Постанова № 45710116, 24.06.2015, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" червня 2015 р.Справа № 915/240/15Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді В.Б. Туренко

суддів Л.В. Поліщук, С.В. Таран

при секретарі судового засідання: Е.М. Вєлковій

за участю представників сторін:

від прокуратури - М.Г. Чалий

від позивача - А.В. Єрмаков (Міністерство оборони України)

від відповідача 1 - В.В. Ліхолєтов (Військова частина А1890)

Представники КЕВ м. Миколаїв та ТОВ «СГВП «СОЛОХА» в судове засідання не з'явились, про день, час та місце апеляційного перегляду повідомлені належним чином

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника військового прокурора Миколаївського гарнізону

на рішення господарського суду Миколаївської області від 06.05.2015 року

у справі № 915/240/15

за позовом заступника військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаїв

до відповідачів:

1)Військової частини А1890;

2)Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське виробниче підприємство «СОЛОХА»

про визнання недійсним договору про спільну діяльність №12 від 06.09.2005р.

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2015 року заступник військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаїв звернувся до місцевого господарського суду з позовом до Військової частини А1890, Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське виробниче підприємство «СОЛОХА» про визнання недійсним (на майбутнє) договору про спільний обробіток землі від 06.09.2005р. №12, укладеного між відповідачами (а.с. 3-5).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір укладений із порушенням встановленого законом порядку, суперечить вимогам чинного законодавства.

ВЧ А1890 у відзиві на позовну заяву зазначила про її необґрунтованість (а.с. 32-34).

КЕВ м. Миколаїв та Міністерство оборони України у поясненнях підтримали позов прокурора (а.с. 57-58, 86-89).

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 06.05.2015р. (суддя Мавродієва М.В.), оформленим відповідно до вимог ст. 84 ГПК України 12.05.2015р., у задоволенні позову відмовлено за спливом строку позовної давності (а.с. 122-127).

Додатковим рішенням суду першої інстанції від 21.05.2015р. стягнуто з ВЧ А1890 в дохід Державного бюджету України 1218,00 грн. судового збору (а.с. 134-135).

Не погодившись з рішенням суду, заступник військового прокурора Миколаївського гарнізону 21.05.2015р. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив його скасувати, позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права (а.с. 144-145).

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 05.06.2015р. апеляційну скаргу прийнято до провадження із призначенням до розгляду (а.с. 138).

Відзиви на апеляційну скаргу від сторін не надходили.

12.06.2015р. до Одеського апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга ВЧ А1890 на додаткове рішення господарського суду Миколаївської області від 21.05.2015р., яка повернута останній ухвалою суду апеляційної інстанції від 22.06.2015р. на підставі п. 2 ч. 1 ст. 97 ГПК України (а.с. 150-154).

КЕВ м. Миколаїв заявою від 19.06.2015р. просив розглянути справу за відсутністю його представника (а.с. 157).

24.06.2015р. перед початком судового засідання до канцелярії суду апеляційної інстанції представником прокуратури подано письмові пояснення із додатками, а саме: акт приймання-передачі будівель споруд і території військового містечка № 6, 3 б/д, б/н; акт приймання-передачі будівель споруд і території військового містечка № 6, 3 від 17.03.2006р. б/н. Судовою колегією вказані письмові пояснення залучені до матеріалів справи, а додаткові докази до них повернуті прокурору, оскільки останній всупереч ст. 101 ГПК України не обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього (а.с. 161-164).

Заслухавши прокурора, представників Міністерства оборони України та ВЧ А1890, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, судова колегія зазначає наступне.

Згідно з Державним актом на право користування землею від 1989 року серії Б №062777 Квартирно-експлуатаційній частині Миколаївського району Червонопрапорного Одеського воєнного округу Української соціалістичної республіки надано в безстрокове та безоплатне користування 29319,3 га землі в межах згідно з планом землекористування. Земельна ділянка надана для Широколанівського учбового центру (а.с. 20-21).

