Постанова № 45550332, 25.06.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/6136/15 Головуючий у 1-й інстанції: Гарник К.Ю.

Суддя-доповідач: Аліменко В.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 червня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Аліменка В.О.

суддів Безименної Н.В., Кучми А.Ю.,

при секретарі Таран А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Ітера Україна» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 травня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ітера Україна» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ітера Україна» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просили скасувати податкове повідомлення-рішення від 06.03.2015 року № 24326552201.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 травня 2015 року в задоволенні адміністративного позову - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою Постановою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати в повному обсязі Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 травня 2015 року та ухвалити нову, якою позов задовольнити. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у справі доказами, колегія суддів приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на підставі направлень від 26 серпня 2014 року № 1763/26-55-22-01, 1765/26-55-22-01, 1764/26-55-22-01, 803/26-55-17-02, 830/26-55-17-08, 1753/26-55-22-03, 1720/26-55-22-06, згідно п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, ст. 77 Податкового кодексу України та наказу ДПІ в Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 15 серпня 2014 року № 2428 та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання, посадовими особами відповідача проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2012 року по 31 грудня 2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2012 року по 31 грудня 2013 року відповідно до затвердженого плану перевірк.

За результатами перевірки складено акт від 13 жовтня 2014 року № 948/26-55-22-01/32668118, де зазначені встановлені під час перевірки порушення податкового законодавства України, зокрема, перевіркою встановлено порушення п. 141.1 ст. 141 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування в 2013 році на 336402,00 грн.; п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість у сумі 2225408 грн., у тому числі серпень 2012 року - 371598,00 грн., вересень 2012 року - 358341,00 грн., жовтень 2012 року - 227335,00 грн., листопад 2012 року - 440671,00 грн., грудень 2012 року - 203960,00 грн., січень 2013 року - 215154,00 грн., лютий 2013 року - 255885,00 грн., березень 2013 року - 152494,00 грн.

На підставі акту перевірки та з урахуванням розглянутих заперечень відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 20 листопада 2014 року № 161026552201.

Рішенням ГУ ДФС у м. Києві від 12 лютого 2015 року № 2359/10/26-15-10-05-35 скасовано податкове повідомлення-рішення від 20 листопада 2014 року № 161026552201 в частині основного платежу у розмірі 2119842 грн., в частині застосованих штрафних санкцій в розмірі 1059921 грн. по господарським операціям з ТОВ «Українська нафтогазова кампанія», в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін, у зв'язку з чим винесено податкове повідомлення-рішення від 18 лютого 2015 року № 16626552201, яке в подальшому було відкликано у зв'язку з допущеною арифметичною помилкою та винесено податкове повідомлення-рішення від 06 березня 2015 року № 24326552201, яким позивачу за порушення вимог п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 161339,00 грн., у тому числі за основним платежем 105566,00 грн. та за штрафними санкціями 52783,00 грн.

Рішенням ДФС України про результати розгляду скарги від 12 березня 2015 року за № 2107/6/99-99-10-01-25 скаргу позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 06 березня 2015 року № 24326552201 - без змін.

Вважаючи, що відповідач при нарахуванні суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість, порушив вимоги чинного законодавства України, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва за захистом свої справ, свобод та інтересів.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність доказів реальності операцій й використання придбаних послуг у власній господарській діяльності, а тому Окружний адміністративний суд міста Києва погодився з висновками контролюючого органу про порушення позивачем норм Податкового кодексу України та, як наслідок, правомірності винесення спірного податкового повідомлення-рішення від 06 березня 2015 року № 24326552201.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може з наступних підстав.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пп. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно з п.200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.6 ст. 206 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в суді апеляційної інстанції, між позивачем (покупець) та ТОВ «Системи розвитку бізнесу» (продавець) укладено договір постачання № 0107/ТЕК від 01 липня 2013 року, відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупцеві олію соєву (далі - товар), а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити його вартість на умовах цього договору. Ціна на окрему узгоджену кількість товару вказується в додаткових угодах до договору та рахунках-фактурах. Вартість договору визначається загальною ціною поставленого товару.

