Постанова № 45546006, 25.06.2015, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

25 червня 2015 року 810/2040/15

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Волкова А.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-2010" до Сумської митниці ДФС про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Дельта-2010" з позовом до Сумської митниці ДФС про визнання протиправним та скасування рішення Сумської митниці Міндоходів про коригування митної вартості товарів від 17.11.2014 № 805170000/2014/000049/2 та картки відмови в прийнятті митної декларації, митому оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 17.11.2014 № 805170000/2014/00025.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при митному оформленні товару, який ввозився на територію України, визначив його митну вартість за основним методом - ціною договору (контракту), заявив цей показник у деклараціях митної вартості, до яких додав документи, що її підтверджують згідно з переліком, визначеним Митним кодексом України. Однак, на думку позивача, митний орган безпідставно не погодився із заявленою декларантом митною вартістю товару, визначеною за ціною договору (контракту), та незаконно прийняв рішення про коригування митної вартості товару із застосуванням резервного методу та про відмову у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів.

Як стверджував позивач, він не погодився з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товару, але з метою випуску задекларованого товару у вільний обіг подав до митного органу нову митну декларацію, в якій скоригував митну вартість товару з урахуванням рішення митного органу, надав згоду на списання з раніше сплачених гарантійних зобов'язань різницю між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товару, визначеною декларантом, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товару, визначеною митним органом. У подальшому позивач скористався наданим законом правом і звернувся до суду з даним позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення митного органу про коригування митної вартості та про відмову у прийнятті митної декларації (оформленої карткою відмови).

Відповідач позову не визнав, просив відмовити у його задоволенні. В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що під час митного оформлення інспектором установлено, що подані декларантом документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів. Як стверджував відповідач, надані позивачем документи виявились недостатніми для визнання заявленої позивачем митної вартості за основним методом, тому митний орган законно та обґрунтовано прийняв рішення про коригування митної вартості, підстави для його скасування відсутні.

Ухвалою від 15.05.2015 судом відкрито провадження в адміністративній справі, судовий розгляд справи призначено на 04.06.2015. Про дату, час та місце судового розгляду сторони були повідомлені належним чином.

У призначений день і час сторони до суду не зявились; позивач подав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності (відсутності його представника); відповідач явку свого представника до суду не забезпечив, про причини неприбуття представника суд не повідомив, заяв чи клопотань про розгляд справи за відсутності представника до суду не подавав.

Враховуючи викладене, суд на підставі частини шостої статті 128 КАС України згідно з ухвалою від 04.06.2015 постановив про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дельта-2010" є юридичною особою, що зареєстрована 01.04.2010.

У листопаді 2014 року позивач здійснював ввезення на територію України товару (шин пневматичних гумових нових для вантажних автомобілів), придбаних у компанії GITI Tire Global Trading Pte. Ttd. (Сингапур) на підставі контракту від 27.06.2013 № G-D/2013-0627, рахунку фактури (комерційного інвойсу) від 18.09.2014 № GТ1404977В, митне оформлення якого здійснювалось через Сумську митницю Міндоходів.

З метою митного оформлення імпортованого товару позивач подав до Сумської митниці Міндоходів митну декларацію (МД) від 17.11.2014 № 805170000/2014/002638, в якій задекларував товар (шини пневматичні гумові нові для вантажних автомобілів), заявив його вартість у загальній сумі 81995,22 дол. США, що в національній валюті України за офіційним курсом НБУ на дату митного оформлення (курс USD: 15,412417 грн.) становить 1263744,53 грн.

До вказаної митної декларації позивач також додав пакет документів (перелічені у графі 44 МД), що необхідний для розмитнення товару, а саме: картку обліку особи, яка здійснює операції з товарами від 17.03.2014 № 125/2012/0001072 (код 1602); морський транспортний документ від 23.09.2014 (код 2710); зовнішньоекономічний контракт від 27.06.2013 № G-D/2013-0627 (код 4104) та додаток до нього (код 4103); рахунок фактуру (комерційний інвойс) від 18.09.2014 № GТ1404977В (код 3105, 3141); міжнародні автомобільні накладні (CMR) від 07.11.2014 №№ 069 та 701 (код 2730); договір про надання послуг митного брокера від 26.09.2014 № 2014/09/26-Д (код 4207); сертифікати відповідності від 30.01.2014 та від 13.11.2014 (код 5111); інформацію про позитивні результати здійснення радіологічного контролю від 23.09.2014 № 2710 (код 5504); сертифікат походження товару від 22.09.2014.

