Ухвала суду № 45676628, 22.06.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

____________

Категорія: житлові Доповідач: Даниленко В.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2015 року м. Харків

Судова колегія судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого: судді - Даниленка В.М.,

Суддів: Малінської С.М., Швецової Л.А.,

За участю секретаря: Каменської Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 29 вересня 2014 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ПРОМБУД-2» про визнання права на приватизацію, -

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2014 року позивачка ОСОБА_2 звернулась до суду з вищезазначеним позовом, у якому вказувала на те, що вона з 1993 року постійно проживає у квартирі № 12 корпусу № 2 будинку № 46-а по вул. Блюхера в м. Харкові та займає в ній дві кімнати житловою площею 28,3 кв.м. Власником вказаного будинку є відповідач по справі ПАТ «ПРОМБУД-2», яке є правонаступником ВАТ «ПРОМБУД-2». Рішенням виконкому Харківської міської ради № 238 від 01.03.2006 року корпус № 2 будинку № 46-а по вул. Блюхера було виключено з числа гуртожитків ВАТ «ПРОМБУД-2» та надано дозвіл Московському райвиконкому та ВАТ «ПРОМБУД-2» закріпити за мешканцями займану ними житлову площу та відкрити особові рахунки.

Рішенням виконкому Московської районної в місті Харкові ради № 16/14 від 27.01.2009 року за мешканцями корпусу № 2 будинку № 46-а по вул. Блюхера в м. Харкові закріплено житлову площу, яку вони займають та відкриті особові рахунки.

Зокрема, за позивачкою закріплено дві кімнати, житловою площею 28,3 кв.м. у квартирі № 12 (корпус № 2) та відкрито на її імя особовий рахунок, за яким вона сплачує комунальні платежі за окремими договорами.

Посилаючись на вказані обставини, а також на те, що вона неодноразово зверталась до ПАТ «ПРОМБУД-2» із заявами про надання їй дозволу на приватизацію вказаного житла, проте їй було відмовлено, позивачка ОСОБА_2 просила суд на підставі ст. 65-1 ЖК України, Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визнати за нею право на приватизацію двох кімнат, жилою площею 28,3 кв.м. у квартирі № 12 корпусу № 2 будинку № 46-а по вул. Блюхера в м. Харкові та зобовязати відповідача ПАТ «ПРОМБУД-2» надати їй документи, необхідні для здійснення їх приватизації.

У судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_2 підтримав заявлені нею вимоги та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача ПАТ «ПРОМБУД-2» проти задоволення заявленого позову заперечував, посилаючись на те, що позивачка ОСОБА_2 проживає в квартирі на законних підставах, проте її вимога щодо приватизації займаних нею кімнат є передчасною, оскільки рішення про виключення корпусу № 2 будинку № 46-а по вул. Блюхера в м. Харкові із числа гуртожитків хоча і прийнято, але не виконане, оскільки рішення про прийняття будівлі у власність територіальної громади міською радою ще не прийнято.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 29 вересня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Не погодившись із таким рішенням районного суду, позивачка ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просить скасувати це судове рішення та ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити заявлені нею позовні вимоги.

В обґрунтування своєї скарги апелянт посилається на неповне зясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального й процесуального права, що призвело до неправильного вирішення цивільно-правового спору по суті.

Зокрема, апелянт вказує на те, що відмовляючи у задоволенні її позовних вимог, районний суд виходив з того, що незважаючи на виключення з числа гуртожитків корпусу, в якому вона проживає, передача його у комунальну власність не відбулась, а отже і приватизація квартир та жилих приміщень, що в ньому знаходяться є неможливою. Проте, Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» не передбачено такої підстави для відмови у приватизації, а тому суд мав всі правові підстави для задоволення її позовних вимог.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія не вбачає підстав для її задоволення.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо встановлює, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтями 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст.ст. 10, 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, якими, зокрема є: справедливість, добросовісність та розумність.

За приписами ст. 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.

Відповідно до ст. 65-1 ЖК УРСР наймачі жилих приміщень у будинках державного чи громадського житлового фонду можуть за згодою всіх повнолітніх членів сімї, які проживають разом з ними, придбати займані ними приміщення у власність на підставах, передбачених чинним законодавством.

Правові основи приватизації житла, що знаходиться в державній власності, визначені Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року № 2482-ХII.

Відповідно до ст. 1 вказаного Закону приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Особливості приватизації житлових приміщень у гуртожитках визначаються законом.

Згідно ст. 2 Зазначеного Закону до обєктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.

Як встановлено по справі, позивачка ОСОБА_2 з 05 листопада 1993 року зареєстрована та проживає в квартирі № 12 корпусу № 2 будинку № 46-а по вул. Блюхера в м. Харкові, який мав статус сімейного гуртожитку ВАТ «ПРОМБУД-2» (а.с. 9, 32).

Рішенням виконкому Харківської міської ради № 238 від 01.03.2006 року корпус № 2 будинку № 46-а по вул. Блюхера було виключено з числа гуртожитків ВАТ «ПРОМБУД-2» та надано дозвіл Московському райвиконкому та ВАТ «ПРОМБУД-2» закріпити за мешканцями займану ними житлову площу та відкрити особові рахунки (а.с. 8).

Рішенням виконкому Московської районної в місті Харкові ради № 16/14 від 27.01.2009 року за мешканцями корпусу № 2 будинку № 46-а по вул. Блюхера в м. Харкові закріплено житлову площу, яку вони займають та відкриті особові рахунки.

Зокрема, за позивачкою закріплено дві кімнати, житловою площею 28,3 кв.м. у квартирі № 12 (корпус № 2) та на її імя відкрито особовий рахунок для сплати комунальних платежів (а.с.10).

Як вбачається з Реєстраційного посвідчення, виданого КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», корпус № 2 будинку № 46-а по вул. Блюхера в м. Харкові зареєстрований за ВАТ «ПРОМБУД-2», правонаступником якого є відповідач по справі - ПАТ «ПРОМБУД-2», на праві колективної власності на підставі Свідоцтва про право власності від 06.05.1995 року, а відтак не відноситься до державного житлового фонду, а розташовані в ньому житлові приміщення (квартири, кімнати) не є обєктами приватизації в розумінні Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (а.с. 7).

По справі також встановлено, й ця обставина сторонами спору не заперечується, питання про передачу колишнього сімейного гуртожитку - корпусу № 2 будинку № 46-а по вул. Блюхера в м. Харкові у комунальну власність територіальної громади м. Харкова до цього часу залишається не вирішеним, у звязку з чим суд першої інстанції, приймаючи рішення у справі, обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 за їх безпідставністю.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги позивачки ОСОБА_2, що наведені на її обґрунтування, то ці доводи апелянта в даному випадку є несуттєвими, рішення суду, прийняте по суті розглянутого цивільно-правового спору, не спростовують і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, приймаючи до уваги наведене та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 29 вересня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня її проголошення.

Головуючий:

Судді: