Ухвала суду № 45549633, 18.06.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

18 червня 2015 рокусправа № 804/17880/14 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді:Кругового О.О.

суддів: Уханенка С.А. Богданенка І.Ю.

за участю секретаря судового засідання:Сколишева О.О..

за участю:

представника позивача: ОСОБА_1,

представника відповідача:ОСОБА_2,

представник третьої особи: ОСОБА_3.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Квартирно експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 січня 2015 року у справі №804/17880/14 за позовом ОСОБА_4 до Квартирно експлуатаційного відділу м.Дніпропетровська, треті особи: Міністерство оборони України, Генеральний штаб Збройних Сил України про зобовязання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в :

31 жовтня 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом в якому з урахуванням уточнень до позовної заяви, просив:

- скасувати рішення №103 від 12.01.2015 року начальника квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська, та визнати рішення таким, що порушує Конституцію України, Закони України, та накази Міністра оборони України. (наказ МО №1 від 03.01.1993р.; Наказ МО №569 від 15.09.2011р.);

- визнати протиправною бездіяльність начальника КЕВ МО України м.Дніпропетровська, як керівника органу приватизації, щодо неприйняття рішення за заявою ОСОБА_4 від 13.10.2014 року вх.. №2523 про передачу у приватну власність квартири АДРЕСА_1, яку він займає спільно із членами своєї родини на підставі ордеру №32 від 03 березня 1998 року на території відкритого військового містечка, згідно Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та «Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян» яке затверджене Наказом МЖКГ №396 від 16.12.2009 року;

- зобовязати начальника квартирно експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська, як керівника органу приватизації прийняти рішення по суті заяви ОСОБА_4 та вжити заходів щодо приватизації квартири яка використовується позивачем та членами його родини на умовах найму на території відкритого військового містечка, згідно Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та «Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян», яке затверджене наказом МЖКГ №396 від 16.12.2009 року, за адресою: АДРЕСА_2..

Адміністративний позов обґрунтовано тим, що позивач на підставі Конституції України та Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» звернувся до начальника квартирно-експлуатаційного відділу м.Дніпропетровська із заявою про приватизацію квартири, в якій він проживає, проте відповідач безпідставно відмовив у приватизації квартири.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 січня 2015 року адміністративний позов задоволено: визнано протиправною бездіяльність Квартирно-експлуатаційного відділу м.Дніпропетровська яка виразилась у несвоєчасному прийнятті рішення за заявою ОСОБА_4 від 13.10.2014 р. вх.№2523; визнано протиправним та скасовано рішення №103 від.12.01.2015 року Квартирно-експлуатаційного відділу м.Дніпропетровська по відмові в передачі у приватну власність квартири за адресою: АДРЕСА_2 за заявою ОСОБА_4 від 13.10.2014 р. вх.№2523; зобов'язано квартирно-експлуатаційний відділ м.Дніпропетровська розглянути та прийняти рішення по суті заяви ОСОБА_4 від 13.10.2014 р. вх.№2523 про передачу в приватну власність квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, в порядку, передбаченому Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду".

Не погодившись з рішення суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції вимог норм матеріального та процесуального права просить оскаржувану постанову суду скасувати та провадження у справі закрити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачу відмовлено а приватизації квартири №21, яка знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, смт. Гвардійське, вул.. Гагаріна, буд. 8, відтак, підстави для визнання протиправною бездіяльності КЕВ м. Дніпропетровська та зобовязати його розглянути заяву позивача по заявлених вимог відсутні. Крім того, відповідач зазначає, що заявлений ОСОБА_4 спір не має ознак визначених чинним КАС України оскільки є приватно правовим спором та стосується права власності, відтак, на думку відповідача, провадження у справі підлягає закриттю.

Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечувала з підстав викладених в адміністративному позові, просила оскаржувану постанову залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги відповідача відмовити.

Представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, вважає, що даний спір не має ознак публічного спору, стосується лише права власності на квартиру, а тому не підлягає розгляду в порядку визначеному КАС України, просить оскаржувану постанову суду скасувати та провадження у справі закрити.