Як вбачається з листа ВЧ - польова пошта В3416 Міністерства оборони України від 14.04.2015р. №424 ВЧ А1890 є повноправним правонаступником Широколанівського учбового центру на підставі наступного:

-директиви Головнокомандувача Сухопутними військами від 19.03.1960р. №ОШ/1/289620 сформовано Широколанівський учбовий центр;

-директиви Головного штабу Сухопутних військ від 12.11.1960р. №ОШ/6/291467 Широколанівському учбовому центру присвоєне найменування «військова частина 63636»;

-директиви Генерального штабу Збройних Сил СРСР від 16.02.1991р. №314/3/0310 Широколанівський учбовий центр переформовано у «загальновійськовий полігон (в/ч 63636)»;

-директиви Міністра оборони України від 30.03.2003р. №115/1/03 «загальновійськовий полігон (в/ч 63636)» переформовано у «загальновійськовий полігон (в/ч А1890)» (а.с. 159 - копія зроблена з матеріалів аналогічної господарської справи №915/239/15).

Дані обставини також встановлені в постанові Одеського апеляційного господарського суду від 04.06.2015р. у аналогічній справі №915/241/15.

З довідки Південно-східного територіального квартирно-експлуатаційного управління від 23.03.2015р. №303/22/7/137 вбачається наступне:

-Квартирно-експлуатаційна частина Миколаївського району Червоноправного Одеського військового округу Української Радянської Соціалістичної республіки згідно вимог директиви Міністра оборони України від 20.04.2005р. №Д-322/1/010 була прийнята до складу частин, які безпосередньо підпорядковані Головному квартирно-експлуатаційному управлінню Збройних Сил України та підпорядкована начальнику Південного територіального квартирно-експлуатаційного управління.

-згідно вимог директиви Міністра оборони України від 30.06.2005р. №Д-322/1/014 Квартирно-експлуатаційна частина Миколаївського району переформована у квартирно-експлуатаційний відділ м. Миколаїв (а.с. 59).

-згідно вимог директиви Міністра оборони України від 30.12.2010р. №Д-322/1/12дск Південне територіальне квартирно-експлуатаційне управління перейменовано у Південно-Східне територіальне квартирно-експлуатаційне управління, та на даний час КЕВ м. Миколаїв знаходиться у його підпорядкуванні (а.с. 60).

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію військової частини А1890 як суб'єкта господарської діяльності у Збройних Силах, виданим Департаментом фінансів Міністерства оборони України та зареєстрованим 29.09.2010р. за №547 ВЧ А1890 дозволені види господарської діяльності, зокрема, вирощування зернових та технічних культур (код 01.11.0) - (а.с. 22).

Згідно з витягом з ЄДР видами діяльності ТОВ «СВГП «Солоха» в тому числі є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (основний) - код КВЕД 01.11; вирощування інших однорічних і дворічних культур - код КВЕД 01.19 (а.с. 23-26).

З метою сприяння один одному в рішенні статутних завдань СТОВ «Горизонт-Агро» (правонаступники: ТОВ «СВАН», ТОВ «СГВП «СОЛОХА») та ВЧ А1890 домовились про співробітництво в області ведення та розвитку підсобного господарства Військової частини і можливостей товариства по виконанню повного комплексу сільськогосподарських робіт по виробництву товарної продукції для отримання додаткових джерел продовольчого забезпечення особового складу Військової частини, а також розвитку товариством самостійного виробництва та реалізації продукції на підставі особистих планів, у зв'язку з чим 06.09.2005р. між сторонами укладено договір про спільну діяльність №12 (з урахуванням 11 додаткових угод, укладених на протязі 2007-2014рр. та договору про зміну сторони при виконанні зобов'язань та перевід боргу від 20.08.2010р. №390), згідно умов якого Військова частина виділяє зазначені в масштабній схемі-викопіровці, яка додається до даного договору і є його невід'ємною частиною, земельну ділянку, яка є землями підсобного господарства Військової частини загальною площею до 5000 га строком до 31.12.2017р. Необхідність розширення площі земель Військової частини, які спільно можуть виконуватися, регулюються сторонами складанням додаткових письмових угод до даного договору.

