Рішення № 45641425, 25.06.2015, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа №2-1412/10

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2010 року місто Одеса

Малиновський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого судді Плавича І.В.,

при секретарі Бабаєвій З.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні вказаного складу суду знаходиться на розгляді цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 вказує, що в 2008 році між ним з одної сторони, та ОСОБА_2 з іншої сторони, було укладено низку договорів позики, відповідно до умов яких позикодавець ОСОБА_1 передав позичальниці ОСОБА_2 грошову суму у загальному розмірі 131680,00 гривень, яку остання у повному обсязі зобовязалась повернути в певний строк.

Однак як зазначає позивач, не зважаючи на взяті на себе зобовязання, до теперішнього часу ОСОБА_2 суму позичених грошей не повернула, через що він й звернувся до суду.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання зявився, доповнені вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити у повному обсязі та стягнути з відповідача на його користь загальну основну суму боргу та загальну суму пені за весь час прострочення до моменту ухвалення судом рішення.

Відповідач ОСОБА_2 у судові засідання неодноразово не зявилась, повідомлялась судом про розгляд даної цивільної справи, причини нявки суду не відомі.

Відповідно до ст. 224 ч.1 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Таким чином, у звязку з неявкою повідомленої відповідача по даній справі, врахувавши думку сторони позивача, суд зважав можливим розглядати справу в заочному порядку, постановивши про викладене відповідну ухвалу.

Вивчивши наявні матеріали справи у їх сукупності, прийнявши до уваги пояснення сторони позивача, дослідивши відповідний позов, письмові докази й документи, які були надані суду, надавши виниклим між сторонами по справі правовідносинам належну правову оцінку, провівши відповідні арифметичні розрахунки, суд приходить до висновку про існування достатньої кількості законних підстав для задоволення позову ОСОБА_1 з наступних підстав.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що 23 квітня 2008 року між ОСОБА_1 з одної сторони, та ОСОБА_2 з іншої сторони, був укладений договір позики, відповідно до умов якого позикодавець ОСОБА_1 передав позичальниці ОСОБА_2 грошову суму у розмірі 53340,00 гривень.

Відповідно до умов правочину, позичальниця була зобовязана повернути основну суму боргу ОСОБА_1 через один календарний місяць. Суд не враховує зазначення в договорі, згідно якого терміном виконання зобовязання є «23 квітня 2008 року», оскільки це вбачається явною помилкою, а також вважає, що у повному обсязі грошове зобовязання повинно було бути виконане в строк до 23 травня 2008 року.

Разом з тим, 27 травня 2008 року між ОСОБА_1 з одної сторони, та ОСОБА_2 з іншої сторони, був укладений договір позики, відповідно до умов якого позикодавець ОСОБА_1 передав позичальниці ОСОБА_2 грошову суму у розмірі 53340,00 гривень

Згідно правочину, позичальниця була зобовязана повернути основну суму боргу ОСОБА_1 через один календарний місяць. Суд також не враховує зазначення в договорі, згідно якого терміном виконання зобовязання є «27 квітня 2008 року», оскільки це вбачається явною помилкою, а також вважає, що у повному обсязі грошове зобовязання повинно було бути виконане в строк до 27 червня 2008 року.

Окрім того, 19 червня 2008 року між ОСОБА_1 з одної сторони, та ОСОБА_2 з іншої сторони, був укладений договір позики, відповідно до умов якого позикодавець ОСОБА_1 передав позичальниці ОСОБА_2 грошову суму у розмірі 25000,00 гривень.

Як випливає з правочину, позичальниця була зобовязана повернути основну суму боргу ОСОБА_1 через один календарний місяць, тобто у повному обсязі грошове зобовязання повинно було бути виконане в строк до 19 липня 2008 року.

Відповідно до ст. 509 ч.ч.1,2 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. При цьому, зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст. 11 ч.1, ч.2 п.1 ЦК України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як встановлює ст. 626 ч.1 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Щодо ст. 629 ЦК України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 1046 ч.ч.1,2 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Разом з тим, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

З урахуванням даних норм закону, а також на підставі встановлених фактів по справі, суд прийшов до висновку, що між сторонами виникли позикові правовідносини, що підтверджуються змістом самих договорів відповідно від 23 квітня 2008 року, 27 травня 2008 року та 19 червня 2008 року. Проте, як свідчив позивач ОСОБА_1, відповідач до теперішнього часу основну суму позики не повернула.

Згідно положень ст. 1049 ч.ч.1,3 ЦК України, позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вказує ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 ч.1 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобовязання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Виходячи зі згадуваних договорів позики від 23 квітня 2008 року, 27 травня 2008 року та 19 червня 2008 року, боржниця ОСОБА_2 була зобовязана повернути загальну позику наступним чином: за договором від 23 квітня 2008 року 53340,00 гривень в строк не пізніше 23 травня 2008 року включно; за договором від 27 травня 2008 року 53340,00 гривень в строк не пізніше 27 червня 2008 року включно; за договором від 19 червня 2008 року 25000,00 гривень в строк не пізніше 19 липня 2008 року включно.

Проте, як встановив суду, відповідач до теперішнього часу даного зобовязання не виконала.

Як наводить ст. 612 ч.1 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. А відповідно до ст. 614 ч.1 ЦК України, особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

На підставі викладеного, суд приходить до обґрунтованого висновку, що позичальниця ОСОБА_2 прострочила виконання зобовязання з повернення суми позики по трьом правочинам.

Згідно ст. 625 ч.1 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

В силу ст. 533 ч.ч.1,2 ЦК України, грошове зобовязання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобовязанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Як наводить ст. 534 ч.1 ЦК України, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобовязання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, повязані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Перевіряючи обґрунтованість заявлених вимог, суд встановив, що всі укладені між сторонами договори позики містять умову про те, що у разі прострочення повернення позики, позичальниця ОСОБА_2 зобовязується сплатити позикодавцеві 0,16% від суми простроченого зобовязання за кожний день прострочення.

Як регламентує ст. 549 ч.ч.1,2,3 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

З урахуванням викладеного, визначені сторонами 0,16% від суми простроченого зобовязання за кожний день прострочення за своєю правовою природою є неустойкою у вигляді пені.

На підставі встановлених фактів суд приходить до висновку, що основна сума боргу, яка підлягає стягненню з відповідача в рамках даного спору на користь позикодавця за трьома договорами позики складає 53340,00 + 53340,00 + 25000,00 = 131680,00 гривень.

Заявляючи вимогу про стягнення з позичальниці суми пені за весь час прострочення, позивач представив суду відповідні розрахунки, що наведені в первісному позові, а також у подальших доповненнях.

За договором позики від 23 квітня 2008 року, пеня за кожний день прострочення складає 53340,00 х 0,16 / 100 = 85,34 гривень; за договором позики від 27 травня 2008 року 53340,00 х 0,16 / 100 = 85,34 гривень; за договором позики від 19 червня 2008 року 25000,00 х 0,16 / 100 = 40 гривень.

Оскільки відповідач ОСОБА_2 за договором позики від 23 квітня 2008 року повинна була виконати зобовязання з повернення позики в строк не пізніше 23 травня 2008 року включно, визначаючи строк прострочення зобовязання, суд приходить до висновку, що цей строк до моменту ухвалення судом рішення становить 730 календарних днів. У звязку з цим, сума пені за даним договором складає 730 х 85,34 = 62298,20 гривень.

У звязку з тим, що відповідач ОСОБА_2 за договором позики від 27 травня 2008 року повинна була виконати зобовязання з повернення позики в строк не пізніше 27 червня 2008 року включно, визначаючи строк прострочення зобовязання, суд приходить до висновку, що цей строк до моменту ухвалення судом рішення становить 696 календарних днів. У звязку з цим, сума пені за даним договором складає 696 х 85,34 = 59396,64 гривень.

З огляду на те, що відповідач ОСОБА_2 за договором позики від 19 червня 2008 року повинна була виконати зобовязання з повернення позики в строк не пізніше 19 липня 2008 року включно, визначаючи строк прострочення зобовязання, суд приходить до висновку, що цей строк становить 673 календарних днів. У звязку з цим, сума пені за даним договором складає 673 х 40 = 26920,00 гривень.

Тобто, зважаючи на таку регламентацію виниклих між сторонами по справі правовідносин й виходячи зі згадуваних договорів позики, з приведеного вище аналізу досліджених судом відомостей сукупно випливає, що існує законне підґрунтя для задоволення уточнених вимог ОСОБА_1 та за даним спором стягненню з відповідача ОСОБА_2 підлягає грошова сума у розмірі 131680,00 гривень, яка є загальною основною сумою позики за договорами позики, а також грошова сума у розмірі 148614,84 гривень, яка є загальною сумою пені за договорами позик.

Відповідно до ст. 88 ч.ч.1,2 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Але якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Згідно ст. 79 ч.ч.1,3 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, повязаних з розглядом справи, до яких, в свою чергу відносяться: 1) витрати на інформаційно-технічне забезпечення; 2) витрати на правову допомогу; 3) витрати сторін та їх представників, що повязані з явкою до суду; 4) витрати, повязані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; 5) витрати, повязані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Таким чином, суд вважає обґрунтованим стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати, а саме: суму оплаченого судового збору у розмірі 815,00 гривень; а також суму оплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 250,00 гривень.

Разом з тим, з огляду на задоволення даного позову у повному обсязі, суд вбачає необхідним стягнути з ОСОБА_2 суму неоплаченого судового збору (державного мита) у розмірі 885,00 гривень за ст. 3 ч.1 п/п «а» Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» на користь держави.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 57, 60, 79, 88, 208, 209, 212, 213, 214, 215, 218, 224, 225, 226 ЦПК України, суд,

Вирішив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 загальну суму пені за договорами позики у розмірі 148614,84 гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 загальну основну суму позики за договорами позики у розмірі 131680,00 гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму оплаченого судового збору у розмірі 815,00 гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму оплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 250,00 гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави в особі Малиновського районного суду міста Одеси, код ЄДРПОУ 23862106, на рахунок №31413537700007, відкритий в ГУДКУ в Одеській області, МФО 828011, із зазначення коду платежу 22090100 суму неоплаченого судового збору (державного мита) у розмірі 885,00 гривень

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, або в порядку ст. 295 ч.4 ЦПК України.

Заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого ЦПК України.

Виконавчі листи видати після набрання рішенням суду законної сили.

Головуючий: