. 88 Податкового кодексу України, з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.

Право податкової застави виникає у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу (пп. 89.1.2 п.89.1 ст. 89 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 89.3 Податкового кодексу України, опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника контролюючого органу, яке пред'являється платнику податків, що має податковий борг.

Як вбачається з матеріалів справи, 04 вересня 2014 року заступником начальника ДПІ у м. Херсоні відповідно до ст. 89 розділу II Податкового кодексу України було винесено рішення №562 про опис майна у податкову заставу, що перебуває у власності (господарському віданні або оперативному управлінні) платника податків - ТОВ "ВТФ "РВіК", а у разі, якщо на момент складення акта опису майно відсутнє або його балансова вартість менша суми податкового боргу - також того майна, права власності на яке він набуде у майбутньому.

Відповідно до п.п.14.1.175 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий борг - це сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Згідно пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України у разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Відповідно до п. 56.18 ст. 56 Податкового кодексу України, при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Як зазначалось вище, згідно зворотного боку інтегрованої карки ТОВ "ВТФ "РВіК" по платежу "рентна плата за користування радіочастотним ресурсом України" станом на 15.05.2015 року за позивачем обліковується недоїмка у сумі 4 857,75 грн.

Судом встановлено, що вказане грошове зобов'язання у сумі 4857,75 грн. набуло статусу узгодженого відповідно до п. 56.18 ст. 56 Податкового кодексу України, а саме з 11.01.2015 року, що є днем набрання законної сили постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2014 року в адміністративній справі № 2а-3926/12/2170, про що свідчить відмітка про дату набрання законної сили вказаного судового рішення.

З огляду на викладене, суд не приймає до уваги доводи ДПІ у м. Херсоні, що станом на день прийняття рішення про опис майна у податкову заставу, позивач мав несплачений податковий борг за узгодженими грошовими зобов'язаннями термін сплати яких вже настав, оскільки вказане спростовуються вказаними обставинами, а зворотного представником ДПІ у м. Херсоні суду не надано.

Таким чином, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо скасування рішення про опис майна у податкову заставу від 04.09.2014 року № 562.

Щодо вимоги позивача про зобов'язання ДПІ у м. Херсоні виконати вимоги закону про податковий компроміс на підставі звернення ТОВ "ВТФ "РВіК" від 02.02.2015 р., то суд звертає увагу на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.02.2015 року ТОВ "ВТФ "РВіК" звернулось до ДПІ у м. Херсоні з заявою вих. №02/1-15, в якій зазначено, що на підставі Закону України, який набрав чинності 17 січня 2015 року, ТОВ "ВТФ "РВіК" вказує про свій намір узгодження податкових зобов'язань станом на 01.02.2015 року та просить отримати офіційне підтвердження відсутності будь-яких податкових чи фінансових зобов'язань або наявність нарахованих контролюючим органом податкових зобов'язань, а також просить повідомити про результати звернення, що дозволить ТОВ "ВТФ "РВіК" при необхідності реалізувати право на податковий компроміс.

Крім того, 24.03.2015 року ТОВ "ВТФ "РВіК" повторно звернулось до ДПІ у м. Херсоні з заявою від 23.03.2015 року за вих. №04/1-15, в якій просить надати відповідь про ігнорування ДПІ у м. Херсоні виконати Закон про податковий компроміс від 17.01.2015 року, на підставі якого ТОВ "ВТФ "РВіК" намагалось реалізувати своє право і звернулось з заявою від 02.02.2015 року, проте відповіді на вказане звернення не надійшло.

Отже, не надання ДПІ у м. Херсоні жодних відповідей на вказані звернення ТОВ "ВТФ "РВіК" зумовило позивача звернутись до суду з вказаними позовними вимогами.

Перевіряючи обґрунтованість вказаної вимоги позивача, суд вказує про наступне.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, надані ДПІ у м. Херсоні до суду копії листа відповіді ДПІ у м. Херсоні від 12.02.2015 р. №182/10/21-03-20-01-16 на лист звернення ТОВ "ВТФ "РВіК" від 02.02.2015 р. №02/1-15, лист відповідь ДПІ у м. Херсоні від 30.03.2015 р. №3310/10/21-03-20-01-16 на лист - звернення від 23.03.2015 р. № 04/1-15 не містять доказів щодо їх направлення та вручення ТОВ "ВТФ "РВіК", що свідчить про порушення ст. 42 Податкового кодексу України .

Зокрема, ст. 42 Податкового кодексу України передбачено, що податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу (п. 42.1); документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові (п. 42.2).

При цьому, суд звертає увагу на те, вимога позивача про зобов'язання ДПІ у м. Херсоні виконати закон про податковий компроміс на підставі звернення ТОВ "ВТФ "РВіК" від 02.02.2015 р. не передбачає спосіб захисту порушеного права, а саме у який спосіб суд повинен зобовязати ДПІ у м. Херсоні виконати вказану вимогу.

Відповідно до підпункту 4 статті 7 КАС України одним із принципів адміністративного судочинства є офіційне з'ясування всіх обставин у справі. Зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення як змісту позовних вимог, так і меж оскарження дій субєктів владних повноважень, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

Крім того, ч. 2 ст. 11 КАС України визначено, що суд може вийти за межі позовних вимог у разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Суд відзначає, що вихід за межі позовних вимог повинен безумовно узгоджуватися й бути спрямованим на захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, що є завданням адміністративного судочинства у відповідності до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Приймаючи до уваги, що судом встановлено протиправну бездіяльність податкового органу щодо не надання відповідей ТОВ "ВТФ "РВіК" на його листи звернення від 02.02.2015 р. №02/1-15 та від 23.03.2015 р. № 04/1-15 та враховуючи не визначення позивачем способу захисту порушених прав, тому для ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача суд вважає за необхідне вийти за межі вказаних позовних вимог і прийняти рішення, яким зобов'язати Державну податкову інспекцію у м. Херсоні Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області розглянути заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-технічна фірма "РВіК" від 02.02.2015 р. за №02/1-15.

Зазначене узгоджується з положеннями пункту 2 частини другої статті 162 КАС України, згідно якої у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

При цьому, суд вказує, що відповідно до п. 1 підрозділу 9-2 Розділу ХХ Перехідних положень до Податкового кодексу України, податковий компроміс - це режим звільнення від юридичної відповідальності платників податків та/або їх посадових (службових) осіб за заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість за будь-які податкові періоди до 1 квітня 2014 року з урахуванням строків давності, встановлених статтею 102 цього Кодексу. Платник податків, який вирішив скористатися процедурою податкового компромісу, під час дії податкового компромісу за такі податкові періоди має право подати відповідні уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість, в яких визначає суму завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств та/або суму завищення податкового кредиту з податку на додану вартість.

Згідно п. 11 цього підрозділу, податковий компроміс з урахуванням строків давності відповідно до статті 102 цього Кодексу застосовується до правовідносин, що виникли до 1 квітня 2014 року, та поширюється виключно на податкові зобов'язання з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість незалежно від того, проводилися перевірки контролюючих органів чи ні за такі періоди.

Відповідно до п. 3 підрозділу 9-2 Розділу ХХ Перехідних положень до Податкового кодексу України, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем подання уточнюючого розрахунку, контролюючий орган приймає рішення щодо необхідності проведення документальної позапланової перевірки, про що повідомляє платника податків відповідно до статті 42 цього Кодексу. Документальна позапланова перевірка проводиться виключно з питань, які стосуються витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств та/або суми завищення податкового кредиту з податку на додану вартість, у межах процедури досягнення податкового компромісу. Якщо контролюючий орган повідомив платника податків про відсутність необхідності проведення документальної позапланової перевірки, сума задекларованих зобов'язань вважається узгодженою. У разі прийняття рішення про необхідність проведення документальної позапланової перевірки контролюючий орган проводить таку перевірку та за її результатами: 1) приймає податкове повідомлення-рішення у разі виявлення порушень платником податків вимог податкового законодавства, сплата грошового зобов'язання за яким здійснюється у розмірі, передбаченому пунктом 2 цього підрозділу; 2) складає довідку у разі відсутності таких порушень, що підтверджує правомірність визначення сум податкових зобов'язань в уточнюючому розрахунку. Податкове повідомлення-рішення або довідку контролюючий орган направляє платнику податків у порядку, передбаченому статтями 42 та 58 цього Кодексу.

