Рішення № 45707743, 22.06.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.06.2015№910/2415/15-г

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім - "Фрегат"до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛК-Транс"простягнення 37 162,80 грн.За зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛК-Транс"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім -"Фрегат"прозобов»язання забрати залишки товару на 3 740, 94 грн. та пеню 692,94 грн. Головуючий суддя Літвінова М.Є.

Судді Отрош І.М.

Нечай О.В.

Представники сторін:

від позивача (відповідач за зустрічним позовом): Новицький Д.М. - представник за дов.;

від відповідача (позивач за зустрічним позовом): Карпець Є.М. - представник за дов.;

Рішення прийняте 22.06.2015, у зв»язку з оголошеною в судовому засіданні перервою з 10.06.2015 по 22.06.2015, на підставі ст..77 ГПК України.

У судовому засіданні 22.06.2015, на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім - "Фрегат" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛК-Транс" про стягнення 37 162,80 грн. за договором від 14.12.2012 №28.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.02.2015 порушено провадження у справі №910/2415/15-г, розгляд справи призначений на 25.02.2015.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.02.2015, на підставі статті 77 ГПК України, розгляд справи відкладений на 18.03.2015.

У судовому засіданні 18.03.2015, в порядку статті 77 ГПК України, оголошено перерву до 01.04.2015.

У судовому засіданні 01.04.2015, в порядку статті 77 ГПК України, оголошено перерву до 20.04.2015 та ухвалою господарського суду міста Києва від 01.04.2015, на підставі статті 69 ГПК України, продовжено строк вирішення спору на 15 днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.04.2015, на підставі ст.ст. 4-6 ГПК України, судом із власної ініціативи призначений колегіальний розгляд справи №910/2415/15-г.

Згідно довідки про автоматичний розподіл справ між суддями (повторний розподіл) від 20.04.2015 справу №910/2415/15-г передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Літвінова М.Є., суддя Нечай О.В., суддя Отрош І.М.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.04.2015 справу №910/2415/15-г прийнято до провадження колегії суддів та призначено розгляд справи на 13.05.2015.

Судове засідання, призначене на 13.05.2015 у справі №910/2415/15-г не відбулось, у зв'язку з перебуванням судді Нечай О.В. на лікарняному.

Ухвалою від 19.05.2015, розгляд справи призначено на 10.06.2015.

В судовому засіданні 10.06.2015, відповідно до ст. 77 ГПК України, оголошено перерву на 22.06.2015.

16.03.2015 позивач за первісним позовом звернувся до суду із заявою про зменшення позовних вимог, яка прийнята до розгляду, в якій просить стягнути з відповідача: суму основного боргу - 36 082,76 грн., пеню - 967,26 грн., 3 % річних - 103,65 грн., інфляційні - 1 226,71 грн.

06.05.2015 позивач подав заяву про збільшення позовних вимог та просить стягнути з відповідача 52 916,53 грн., з яких: основний борг - 36 082,76 грн., пеня - 5 769,61 грн., 3 % річних - 370,86 грн., інфляційні втрати - 10 693,30 грн.

13.05.2015 позивач за зустрічним позовом звернувся до суду із заявою про зменшення позовних вимог та просить зобов»язати відповідача забрати залишки товару у позивача на загальну суму 5 539, 96 грн. та пеню - 1 258, 79 грн.

10.06.2015 позивач за зустрічним позовом звернувся із заявою про зменшення позовних вимог у зустрічному позові та просить зобов»язати відповідача забрати залишки товару з торгових площадок позивача загальною вартістю у розмірі 3 048,00 грн. та пеню за протермінування вивезення товару - 692,94 грн.

Заява прийнята судом до розгляду.

Відповідач за первісним позовом визнав вимоги на суму 22 298,15 грн., в іншій частині позовних вимог просив відмовити, враховуючи заявлені зустрічні позовні вимоги про зобов'язання забрати залишки товару.

Відповідач за зустрічним позовом заперечив проти заявлених вимог та зазначив, що листи на які посилається позивач йому не надходили, доказів їх направлення позивач не надав. Крім того, у своїх заперечення на зустрічний позов відповідач наголосив на тому, що умовами договору передбачено повернення товару, крім іншого, за узгодженням сторін.

В судовому засіданні 22.06.2015, на підставі ч.2 ст.85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, господарський суд міста Києва,-

В С Т А Н О В И В:

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

14.12.2012 між сторонами укладений договір №28 з протоколом розбіжностей №1 від 14.12.2012 у редакції постачальника, за умовами якого, постачальник зобов'язався доставляти і передавати на умовах та у встановлені договором строки продовольчу та (або) не продовольчу продукцію (товар) у власність покупця, а покупець - приймати товар і оплачувати його на умовах договору.

