Ухвала суду № 45577216, 09.12.2014, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/8485/14 Справа № 422/9470/12 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Ткаченко І.Ю.

Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2014 року м. Дніпропетровськ

09 грудня 2014 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Рудь В.В., Повєткіна В.В.

при секретарі Шаботинець С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу

за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський ОСОБА_2 банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості

за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 серпня 2014 року, -

В С Т А Н О В И В:

12 жовтня 2012 року позивач звернувся до суду з вище зазначеним позовом. В обґрунтування позовних вимог вказав, що 18 лютого 2008 року між ВАТ «Всеукраїнський ОСОБА_2» (правонаступником якого є ПАТ «Всеукраїнський ОСОБА_2») та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 147/гр.,відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит урозмірі 16 800,00 грн. на поточні потреби, терміном по 17 лютого 2011 року включно зі сплатою 24% (двадцять чотири) річних. Позивач свої зобовязання по кредитному договору виконав в повному обсязі, кредит надав, однак відповідач свої зобовязання не виконав, допустив прострочення виконання кредитних зобовязань, внаслідок чого за ним, станом на 08 жовтня 2012 року утворилась заборгованість в розмірі 32 567,45 грн. Оскільки відповідач добровільно здійснювати погашення заборгованості не бажає, позивач змушений був звернутись до суду (а.с.3).

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 серпня 2014 року позовні вимоги ПАТ «Всеукраїнський ОСОБА_2 банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості задоволенні в повному обсязі.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Всеукраїнський ОСОБА_2» суму заборгованості за кредитним договором № 147/гр. від 18 лютого 2008 року в розмірі 32 567,45 грн., яка складається з: заборгованості по кредиту 15 113,89 грн.; заборгованості по відсоткам за користуванням кредитом 15 311,71 грн.; штрафу за пропуск платежів, за несвоєчасне погашення кредиту, сплату процентів за користування в сумі 2 141,85 грн.

Також вирішено питання щодо судового витрат ( а.с. 84-86).

В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення й ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі (а.с. 89-93).

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції встановив та виходив з того, що 18 лютого 2008 року між позивачем та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 147/гр., відповідно до умов якого відповідач отримав кредитні кошти у розмірі 16 800,00 грн., зі сплатою 24% на рік, строком користування до 17 лютого 2011 року, включно (а.с. 6-9).

В порушення умов кредитного договору, відповідач свої зобовязання не виконав, допустив прострочення повернення кредитних коштів, внаслідок чого за ним, станом на 08 жовтня 2012 року утворилась заборгованість у розмірі 32 567,45 грн., а саме: заборгованість покредиту 15 113,89 грн.; заборгованість по відсоткам за користуванням кредитом 15 311,71 грн.; штраф за пропуск платежів, за несвоєчасне погашення кредиту, сплату процентів за користування в сумі 2 141,85 грн. (а.с.4-5).

Вказані висновки суду 1 інстанції відповідають нормам матеріального та процесуального права. Так, відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов і вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно застосовуються. Відповідно до вимог статті 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). Згідно до частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором. Відповідно статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

З висновками суду 1 інстанції, колегія суддів погоджується, оскільки вони зроблені судом без порушення норм матеріального та процесуального права, а оскаржуване рішення, є законним та обґрунтованим й відповідає вимогам закону та умовам договору.

Посилання апелянта на те, що суд не обґрунтовано не застосував строк позовної давності, про застосування якого ним було заявлено є безпідставними, оскільки порушення зобовязання щодо щомісячного повернення кредитних коштів виникло починаючи з квітня 2008 року, взагалі погашення заборгованості припинилося з липня 2008 року, до суду з позовом позивач звернувся 12.10.2012 року, однак до звернення з відповідним позовом банком було в травні 2010 року подано заяву про видачу судового наказу, який було видано 21 червня 2010 року, а 06 січня 2011 року за заявою боржника було скасовано. Отже, підстав для застосування строку позовної давності, передбаченого ст..ст. 257, 267 ЦК України, немає, оскільки виходячи зі змісту ст.. 264 ЦК України та матеріалів справи, позовна давність була перервана. Крім того, сума штрафу була нарахована відповідно до умов договору на суму неналежно виконаного грошового зобовязання станом на 08.10.2012 року, позов предявлено до суду 12.10.2012 року, тобто строк позовної давності в 1 рік, передбачений п.1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, позивачем також не пропущено.

Що стосується незгоди апелянта із застосуванням штрафу й посилання на те, що умови договору містять різні його відсотки, то колегія суддів з цими доводами погодитися не може, оскільки відповідно до умов п. 4.3. кредитного договору передбачено за неналежне виконання зобовязань, передбачених п. 3.3.3. договору позичальник сплачує банку штраф у розмірі 25% від суми неналежного виконання грошового зобовязання, тоді як штраф у розмірі 5% передбачений п. 4.2. договору за невиконання або неналежне виконання умов договору, передбачених п. 3.3. (крім п.п. 3.3.3 та 3.3.2), тобто за різні порушення умов договору передбачені різні розміри штрафів. До боржника було застосовано відповідний пункт договору й відповідний відсоток саме за порушення умов договору, передбачених п. 3.3.3. й відповіно нараховано відсотки на суму неналежно виконаного грошового зобовязання, однак в значно меншій від належного сумі, оскільки 25% на суму 30425, 60 грн. (15 113,89 заборгованість за кредитом, 15311,71 грн. заборгованість за відсотками) складає суму 7606, 40 грн., а не 2141, 85 грн., які просив стягнути позивач.

Інші доводи апелянта, приведені в апеляційній скарзі фактично зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі зясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, а відповідно до ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обовязковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 213, 214 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 307, 308 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 серпня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: