Ухвала суду № 45549724, 23.06.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

23 червня 2015 року

справа № 808/9120/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дадим Ю.М.

суддів: Уханенка С.А. Богданенка І.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Сколишева О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2015 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення прийняті Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Межрегіонального Головного управління Міндоходів від 06 листопада 2014 року №0000333900 та №0000343900. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з постановою суду, Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог позивача та прийняти нове рішення в цій частині, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.

Позивач своїм правом на апеляційне оскарження не скористався і не оскаржив рішення суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог. У разі часткового оскарження судового рішення, суд апеляційної інстанції не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах оскарження та доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, в період з 12 серпня 2014 року по 16 жовтня 2014 року фахівцями відповідача проводилась документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Технохімреагент» (ЄДРПОУ 34155997) з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування та сплати до бюджету податку на додану вартість по господарських операціях з ТОВ «Станкобудінвест» за лютий 2014 року, березень 2014 року, з ПП «Аннтаго» за листопад 2013 року, квітень 2014 року, травень 2014 року, з ТОВ ТБ «Євромобайл» за лютий 2014 року, березень 2014 року, квітень 2014 року за періоди, в яких відображено у складі податкового кредиту та податку на прибуток за періоди, в яких відображено витрати по взаємовідносинах із зазначеними контрагентами, за результатами якої складено акт №340/28-04-39-00/34155997 від 23 жовтня 2014 року.

В акті перевірки податковим органом зафіксовано допущене позивачем порушення: п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість за період з 01 лютого 2014 року по 31 травня 2014 року на суму 325172,00 грн.; п. 44.1 ст. 44, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, внаслідок чого позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 319621,00грн.; пп. 16.1.5 п. 16.1 ст. 16, пп. 20.1.2 п. 20.1 ст. 20 ПК України в ході перевірки на письмовий запит СДПІ не надано завірені копії документів, що свідчить про порушення вимог податкового законодавства.

На підставі висновків, викладених в акті перевірки, відповідачем рийняті податкові повідомлення - рішення від 06 листопада 2014 року:

- №0000363900, яким до позивача застосовано штраф у розмірі 510,00 грн.;

- №0000343900, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 319621,00 грн. та застосовано штрафні санкції у сумі 159810,00 грн.;

- №0000333900, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 325172,00 грн. та нараховано штраф в сумі 162586,00 грн..

Правомірність та обґрунтованість податкових повідомлень-рішень №0000333900 та №0000343900 від 06 листопада 2014 року, прийнятих на підставі акту перевірки, є предметом спору, переданого на вирішення суду.

З огляду на фактичні обставини справи та норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про необгрунтованість висновків податкового органу викладених в акті перевірки та неправомірність прийнятих податковим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень №0000333900 та №0000343900 від 06 листопада 2014 року, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16 липня 1999 року №996-XIV передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Згідно пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до п.п. 198.1, 198.2 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у зв’язку з придбавання товарів (робіт, послуг), до складу витрат операційної діяльності та сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, наслідком якої є поставка товарів (робіт, послуг), понесення витрат, у зв’язку з господарською діяльністю платника, сплата (нарахування) податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що позивач у перевіряємому періоді мав господарські взаємовідносини з ПП «Аннтаго».

Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що між позивачем та ПП «Аннтаго» у листопаді 2013 року було укладено договори, на підставі яких між підприємствами здійснювалися взаємовідносини: №20 від 01.11.2013; №21 від 01.11.2013; №22 від 01.11.2013; №23 від 05.11.2013; №24 від 05.11.2013; №26 від 05.11.2013; №27 від 05.11.2013; №28 від 05.11.2013; №29 від 01.11.2013; №30 від 04.11.2013; №31 від 05.11.2013; №32 від 06.11.2013; №33 від 06.11.2013; №34 від 06.11.2013; №35 від 06.11.2013; №36 від 06.11.2013; №37 від 06.11.2013; №39 від 06.11.2013; №40 від 05.11.2013; №42 від 06.11.2013; №48 від 12.11.2013; №49 від 12.11.2013; №54 від 18.11.2013; №57 від 19.11.2013; №58 від 20.11.2013; №59 від 21.11.2013; № 60 від 21.11.2013; №61 від 21.11.2013; №62 від 21.11.2013; №67 від 25.11.2013; №68 від 25.11.2013; №69 від 25.11.2013; №70 від 29.11.2013.

Вказані договори визначають умови поставки ПП «Аннтаго» реагентів для обробки промислових вод на ТОВ «Технохімреагент».

В рамках зазначених договорів, отримання товару було здійснено за виданими продавцем видатковими накладними, які зазначені відповідачем в акті перевірки на стор.32-35.