Поставка товару здійснюється окремими партіями та за рахунок постачальника на умовах DDP у відповідності до вимог Міжнародних правил тлумачення термінів "Інкотермс" та на підставі прийнятих постачальником до виконання замовлень покупця.

В порядку п. 3.13 Договору покупець має право повернути товар постачальнику у будь-якому передбачено в цьому пункті випадку.

Відповідно до п. 5.1 Договору, ціна на товар встановлюється в гривнях та базується на підставі специфікації.

Згідно п. 5.8 Договору, оплата здійснюється покупцем в національній грошовій одиниці України через 45 календарних днів за поставлений товар.

Відповідно до п. 5.12 Договору, сторони щоквартально проводять звірку взаєморозрахунків до 10 числа місяця, наступного за останнім місяцем звітного кварталу. Дані підтверджені сторонами в акті звірки є підставою для проведення остаточних розрахунків або проведення взаємозаліку зустрічних вимог.

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін та діє до 13.12.2013. Якщо за 20 календарних днів до закінчення строку дії цього Договору жодна із сторін не попередить письмово про свій намір розірвати або припинити дію цього Договору, цей договір вважається пролонгований на 1 рік на тих же умовах.

Матеріали справи свідчать, що договір був пролонгований на наступний рік.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 665 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець)передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Станом на 30.11.2014, сторонами проведено звірку взаєморозрахунків, відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем становила 100 986,64 грн.

18.12.2014 позивач звернувся до відповідача з вимогою про погашення заборгованості у розмірі 43 620,64 грн., яка залишена без відповіді.

В подальшому, сторонами проведена звірка взаєморозрахунків за період з 01.01.2014 по 20.01.2015, за результатами якої складений двосторонній акт, згідно якого станом на 20.01.2015 сальдо становить 37 162,80 грн.

В подальшому, як свідчать матеріали справи, з урахуванням часткових проплат, повернення товару, заборгованість за поставлений товар становила 36 082,76 грн., що доведено документально.

Доказів погашення заборгованості у розмірі 36 082,76 грн. за поставлений товар, відповідач суду не надав.

Отже, матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 36 082,76 грн. за поставлений на підставі Договору та видаткових накладних на товар. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано, однак заявив зустрічні позовні вимоги про зобовязання постачальника забрати товар на суму 3 048,00 грн., про що судом встановлено наступне.

Пунктом 3.13 договору (в редакції протоколу розбіжностей), сторони погодили, що покупець має право повернути товар постачальнику у будь-якому нище передбаченому випадку: узгодження пвернення товару між сторонами; товар був не проданий, але не більше 60 календарних днів з моменту поставки такого товару; повернення споживачами покупця товару (при наявності чеку); відпвідно до п. 3.7 договору.

При цьому, постачальник зобовязується здійснити вивезення товару протягом 5 робочих днів з моменту отримання письмової вимоги (повідомлення) від покупця. У випадку невиконання вимоги щодо обовязку вивезення товару у вказаний термін, відшкодування витрат та інші розрахунки між сторонами здійснюються в порядку, зазначеному п. 8.8 цього Договору.

У разі повернення товару з підстав передбачених в п. 3.13 цього Договору постачальник повинен прийняти повернений товар та провести відшкодування покупцю 100% сплаченої вартості товару протягом 3 банківських днів при умові відсутності у покупця заборгованості перед постачальником (п. 3.14 договору згідно протоколу розбіжностей).

Позивач за зустрічним позовом зазначає, що 10.12.2014 направив постачальнику два листи про не бажання продовжувати спіраврацю за договором та просив забрати товар найближчим часом.

Однак, заначені листи покупця, суд не приймає як належний доказ письмової вимоги (повідомлення) до постачальника про вивезення товару, як про це зазначено в п. 3.13 договору, враховуючи відсутність доказів їх направлення або отримання посачальником.

При цьому, наявні докази часткового повернення товару у грудні 2014 року, свідчать про узгодження сторонами та не можуть свідчити, що таке повернення відбулось на підставі зазначених листів від 10.12.2014.

Наданий до справи витяг з електронної пошти щодо переписки сторін, не є належним доказом, в розумінні п. 3.13 договору.

