Рішення № 45642275, 18.06.2015, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/19277/14-ц

Провадження № 2/522/3132/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2015 року Приморський районний суд міста ОСОБА_1 в складі:

головуючого судді Шенцевої О.П.,

при секретарі Соболевій О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення проживання однією сімєю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання права спільної сумісної власності на майнові права, розподіл спільної сумісної власності та стягнення грошової компенсації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову ТОВ «Берег-Будгруп»,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні суду знаходиться на розгляді цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення проживання однією сімєю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання права спільної сумісної власності на майнові права, розподіл спільної сумісної власності та стягнення грошової компенсації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову ТОВ «Берег-Будгруп».

В обґрунтування власної позиції та підстав звернення до суду позивач ОСОБА_2 пояснювала, що з листопада 2005 року по травень 2008 року вона проживала однією сімєю з ОСОБА_3, після чого 24 травня 2008 року між сторонами був укладений шлюб.

До реєстрації шлюбу особами було набуто в кредит у власність певне майно. В теперішній час між сторонами виникло питання поділу спільного майна, однак відповідач ОСОБА_3 заперечує наявність майнових прав ОСОБА_2 на квартиру №97 секція «Г» в будинку №21 по вулиці Педагогічній в місті Одесі та вважає нерухомість особистою власністю.

Оскільки в позасудовому порядку вирішити відповідні спірні питання сторонам не вдалось, ОСОБА_2 звернулась з позовом в суд, в якому просила: встановити факт проживання однією сімєю без шлюбу з ОСОБА_3 з листопада 2005 року по 24 травня 2008 року, визнати майнові права на однокімнатну квартиру №97 секція «Г» в будинку №21 по вулиці Педагогічній в місті Одесі спільним сумісним майном, визнати право власності ОСОБА_2 на 1/2 частку майнових прав на вказану квартиру, а також стягнути з ОСОБА_3 на її користь грошову компенсацію за 1/2 ідеальну частку спірної квартири в розмірі 27548,85 доларів США та судові витрати.

Представник позивача у судове засідання зявилась, заявлені вимоги підтримала, просила суд позов задовольнити.

Відповідач та його представник в судовому засіданні заявлені вимоги не визнали, просили суд у задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи ТОВ «Берег-Будгруп» у відкрите судове засідання зявився, від імені та в інтересах товариства не заперечував проти задоволення заявлених вимог.

Вивчивши наявні матеріали справи у їх сукупності, прийнявши до уваги пояснення сторін за суттю спору, дослідивши представлені суду та забезпечені письмові докази, надавши належну правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами по справі, суд приходить до висновку про часткове задоволення даного позову виходячи з наступного.

Під час судового розгляду справи було встановлено, що згідно договору №365 про часткову участь будівництва житла від 06 січня 2006 року, укладеного між ТОВ «Берег-Будгруп» з одної сторони, та ОСОБА_3 з іншої сторони, пайщик ОСОБА_3 зобовязується прийняти часткову участь в будівництві квартири №97 секції «Г» житлового будинку №21 по вулиці Педагогічній у місті Одесі, а підприємство ТОВ «Берег-Будгруп» зобовязується здійснити будівництво відповідного житлового будинку та після його здачі в експлуатацію передати пайщику квартиру, загальною площею 40,21кв.м. (п.п. 2.1., 2.2., 3.1. договору).

Згідно додатку №1 до договору №365 про часткову участь будівництва житла від 06 січня 2006 року, сторонами погоджено графік оплат: 05 грудня 2009 року 8263,16 доларів США, що становить 15% вартості; 15 грудня 2006 року 46824,55 доларів США, що становить 85% вартості.

На момент розгляду справи відомості про прийняття вказаного будинку в експлуатацію відсутні.

При цьому 25 грудня 2006 року між ПАТ «Укрсоцбанк» з однієї сторони, та ОСОБА_3 з іншої сторони, був укладений кредитний договір №2006/13.2-06/1069, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 46824,00 доларі США з розрахунку 12,25% річних на інвестування будівництва квартири №97 секції «Г» житлового будинку №21 по вулиці Педагогічній у місті Одесі на строк по 24 грудня 2021 року з погашенням кредиту та процентів за користування кредитом щомісячно згідно із відповідним графіком, а останній в свою чергу зобовязується повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, що встановлені кредитним договором.