В наданих декларантом документах не було виявлено розбіжностей, ознак підробки або відсутності певних відомостей, що не дозволяли би встановити та перевірити числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Як вже зазначалось, згідно з даними вказаної митної декларації контрактна вартість товарів становила 81995,22 дол. США на умовах поставки CIF (Cost, Insurance, Freight) (згідно з умовами Інкотермс це означає, продавець зобов'язаний оплатити витрати і фрахт, необхідні для доставки товару у вказаний порт призначення, в тому числі за свій рахунок укласти договір перевезення і передати покупцеві транспортні документи, зокрема коносамент, а також застрахувати товар до місця призначення, проте ризик втрати і пошкодження товару, а також будь-які інші додаткові витрати, що виникають після відвантаження товару, переходять з продавця до покупця).

Задекларована митна вартість товару становила такі показники:

шини пневматичні 100EV820G 385/55R22.5 20PR 160/-(158)-K(L) GT988 GT RADIAL 120 шт. на суму 27784,80 дол. США, (ціна за одиницю - 231,54 дол. США);

шини пневматичні 100EV725G 285/70R19.5 16PR 143/142-(145/143)-М(L) GT678 GT RADIAL 4496,70 дол. США за 30 шт. (ціна за одиницю - 149,89 дол. США);

шини пневматичні 100EV420G 13R22.5 18PR 154/150-(156/150)-К(G) GT686 GT RADIAL 8127,36 дол. США за 36 шт. (ціна за одиницю - 225,76 дол. США);

шини пневматичні 100EV556G 385/65R22.5 18PR 158/-(160)-L(К) GT876 GT RADIAL 4515,20 дол. США за 20 шт. (ціна за одиницю - 225,76 дол. США);

шини пневматичні 100EV559G 385/65R22.5 18PR 158/-(160)-L(К) GT978+ GT RADIAL 37071,16 дол. США за 172 шт. (ціна за одиницю - 215,53 дол. США).

17 листопада 2014 року інспектор митного органу, який здійснював митні процедури, з метою перевірки відомостей про заявлену митну вартість задекларованого товару витребував від декларанта додаткові документи, а саме: рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; каталоги, специфікації, прейскуранти виробника товару; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, виготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Ці обставини відображені в рішенні про коригування митної вартості товарів від 17.11.2014 № 805170000/2014/00025.

Як встановлено судом, приводом для витребування від декларанта додаткових документів стала та обставина, що під час митного оформлення інспектор митного органу дійшов висновку про те, що подані декларантом документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів.

На вимогу інспектора митного органу декларантом подані наступні додаткові документи: платіжне доручення в іноземній валюті від 26.09.2014 № 373; пакувальний лист від 17.09.2014; страховий поліс від 22.09.2014; митна декларація країни відправлення від 15.09.2014; прайс-лист виробника.

Розглянувши подані декларантом додаткові документи 17.11.2014, відповідач прийняв рішення від 17.11.2014 № 805170000/2014/00025 щодо коригування митної вартості товарів, згідно з яким вартість задекларованого товару була визначена за резервним методом у таких розмірах:

шини пневматичні 100EV725G 285/70R19.5 6PR 143/142-(145/143)-М(L) GT678 GT RADIAL у кількості шт., шини пневматичні 100EV556G 385/65R22.5 18PR 158/-(160)-L(К) GT876 GT RADIAL у кількості 20 шт. та шини пневматичні 100EV559G 385/65R22.5 18PR 158/-(160)-L(К) GT978+ GT RADIAL у кількості 172 шт. 51034,5822 дол. США за 222 шт. (229,8855 дол. США за одиницю);

шини пневматичні 100EV820G 385/55R22.5 20PR 160/-(158)-K(L) GT988 GT RADIAL у кількості 120 шт. та шини пневматичні 100EV420G 13R22.5 18PR 154/150-(156/150)-К(G) GT686 GT RADIAL у кількості 36 шт. 36651,40156 дол. США за 156 шт. (234,9449 дол. США за одиницю.)

