Рішення № 45722822, 19.06.2015, Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 216/8523/13-ц

2/216/44/15

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

19.06.2015 Центрально-Міський районний суд м.Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі :

головуючого судді : : ОСОБА_1,

при секретарі: Кузь А.Ю.,

за участі:

представника позивача: ОСОБА_2,

представника відповідача: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті ОСОБА_4 цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення боргу,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_5 звернувся до суду з вказаним позовом, зазначаючи, що : «29 грудня 2008 року між Спеціалізованою товарною біржею «Криворізька» і приватним підприємцем ОСОБА_6 був укладений попередній договір щодо укладання договору суборенди нежилого приміщення, розташованого за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Електроніки, 8.

Відповідно до предмету договору сторони зобовязувалися укласти договір суборенди приміщення, розташованого за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Електроніки, 8, після повного вводу будівлі в експлуатацію, але не більше чотирьох місяців після підписання даного договору.

Відповідно до підпунктів 5.1., 5.1.1 і 5.1.2. попереднього договору від 29.12.2008 року ОСОБА_5 були передані відповідачу ОСОБА_6 в якості передоплати грошові кошти в сумі 10 000,00 дол. США, що підтверджується розпискою від 29.12.2008 року.

З урахуванням висновків колегії суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду, викладеному в постанові від 04.04.2013 року (справа №33/5005/3885/2012), а також від 14.03.2013 року (справа №28/5005/2418/2012), грошові кошти в сумі 77 000,00 грн. (еквівалент 10 000 доларів США ) належать не Спеціалізованій товарній біржі «Криворізька», а фізичній особі ОСОБА_5, і є його власністю. Позивач зазначає, що до 14.03.2013 року вважав, що спірні грошові кошти в сумі 77 000,00 грн., які були передані субєкту підприємницької діяльності фізичній особі ОСОБА_6 належать СТБ «Криворізька».»

Посилаючись на викладене, Позивач просить стягнути з відповідача на його користь борг в загальній сумі 109 070,50 гривень, стягнути судовий збір в сумі 1090,71 грн. та з метою забезпечення позову і виконання рішення суду накласти арешт на майно відповідача ОСОБА_7

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2, позов підтримав та просив його задовольнити з підстав, зазначених в позовній заяві.

Позовні вимоги неодноразово уточнювалися, останній раз 09.04.2015 року представник Позивача надав уточнену позовну заяву про стягнення боргу у сумі 235103,35 грн.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 позов не визнала та просила відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що позивачем пропущено строк позовної давності.

Заслухавши пояснення представника позивача ОСОБА_2 та представника відповідача ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи, давши відповідну правову оцінку зібраним у матеріалах справи доказам, суд приходить до висновку про те, що в задоволенні позову слід відмовити з таких підстав.

Судом встановлено, що згідно постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.03.2013 року по справі № 28/5005/2418/2012 встановлено, що до теперішнього часу сторони не погодили істотні умови договору, а саме загальну площу приміщення, що повинно бути передано у суборенду, та також не погодили проект основного договору. Тому договір, що є обґрунтуванням позовних вимог позивача, є неукладеним.

Згідно до ч. 1 с. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, згідно постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.03.2013 року по справі № 28/5005/2418/2012, між сторонами по справі договору укладено не було, а тому підставою позовної заяви є розписка ОСОБА_6 про отримання 29 грудня 2008 року від ОСОБА_5 грошових коштів у сумі 10000,00 дол.США.

На підставі заяви відповідача по справі було призначено почеркознавчу судову експертизу.

Відповідно до висновку експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру №58/04-289 від 09.09.2014 року:

- рукописний текст, розташований в графах Розписки про отримання передплати від 29.12.2008 року, виконаний ОСОБА_8.

- підпис від імені ОСОБА_6В, розташований в Розписці про отримання передплати від 29.12.2008 року, вірогідно, виконаний ОСОБА_8.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) у строк та порядку, що встановлені договором.

В судовому засіданні представником відповідача ОСОБА_3 було подано заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності, зазначивши, що до вимог про стягнення боргу законом встановлена загальна позовна давність, яка відповідно до ст. 257 ЦК України становить 3 роки та просила суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності шляхом відмови у позові.

Представник позивача заяву про поновлення пропущеного строку позовної давності не подав, оскільки вважає, що строк позовної давності не пропущено у зв'язку з тим, що строк позовної давності починає свій перебіг саме з дати встановлення судом факту належності спірної суми ОСОБА_5, а не СТБ «Криворізька», тобто з 14.03.2013 року.

Суд, вирішуючи питання про застосування до правовідносин сторін строку позовної давності, виходить із наступного.

Як визначено ч. 1 ст. 251, ч. 1 ст. 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Із позовною заявою до суду ОСОБА_5 звернувся 22.07.2013 року, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції.

Представником відповідача заявлено суду про застосування позовної давності і суд визнає ці доводи обґрунтованими, оскільки згідно із ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла (повинна була) довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Посилання позивача на те, що лише після винесення постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.03.2013 року по справі № 28/5005/2418/2012 він дізнався про своє порушене право, не приймаються судом до уваги з огляду на те, що про існування розписки позивачу було відомо з дня її написання, а звернення до суду із пропуском строку позовної давності, жодним чином позивачем обґрунтоване не було, клопотань, щодо поновлення строку позовної давності не надходило.

Ураховуючи викладене, суд приймає заяву представника відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності та приходить до висновку про необхідність відмови у задоволені позову у зв'язку зі спливом позовної давності.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 57, 60, 88, 212, 213-215 ЦПК України, ст.ст. 257, 261, 265, 267, 1046, 1047 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволені позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення боргу - відмовити у повному обсязі у зв'язку із спливом позовної давності.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області через Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя М.В.Бутенко