Договір підписано та скріплено печатками сторін із погодженням ТВО начальника Південного територіального Квартирно-експлуатаційного управління, ТВО начальника фінансово-економічного управління Південного оперативного командування, начальника юридичної служби Південного оперативного командування (а.с. 10-19, 107-115).

В матеріалах справи наявний акт територіального південного контрольно-ревізійного управління Контрольно-ревізійного департаменту Міністерства оборони України від 04.04.2011р. №234/3/2/51ар, з якого вбачається, що за ВЧ А1890 закріплено земельну ділянку загальною площею 27986,3 га для військових потреб. Документом на право використання земель у періоді, що підлягав ревізії (28.03.2011р.-04.04.2011р.) був виданий головою виконкому Миколаївської міської ради державний акт на право користування землею від 1989 року (серії Б №062777) та облікові картки ф. 403, 405. На підстав ст. 3 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» та свідоцтва про реєстрацію ВЧ А1890 як суб'єкта господарської діяльності у Збройних Силах, остання укладала договори про спільну обробку землі та сумісну діяльність з метою залучення додаткових джерел фінансування життєдіяльності та забезпечення ВЧ А1890, а частка виробленої продукції, що за умовами договорів підлягала передачі суб'єктам господарювання, була оплатою вартості виконаних цими товариствами робіт та інших витрат, пов'язаних з їх проведенням. Під час перевірки істотних умов договорів про сумісну діяльність було перевірено законність укладання командуванням ВЧ А1890 договорів про спільну обробку землі та спільну діяльність, які діяли у 2009-2010рр., зокрема спірний договір від 06.09.2005р. № 12, укладений з СТОВ «Горизонт-Агро» (а.с. 97-105).

За змістом ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у т.ч. із договорів.

Статтями 1130, 1131, Цивільного кодексу України встановлено, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові; спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників; договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі; умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Звертаючись з позовом про визнання договору недійсним, прокурор послався на те, що останній укладений без додержання вимог ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони», ст. ст. 20, 77, 115 Земельного кодексу, ст. 1130 Цивільного кодексу.

Місцевий господарський суд в оскарженому рішенні дійшов висновку щодо обґрунтованості позову, оскільки в матеріалах справи відсутні докази згоди органів місцевого самоврядування на укладання договору про спільну діяльність від 06.09.2005р. №12, як того вимагає ч. 1 ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони», проте відмовив у задоволенні позову за спливом строку позовної давності.

Судова колегія не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та зазначає слідуюче.

Згідно з ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Частиною 5 ст. 20 Земельного кодексу України встановлено, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Відповідно до ст. 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно з Законом України «Про використання земель оборони».

За приписами ст. 1 Закону України «Про використання земель оборони» землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини).

За умовами ч. 1-4 ст. 2 Закону України «Про використання земель оборони» військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

Особливості надання земельних ділянок військовим частинам під військові та інші оборонні об'єкти визначаються Кабінетом Міністрів України. Розміри земельних ділянок, необхідних для розміщення військових частин та проведення ними постійної діяльності, визначаються згідно із потребами на підставі затвердженої в установленому порядку проектно-технічної документації. Військові частини зобов'язані використовувати надані їм земельні ділянки відповідно до вимог земельного і природоохоронного законодавства та з дотриманням вимог щодо забезпечення безпеки населення у процесі проведення ними постійної діяльності.

У відповідності до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони» військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

Судова колегія вважає, що оскільки названою нормою не встановлено форму погодження відповідного органу, то така згода могла бути і усною, оскільки наявні в матеріалах справи документи, свідчать про законність спірного договору, зокрема вищезазначеній акт територіального південного контрольно-ревізійного управління Контрольно-ревізійного департаменту Міністерства оборони України від 04.04.2011р. №234/3/2/51ар.

Більш того, колегією суддів встановлено, що Миколаївська районна державна адміністрація не заперечувала щодо надання ВЧ А1890 дозволу, зокрема СТОВ «Горизонт-Агро» (правонаступники: ТОВ «СВАН», ТОВ «СГВП «СОЛОХА») вирощувати сільськогосподарські культури на землях наданих їй у постійне користування, що підтверджується листом Миколаївської РДА від 06.04.2010р. №465-02-04 (а.с. 160 - копія зроблена з матеріалів аналогічної господарської справи №915/69/15).

