Ухвала суду № 45711335, 16.06.2015, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/4441/14-а

Головуючий у 1-й інстанції: Вергелес А.В,

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

16 червня 2015 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Совгири Д. І.

суддів: Білоуса О.В. Курка О. П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Браїлівчанка" на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 23 березня 2015 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Браїлівчанка" до Жмеринської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання протиправними дій, скасування податкової вимоги, зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Жмеринської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 23 березня 2015 року у задоволені адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з даною постановою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В судове засідання представник позивача не з'явився, на адресу суду надіслав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з відрядженням до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ. Однак, колегія суддів апеляційної інстанції вказане клопотання до уваги не бере, у зв'язку з тим, що відсутні будь - які докази на підтвердження відрядження представника позивача.

В судове засідання представник відповідача не з'явився, однак на адресу суду надіслав заяву про розгляд справи без його участі в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що підставою для звернення до суду стало не відображення відповідачем в інтегрованій картці платника податків сплати позивачем податкових зобов`язань з податку на додану вартість в сумі 12000,00 грн.

Як зазначає позивач, 31 травня 2001 року ним, згідно платіжного доручення № 142, перераховано АКБ "Україна" 12000,00 грн., для подальшого їх перерахування як сплати податкового зобов`язання з податку на додану вартість, на підтвердження чого було надано лист регіонального уповноваженого ліквідатора банку "Україна" у Вінницькій області від 04.03.2003 р. № 130/202.

Однак, враховуючи те, що АКБ "Україна" збанкрутувало, вказані кошти по сплаті податку на додану вартість не були зараховані до Державного бюджету.

На думку позивача, Жмеринська ОДПІ повинна була вчини дії для сприяння врегулювання питання щодо перерахунку сплаченого ТОВ "Швейна фабрика "Браїлівчанка" податку на додану вартість до Державного бюджету шляхом звернення до ліквідатора АКБ "Україна".

Враховуючи не вчинення таких дій відповідачем, в подальшому вказана сума увійшла до інтегрованої картки платника податків ТОВ "Швейна фабрика "Браїлівчанка" як податковий борг з податку на додану вартість та була включена до податкової вимоги Жмеринської ОДПІ від 08.12.2014р. № 15-25.

Розглядаючи даний позов суд першої інстанції дійшов висновку про те, що Жмеринською об'єднаною державною податковою інспекції ГУ ДФС у Вінницькій області правомірно включено до інтегрованої картки платника податків суми податкового боргу з податку на додану вартість позивача. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно із ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами п. 1.1 ст. 1 ПК України визначено, що Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Стаття 21 ПК України визначає обов'язки і відповідальність посадових осіб контролюючих органів.

Так, відповідно до п. 21.1 ПК України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані:

21.1.1. дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами;

21.1.2. забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій;

21.1.3. забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень;

21.1.4. не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій;

21.1.5. коректно та уважно ставитися до платників податків, їх представників та інших учасників відносин, що виникають під час реалізації норм цього Кодексу та інших законів, не принижувати їх честі та гідності;

21.1.6. не допускати розголошення інформації з обмеженим доступом, що одержується, використовується, зберігається під час реалізації функцій, покладених на контролюючі органи;

21.1.7. надавати органам державної влади та органам місцевого самоврядування на їх письмовий запит відкриту податкову інформацію в порядку, встановленому законом.

В свою чергу, статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

З аналізу вказаних норм слідує, що податковий орган не наділений функціями звертатись до ліквідаторів банків у разі їх банкрутства з вимогами про зарахування коштів в рахунок погашення податкового боргу, які були перераховані його клієнтами.

При цьому, пунктом 1.24 статті 1 Закону України Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" від 05.04.2001 № 2346-III (далі - Закон № 2346-III) передбачено, що переказ коштів (далі - переказ) - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою. В силу п.1.15 ст. 1 Закону № 2346-III, ініціатор - особа, яка на законних підставах ініціює переказ коштів шляхом формування та/або подання відповідного документа на переказ або використання електронного платіжного засобу.

Відповідно до п. 1.30 ст. 1 Закону № 2346-III платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Згідно з п. 8.1 ст. 8 Закону № 2346-III, банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Відповідно до п. 32.1 ст. 32 Закону № 2346-III банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов'язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів.

Згідно п. 32. 8 ст. 32 Закону № 2346-III спори, пов'язані із здійсненням банками переказу, розглядаються у судовому порядку.

В даному випадку, неперерахування коштів в рахунок погашення податкового боргу сталось в зв`язку з банкрутством АКБ "Україна", що не позбавляло права позивача в судовому порядку вживати захотів щодо повернення вказаних коштів, та здійснити подальше їх перерахування в рахунок погашення податкового боргу з податку на додану вартість.

На думку суду, в даному випадку, Жмеринська ОДПІ не мала жодних правових підстав для звернення до ліквідатора АКБ "Україна", оскільки вона не була суб`єктом вказаних правовідносин.

Оскільки, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження вчинення будь-яких дій з метою подальшого зарахування коштів в сумі 12000,00 грн. в рахунок погашення податкового зобов`язання з податку на додану вартість, відповідачем, в свою чергу, на думку суду, правомірно включено в подальшому вказану суму до інтегрованої картки платника податків ТОВ "Швейна фабрика "Браїлівчанка" як податковий борг з податку на додану вартість та включено її до податкової вимоги Жмеринської ОДПІ від 08.12.2014р. № 15-25.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо визнання протиправними дії Жмеринської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Вінницькій області щодо відображення в інтегрованій картці платника податків - товариства з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Браїлівчанка" суми податкового боргу з податку на додану вартість та скасування податкової вимоги від 08.12.2014р. № 15-25 задоволенню не підлягають.

Також, враховуючи встановлення судом правомірності включення Жмеринською об'єднаною державною податковою інспекції ГУ ДФС у Вінницькій області до інтегрованої картки платника податків - товариства з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Браїлівчанка" суми податкового боргу з податку на додану вартість не підлягають задоволенню і позовні вимоги в частині зобов`язання Жмеринської ОДПІ внести зміни до інтегрованої картки платника податків - товариства з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Браїлівчанка" шляхом відображення сплати податкових зобов`язань по податку на додану вартість відповідно до призначення платежу, вказаному у платіжному дорученні № 142 за 31 травня 2001 року на суму 12000,00 грн., та скасування (виключення) суми податкового боргу та пені нарахованих на вказану суму з дати нарахування цих сум.

Тому, враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Швейна фабрика "Браїлівчанка" залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 23 березня 2015 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Головуючий Совгира Д. І.

Судді Білоус О.В.

ОСОБА_2