Згідно іпотечного договору від 25 грудня 2006 року, укладеного між ПАТ «Укрсоцбанк» з однієї сторони, та ОСОБА_3 з іншої сторони, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, під реєстраційним №2526, відповідно до умов якого іпотекодавець ОСОБА_3 передає в іпотеку нерухоме майно майнові права на незакінчену будівництвом однокімнатну квартиру, загальною площею 40,21кв.м., квартиру №97 секції «Г» житлового будинку №21 по вулиці Педагогічній у місті Одесі, погодженою сторонами вартістю 55087,52 доларів США.

24 травня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений шлюб, зареєстрований Відділом РАЦС Київського районного управління юстиції міста ОСОБА_1, актовий запис №329 від 24 травня 2008 року.

Як свідчить довідка за підписами голови ЖБК «Приморський-15» ОСОБА_5, бухгалтера ЖБК «Приморський-15» ОСОБА_1 та ОСОБА_6, мешканці будинку №41 по вулиці М.Жукова в місті Одесі, ОСОБА_2 проживала цивільним шлюбом з ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_1 з листопада 2005 року до укладення шлюбу 24 травня 2008 року.

В матеріалах справи присутні копії фотографій за різні періоди, зокрема датовані липнем 2005 року, вереснем 2005 року, січнем 2006 року, лютим 2006 року, березнем 2006 року, квітнем 2006 року, травнем 2006 року, червнем 2006 року, вереснем 2006 року, груднем 2006 року, травнем 2007 року, червнем 2007 року, липнем 2007 року, січнем 2008 року, квітнем 2008 року тощо, які свідчать про близькі стосунки між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 до реєстрації шлюбу.

Твердження ОСОБА_3, що він до укладення шлюбу з ОСОБА_2 не проживав за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1, спростовуються матеріалами справи.

За відомостями паспортного документу ОСОБА_3 в 02 квітня 2003 року зареєстрований за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2. Але суд не погоджується із стороною відповідача в тому, що відсутність реєстрації ОСОБА_3 за адресою квартири АДРЕСА_1 може розглядатись в якості доказу фактичного непроживання особи за цією адресою.

Посилання і пояснення позивача ОСОБА_2 з приводу поданої в суд заяви, наряду з представленими суду письмовими доказами, підтвердили свідки ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, які були попереджені судом про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і відмову від давання показань та приведені до присяги у встановленому законом порядку, у звязку з чим у суду не виникло сумнівів щодо достовірності їхніх свідчень.

Згідно довідки ПАТ «Укрсоцбанк» №10.5.1-17/96-1380 від 06 квітня 2010 року, зобовязання за договором кредиту від 25 грудня 2006 року були достроково виконані ОСОБА_3 в повному обсязі в квітні 2010 року, тобто майже через 2 роки після реєстрації шлюбу з ОСОБА_2

Стороною позивача було представлено суду показання технічного приладу, що має функцію відеозапису, які відтворені в електронному вигляді на носії інформації (КД-диску №б/н, файл «M2U00219.mpg», датований 24 травня 2008 року), який в силу ст. 57 ЦПК України приймається судом як доказ. Як встановлено судом та не підтверджено сторонами, відео відзняте на заході, присвяченому реєстрації шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_2

З зафіксованої промови батька ОСОБА_2 ОСОБА_8 випливає, що питання придбання квартири для забезпечення житлом ОСОБА_3 та ОСОБА_2 обговорювалось задовго до реєстрації шлюбу між сторонами всередині сімї, було спільним рішенням сторін.

Як свідчила сторона позивача, у звязку із затягуванням будівництва будинку, в якості подарунку на свадьбу та допомоги в оплаті квартири ОСОБА_8 передав подружжю грошову суму в розмірі 1000 (одна тисяча долларів США), що підтверджується вказаним відеозаписом.

Перевіряючи обґрунтованість заявлених вимог суд звернув увагу на наступне.