Пунктом 2 договору обумовлено вартість товару та умови оплати.

Відповідно до п. 4 договору базисні умови постачання товару згідно правил Інкотермс визначаються сторонами в додаткових угодах до договору. Право власності на товар переходить до покупця в момент відвантаження товару у транспортний засіб покупця та підписання видаткової накладної. Місце та умови поставки кожної узгодженої кількості товару вказуються в додаткових угодах. Одночасно з завантаженням товару покупець зобов'язаний передати продавцю належним чином завірену довіреність на товар, а продавець, в свою чергу - передати покупцеві наступні товаророзпорядчі документи: видаткова, податкова накладні, свідоцтво (посвідчення) про якість.

Додатковою угодою № 7 від 21 листопада 2013 року обумовлено передачу позивачу олію соєву нерафіновану наливом, для харчової промисловості, згідно ДСТУ 4534:2006 у кількості 44 тони загальною вартістю 317635,82 грн., у тому числі ПДВ 52696,30 грн. із зазначенням терміну та базисної умови постачання транспортним засобом позивача.

На підтвердження отримання товару від ТОВ «Системи розвитку бізнесу» позивачем долучено до матеріалів справи видаткові накладні від 22 листопада 2013 року № 882, від 25 листопада 2013 року № 885, від 26 листопада 2013 року № 901, від 25 листопада 2013 року № 888.

В свою чергу, ТОВ «Системи розвитку бізнесу» виписало позивачу податкові накладні від 22 листопада 2013 року № 111 на загальну суму 158817,69 грн., у тому числі ПДВ 26469,62 грн., від 25 листопада 2013 року № 114 на загальну суму 157807,34 грн., у тому числі ПДВ 26301,22 грн., від 26 листопада 2013 року № 127 на загальну суму 153475,94 грн., у тому числі ПДВ 25579,32 грн., від 25 листопада 2013 року № 116 на загальну суму 163293,78 грн., у тому числі ПДВ 27215,63 грн. (загальна сума ПДВ 105565,79 грн.)

На підтвердження оплати за придбаний товар, яка здійснювалась в порядку безготівкового розрахунку позивачем долучено до матеріалів справи копію платіжного доручення від 01 листопада 2013 року № 946 на суму 167698,50 грн.

Отже, колегією суддів встановлено, що первинні документи повністю відповідають вимогам, встановлених до первинних документів, які пред'являються п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.2 Положення про документальне - забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88.

Колегія суддів зазначає, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Податкового кодексу України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Крім того, колегія суддів, зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований платником податку на додану вартість, а тому не мав права виписувати податкові накладні.

У свою чергу, право платника податку на додану вартість на отримання податкового кредиту не пов'язано зі сплатою особою, що видала податкову накладну, своїх податкових зобов'язань перед бюджетом, а також із порушенням правил ведення бухгалтерського та податкового обліку.

Колегія суддів зауважує, що суб'єкт господарювання не несе відповідальність за можливу протиправну податкову поведінку свого контрагента, а тому посилання податкового органу на довідки за результатами проведення зустрічної звірки та акти про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів позивача колегія суддів розцінює критично та до уваги не приймає.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що судом першої інстанції зазначено про відсутність в матеріалах справи свідоцтва про якість поставленого товару, доказів на підтвердження відповідності поставленого товару вимогам якості ДСТУ 4534:2006, сертифікати якості.

Однак, судова колегія зауважує, що документи, які підтверджують якість товару (олія соєва) в оспорюваних Відповідачем господарських операціях, є в матеріалах справи та є достатніми для підтвердження якості такого виду товару відповідно до чинного законодавства.

Належним чином засвідчені копії сертифікатів якості №№ 383, 388, 389, 390, видані атестованою лабораторією ПАТ «Київ - Атлантик Україна», були надані позивачем суду першої (том. 1 а. с. 216, 223, 230, 237), однак судом не було взято до уваги та проігноровано вказані сертифікати якості, що призвело до помилкових висновків при вирішенні справи в першій інстанції.

Також, колегія суддів не може залишити поза увагою висновки податкового органу, з яким погодився також суд першої інстанції, про відсутність товарно-транспортних накладних, маршрутних листів, що на думку Окружного адміністративного суду міста Києва свідчить про відсутність доказів на підтвердження реальності транспортування товару.

