Рішення № 45707364, 18.06.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.06.2015

Справа №910/10488/15

За позовом Комунального закладу «Криворізький дитячий санаторій» Дніпропетровської обласної ради»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотос-Енергія»

Про стягнення збитків у розмірі 7 363,24 грн.

Суддя Полякова К.В.

Представники сторін:

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився

СУТЬ СПОРУ:

Комунальний заклад «Криворізький дитячий санаторій» Дніпропетровської обласної ради» звернувся до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотос-Енергія» про стягнення збитків у розмірі 7 363,24грн.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що 08.08.2014 та 09.10.2014 між сторонами укладено договори №КР-75/Б і №КР-87/Б на відпуск нафтопродуктів споживачам, на підставі яких позивач перерахував на рахунок відповідача кошти у розмірі 25882,60 грн., а відповідач у свою чергу передав позивачеві талони на отримання палива на АЗС. За доводами позивача, відповідач припинив виконувати умови договору, а саме: по пред’явленню талонів до виконання не здійснено заправку транспортного засобу, у зв’язку із чим позивач просить відшкодувати збитки, завдані невиконанням договору у розмірі 7 363,24 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.04.2015 порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду на 28.05.2015 року.

28.05.2015 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва позивач подав документи на виконання вимог ухвали про порушення провадження у справі.

За наслідками судового засідання 28.05.2015 судом постановлено ухвалу про відкладення розгляду справи на 18.06.2015 у зв’язку із неявкою відповідача.

18.06.2015 сторони не направили уповноважених представників сторін для участі у судовому засіданні, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації – адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв’язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність у матеріалах справи доказів, необхідних для такого всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Судом, враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі “Смірнова проти України”).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання “розумності” строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це – складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, –

ВСТАНОВИВ:

08.08.2014 між Комунальним закладом «Криворізький дитячий санаторій» Дніпропетровської обласної ради» (Споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лотос-Енергія» (Постачальник) укладений Договір на відпуск нафтопродуктів споживачам №КР-75/Б на загальну суму 6 276,00 грн. з ПДВ.

09.10.2014 сторонами було укладено новий Договір на відпуск нафтопродуктів споживачам №КР-87/Б на загальну суму 5 897,50 грн. з ПДВ. (надалі – Договір).

Відповідно до п. 2.1. Договору постачальник зобов’язується передати у власність за талонами Споживачу, а Споживач зобов’язується прийняти та сплатити Постачальнику продукти нафтоперероблення рідкі (ДК 016-2010 19,20,2-«Паливо рідинне та газ; оливи мастильні»).

Згідно з п. 2.2. Договору асортимент, кількість, ціна товару визначається у специфікаціях (Додаток № 1), яка є невід’ємною частиною Договору.

Розрахунки за товар за цим договором здійснюються у безготівковій формі згідно накладної на отримання товару та рахунку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 15 банківських днів з моменту підписання видаткової накладної, згідно п.1 ст.49 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 за №2456-VІ (з усіма наступними змінами). Раз на місяць, Сторони здійснюють звірку взаємних розрахунків шляхом підписання відповідного акту звірки (п. 4.1. Договору).

У п. 4.2. Договору сторонами передбачено, що об’єм та вартість договору можуть змінюватися в залежності від цін на товар на ринку нафтопродуктів України, що підтверджується довідками уповноважених органів, з укладанням додаткової угоди, а також може корегуватись в залежності від об’ємів реального фінансування видатків Споживача.

Як вбачається із матеріалів справи сторонами укладалися додаткову угоди № 1 від 05.09.2014 до Договору №КР-75/Б від 08.08.2014р. щодо зменшення загальної вартості Договору на 87,60грн, що становить загальну вартість у розмірі 6 188,40грн.

Крім того, сторонами було укладено додаткову угоду №1 від 29.10.2014 до Договору №КР-87/Б від 09.10.2014 щодо змінення платіжних реквізитів постачальника та затверджена специфікація щодо об’єму та ціни товару, що поставляється.

Згідно з п. 4.3., 4.4. Договору право власності на товар переходить до споживача з моменту підписання постачальником та споживачем видаткової накладної. З моменту надання талонів споживачу, товар, до моменту його фактичного отримання споживачем або його уповноваженою особою на АЗС, знаходиться на зберігання у постачальника. Вартість зберігання включена у вартість товару.

У розділі 5 Договору сторонами погоджено порядок отримання товару, зокрема, відповідно до п.п. 5.1., 5.4. по поданню уповноваженою особою талону(ів) оператору АЗС на АЗС постачальника або АЗС осіб, що зв’язані з постачальником відповідним договором, постачальник передає товар споживачу шляхом надання йому відповідної кількості та виду палива. У разі приймання Постачальником талонів, оператор АЗС Постачальника ставить на талоні свій підпис. Зобов’язання Постачальника по схову певної кількості товару Споживача припиняються відповідно до наданого талону (ів). Постачальник зобов’язується поставити товар споживачу на місце поставки на протязі 10 днів з моменту отримання заявки, але не пізніше закінчення терміну дії талону.

Згідно з п. 8.1. договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2014 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання зобов’язань за договором.