Як убачається з рішення, митний орган зазначив, що митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, оскільки використані декларантом відомості не є об'єктивними та достатньо підтвердженими документально; методи визначення митної вартості за ціною контракту не застосовуються у звязку з невиконанням позивачем вимог Митного кодексу України; використаний резервний метод на основі наявної у митному органі інформації (МД №125130005/2014/547468 від 28.10.2014, МД №125130005/2014/547469 від 28.10.2014).

У зв'язку з викладеним, посадовою особою митного органу прийнято рішення про відмову у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, оформлене карткою від 17.11.2014 № 805170000/2014/00025.

17 листопада 2014 року позивач подав до Сумської митниці Міндоходів нову митну декларацію № 805170000/2014/002645, в якій відкоригував митну вартість товару з урахуванням рішення митного органу щодо коригування митної вартості, сплатив до державного бюджету всі митні платежі, у тому числі й різницю між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом 24909,21 грн. (дані обставини не заперечувались сторонами та підтверджуються відповідними відмітками на митній декларації).

У звязку з цим уповноваженою особою Сумської митниці Міндоходів прийнято рішення про завершення митного оформлення товару позивача, пропуск його на митну територію України та випуск у вільний обіг шляхом проставляння відповідного штампу на митній декларації 17.11.2014 № 805170000/2014/002645.

Різниця між сумою митних платежів, обчислених згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом за ціною договору, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, склала 24909,21 грн.

У подальшому позивач, не погоджуючись з рішеннями митного органу щодо коригування митної вартості та рішеннями про відмову у прийнятті митної декларації (карткою відмови), звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, справлянням митних платежів регулюються положеннями Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI, який набув чинності з 01.06.2012, а також положеннями Податкового кодексу України та інших законів України з питань оподаткування.

Відповідно до статті 246 Митного кодексу України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

В силу приписів статті 318 Митного кодексу України митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Відповідно до статті 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, зокрема: код товару згідно з УКТ ЗЕД; фактурна вартість товарів; митна вартість товарів та метод її визначення; суми митних платежів; спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати) (стаття 257 Митного кодексу України).

Статтями 49, 50 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Частинами четвертою та пятою статті 58 Митного кодексу України також передбачено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.

Згідно із статтею 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом. При цьому, декларант зобов'язаний: заявляти митну вартість, визначену ним самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації (стаття 52 Митного кодексу України).

Відповідно до статті 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за основним методом (тобто за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції)) та другорядними: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); за резервним. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Статтею 53 Митного кодексу України встановлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, зокрема, є: декларація митної вартості та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару.

В силу частини пятої статті 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

З аналізу частин першої та другої статті 53 Митного кодексу України вбачається, що Кодекс містить вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 318 Митного кодексу України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 № 3018-VI "Про внесення змін до Закону України "Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур", якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Крім того, це узгоджується з проголошеними у статті 8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі; заохочення доброчесності.

Частиною третьою статті 53 Митного кодексу України передбачено, що в разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Відповідно до статті 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Зокрема, статтею 58 Митного кодексу України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи.

Згідно з частинами четвертою та пятою статті 54 Митного кодексу України орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний, зокрема, здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості, а також у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Відповідно до частини шостої статті 54 Митного кодексу України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Аналіз положень частини третьої статті 53, частин першої, другої та пятої статті 54, статті 58 Митного кодексу України надає підстави для висновку про те, що орган доходів і зборів при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобовязаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України.

Орган доходів і зборів має право відійти від наведених вище законодавчих обмежень, що повязують з перевіркою основного переліку документів, які підтверджують митну вартість, та витребувати від декларанта додаткові документи лише якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, адже такі вади не дозволяють органу доходів і зборів законно здійснити визначений законом мінімум митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи для розмитнення задекларованого товару.

З метою усунення розбіжностей в документах, усунення сумнівів щодо підробки документів або зясування відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, які виявились відсутніми, закон надає право митному органу витребувати від декларанта інші додаткові документи, що перелічені в частині другій статті 53 Митного кодексу України.

Крім того, пунктами 3.16, 3.17 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур встановлено стандартне правило, що на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства. У випадках, коли окремі підтверджуючі документи не можуть бути представлені разом з декларацією на товари з причин, які визнані митною службою обґрунтованими, вона дозволяє подачу таких документів протягом визначеного періоду часу.

