Ухвала суду № 45710539, 18.06.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

18 червня 2015 рокусправа № 804/1668/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді:Бишевської Н.А.

суддів: Добродняк І.Ю ОСОБА_1

за участю секретаря судового засідання:Новошицької О.О.,

представників сторін:

позивача :- ОСОБА_2 (дов.від 06.01.2015 року)

відповідача:- не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2015 р. у справі № 804/1668/15

за позовом Приватного акціонерного товариства "Царичанський завод мінводи"

до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

"22" січня 2015 р. Приватне акціонерне товариство "Царичанський завод мінводи" звернулось до суду з адміністративним позовом до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.01.2015 р. № НОМЕР_1, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість на суму 376 590 грн., з яких 251 060 грн. за основним зобовязанням та 125 530 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю висновків податкового органу щодо протиправності формування податкового кредиту позивачем, оскільки порушення, вказані в акті перевірки допущені контрагентом позивача, в той час як ПрАТ "Царичанський завод мінводи" дотримано всіх вимог, передбачених податковим законодавством для формування податкового кредиту.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2015 р. у справі № 804/1668/15 адміністративний позов Приватного акціонерного товариства "Царичанський завод мінводи" до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - задоволено.

Судом встановлено, що протягом перевіряємого періоду позивач мав господарські відносини з ТОВ «Відім» на підставі угоди купівлі-продажу технічного обладнання; досліджено первинні документи надані позивачем на підтвердження реальності здійснення господарських операцій, а саме документи, що підтверджують фактичне отримання товару, оплату придбаних ТМЦ, підтверджують рух коштів на рахунках Товариства, а також на підтвердження правомірності формування податкового кредиту. З урахуванням встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що первинні документи надані позивачем в повному обсягу підтверджують реальний характер виконання укладеної угоди купівлі-продажу. Судом зазначено, що податковим органом не доведено недобросовісності або необачності позивача під час здійснення господарських взаємовідносин з вказаним контрагентом, а отже можливі порушення податкового законодавства з боку контрагента ПрАТ «Царичанський завод мінводи», з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника податків, не може впливати на право субєкта господарювання формувати податковий кредит, за умови добросовісного ведення фінансово-господарської діяльності.

Постанову суду мотивовано встановленням факту реального здійснення господарської діяльності та правомірності відображення їх результатів в податковому обліку, що підтверджується належним чином оформленою первинною документацією. Судом зазначено, що за умови встановлення руху активів платника податків внаслідок здійсненої господарської операції, недоліки оформлення первинних документів не можуть беззаперечно свідчити про відсутність реальної господарської операції.

Не погодившись з постановою суду, Дніпродзержинською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області подано апеляційну скаргу, згідно якої особа, яка подає апеляційну скаргу просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2015 р. у справі № 804/1668/15, як таку що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вважає, що суд не врахував що позивачем жодним чином не доведено транспортування товару, а отже сумнівним є сам факт постачання товару. Крім того, судом не надано оцінки тій обставини, що у постачальника позивача відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання інші матеріально-технічні засоби, необхідні для здійснення основного виду діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності. Також скаржник вказує на відсутність будь-яких документів у контрагента позивача ТОВ «Відім», що підтверджують здійснення господарської діяльності.

Сторони по справі про час і місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

До судового засідання не зявились представники відповідача. Жодних клопотань, повідомлень про причини неявки до суду не надходило, підстави відсутності представників відповідача суду не повідомлені.

З урахуванням наявних в справі матеріалів, незявлення в судове засідання представників відповідача не перешкоджає розгляду скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, 16.12.2014 р. фахівцями Дніпродзержинської ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПрАТ «Царичанський завод мінводи» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість щодо придбання товарів (робіт, послуг) при фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ «Відім» за липень, серпень 2013 р. та відображення в господарських операціях або їх подальшої реалізації.

За результатами перевірки відповідачем складено акт № 5368/241/04-03-22-03/00377101 від 23.12.2014 р., яким зафіксовано виявлені перевіркою порушення, а саме: пп. 14.136, пп. 14.1.56, пп. 14.1.191, пп.14.1.231 п. 14.1 ст. 14, п. 180.1 ст. 180, п. 185.1 ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2,п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 200 Податкового кодексу України внаслідок чого Товариством завищено податковий кредит на загальну суму 251 060 грн.

Висновки податкового органу щодо виявлених порушень ґрунтувались на наявності податкової інформації щодо сумнівності контрагента позивача, по взаємовідносинам з яким формувався податковий кредит. Податковий орган на підставі акту про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Відім» дійшов висновку щодо неможливості підтвердження реального характеру здійснення господарської діяльності між зазначеним контрагентом та позивачем, та, відповідно протиправність формування податкового кредиту за даними відносинами.

На підставі акту перевірки податковим органом винесено спірне податкове повідомлення-рішення від 12.01.2015 р. № НОМЕР_1, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість на суму 376 590 грн., з яких 251 060 грн. за основним зобовязанням та 125 530 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Не погодившись з позицією податкового органу позивач звернувся до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржене рішення відповідача прийнято не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Колегія суддів вважає за можливе погодитись з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, спірна сума податкового кредиту сформована позивачем по взаємовідносинам з ТОВ «Відім». Так, відповідно до пояснень представника позивача, 30.07.2013 між позивачем (Покупець) та ТОВ «Відім» (Продавець) укладено договір купівлі-продажу №273, відповідно до умов якого Продавець передає, а покупець зобовязується прийняти та оплатити визначений умовами угоди товар (обладнання).

Реальність здійснення господарських операцій підтверджено наданими до перевірки документами: договором купівлі-продажу, актами прийому-передачі від 31.07.2013 року,15.08.2013 року, 19.08.2013 року, видатковими накладними від 31.07.2013 року №3590, від 15.08.2013 року №3627, від 19.08.2013 року №3721, рахунками-фактурами від 30.07.2013 року, 01.08.2013 року, від 15.08.2013 року; податковими накладними та платіжними дорученнями, копіями оборотно-сальдової відомості, картки рахунку платника податків.

Відповідач на підставі наявності податкової інформації щодо сумнівності контрагентів дійшов висновку про протиправність формування податкового кредиту за даними господарськими відносинами. Колегія суддів вважає необґрунтованими такі висновки з огляду на наступне.

Згідно із п. 198.1. ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) в необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, наведеними нормами матеріального права визначено підстави для формування платником податкового кредиту і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції наслідком якої є поставка товару (робіт, послуг), сплата (нарахування) ПДВ, у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до ч.1 ст.138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Предмет доказування у справах, повязаних із формуванням сум податкового кредиту становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкового кредиту підприємства.

Таким чином, у спірних правовідносинах, з огляду на позицію податкового органу щодо нереальності укладених правочинів, має бути доведеним факт (реальність) здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Відім».

Проте, як вбачається з акту перевірки, який став підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, податковим органом взагалі не досліджувались господарські операції між позивачем та зазначеним контрагентом, за наслідками яких позивачем віднесено до складу податкового кредиту спірні суми ПДВ. Висновки про завищення позивачем податкового кредиту зроблені не з огляду на вищенаведені норми матеріального права, а з огляду на фінансово-господарську діяльність контрагента позивача, яка, на думку податкової служби, свідчить про нікчемність укладеного договору.

Між тим, зробивши висновки про нікчемність укладеного правочину податковий орган не врахував, що згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 Цивільного кодексу України визначено обєктивну сторону нікчемного правочину, тобто визначено ознаки, за наявності яких укладений правочин можливо кваліфікувати як нікчемний. Податковим органом, в акті перевірки не наведено, визначених нормою права, ознак, які б свідчили про нікчемність укладеного позивачем правочину. Відсутність у постачальника основних засобів, складських приміщень, трудових ресурсів, що на думку ДПІ, унеможливлює здійснення господарської діяльності, не є тими ознаками, які характеризують правочин нікчемним.