Порядок, визначений ч. 1 ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони» Кабінетом Міністрів не встановлений.

Частиною 1 ст. 115 Земельного кодексу України передбачено, що зони особливого режиму використання земель створюються навколо військових об'єктів Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України, для забезпечення функціонування цих об'єктів, збереження озброєння, військової техніки та іншого військового майна, охорони державного кордону України, а також захисту населення, господарських об'єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об'єктах.

За приписами п.п. 1.1, 2.1, 2.5 Положення про полігони Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України №187 від 03.05.2008р., полігон - спеціально обладнана земельна (водна) ділянка (частина узбережжя з прилеглою акваторією моря, акваторія моря у визначених кордонах) з повітряним простором над нею та морськими водами під нею, з відповідною організаційно-штатною структурою, яка призначена для: забезпечення проведення заходів оперативної та бойової підготовки військ (сил); бойового застосування озброєння та військової техніки (засобів ураження); польового, повітряного, морського вишколу, психологічної підготовки особового складу підрозділів, військових частин, кораблів; відпрацювання навчальних завдань слухачами та курсантами військово-навчальних закладів; забезпечення проведення заходів бойового злагодження з'єднань, військових частин та підрозділів в особливий період; проведення досліджень у галузі військового мистецтва, науково-дослідних робіт і полігонних випробувань зразків озброєння, військової техніки, боєприпасів та навчального обладнання; проведення робіт з утилізації методом підриву непридатних для подальшого застосування та зберігання боєприпасів. Полігони обслуговуються спеціальними військовими підрозділами (військовими частинами), які утримуються на окремих штатах або входять до штатів військових частин, військових навчальних закладів. Полігони обладнуються на земельних (водних) ділянках, які відведені для потреб оборони та використовуються Міністерством оборони України у порядку, визначеному законодавством України. Земельні ділянки для розміщення полігонів Збройних Сил України надаються у постійне користування. У разі відсутності потреби подальшого використання земельної ділянки полігона для потреб Збройних Сил України рішення щодо її передачі приймається Міністром оборони України у відповідності з вимогами законодавства України. Відповідальність за правильне використання земельних ділянок, наданих для потреб Міністерства оборони України, збереження ґрунту та вод від забруднення промисловими відходами, а також захист земель від водної (повітряної) ерозії та заболочення покладається на начальників полігонів (командирів військових частин). Контроль за використанням та охороною земель полігонів здійснюється командуваннями видів Збройних Сил України за підпорядкованістю полігонів, а також Головним квартирно-експлуатаційним управлінням Збройних Сил України, квартирно-експлуатаційними відділами, квартирно-експлуатаційними частинами районів. Відповідальність за збереження межових знаків і утримання кордонів земельних ділянок, які надані в користування, у належному стані покладається на начальників полігонів (командирів військових частин). Використання земельних ділянок полігонів не за призначенням та передача у користування іншим землекористувачам забороняється.

Частина 2 ст. 2 Закону України «Про використання земель оборони» містить вказівку на існування особливостей надання земельних ділянок військовим частинам під військові та інші оборонні об'єкти, які мають визначатися Кабінетом Міністрів України. На день укладення спірного договору, як і на день розгляду справи Кабінет Міністрів України таких особливостей не визначив. Натомість, діяв наказ Міністра оборони України від 22.12.1997р. № 483 «Про затвердження «Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями" і «Керівництва з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України» (а.с. 61-78).

За умовами п. 1 Положення землі (земельні ділянки) надаються військовим частинам, військово-навчальним закладам, установам, підприємствам та організаціям Збройних Сил України для їх розміщення та постійної діяльності.

Згідно з п.п. 17-19 Положення право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або користування землею, забороняється. Право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються відповідними радами.

Відповідно до п.п. 23, 25 Положення відповідальність за цільове використання земель, наданих для потреб Збройних Сил України, покладається на безпосереднього землекористувача і органи квартирно-експлуатаційної служби та інженерне управління Військово-Морських Сил України; облік усіх земель, наданих для потреб Міністерства оборони України, здійснюється згідно з Керівництвом по обліку земель (земельних ділянок) в квартирно-експлуатаційній службі Збройних Сил України.

Пунктами 28, 32 Положення встановлено, що відомчий контроль за використанням і охороною земель, наданих в користування Збройним Силам України, здійснюють Головне управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України, Головне квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України, інженерне управління Військово-Морських Сил України, квартирно-експлуатаційні управління військових округів, квартирно-експлуатаційний відділ Північного оперативно-територіального командування, квартирно-експлуатаційні частини, районів, відділення морської інженерної служби; після отримання державного акта на право постійного користування землею і документів перенесення на місцевість меж відведеної земельної ділянки інженерне управління Військово-Морських Сил України, начальник квартирно-експлуатаційного управління військового округу, начальник квартирно-експлуатаційного відділу Північного оперативно-територіального командування дають вказівку військовим частинам, безпосереднім землекористувачам, приступити до фактичного використання виділеної в користування Міністерству оборони України земельної ділянки.

За приписами п.п. 36, 38 Положення військові частини, безпосередні землекористувачі, повинні використовувати земельні ділянки тільки за цільовим призначенням, яке визначене рішенням про надання в користування Збройним Силам України цих ділянок; ділянки, території, що тимчасово не використовуються, полігонів, танкодромів, стрільбищ та інших об'єктів Збройних Сил України, придатних для сінокосіння, випасу скоту та посіву сільськогосподарських культур, дозволяється передавати у тимчасове використання (але не у збиток бойовій підготовці та при умові забезпечення збереження державної таємниці) військовим радгоспам, а також іншим сільськогосподарським підприємствам.

За змістом ч. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 3 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» господарська діяльність у Збройних Силах України - це специфічна діяльність військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України (далі - військові частини), пов'язана із забезпеченням їх повсякденної життєдіяльності і яка передбачає ведення підсобного господарства, виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг, передачу в оренду рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки) в межах і порядку, визначених цим Законом; суб'єктами господарської діяльності у Збройних Силах України є військові частини, заклади, установи та організації Збройних Сил України, які утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, ведуть відокремлене господарство, мають кошторис надходжень та видатків, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

Частинами 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У відповідності до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Так, Закон України «Про використання земель оборони» передбачає, що землі оборони використовуються відповідними суб'єктами (військовими частинами) на титулі постійного користування (ч. 1 ст. 2 Закону), проте також передбачає можливість надання таких земельних ділянок у вторинне користування для сільськогосподарських потреб (ст. 4 Закону).

Як вже вище зазначалось, земельна ділянка згідно Державного акту на право постійного користування землею надана КЕВ м. Миколаїв (правонаступник) для потреб Широколанівського учбового центру (ВЧ А1890), а тому з урахуванням положень ст. ст. 1, 2, 4 Закону України «Про використання земель оборони» та приписів вищевказаного Положення, ВЧ А1890 є безпосереднім землекористувачем земельної ділянки, згідно Державного акту, про що свідчить лист Управління Держземагенства у Миколаївському районі від 27.01.2015р. №365/751-2/701, відповідно до якого станом на 01.01.2015р. за ВЧ А1890 обліковуються землі в постійному користуванні, загальною площею - 27986,3 га, в т.ч. ріллі 7190,0 га, пасовищ 1740,0 га, лісів та лісовкритих площ 5,0 га, забудованих земель 19033,0 га (землі громадського призначення), води 18,3 га, в межах території Улянівської сільради (за межами населеного пункту) та неодноразово згаданий акт територіального південного контрольно-ревізійного управління Контрольно-ревізійного департаменту Міністерства оборони України від 04.04.2011р. №234/3/2/51ар (а.с. 97-106).

Разом з тим, КЕВ м. Миколаїв є особою, яка здійснює відомчий контроль та обов'язковий, своєчасний облік земель згідно з Керівництвом з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України.

Таким чином, дії ВЧ А1890 щодо укладення спірного договору не суперечать чинному законодавству, оскільки: по-перше, ВЧ А1890 є безпосереднім землекористувачем спірної земельної ділянки; по-друге, при укладенні спірного договору ВЧ А1890, відповідно до ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони» отримала погодження Миколаївської райдержадміністрації щодо його укладення; по-третє, договір погоджено, зокрема із Південним територіальним квартирно-експлуатаційним управлінням, яке у подальшому було перейменоване у Південно-Східне територіальне квартирно-експлуатаційне управління та на даний час КЕВ м. Миколаїв знаходиться у його підпорядкуванні і здійснює контроль за використанням землі.

Посилання прокуратури та позивачів на не цільове використання спірної земельної ділянки також спростовуються приписами ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони» та п. 38 Положення, згідно яких земельні ділянки, в тому числі полігони, можуть надаватись юридичним особам в користування для посіву сільськогосподарських культур.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом ст. 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача у даному випадку на прокурора, проте останнім всупереч ст. ст. 33, 34 ГПК України не доведено обставин, які свідчать про порушення відповідачами у спірних відносинах прав та законних інтересів держави.

Відповідно до п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів із змінами і доповненнями за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

За приписами абз. 2, 3 п. 11 постанови пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009р. № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це. Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Отже, оскільки права та інтереси позивачів - Міністерства оборони України та КЕВ м. Миколаїв не порушені, то строк позовної давності у даному випадку не застосовується.

З урахуванням викладеного, оскаржене рішення суду слід залишити без змін, але з інших правових підстав, а саме з необґрунтованості та недоведеності позову.

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують наведене, а відтак судова колегія не вбачає підстав для її задоволення.

Щодо додаткового рішення про стягнення судового збору, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 16 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» із змінами і доповненнями визначено, що додаткове рішення підлягає перегляду за правилами ГПК. Суди апеляційної і касаційної інстанцій не вправі перевіряти законність і обґрунтованість первісного судового рішення за заявою, в якій йдеться про перегляд лише додаткового щодо нього рішення, та скасовувати чи змінювати первісне судове рішення за результатами перегляду додаткового рішення. У разі ж оскарження первісного судового рішення, щодо якого було прийнято додаткове судове рішення, перегляду в сукупності з таким первісним судовим рішенням підлягає і додаткове судове рішення як похідне від первісного судового акта і його невід'ємна складова.

Як вбачається зі змісту додаткового рішення суду першої інстанції від 21.05.2015р. судові витрати за розгляд позову покладено на відповідача 1 - ВЧ А1890 та стягнуто з останньої 1218,00 грн. судового збору, оскільки на думку суду першої інстанції, спірні відносини виникли внаслідок порушення ВЧ А1890 вимог ч. 1 ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони», а саме непогодження спірного договору з Миколаївською райдержадміністрацією у даному випадку.

Враховуючи те, що Одеським апеляційним господарським судом у даній постанові спростовано порушення ВЧ А1890 приписів ч. 1 ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони», то додаткове рішення суду від 21.05.2015р. як похідне від первісного судового рішення підлягає скасуванню.

Пунктом 4.6. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» із змінами і доповненнями встановлено, що приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про судовий збір», виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.

З урахуванням наведеної норми та відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір за позовом та за апеляційний перегляд слід стягнути в доход Державного бюджету України з позивачів пропорційно.

Керуючись ст. ст. 99, 103-105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Миколаївської області від 06.05.2015р. у справі №915/240/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Додаткове рішення господарського суду Миколаївської області від 21.05.2015р. у справі №915/240/15 скасувати.

Стягнути на користь Державного бюджету України судовий збір з:

-Міністерства оборони України в сумі 609,00 грн. за позовом (за платіжними реквізитами місцевого господарського суду) та 304,50 грн. за апеляційній перегляд (за платіжними реквізитами суду апеляційної інстанції);

-Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаєва в сумі 609,00 грн. за позовом (за платіжними реквізитами місцевого господарського суду) та 304,50 грн. за апеляційній перегляд (за платіжними реквізитами суду апеляційної інстанції).

Доручити господарському суду Миколаївської області видати відповідні накази.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постанови законної сили.

Повний текст постанови складено 25.06.2015р.

Головуючий суддя В.Б. Туренко

Суддя Л.В. Поліщук

Суддя С.В. Таран