Ухвала суду № 45713401, 17.06.2015, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/456/15-а

Головуючий у 1-й інстанції: Слободонюк М.В.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

17 червня 2015 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Матохнюка Д.Б.

суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Мартинюк В.В.,

за участю:

секретаря судових засідань: ОСОБА_2

представника позивача: ОСОБА_3

представника відповідача: ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Козятинська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 31 березня 2015 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Сегіна" до Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «Сегіна» (ТОВ «Сегіна») звернулось в суд з адміністративним позовом до Козятинської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області (Козятинська ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24 жовтня 2014 року №0000832201.

31 березня 2015 року Вінницький окружний адміністративний суд прийняв постанову про задоволення адміністративного позову.

Не погоджуючись з судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану постанову та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити.

Представник позивача про задоволення апеляційної скарги заперечив, посилаючись на її необґрунтованість та безпідставність.

Заслухавши, суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено те, що Козятинською ОДПІ проведено позапланову документальну виїзну перевірку ТОВ «Сегіна» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні господарських операцій з ТОВ «Праус» за квітень 2014 року, за результатами якої складено акт від 30 вересня 2014 року №95/22/37258767.

За результатами проведеної перевірки податковим органом виявлено порушення позивачем п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.7 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на 2715298 грн.

На підставі акта перевірки, 24 жовтня 2014 року Козятинською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0000832201, яким ТОВ «Сегіна» збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість на 2715298 грн. за основним платежем та на 678825 грн. за штрафними санкціями, а всього на суму 3 394 123,00 грн.

За результатами розгляду скарг позивача податковим органом винесено рішення, якими скарги залишені без задоволення, а податкове повідомлення-рішення без змін, що стало підставою для звернення позивача до Вінницького окружного адміністративного суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи вказане податкове повідомлення-рішення, суд першої інстанції, виходив з того, що податкове повідомлення-рішення відповідача прийнято не обґрунтовано, без урахування усіх обставин що мають значення для прийняття рішення, а обґрунтування відповідача, наведене в акті перевірки, не відповідає вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 198.1 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно ст. 198.2 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, податкова накладна є документом, який підтверджує включення покупцем податку на додану вартість в ціну товару та сплату або обовязок сплатити його продавцю.

Стаття 198.6 Податкового кодексу України встановлює, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Податкового кодексу України.

Згідно із п.185.1 ст.185 ПК України, обєктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

Пункт 187.1 ст.187 ПК України визначає, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пункт 201.10 ст.201 ПК України визначає, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Тобто, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Так, Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996/ХІV (Закон №996) визначає правові засади регулювання, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. У розумінні даного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону №996 передбачено, що первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Частинами другою та третьою статті 9 цього ж Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обовязкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, судом першої інстанції встановлено те, що між ТОВ "Праус" та позивачем укладено три договори поставки нафтопродуктів №01/71 від 01 квітня 2014 року, №11/11 від 11 квітня 2014 року, №22/46 від 22 квітня 2014 року, відповідно до яких ТОВ "Праус" зобов'язалось передати у власність позивача нафтопродукти, а позивач - прийняти і оплатити їх вартість.

За умовами договорів, поставка нафтопродуктів здійснювалась на умовах EXW Інкотермс 2010, резервуари ПАТ "Дніпронафтопродукт" та інших нафтобаз, що належать цьому підприємству на праві власності чи користування (підпункт 4.2). Передача нафтопродуктів здійснюється шляхом підписання актів приймання-передачі (підпункт 2.1.1). Оплата нафтопродуктів здійснюється у безготівковій формі шляхом переведення коштів на рахунок продавця протягом 120 днів з дати підписання актів приймання-передачі (пункт 5.1). Ціна товару є договірною та вказується в додаткових угодах до договору (пункт 5.5).

Так, на виконання взятих зобовязань за відповідними договорами, між позивачем та ТОВ "Праус" підписано та скріплено печатками додаткові угоди:

1) №140430000000192 від 01 квітня 2014 року до договору №01/71 від 01 квітня 2014 року про поставку:

- бензину автомобільного підвищеної якості А-92-Євро виду ІІ класу С код товару згідно з УКТЗЕД НОМЕР_1 в кількості 236,520 т. на суму без ПДВ 3193020,00 грн.;

- бензину автомобільного підвищеної якості А-95-Євро виду ІІ класу D код товару згідно з УКТЗЕД НОМЕР_2 в кількості 127,021 т. на суму без ПДВ 1752889,80 грн.

2) №140430000000131 від 11 квітня 2014 року до договору №11/11 від 11 квітня 2014 року про поставку:

- бензину автомобільного підвищеної якості А-92-Євро виду ІІ класу С код товару згідно з УКТЗЕД НОМЕР_1 в кількості 232,690 т. на суму без ПДВ 3280929,00 грн;

- бензину автомобільного підвищеної якості А-95-Євро виду ІІ класу D код товару згідно з УКТЗЕД НОМЕР_2 в кількості 81,846 т. на суму без ПДВ 1158120,90 грн.

3) №140430000000142 від 22 квітня 2014 року до договору №22/46 від 22 квітня 2014 року про поставку:

- бензину автомобільного підвищеної якості А-92-Євро виду ІІ класу С код товару згідно з УКТЗЕД НОМЕР_1 в кількості 181,939 т. на суму без ПДВ 2565339,90 грн;

- бензину автомобільного підвищеної якості А-95-Євро виду ІІ класу D код товару згідно з УКТЗЕД НОМЕР_2 в кількості 114,925 т. на суму без ПДВ 1626188,75 грн.

Факт здійснення господарських операцій між ТОВ «Сегіна» та ТОВ «Праус» підтверджуються наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами, а саме: податковими накладними, актами приймання-передачі, товарно-транспортними накладними та платіжними дорученнями, що підтверджує факт реальності зміни майнового стану позивача.

При цьому, відповідачем не надано суду жодних доказів, які б стверджували факт розірвання, визнання недійсними чи неукладеними правочинів укладених між ТОВ «Сегіна» та ТОВ «Праус».

Крім того, згідно Правил ІНКОТЕРМС-2010, "EXW (EX Works (... Named place)) Франко завод (…название места). Термин "Франко завод" означает, что продавец считается выполнившим свои обязанности по поставке, когда он предоставит товар в распоряжение покупателя на своем предприятии или в другом названном месте (например, на заводе, фабрике, складе и т. п.). Продавец не отвечает за погрузку товара на транспортное средство, а также за таможенную очистку товара для экспорта".

Таким чином, за умовами поставки було визначено надання в розпорядження нафтопродуктів в місці їх зберігання, а саме на нафтобазах "Дніпронафтопродукт".

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між позивачем та ПАТ "Дніпронафтопродукт" укладено договір зберігання №2608 від 01 вересня 2011 року, за яким останнє зобов'язалось приймати та зберігати нафтопродукти та інші товарно-матеріальні цінності позивача, і повернути їх за першою його вимогою, в тому числі і зі складів третіх осіб.

Також, між ТОВ «Праус» (поклажодавець) та ПАТ "Дніпронафтопродукт" (зберігач) укладено договір зберігання №3674 від 01 серпня 2013 року, відповідно до умов якого зберігач має право здійснювати відпуск товару зі складів третіх осіб, з якими підприємство має відповідні договірні відносини.

Судом першої інстанції встановлено, що нафтопродукти, придбані згідно договорів №01/07 від 01 квітня 2014 року, №11/11 від 11 квітня 2014 року, №22/46 від 22 квітня 2014 року зберігались на складах які використовує ПАТ "Дніпронафтопродукт", а саме:

- м. Кременчук, відповідно до договору надання послуг №3220 від 04 січня 2013 року, укладеного між ТОВ "Еквіта" та ПАТ "Дніпронафтопродукт";

- м. Калинівка, відповідно до договору надання послуг №3289 від 01 лютого 2013 року, укладеного між ТОВ "КНП-ПЛЮС" та ПАТ "Дніпронафтопродукт" .

Тобто, за умовами вищевказаних договорів і ТОВ "Еквіта" і ТОВ "КНП-ПЛЮС" є вантажовідправниками в розумінні п. 11.5 Наказу Міністерства транспорту України "Про затвердження правил перевезення вантажів автомобільним транспортом України" від 14 жовтня 1997 року №363, про що ПАТ "Дніпронафтопродукт" повідомляло позивача у письмовій формі відповідними листами.

Також, судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «Сегіна» зверталось до ПАТ "Дніпронафтопродукт" із заявками щодо надання дозволу на навантаження автомобілів нафтопродуктами, із зазначенням відповідної нафтобази (ТОВ "КНП-ПЛЮС" м. Калинівка чи ТОВ "Еквіта" м Кременчук).

Подальше транспортування нафтопродуктів безпосередньо на автозаправні станції позивача для роздрібної реалізації здійснювалось ТОВ "Торговий дім "Кременчукнафтопродуктсервіс" на підставі договору №7 від 02 січня 2013 року про перевезення вантажів автомобільним транспортом, а також ТОВ "Еко-Вей" на підставі договору №Е06/13 від 18 березня 2013 року про перевезення вантажів автомобільним транспортом та підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними.

Крім того, в матеріалах справи наявні сертифікати відповідності зареєстровані в реєстрі за №ual.035.0193654-11, термін дії з 20 грудня 2011 року до 04 травня 2016 року, продукція бензин автомобільний підвищеної якості А-92 євро, виду II класу С; №ual.035.0193651-11, термін дії з 20 грудня 2011 року до 04 травня 2016 року, продукція бензин автомобільний підвищеної якості А-95 євро, виду II класу D, які містять відомості про виробника нафтопродуктів (ТАТ "Укртатнафта") та підтверджують відповідність вказаних нафтопродуктів вимогам державних стандартів по їх виготовленню. Крім того, дані про сертифікати відповідності нафтопродуктів відображені у товарно-транспортних накладних, що дає змогу ідентифікувати які саме нафтопродукти транспортувались.

Стосовно посилань податкового органу про наявність недоліків та помилок в оформленні товаросупровідних документів, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобовязаннях платника податків у звязку з його господарською діяльністю мали місце.

Крім того, в матеріалах справи наявні договори оренди ТОВ «Сегіна» автозаправних станцій та обладнань на які позивач здійснював подальшу реалізацію нафтопродуктів, що не заперечувалось представником Козятинської ОДПІ в судовому засіданні під час розгляду апеляційної скарги.

З огляду на викладені вище обставини, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що первинними документами, що містяться в матеріалах справи підтверджуються реальність господарських операцій, а тому колегія суддів вважає неправомірним висновок податкового органу щодо збільшення позивачу податку на додану вартість.

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та повністю спростовуються встановленими по справі обставинами.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому відсутні підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Козятинська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 31 березня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 22 червня 2015 року.

Головуючий Матохнюк Д.Б.

Судді Біла Л.М.

ОСОБА_5