Згідно з частиною третьою статті 54 Митного кодексу України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

В силу приписів частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено).

Як убачається з матеріалів справи, приводом для витребування митним органом додаткових документів стало те, що під час митного оформлення спрацювала автоматизована система аналізу та управління ризиками за напрямом митної вартості, яка показала, що у попередні періоди подібний товар розмитнювався за більшою митною вартістю, ніж задекларував позивач.

Відповідач не повідомив суду жодних обставин та не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач в декларації митної вартості зазначив не всі документи для підтвердження заявленої митної вартості товару, вніс до декларації недостовірні або неточні відомості, або що надані митному органу документи містили розбіжності.

В даній справі судом також не встановлено існування яких-небудь обмежень для визначення митної вартості задекларованого товару за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України.

Дійсно, відповідно до статті 361 Митного кодексу України з метою запобігання, прогнозування і виявлення порушень законодавства України з питань державної митної справи органи доходів і зборів застосовують систему управління ризиками для визначення товарів, транспортних засобів, документів і осіб, які підлягають митному контролю, форм митного контролю, що застосовуються до таких товарів, транспортних засобів, документів і осіб, а також обсягу митного контролю. При цьому, управління ризиками - робота органів доходів і зборів з аналізу ризиків, виявлення та оцінки ризиків, розроблення та практичної реалізації заходів, спрямованих на мінімізацію ризиків, оцінки ефективності та контролю застосування цих заходів. Цілями застосування системи управління ризиками є, зокрема: запобігання, прогнозування і виявлення порушень законодавства України з питань державної митної справи; забезпечення більш ефективного використання наявних у органів доходів і зборів ресурсів та зосередження їх уваги на окремих згрупованих об'єктах аналізу ризику, щодо яких є потреба у застосуванні окремих форм митного контролю або їх сукупності, а також у підвищенні ефективності митного контролю (областях ризику); прискорення митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України.

Суд зазначає, що орган доходів і зборів при здійсненні митного контролю, у тому числі й з питань контролю правильності визначення митної вартості, має діяти у спосіб, визначений Митним кодексом України, а відомості, які містяться в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками, мають лише допоміжний інформаційний характер при прийнятті органом доходів і зборів відповідних рішень.

Та обставина, що в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками є інформація про те, що подібний товар у попередні періоди розмитнювався за вартістю більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення органом доходів і зборів контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за резервним методом, адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо). Суд зазначає, що автоматизована система аналізу та управління ризиками з обєктивних причин не може містити усієї інформації, що стосується субєктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, тому такі дані не можуть мати більше значення, ніж надані декларантом первинні документи про товар.

Сама по собі різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю подібних (аналогічних) товарів, що розмитнювались цією ж чи іншими особами у попередніх періодах, ще не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованій системі аналізу та управління ризиками.

Таким чином, суд констатує, що орган доходів і зборів неправомірно відмовив позивачу у визнанні задекларованої ним митної вартості товару за основним методом, визначив митну вартість за резервним методом. У контексті термінології, що використовується у статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, це означає, що рішення відповідача про коригування заявленої митної вартості товарів є протиправним.

Із змісту статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України випливає, що в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення субєкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача: про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.

Аналіз положень статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України надає підстави для висновку, що визнання протиправним рішення субєкта владних повноважень є юридичною оцінкою цього рішення, а скасування або визнання нечинним цього рішення способом захисту порушеного права.

Крім того, перелік способів захисту порушеного права, що наведений у цій статті, не є вичерпним і надає суду право прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. При цьому, належним способом захисту порушеного права є лише такий спосіб, який відповідає вимогам матеріального закону і призводить до поновлення прав позивача до такого стану, що існував до порушення права, а якщо відновлення такого стану є неможливим компенсує позивачу шкоду, завдану неправомірним рішенням.

По відношенню до рішень субєктів владних повноважень, які є актами індивідуальної дії, спосіб захисту порушеного права у контексті можливості відновлення прав позивача залежить від того, чи є таке рішення діючим (чинним) і таким, що підлягає виконанню, або рішення є таким, що вичерпало свою дію (адміністративний акт є припиненим).