Суд апеляційної інстанції відзначає, що самі по собі товарно-транспортні накладні не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників) під час здійснення транспортування вантажу.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що необхідність транспортування тим чи іншим видом транспорту товару за оспорюваною відповідачем господарською операцією спростовується тим, що позивач придбавав товар та передавав товар на підставі договорів постачання на умовах FCA в обумовленому пункті: м. Миронівка, Київська обл.

Крім того, позивачем, на підтвердження реальності господарської операції, надано суду першої інстанції докази подальшого переміщення через митний кордон України товару за оспорюваною відповідачем господарською операцією, так як ДП «ІТЕРА ТРЕЙД» передало придбаний у Позивача (апелянта) товар підприємству NOBLEYSON MANAGEMENT LIMITED (нерезидент) на підставі контракту 12-06/ITR від 12.06.2012 року.

Зокрема, позивачем було надано до суду першої інстанції:

вантажні митні декларації №№ 7692, 7695, 7696, 7704 (том - 1, а. с. 210-211, 217-218, 224-225, 231-232);

міжнародні автомобільні накладні (CMR) №№ 463028, 463003, 0604949, 029189 (том - 1, а. с. 213, 220, 227, 233).

Міжнародна автомобільна накладна (CMR) є товарно-транспортною накладною, яка застосовується при міжнародних вантажних автомобільних перевезеннях. Цей документ використовується країнами, що приєдналися до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів. Україна є такою країною відповідно до Закону України «Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів».

Згідно зі ст. 4 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, яка і є міжнародним перевізним документом, що відображає шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідно до cт. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення. Таким документом є, зокрема, міжнародна автомобільна накладна (CMR).

Вантажна митна декларація - письмова заява встановленої форми, що подається митному органу і містить відомості про товари та транспортні засоби, які переміщуються через митний кордон України, митний режим, у який вони заявляються, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення митного контролю, митного оформлення, митної статистики, нарахування податків, зборів та інших платежів (Наказ Державної митної служби «Про затвердження примірного зразка Генеральної угоди про надання фінансових гарантій митним органам щодо обов'язкової доставки товарів в митниці призначення» від 24.11.2008 № 1299).

Крім того, суд першої інстанції мотивував своє рішення також тим, що до правочинів між позивачем та його контрагентами доречним є застосування доктрини «ділова мета», сутність якої полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, що мають розумну економічну причину.

Вказана доктрина закріплена у пп. 14.1.231 ст. 14 ПК України, згідно якого розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Висновок суду першої інстанції про застосування до спірної господарської операції доктрини «ділова мета» є хибним і прямо суперечить фактичним обставинам, підтверджених доказами, що наявні в матеріалах справи.

Так, позивачем було надано суду першої інстанції, зокрема, податкові та видаткові накладні оформлені у підтвердження факту купівлі та продажу товару, з яких вбачається, що Позивач отримав економічну вигоду від продажу товару підприємству ДП «ІТЕРА ТРЕЙД» за договором № 000-13-110 від 24.10.2013 року в сумі 22 739,35 грн.

Проаналізувавши вищевикладене в сукупності судова колегія дійшла висновку, що позивачем доведено факт здійснення господарських операцій належними первинними документами, дослідженими апеляційною інстанцією, які відповідають як за змістом, так і за своєю формою вимогам чинного законодавства, а тому, бюджетне відшкодування можливе за наявності належних документів, що підтверджують правомірність формування сум податкового кредиту платника податку.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження, а Постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 травня 2015 року прийнята за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст.ст. 2, 41, 71, 160, 195, 196, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Ітера Україна» на Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 травня 2015 року - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 травня 2015 року - скасувати.

Ухвалити по справі нову постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ітера Україна» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення від 06.03.2015 року № 24326552201.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення Постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

А.Ю. Кучма

(Повний текст постанови виготовлений 25.06.2015 року)

Головуючий суддя Аліменко В.О.

Судді: Безименна Н.В.

Кучма А.Ю.