Постанова № 45709922, 22.06.2015, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" червня 2015 р. Справа № 914/4412/14

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Марка Р.І.

суддів Желіка М.Б.

Костів Т.С.

при секретарі судового засідання Греділь М.І.

за участю представників сторін:

від позивача - Гавриченко Ж.В. (представник за довіреністю № 03/02-15 від 03.02.2015р.)

від відповідача - Рихвицький Р.А. (представник за довіреністю № 05-33 від 26.01.2015р.)

по справі за апеляційною скаргою Управління капітального будівництва Львівської міської ради вих.№ 05-145 від 14.04.2015 року (вх. № 01-05/1796/15 від 21.04.2015р.)

на рішення господарського суду Львівської області від 04.03.2015р.

у справі № 914/4412/14, суддя Артимович В.М.

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергозберігаючі технології", м.Київ

до відповідача Управління капітального будівництва Львівської міської ради, м.Львів

про стягнення 293376, 31 грн.

В С Т А Н О В И В:

04.03.2015р. господарським судом Львівської області винесено рішення у справі № 914/4412/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергозберігаючі технології" до Управління капітального будівництва Львівської міської ради про стягнення 293376,31 грн.

Не погодившись з рішенням господарського суду Львівської області Управління капітального будівництва Львівської міської ради звернулося до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована неповним встановленням обставин справи та неправильним застосуванням норм права, зокрема скаржник стверджує, що на час подання позову всі зобов"язання відповідача перед позивачем виконані в повному обсязі, а відповідно до ст.599 ЦК України, зобов"язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Окрім того, скаржник зазначає, що відповідач власними коштами не володіє, а є лише розпорядником коштів в межах бюджетних призначень.

Представник скаржника в судових засідання підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі, надав пояснення з питань, що виникли в процесі розгляду спору, просив вимоги апеляційної скарги задоволити, рішення місцевого господарського суду в даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач, в порядку ст.96 ГПК України надав відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги надуманими та безпідставними.

Представник позивача в судових засіданнях, підтримав твердження, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, надав пояснення з питань, що виникли в процесі розгляду спору, просив рішення місцевого господарського суду у даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 99 ГПК України у судовому засіданні 22.06.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови Львівського апеляційного господарського суду.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з наступного.

Я встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, згідно рішення господарського суду Львівської області від 04.01.2012 р. у справі № 5015/7267/11, що вступило у законну силу 16.01.2012 р., відповідно до наказу господарського суду Львівської області від 23.01.2012 р. стягнено з Управління капітального будівництва Львівської міської ради на користь ТзОВ "Енергозберігаючі технології" 299992,00 грн. основного боргу, 3797,16 грн. 3% річних, 6075,78 грн. судового збору. Всього 309864,94 грн.

Згідно рішення господарського суду Львівської області від 19.12.2011 р. у справі № 5015/6986/11, що вступило у законну силу 29.12.2011 р., відповідно до наказу господарського суду Львівської області від 01.03.2012 р. стягнено з Управління капітального будівництва Львівської міської ради на користь ТзОВ "Енергозберігаючі технології" 569617,64 грн. основного боргу, 72812,69 грн. 3% річних, 249700,17 грн. інфляційних та 17845,64 грн. судового збору. Всього 909976,14 грн.

Згідно рішення господарського суду Львівської області від 04.01.2012 р. у справі № 5015/7141/11, що вступило у законну силу 03.02.2012 р., відповідно до наказу господарського суду Львівської області від 27.02.2012 р. стягнено з Управління капітального будівництва Львівської міської ради на користь ТзОВ "Енергозберігаючі технології" 655279,16 грн. основного боргу, 105233,31 грн. 3% річних, 603927,02 грн. інфляційних та 27288,79 грн. судового збору. Всього 1391728,28 грн.

Згідно рішення господарського суду Львівської області від 19.12.2011 р. у справі №5015/7143/11, що вступило у законну силу 01.01.2012 р. відповідно до наказу господарського суду Львівської області від 03.01.2012 р., стягнено з Управління капітального будівництва Львівської міської ради на користь ТзОВ "Енергозберігаючі технології" 329756,00 грн. - основного боргу, 13876,85 грн. - 3% річних, 33248,00 грн. інфляційних та 7796, 39 грн. - судового збору. Всього 384677, 24 грн.

Згідно рішення господарського суду Львівської області від 20.12.2011 р. у справі № 5015/7217/11, що вступило у законну силу 05.01.2012 р., відповідно до наказу господарського суду Львівської області від 06.01.2012 р. стягнено з Управління капітального будівництва Львівської міської ради на користь ТзОВ "Енергозберігаючі технології" 418940,00 грн. основного боргу, 5715,95 грн. 3% річних та 8493,12 грн. судового збору. Всього 433149,07 грн.

Згідно рішення господарського суду Львівської області від 11.01.2012 р. у справі № 5015/7142/11, що вступило у законну силу 24.01.2012 р., відповідно до наказу господарського суду Львівської області від 24.01.2012 р., стягнено з Управління капітального будівництва Львівської міської ради на користь ТзОВ "Енергозберігаючі технології" 45654,16 грн. основного боргу, 6270,05 грн. інфляційних та 1354,05 грн. судового збору. Всього 55908,69 грн.

Згідно рішення господарського суду Львівської області від 10.04.2012 р. у справі № 5015/613/12, що вступило у законну силу 20.04.2012 р., відповідно до наказу господарського суду Львівської області від 20.04.2012 р. стягнено з Управління капітального будівництва Львівської міської ради на користь ТзОВ "Енергозберігаючі технології" 30882,44 грн. основного боргу, 291,90 грн. 3% річних, 216,67 грн. інфляційних та 1609,50 грн. судового збору. Всього 33000,51 грн.

Згідно рішення господарського суду Львівської області від 19.04.2012 р. у справі № 5015/610/11, що вступило у законну силу 29.04.2012 р., відповідно до наказу господарського суду Львівської області від 07.05.2012 р., стягнено з Управління капітального будівництва Львівської міської ради на користь ТзОВ "Енергозберігаючі технології" 89467,78 грн. основного боргу, 441,21 грн. 3% річних, 178,93 грн. інфляційних та 1847,31 грн. судового збору. Всього 91935,23 грн.

Згідно рішення господарського суду Львівської області від 09.02.2012 р. у справі № 5015/7458/11, що вступило у законну силу 22.02.2012 р., відповідно до наказу господарського суду Львівської області від 01.03.2012 р. стягнено з Управління капітального будівництва Львівської міської ради на користь ТзОВ "Енергозберігаючі технології" 52553,00 грн. основного боргу, 695,43 грн. 3% річних та 11411,50 грн. судового збору. Всього 54659,93 грн.

Згідно рішення господарського суду Львівської області від 16.01.2012 р. у справі №5015/7268/11, що вступило у законну силу 31.01.2012 р., відповідно до наказу господарського суду Львівської області від 31.01.2012 р. стягнено з Управління капітального будівництва Львівської міської ради на користь ТзОВ "Енергозберігаючі технології" 64900,80 грн. основного боргу, 784,14 грн. 3% річних та 1369,15 грн. судового збору. Всього 67054,09 грн.

Зважаючи на те, що вищенаведені рішення відповідачем вчасно не виконані, позивач звернувся з позовом до відповідача про стягнення коштів в сумі 293376,31 грн., з яких 107297,45 грн. 3% річних та 186078,86 грн. інфляційні втрати.

В процесі розгляду даної справи в суді першої інстанції відповідачем здійснено погашення заборгованості по всіх вищенаведених рішеннях господарського суду Львівської області в повному обсязі.

Однак, відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобовязання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи, вищенаведеними рішеннями господарського суду Львівської області стягнено з відповідача на користь позивача відповідні грошові кошти. На виконання вказаних рішень видано відповідні накази, після чого відповідачем сплачено відповідні суми на погашення боргу.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частинами 1, 3 ст. 202 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання припиняється, між іншим, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до правової позиції, наведеної в інформаційному листі Вищого господарського суду України "Про практику застосування у вирішенні спорів деяких норм чинного законодавства" від 20.11.2008 р. за № 01-8/685 та постанові Верховного суду України від 30.09.2008 р. у справі № 1/384-07 чинне законодавство не заперечує звернення кредитора до господарського суду з вимогою щодо стягнення з боржника суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за період після прийняття судом рішення про стягнення відповідної заборгованості, у тому числі з посиланням на приписи статті 625 ЦК України.

Аналогічна правова позиція наведена у розділі 7 "Стягнення інфляційних нарахувань і відсотків річних після прийняття судового рішення" постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Зокрема, у п. 7.1 постанови зазначено, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредиторів, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, сум.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Згідно зі статтями 598 - 609 Цивільного кодексу України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

В статті 534 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Щодо тверджень відповідача про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки всі зобов"язання відповідача перед позивачем виконані в повному обсязі, а відповідно до ст.599 ЦК України, зобов"язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, судова колегія вважає такі необґрунтованими, виходячи з наступного.

Нарахування, передбачені ст.625 ЦК України, які позивач просить стягнути з відповідача у зв"язку з порушенням грошових зобов"язань за своєю правовою природою не є основним зобов"язанням, а є заходом відповідальності за порушення грошового зобов"язання.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми, так само як і інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Щодо тверджень відповідача про те, що заборгованість виникла у зв'язку із недофінансуванням видатків Управління капітального будівництва Львівської міської ради як бюджетної установи, судова колегія зазначає, що відповідно до ст. 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання.

Пленумом Вищого господарського суду України у п. 1.10 постанови № 14 від 17.12.2013 р. роз'яснено, що за загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посилання на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України). Також суд звертає увагу на те, що для господарсько-правових відносин характерна юридична рівність сторін, тобто бюджетна установа як отримувач і розпорядник бюджетних коштів не має будь-яких привілеїв чи пільг в межах виконання зобов'язань, взятих на себе за договором. Окрім цього, за змістом ч. 2 ст. 617 ЦК, ч. 2 ст. 218 ГК та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 р. відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання, про що, зокрема, зазначено у постанові Верховного суду України від 15.05.2012 р. у справі № 11/446. Також у п. 5 оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/374/2013 від 18.02.2013 р. зазначено, що відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання (див. постанову Вищого господарського суду України від 23.08.2012 р. у справі №15/5027/715/2011).

Із врахуванням зазначеного, колегія суддів погоджуючись із висновками суду першої інстанції вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача трьох процентів річних, інфляційних втрат, що розраховані відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, обґрунтована матеріалами справи, відповідачем не спростована та підлягає до часткового задоволення в сумі 293312,86 грн., з яких 107295,61 грн. три проценти річних та 186017,25 грн. інфляційні нарахування.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно із ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Відповідно до ст. 33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Скаржник не надав доказів на спростування висновків місцевого господарського суду, викладених у рішенні господарського суду Львівської області від 04.03.2015р. у даній справі.

З огляду на все викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Львівської області від 04.03.2015р. у даній справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судовий збір за перегляд рішення господарського суду Львівської області від 04.03.2015р. у даній справі в апеляційному порядку покласти на скаржника в порядку, передбаченому ст. 49 ГПК України.

На підставі наведеного та відповідно до вимог ст. ст. 99, 101, 103, 105, ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. В задоволенні вимог апеляційної скарги Управління капітального будівництва Львівської міської ради вих.№ 05-145 від 14.04.2015 року відмовити.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 04.03.2015 року у справі № 914/2214/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали даної справи повернути в місцевий господарський суд.

Повний текст постанови складено 25.06.2015 року

Головуючий-суддя Марко Р.І.

Суддя Желік М.Б.

Суддя Костів Т.С.