Крім цього, суд зазначає, що в п. 3.13 договору сторони чітко зазначили підстави за наявності яких покупець має право повернути товар постачальнику. З наведених умов договору, судом встановлено, що узгодження сторін про повернення товару на заявлену позивачем за зустрічним позовом, не було, існування обставин зазначених в п. 3.7 договору, що може бути однієї із підстав для повернення товару, позивач за зустрічним позовом, не довів, про що й свідчать матеріали справи. Аналогічного висновку суд дійшов і щодо обставини повернення споживачами покупця товару, враховуючи відсутність належних доказів на підтвердження цього.

Щодо останньої підстави повернення товару наведеної в пп.2 п. 3.13 договору, слід зазначити відсутність будь-яких доказів того, що товар перелічений в акті про залишки товару, не був проданий ТОВ «ЛК-Транс», але не більше 60 календарних днів з моменту поставки такого товару. Крім того, в акті про залишки товару відсутні посилання на реквізити видаткових накладних, зокрема дату поставки, та позивачем за зустрічним позовом, не доведено вказаних обставин.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Таким чином, з урахування вищенаведеного, позивач за зустрічним позовом не довів належними та допустимими доказами обставини викладені в позові, тому в задоволенні зустрічних вимог слід відмовити.

Пояснення та заперечення сторін в частині стягнення 1 401, 95 грн. боргу за маркетингові послуги та 139,83 грн. штрафих санкцій за прострочення платежу за маркетингові послуги, судом не приймаються до уваги при вирішенні спору, оскільки в цій частині вимоги за зустрічним позовом не приймались до розгляду, про що свідчить ухвала від 10.03.2015.

Крім основного боргу, позивач за первісним позовом заявив до стягнення пеню у розмірі 5 769,61 грн, 3 % річних - 370,86 грн., інфляційні - 10 693, 30 грн.

У відповідності до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Пенею відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відтак, частиною шостою статті 232 ГК України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Згідно п. 8.7 договору, у випадку порушення покупцем строків оплати за товар, передбачений п. 5.8 договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від несвоєчасно сплаченої суми, за кожний день такого прострочення.

Перевіривши розрахунок пені, суд визнав його не вірним, оскільки позивач здійснював нарахування на зростаючу суму заборгованості, а не за кожною видатковою окремо, оскільки статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

За перерахунком суду, розмір пені підлягає задоволенню в частині - 5 765 ,13 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Приймаючи до уваги вищенаведені приписи Цивільного кодексу України щодо наявності у позивача права за порушення грошового зобов'язання відповідачем вимагати сплати останнім 3% річних перевіривши здійснений позивачем розрахунок поданий до суду, дійшов висновку про його обґрунтованість, тому останні підлягають до стягнення у розмірі 370, 86 грн.

Щодо розрахунку інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Як передбачено п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.

При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Вказана правова позиція також відображена у листі Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" № 62-97р від 03.04.1997.

З урахуванням наведеного, інфляційні втрати суд задовольняє в сумі 5 051, 59 грн. за період з 01.04.2015 по 30.04.2015. В іншій частині інфляційних втрат слід відмовити, скільки період їх нарахування становить менше місяця.

Таким чином, первісні позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до вимог статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Втім ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом в розумінні вимог статті 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

У зв'язку із частковим задоволенням первісного позову, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача за первісним позовом пропорційно розміру задовоених вимог. У звязку з відмовою в задовоенні зустрічних позовних вимог, судові втрати покладаються на позивача за зустрічним позовом.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1.Первісні позовні вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛК-Транс" (03057, м. Київ, вул. Ежена Потьє, буд. 12, літ. А, код 37470510) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім - "Фрегат" (02660, м. Київа, вул. Магнітогорська, 1, код 36100206) заборгованість у розмірі 36 082,76 грн. (тридцять шість тисяч вісімдесят дві гривні 76 коп.), пеню - 5 765, 13 грн. (п'ять тисяч сімсот шістдесят п'ять гривень 13 коп.), 3 % річних - 370,86 грн. (триста сімдесят гривень 86 коп.), інфляційні - 5 051,59 грн. (п'ять тисяч п'ятдесят одна гривня 59 коп.) та судовий збір у розмірі 1 663,10 грн. (одна тисяча шістсот шістдесят три гривні 10 коп.).

3.В іншій частині первісних позовних вимог відмовити.

4.В задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити повністю.

5.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

6.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Дата підписання повного тексту рішення: 26.06.2015.

Головуючий суддя М.Є. Літвінова

Судді І.М. Отрош

О.В. Нечай