Крім цього, для кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України та застосування відповідних наслідків, необхідною та обовязковою умовою є наявність умислу у формі вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Відповідачем, на якого відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладено обовязок щодо доказування правомірності прийнятого рішення, не доведено того, що сторонами укладено угоди не з метою реального настання правових наслідків, а з метою порушення публічного порядку.

Як вбачається з Акту перевірки, обґрунтовуючи нікчемність правочину, податковий орган посилався на ст.203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Натомість, у якій частині зміст правочинів, які укладено між позивачем та контрагентами, суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, податковий орган не зазначає.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Відім» укладено договір купівлі-продажу. При укладенні договору, його сторонами досягнуто усіх істотних умов, договір укладено у письмовій формі, як того вимагає цивільне законодавство, і спрямовано на встановлення правовідносин, в контексті ст. 626 ЦК України.

Отже, зміст зазначеного правочину не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Крім цього, як вбачається з Акту перевірки, нікчемність укладеного правочину податковий орган повязує з тим, що сторонами укладено угоди, які не спрямовані на настання реальних наслідків, що такою угодою обумовлені.

Тобто, перевіряючими особами, в Акті перевірки, вказано на ознаки фіктивних правочинів, які, згідно зі ст..234 ЦК України, вчинюються без наміру створення правових наслідків, що обумовлюються цими правочинами.

Відповідно до ч.2 ст.234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Доказів того, що вищевказаний договір визнано судом недійсним, відповідачем суду не надано.

Доводи скаржника щодо безпідставного відхилення доказів сумнівності контрагента, й відповідно нереальності здійснення господарської діяльності судом першої інстанції, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Колегія суддів зазначає, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача не є належним доказом нереальності господарської операції, нікчемності угоди оскільки за умови складення вказаного акту фіксується факт наявності перешкод для здійснення податкового контролю органом ДПС щодо платника, однак реальність господарських операції такого платника не є предметом перевірки.

Крім того, колегія суддів зазначає, що в силу закону отримання податковим органом акту зустрічної перевірки чи довідки, в котрих викладені певні висновки про вчинення контрагентом платника порушень податкового законодавства, або відсутність за місцезнаходженням, не звітуванням, та вчинення нікчемних, безтоварних правочинів, які не відбулися, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному виявленню та доведенню факту вчинення платником податків порушень закону.

Акт про неможливість проведення зустрічної звірки не є беззаперечним та безумовним документом, що підтверджує обставини фактично вчиненої господарської операцій між позивачем та його безпосереднім контрагентом.

Юридична відповідальність має індивідуальний характер, порушення контрагента позивача щодо звітування та сплати податкових зобов'язань зокрема тих, що виникли за наслідками виконання робіт на користь позивача не є доказом порушення податкового законодавства, неправильного формування податкового кредиту позивачем.

Твердження відповідача про відсутність у контрагента позивача необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, виробничих ресурсів, не підтвердженого наладженими доказами та не спростовує реальності операцій виконання робіт (надання послуг) позивачу.

В межах податкової перевірки позивача, а так само при здійсненні податкового контролю контрагента позивача не досліджено можливість залучення трудових, технічних транспортних та інших ресурсів для здійснення операцій з надання послуг.

Відповідачем не спростовано фактичного здійснення позивачем господарських операцій, з яких сформовано спірний податковий кредит. Зауважень до податкових накладних, які в силу податкового закону є підставою для формування податкових показників, відповідачем не зазначено.

Отже, фактичні обставини справи засвідчують здійснення господарських операцій між позивачем і його контрагентами, та правомірне формування податкового кредиту, а тому донарахування позивачу податкових зобов'язань, штрафних санкцій є безпідставним.

Згідно ч.1 ст. 200 КАС України залишає апеляційну скаргу без задоволення, постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів доходить висновку, що підстави для скасування оскаржуваної постанови відсутні.

Керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2015 р. у справі № 804/1668/15 - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2015 р. у справі № 804/1668/15 - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена відповідно до ст. 212 КАС України.

Головуючий:Н.А. Бишевська

Суддя:І.Ю. Добродняк

Суддя:Я.В. Семененко