Ухвала суду № 45597927, 11.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2015 року м. Київ К/800/34365/13

К/800/36494/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Бутенка В.І (доповідач), Олексієнка М.М., Штульман І.В.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_4 до Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України), апеляційного суду Хмельницької області, Міністерства фінансів України, Державної казначейської служби України про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2008 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом до апеляційного суду Хмельницької області, Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області, Головного управління державного казначейства України про стягнення заборгованості по заробітній платі та грошовому утриманню, а також компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 травня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2010 року, позов ОСОБА_4 задоволено частково і стягнуто з ДСА України та зобов'язано Головне управління Державного казначейства України провести з Державного бюджету видатки, передбачені ДСА України, на користь позивача 117635,42 грн., із них 70247,73 грн. заборгованості по заробітній платі та 47387,69 грн. компенсації.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 грудня 2012 року постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 травня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2010 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Здійснивши новий розгляд даної справи, Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 12 лютого 2013 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року, позов ОСОБА_4 задовольнив частково.

Постановлено стягнути з ДСА України і зобов`язано Державну казначейську службу України провести з Державного бюджету видатки, передбачені ДСА України, на користь позивача 70247,73 грн. заборгованості по заробітній платі. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі позивач ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення цих судів і задовольнити позов у повному обсязі.

В касаційній скарзі відповідач ДСА України, посилаючись на порушення судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просять скасувати рішення цих судів і відмовити в задоволенні позову.

Колегія суддів вважає, що касаційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач з 12.02.2003 року працює на посаді судді апеляційного суду Хмельницької області і протягом червня-грудня 2005 року отримував заробітну плату, розмір якої було визначено без урахування положень чинного на той час законодавства про оплату праці суддів.

На момент виникнення спірних правовідносин питання оплати праці регулював Закон України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року №2862-XII (далі - Закон №2862-XII), який встановлював гарантії незалежності суддів, включаючи їх матеріальне і соціальне забезпечення, у тому числі гарантії права щодо оплати праці.

Відповідно до ч. 2 ст. 44 Закону №2862-XII розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50% його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80% посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30.06.2005 року №513 «Про оплату праці Голови та заступників Голови Конституційного Суду України» та постановою №514 «Про оплату праці Голови та заступників Голови Верховного Суду України» було підвищено оклади, зокрема, Голові Конституційного Суду України та Голові Верховного Суду України.

При цьому, Кабінет Міністрів України не привів посадові оклади суддів у відповідність з вимогами ст. 44 Закону №2862-XII. Лише 3 вересня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №865 «Про оплату праці суддів», якою затверджено схеми посадових окладів інших керівників та суддів Конституційного Суду України, керівників та суддів інших судів загальної юрисдикції та якою привів оклади суддів у відповідність із встановленим ч. 2 ст. 44 Закону №2862-XII співвідношенням до посадових окладів Голови Верховного Суду України та голови суду, в якому працює суддя. Вказана постанова №865 набирала чинності лише з 1 січня 2006 року (пункт 5 Постанови).

Відтак, з 1 червня 2005 року до 1 січня 2006 року оклади суддів не відповідали вимогам статті 44 Закону №2862-XII.

На підставі висновку судово-економічної експертизи Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №3611-3644 від 25 лютого 2009 року судами встановлено, що заборгованість перед позивачем по заробітній платі становить 70247,73 грн.

З урахуванням наведеного суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку щодо задоволення позовної заяви в частині стягнення недорахованої заробітної плати в сумі 70247,73 грн.

Однак, колегія суддів зауважує, що до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», оскільки за правилами, визначеними ст. 3 цього Закону, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу.

Позивачем заявлено вимогу про нарахування компенсації щодо оспорюваної суми заробітної плати, а не нарахованої, а тому така вимога задоволенню не підлягає.

При таких обставинах колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, оскільки ці вимоги підтверджені встановленими обставинами справи і наявними в матеріалах справи доказами.

Доводи касаційних скарг зроблених цими судами висновків не спростовують.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що підстав для скасування чи зміни оскаржених судових рішень не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 230, 231 КАС України, суд -

у х в а л и в :

Касаційні скарги ОСОБА_4 і Державної судової адміністрації України залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

С у д д і: В.І. Бутенко

М.М. Олексієнко

І.В. Штульман