ПП «Аннтаго» у відповідності із вимогами ПК України по першій події: при відвантаженні товару видав позивачу податкові накладні на відвантажений товар. При цьому про наявність зазначених податкових накладних податковий орган в акті перевірки підтверджує на стор.30-32 акту. Також, у відповідача відсутні претензії щодо недоліків по документальному оформленню всіх зазначених податкових накладних.

Транспортування товару підтверджується відповідно до перерахованих в акті перевірки товарно-транспортних накладних.

Оплата за отриманий товар була здійснена позивачем, про що також на стор.42-43 було зазначено в акті перевірки.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій за вказаними вище договорами, позивачем надано до суду копії первинних документів, які фіксують здійснення господарських операцій між сторонами на виконання умов зазначених договорів, зокрема: видаткові та податкові накладні, товарно-транспортні накладні, прибуткові накладні, а також розрахункові документи (банківські виписки по особовому рахунку ТОВ «Технохімреагент», які підтверджують факт оплати).

Реальність і товарність операції підтверджена подальшим продажем товару позивачем, а саме договори поставки товару, видаткові накладні, податкові накладні, довіреності на отримання товару, укладені між підприємством позивача та його контрагентами.

Дослідивши дані матеріали справи, колегія суддів робить висновок про те, що всі первинні документи бухгалтерського та податкового обліку позивача, які надані ним в підтвердження формування валових витрат та податкового кредиту відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", виписані підприємством, яке станом на момент спірних правовідносин є платником ПДВ, під час здійснення господарських операцій перебувало на обліку в органах ДПІ. Доказів зворотного судовим розглядом справи не встановлено і актом перевірки не заперечується та не спростовано.

Слід також відзначити, що в акті перевірки відсутні будь-які посилання на дефекти форми, змісту або походження первинних і розрахункових документів, які в силу ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

З урахуванням досліджених судом матеріалів справи, колегія суддів робить висновок про те, що позивач виконав вимоги чинного законодавства України і правомірно на підставі даних бухгалтерського обліку (первинних бухгалтерських документів) відобразив у даних податкового обліку операції із зазначеним контрагентом.

Окрім того, як вбачається зі змісту акту перевірки позивача, судом встановлено, що його висновки ґрунтуються на висновках акту ДПІ у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 19 червня 2014 року №498/26-57-22-01-10/36942125 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Аннтаго» щодо підтвердження господарських відносин із платниками за період з 01 липня 2013 року по 30 вересня 2013 року та з 01 квітня 2014 року по 30 квітня 2014 року, яким встановлено, що ПП «Аннтаго» має обліковий стан 36 - «основний платник до кінця року». Перевіркою встановити місцезнаходження ПП «Аннтаго» не є можливим. Неможливо дослідити реалізацію найменування товарів суб'єктам господарювання - покупцям, оскільки ПП «Аннтаго» податкові накладні за період з 01 липня 2013 року по 30 вересня 2013 року та з 01 квітня 2014 року по 30 квітня 2014 року, не зареєструвало в ЄДРПН (стор.10 вказаного акту). Проте, як вже зазначалося судом першої інстанції, слід зауважити на тому, що відповідачем по справі, в ході перевірки було досліджено інший період взаємовідносин позивача з його контрагентом.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

В силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагент є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України, позивач та контрагент позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Вищенаведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі “Булвес” АД проти Болгарії” (заява № 3991/03). Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Дослідивши вищевикладені обставини справи, колегія суддів вважає, що у діях платника податків (позивача) немає порушень тих норм законів, на які посилається відповідач і приходить до висновку, що твердження податкового органу про наявність таких порушень ґрунтуються на припущеннях та належним чином не доведені, доводи відповідача не ґрунтуються на законі та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Згідно до п.п. 1,3 ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, проаналізувавши вищевикладені обставини справи та правовідносини, що їм відповідають та оцінивши докази надані сторонами по справі у їх сукупності, колегія суддів робить висновок про те, що податкові повідомлення-рішення №0000333900 та №0000343900 від 06 листопада 2014 року прийняті Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Межрегіонального Головного управління Міндоходів не відповідають п.п. 1,3 ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки винесені відповідачем на підставі, у межах повноважень, але не у спосіб, передбачений законодавством та без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, отже тому є протиправними та підлягають скасуванню, а позовні вимоги позивача в цій частині є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції викладене достатньо повно, обґрунтовано та мотивовано з посиланням на конкретні пункти законів України, які регулюють спірні правовідносини, що свідчить про відсутність підстав для його скасування.

З огляду на встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи та обрану правову позицію, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206, ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2015 року - залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її постановлення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: Ю.М. Дадим

Суддя: С.А. Уханенко

Суддя: І.Ю. Богданенко