Як вказує позивач в позовній заяві, сторонами були підписані видаткові накладні на суму 25882,60грн., а саме, видаткова накладна №8088 від 08.08.2014 на суму 6276,00грн., видаткова накладна №9315 від 05.09.2014 на суму 6188,40 грн., видаткова накладна №11576 від 09.10.2014 на суму 5897,50грн., видаткова накладна №13136 від 25.11.2014 на суму 7520,70грн.

За доводами позивача, на виконання умов договору позивачем перераховано на рахунок відповідача грошові кошти у сумі 12 173,50 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 432 від 22.08.2014 на суму 2438,70 грн., № 444 від 28.08.2014 на суму 3837,30 грн., № 581 від 28.10.2014 на суму 5897,50 грн. та використано за період листопад-жовтень 2014 року 4798,76грн.

Між тим, позивачем повернуто товар відповідачу на загальну суму 13720,60 грн., що підтверджується накладними на повернення від покупця №247 від 05.09.2014 на суму 6276,00 грн., №538 від 25.11.2014 на суму 5897,50 грн., №537 від 25.11.2014 на суму 1547,10 грн.

За твердженнями позивача відповідачем не виконуються зобов’язання за договором щодо видачі товару, у зв’язку з чим у відповідача виникло залишок невиконаних зобов’язання на суму 73663,24 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача в судовому порядку.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов’язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 названого кодексу).

Відповідно до умов договору право власності на товар переходить до споживача з моменту підписання постачальником та споживачем видаткової накладної. З моменту надання талонів споживачу, товар, до моменту його фактичного отримання споживачем або його уповноваженою особою на АЗС (автозаправна станція), знаходиться на зберіганні у постачальника.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачем передано позивачу на отримання дизельного палива, згідно з видатковими накладними №8088 від 08.08.2014 на суму 6276,00 грн., видаткова накладна №9315 від 05.09.2014 на суму 6188,40 грн., видаткова накладна №11576 від 09.10.2014 на суму 5897,50 грн., видаткова накладна №13136 від 25.11.2014 на суму 7520,70 грн. Позивачем на виконання умов договору перераховано на рахунок відповідача грошові кошти у сумі 12173,50 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 432 від 22.08.2014 на суму 2438,70 грн., № 444 від 28.08.2014 на суму 3837,30 грн., № 581 від 28.10.2014 на суму 5897,50 грн. та використано за період листопад-жовтень 2014 року 4798,76грн.

Також, судом встановлено, що позивачем повернуто товар відповідачу на загальну суму 13720,60 грн.

За доводами позивача, що підтверджується матеріалами справи, протягом листопада-жовтня 2014 року позивачем здійснено заправку за придбаними талонами на суму 4798,76 грн. Отримання пального на суму 7363,24 грн. за твердженнями позивача є неможливим, оскільки відповідач перестав видавати пальне при пред’явленні талонів оператору АЗС у зв’язку із відсутністю товару та початок процедури поступового припинення своєї підприємницької діяльності.

З метою досудового врегулювання спору позивач направив на адресу відповідача лист № 193/б від 21.11.2014 з прохання повернути надлишкові перераховані кошти за паливні матеріали згідно Договору №КР-75/Б в сумі 7444,60 грн.

Як вказує позивач в позовній заяві 25.11.2014 талони на 440 л бензину загальною вартістю 7444,60 грн. обміняні на 430 л згідно діючих цін загальною вартістю 7 520,70 грн. з продовженням терміном використання.

02.12.2014 позивачем направлено лист №201/б на отримання інформації стосовно отримання бензину марки А92 відповідно наявності талонів та попередження про звернення до Господарського суду міста Києва.

На дане звернення, відповідачем було направлено позивачу факсограму листа – повідомлення вих. №12/3 від 12.12.2014 згідно якого повідомляє, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Лотос-Енергія» поступово припиняє свою господарську діяльність та пропонує з 15.12.2014 продовжити операцію на аналогічних договірних умовах.

Таким чином, на момент вирішення спору відповідач, у відповідності п.6.2. Договору оплачений позивачем товар на суму 7520,70грн. не передав та грошові кошти не повернув.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином та відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З системного аналізу вищевикладеного, оскільки, свого обов’язку щодо поставки товару відповідачем у повному обсязі не виконано, внаслідок чого в останнього утворилась заборгованість у розмірі 7363,24 грн., суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача вказаної суми є обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 22, 32-34, 43, 49, 78, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Комунального закладу «Криворізький дитячий санаторій» Дніпропетровської обласної ради» про стягнення збитків у розмірі 7 363,24 грн. - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотос-Енергія» (01030, місто Київ, вулиця Б.Хмельницького, 52, літера «Б», офіс 204; ідентифікаційний код 29042048) на користь Комунального закладу «Криворізький дитячий санаторій» Дніпропетровської обласної ради» (50067, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Гетте, будинок 65; ідентифікаційний код 01986279) 7 363 (сім тисяч триста шістдесят три) гривень 24 копійок збитків та 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) гривень 00 копійок судового збору.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 18.06.2015 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п’яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 23.06.15 року.

Суддя К.В.Полякова