При цьому, суд вказує, що зміст заяви ТОВ "ВТФ "РВіК" від 02.02.2015 року вих. №02/1-15 не узгоджується з вищевказаними приписами Податкового кодексу України, зокрема щодо подання уточнюючого розрахунку по податку на додану вартість чи податку на прибуток тощо та не вчинення податковим органом передбачених законодавством дій за наслідком подання ТОВ "ВТФ "РВіК" такого уточнюючого розрахунку.

Відповідно до п. 21.1 ст. 21 ПК України, посадові особи контролюючих органів зобовязані дотримуватись Конституції України та діяти у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Таким чином, суд, беручи до уваги те, що відповідно до п. 21.2 ст. 21 ПК України посадові особи контролюючого органу несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх обовязків суд приходить до висновку про допущену ДПІ у м. Херсоні протиправну бездіяльність внаслідок не розгляду заяви позивача від 02.02.2015 року вих. № 02/1-15.

У той же час, судом не може бути зобов'язано ДПІ у м. Херсоні виконати вимоги закону про податковий компроміс на підставі звернення ТОВ "ВТФ "РВіК" від 02.02.2015 р., оскільки за відсутності результатів розгляду ДПІ у м. Херсоні вказаного листа позивача, задоволення вказаної позовної вимоги буде втручанням в дискреційні повноваження контролюючого органу.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимога позивача про зобов'язання ДПІ у м. Херсоні виконати вимоги закону про податковий компроміс на підставі звернення ТОВ "ВТФ "РВіК" від 02.02.2015 р. не підлягає задоволенню.

Щодо вимоги відшкодувати ТОВ "ВТФ "РВіК" за рахунок ДПІ у м. Херсоні завдану моральну шкоду в сумі 3000 грн., то суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995р. №4, зі змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25.05.2001 р. №5, передбачено, що відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Тобто, відшкодуванню шкоди в обов'язковому порядку передує встановлення судом незаконності рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових чи службових осіб та наявність причинного зв'язку між неправомірними діями (бездіяльністю) і шкодою, за яку вимагається компенсація.

Відповідно до ст.71 КАС України сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги.

Встановивши, що позивач не надав доказів спричинення йому немайнових втрат, як таких, що сталися саме внаслідок протиправних дій та бездіяльності ДПІ у м. Херсоні, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині вимог про відшкодування моральної шкоди.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено (ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно ч. 1 ст. 87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

При цьому, відповідно до п.2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 року №3674-VІ за адміністративний позов немайнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 0,06 від розміру мінімальної заробітної плати, що у 2015 році складає 73,08 грн.

Оскільки ТОВ "ВТФ "РВіК" судовий збір було сплачено частково у сумі 30,00 грн., а позовні вимоги задоволені частково, тому сплачений судовий збір з Державного бюджету України на користь позивача не присуджується.

Керуючись ст. ст. 8, 9, 12, 19, 71, 94, 158-163, 167 КАС України, суд -

постановив:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Скасувати рішення Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області №562 від 04.09.2014 р. про опис майна у податкову заставу.

Зобов'язати Державну податкову інспекцію у м. Херсоні Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області розглянути заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-технічна фірма "РВіК" від 02.02.2015 р. за №02/1-15.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 26 червня 2015 р.

Суддя Дубровна В.А.

кат. 5.1