Як визначає ст. 3 ч.ч.2,4 СК України, сімю складають особи, які спільно проживають, повязані спільним побутом, мають взаємні права та обовязки. Сімя створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

В силу ст. 21 ч.2 СК України, проживання однією сімєю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обовязків подружжя.

Однак, як встановлює ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сімєю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Факт знайомства та початок стосунків восени 2005 року, наряду з іншим, підтверджено безпосередньо письмовими запереченнями ОСОБА_3 проти позову. Суд враховує відомості про працевлаштування та дохід відповідача, але при цьому зазначає, що відповідні дані не спростовують тверджень позивача про існування між сторонами фактичних шлюбних відносин до офіційної реєстрації шлюбу.

У звязку з викладеним, на спірні майнові права поширюються положення глави 8 СК України (ст. 74 СК України).

Зважаючи на ст. 60 ч.ч.1,2 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є обєктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ст. 61 ч.ч.1,4 СК України, обєктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту. При цьому, речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є обєктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином, суд вважає, що до спірних відносин належить застосувати положення ст. 61 СК України. Отже, позовні вимоги в частині визнання майнових прав на квартиру №97 секції «Г» житлового будинку №21 по вулиці Педагогічній у місті Одесі обєктом права спільної сумісної власності ОСОБА_11 та ОСОБА_2 є законними та обґрунтованими.

Як передбачає ст. 69 ч.1 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ст. 368 ч.1 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. При визначенні частки ОСОБА_2 у праві спільної сумісної власності суд виходить з положень ст. 70 СК України, згідно з якими частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Враховуючи відсутність шлюбного договору між сторонами та будь-якої іншої домовленості між особами, суд вважає, що частка ОСОБА_2 у праві спільної сумісної власності на майнові права на спірну квартиру становить 1/2.

Відповідно до ст. 71 ч.1 СК України, майно, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому, суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Як розяснено в п.п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21 грудня 2007 року, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, зясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на імя кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобовязальними правовідносинами, тощо. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох. При цьому, до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобовязаннями, що виникли в інтересах сімї (ч. 4 ст. 65 СК).

Згідно п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21 грудня 2007 року, вирішуючи питання про поділ майна, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обовязкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Як чітко регламентує ст. 365 ч.ч.1,2 ЦК України, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо, зокрема: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сімї. Разом з тим, суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Матеріали справи свідчать, що питання про отримання грошової компенсації одним з подружжя стосовно спірної частки майнових прав на квартиру сторонами не вирішувалось, необхідних дій не вчинялось, не зважаючи на заявлені ОСОБА_2 вимоги. Виходячи з факту заперечення ОСОБА_3 проти заявлених вимог в повному обсязі, погодження компенсаційних виплат не є можливим.

Таким чином, суд вважає обґрунтованим визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право власності на спірне майнові права в рівних частках, тобто по 1/2 ідеальній частці на кожного співвласника в порядку поділу майна, що є обєктом права спільної власності.

Як зобовязує процесуальний закон, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, виключно в межах заявлених вимог та не вправі на власний розсуд виходи за рамки цих вимог чи змінювати осіб, до яких такі вимоги заявлено (ст.ст. 11, 33 ЦПК України).

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Однак в силу ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Виходячи з викладеного, суд прийшов до висновку про часткове задоволення заявленого позову.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 57, 60, 79, 88, 208, 209, 212, 213, 214, 215, 218 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення проживання однією сімєю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання права спільної сумісної власності на майнові права, розподіл спільної сумісної власності та стягнення грошової компенсації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову ТОВ «Берег-Будгруп», задовольнити частково.

Встановити факт проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 однією сімєю протягом періоду з листопада 2005 року по 24 травня 2008 року.

Визнати майнові права на однокімнатну квартиру №97 секція «Г» в будинку №21 по вулиці Педагогічній в місті Одесі спільним сумісним майном ОСОБА_3 та ОСОБА_2.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 ідеальну частку майнових прав на однокімнатну квартиру №97 секція «Г» в будинку №21 по вулиці Педагогічній в місті Одесі.

В задоволенні інших вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення проживання однією сімєю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та стягнення грошової компенсації відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя

18.06.2015