З точки зору дії в часі адміністративні акти діють від моменту набрання ними чинності до їх припинення, а саме: закінчення строку, на який було прийнято акт; припинення дії акта в зв'язку з виконанням його приписів; прийняття нового адміністративного акта з даного питання; відміни, скасування або визнання недійсним (ОСОБА_1 Адміністративне право України: Підручник. К.: "Юрінком Інтер", 2005).

У чинному законодавстві України не існує єдиних підходів щодо термінології для визначення механізмів і способів припинення адміністративних актів, не визначено й правових наслідків, які виникають у звязку із застосуванням тієї чи іншої юридичної конструкції.

Пленум Вищого адміністративного суду України у постанові від 20.05.2013 № 78 "Про судове рішення в адміністративній справі" зробив спробу розмежувати такі способи захисту права як скасування рішення субєкта владних повноважень або визнання його нечинним, а також зазначив, що скасування акта субєкта владних повноважень застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.

Однак, наука адміністративного права виходить з того, що адміністративний акт, який виконано, не може бути відкликано, визнано недійсним або скасовано, якщо його виконання призвело до невідворотних правових наслідків (ОСОБА_2 Адміністративні акти: процедура прийняття та припинення дії: Монографія. К.: "Конус-Ю", 2010. 296 с.)

Аналогічна правова позиція розкрита в рішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009 у справі № 1-9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), в якому Конституційний Суд України постановив, що ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Рішення відповідача про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інше рішення, що оспорюється в даній справі про відмову в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів (картка відмови), є адміністративними актами індивідуальної дії, що вичерпали свою дію (є припиненими), тому не можуть бути скасованими.

Так, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів стосувалось первинної митної декларації і фактично було виконаним позивачем у момент подання нової митної декларації, в якій позивач скоригував митну вартість товару з урахуванням рішення митного органу та сплатив усі належні митні платежі, у тому числі й різницю між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товару, визначеною декларантом, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товару, визначеною митним органом.

Рішення відповідача про відмову в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товару (картка відмови) також вичерпало свою дію, адже на підставі нової митної декларації митний орган прийняв позитивне для позивача рішення про завершення митного оформлення товару позивача, пропуск його на митну територію України та випуск у вільний обіг. Як вже зазначалось судом, таке рішення було прийнято посадовою особою органу доходів і зборів шляхом проставляння відповідного штампу на новій митній декларації.

В даній справі позивач в якості самостійних позовних вимог просив суд визнати протиправними та скасувати рішення щодо коригування митної вартості товарів та рішення про відмову в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товару.

Як вже зазначалось, визнання рішення протиправним не утворює спосіб захисту, а є лише юридичною оцінкою оскаржуваного рішення. Проте суд вважає за необхідне відобразити цей висновок не тільки в мотивувальній частині постанови, але й в резолютивній.

Застосування судом скасування як способу захисту порушеного права, означало б повернення правовідносин до стану, який існував до моменту порушення права, тобто до процедури декларування та митного контролю, що в принципі є неможливим. Таким чином, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права є помилковим і не відповідає меті захисту права позивача, а тому в цій частині позов задоволенню не підлягає.

Під час судового розгляду встановлено, що в дійсності позивач не намагається повернутися до стадії митного оформлення товару, а має на меті повернути надлишково сплачені до Державного бюджету України кошти.

Таким чином, вимоги про визнання судом протиправними рішень щодо коригування заявленої митної вартості товарів та щодо відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товару, не є самостійними позовними вимогами, утворюють підставу (підстава позову) для позовної вимоги про стягнення зайво сплачених коштів. З точки зору науки процесуального права, підстава позову одночасно не може бути позовною вимогою.

За наведених обставин позов є таким, що підлягає задоволенню частково.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивач за подання позовної заяви сплатив судовий збір, доказів понесення інших судових витрат суду не надав. Таким чином, витрати по сплаті судового збору підлягають присудженню з Державного бюджету України на користь позивача.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним рішення Сумської митниці Міндоходів від 17.11.2014 № 805170000/2014/000049/2 щодо коригування митної вартості товарів, а також про відмову в прийнятті митної декларації, митому оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, оформлене карткою відмови від 17.11.2014 № 805170000/2014/00025.

У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-2010" судові витрати у сумі 182 (сто вісімдесят дві) гривень 70 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Волков А.С.