Представник третьої особи в судовому засідання підтримав вимоги апеляційної скарги, також просив суд апеляційну скаргу задовольнити та провадження у справі закрити, у звязку з тим, що даний спір не відноситься до юрисдикції адміністративних судів.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, надану правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

03.03.1998р. на підставі ордеру №32 ОСОБА_4 був вселений до квартири за адресою АДРЕСА_2, що підтверджується копією відповідного ордеру виданого квартирно-експлуатаційним відділом.

13.10.2014р. ОСОБА_4 звернувся до начальника квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська із заявою про приватизацію вищевказаної квартири згідно до вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», яка була зареєстрована за № 2523 від 13.10.2014р.

Рішенням №103 від 12.01.2015 року начальником Квартирно-експлуатаційного відділу м.Дніпропетровська відмовлено в оформлені передачі в приватну власність квартири за адресою АДРЕСА_2.

Правомірність та обґрунтованість рішення Квартирно експлуатаційного відділу м.Дніпропетровська та дій щодо розгляду заяви позивача про передачу йому в приватну власність двохкімнатної квартири за адресою АДРЕСА_2 є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що жодним нормативним актом МО України не затверджено переліку закритих воєнних містечок, державний житловий фонд яких заборонено передавати у приватну власність, до якого входило б і смт. Гвардійське.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з адміністративного позову, а саме з його прохальної частини, позивачем одночасно порушується питання стосовно обґрунтованості та правомірності прийняття відповідачем рішення про відмову ОСОБА_4 в приватизації квартири, а також щодо бездіяльності по не розгляду заяви позивача про приватизацію квартири, що він займає з родиною із зобовязанням розглянути зазначену заяву.

До юрисдикції адміністративних судів відносяться справи, предметом яких є визначення правомірності та обґрунтованості дій та бездіяльності компетентних органів з приводу дотримання процедури розгляду заяв про передачу в приватну власність майна, що знаходиться на території військового містечка, перебуває в комунальній власності та користуванні відповідних фізичних осіб. Самі рішення, прийняті по суті питання щодо приватизації житлового фонду, не можуть виступати предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства.

Отже, з моменту прийняття відповідачем рішення по суті заяви ОСОБА_4 про передачу йому у власність двокімнатної квартири за адресою АДРЕСА_2, спір втратив ознаки публічного спору, та не міг бути вирішений в порядку адміністративного судочинства.

Так, у відповідності до ч. 1 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Згідно ч. 2 ст.17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Тобто, виходячи з системного аналізу зазначених норм, основними підставами для віднесення спірних правовідносин до юрисдикції адміністративного суду є субєктний склад спірних правовідносин та публічно-правовий характер спору.

Таким чином, при вирішенні питання щодо віднесення спірних правовідносин до адміністративної юрисдикції слід мати на увазі, що однією із сторін публічно правового спору має бути субєкт владних повноважень, за умови, що спірні правовідносини виникли у звязку або у процесі його виконання владних управлінських функцій шляхом владного управління поведінкою іншого учасника правовідносин, лише такий спір має публічно правовий характер.

В даному випадку, спірні відносини, що є предметом спору є такими, що виникли з приводу права власності на майно, вони носять приватно правовий характер, та за своїм субєктним складом відносяться до цивільних правовідносин.

Так, справи з приводу захисту права власності на майно, на речове право на чуже майно, регулюються цивільним законодавством, і власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК), а особа, якій належить право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі й від власника майна відповідно до положень глави 29 ЦК (стаття 396 ЦК), тому такі спори з урахуванням вимог статті 15 ЦПК підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, якщо однією із сторін є фізична особа, незалежно від участі у них органу державної влади та/або органу місцевого самоврядування (суб'єкта владних повноважень).

В свою чергу, рішення про право власності на нерухоме майно, винесене у відповідності до закону, належить до документів, які породжують змінюю та припиняють речові права особи на нерухоме майно.

У зв'язку із цим, саме суд цивільної юрисдикції відповідно до частини першої статті 21, статті 393 ЦК визнає незаконним і скасовує такий акт, виданий владним органом, повністю або частково, якщо він суперечить актам цивільного законодавства та порушує цивільні права або інтереси фізичних осіб.

Отже, оскаржуване в даній справі рішення КЕВ м. Дніпропетровська є юридичним фактом, що унеможливлює оформлення права позивача на володіння, користування та розпорядження, визначеним у оскаржуваному рішенні, майном, тому такий спір носить приватно правовий характер, фактично є спором про право власності на майно, а відтак, враховуючи субєктний склад спірних відносин, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

В свою чергу, заявлені вимоги про визнання противоправною бездіяльності щодо не розгляду заяви про передачу майна в приватну власність із зобовязанням розглянути зазначену заяву, за умови фактичного прийняття рішення по суті заяви, також втратили ознаки адміністративного судочинства, їх окреме вирішення не призведе до розвязання спору по суті, а тому вказані вимоги не підлягають окремому розгляду в порядку КАС України.

За змістом статті 6 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Водночас суб'єктивна оцінка порушення права не є абсолютною.

В деяких випадках сам законодавець визначає коло осіб, права яких можуть бути порушені внаслідок бездіяльності, вчинення суб'єктом владних повноважень певних дій чи прийняття актів, правомірно обмежуючи право інших осіб на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод або інтересів.

Слід зазначити, у відповідності до п. 2 ч. 4 ст. 105 КАС України адміністративний позов може містити вимоги про зобовязання відповідача субєкта владних повноважень вчинити певні дії. Такі вимоги, для повного та всебічного захисту порушених прав заявляються одночасно із вимогами про визнання протиправними дій/бездіяльності субєкта власних повноважень.

В свою чергу, протиправною є бездіяльність, що полягає в пасивній поведінці субєкта владних управлінських функцій, в той час як він зобовязаний був вчинити дії в рамках власних повноважень або делегованих йому управлінських функцій.

Обовязковою умовою для звернення до суду з адміністративним позовом є факт порушення відповідачем субєктом владних повноважень своєю протиправною бездіяльністю прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Звернення до суду із адміністративним позовом про визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобовязання його вчинити певні дії направлене виключно на поновлення порушених прав особи станом на час розгляду справи по суті.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було прийнято рішення по суті заяви ОСОБА_4 про відмову в передачі йому у приватну власність житла, що перебуває у комунальній власності.

Тобто, в даному випадку, у відповідача відсутня пасивна поведінка протиправна бездіяльність, з приводу виконання своїх обовязків щодо розгляду заяви позивача про приватизацію майна.

Заява позивача розглянута по суті порушених в ній питань, по ній прийнято рішення про відмову в її задоволенні, у звязку з чим, суд апеляційної інстанції вважає, що в даному випадку відсутня протиправна бездіяльність субєкта владних повноважень, обраний позивачем спосіб захисту є недопустимим, а його право на розгляд заяви про приватизацію майна, що перебуває у комунальній власності не є порушеним.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що заявлений позивачем спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, спірні правовідносини не є публічно-правовими, а справа не має встановлених нормами КАС України ознак адміністративної юрисдикції.

У відповідності до п.1 ч. 1 ст. 157 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Згідно із приписами ч. 1 ст. 203 КАС України, постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.

З огляду на викладене, та з урахуванням вимог норм чинного процесуального законодавства, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду, а провадження у справі закрити.

Керуючись ст. 157, ч. 3 ст. 160, ст. 195, ст. 196, ст..199, ст. 203, ст. 206 КАС України суд,-

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Квартирно експлуатаційного відділу м.Дніпропетровська - задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду 29 січня 2015 року у справі №№804/17880/14 скасувати та провадження у справі закрити.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду протягом двадцяти днів.

Головуючий:О.О. Круговий

Суддя:С.А. Уханенко

Суддя:І.Ю. Богданенко