Постанова № 45535786, 10.06.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2015 р. Справа№ 910/2177/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Федорчука Р.В.

суддів: Майданевича А.Г.

Лобаня О.І.

при секретарі судового засідання Іващенко М. М.,

за участю представників сторін:

від позивача: Крамар О. Д. (довіреність від 18.02.2015 № 1),

від відповідача: не з'явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги

товариства з обмеженою відповідальністю "Енглєр"

на рішення господарського суду міста Києва від 06.03.2015 р.

у справі № 910/2177/15-г (суддя Отрош І.М.),

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Навігатор"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Енглєр"

про стягнення 1680950,64 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.03.2015 року у справі № 910/2177/15-г позов товариства з обмеженою відповідальністю "Навігатор" задоволено частково та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енглєр» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Навігатор» суму основного боргу у розмірі 1293214 грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 48231 грн. 03 коп., інфляційні втрати у розмірі 339500 грн. 38 коп. та судовий збір у розмірі 33618 грн. 91 коп.

Не погодившись із вказаним рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "Енглєр" подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 06.03.2015 року у справі № 910/2177/15-г та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2015 року у справі № 910/2177/15-г апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Енглєр" прийнято до провадження та призначено розгляд справи на 06.05.2015.

Ухвалою суду від 06.05.2015 витребувано додаткові докази по справі та в судовому засіданні оголошено перерву до 20.05.2015.

Ухвалою суду від 20.05.2015 відкладено розгляд справи на 10.06.2015.

Представник позивача в судове засідання 10.06.2015 з'явився та заперечував проти поданої апеляційної скарги на рішення суду.

Представник відповідача в судове засідання 10.06.2015 не з'явився .

Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 16.09.2013, 27.09.2013 та 06.12.2013 товариство з обмеженою відповідальністю «Навігатор» поставило товариству з обмеженою відповідальністю «Енглєр» узгоджений між сторонами товар на загальну суму 1406430 грн. 00 коп., що підтверджується видатковими накладними № 3678 від 16.09.2013 на суму 162000 грн. 00 коп., № 3852 від 27.09.2013 на суму 186260 грн. 00 коп. та № 4971 від 06.12.2013 на суму 1058170 грн. 00 коп., які підписані та скріплені печатками уповноваженими представниками сторін та відповідними довіреностями на отримання матеріальних цінностей.

Позивачем були виставлені рахунки-фактури № 4804436 від 12.09.2013 на суму 162000 грн. 00 коп., № 4887328 від 27.09.2013 на суму 186260 грн. 00 коп. та № 4987206 від 06.12.2013 на суму 1058170 грн. 00 коп. за поставку товару за відповідними видатковими накладними № 3678 від 16.09.2013, № 3852 від 27.09.2013 та № 4971 від 06.12.2013.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, видаткові накладні № 3678 від 16.09.2013, № 3852 від 27.09.2013 та № 4971 від 06.12.2013 містять найменування товару, його кількість та ціну. Таким чином суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що сторонами було досягнуто згоди щодо істотних умов договору поставки.

03.01.2014 відповідач здійснив часткову оплату поставленого товару за видатковою накладною № 3852 від 27.09.2013 у розмірі 33216 грн. 00 коп.

Свій обов'язок з оплати за поставлений позивачем товар відповідач повинен був здійснити 16.09.2013 за видатковою накладною № 3678 від 16.09.2013, 27.09.2013 за видатковою накладною № 3852 від 27.09.2013 та 06.12.2013 за видатковою накладною № 4971 від 06.12.2013.

03.01.2014 відповідач сплатив позивачу грошові кошти в розмірі 110000 грн. 00 коп., вказавши призначення платежу: за обладнання згідно рахунку-фактури № 5025999 від 26.12.2013, рахунку-фактури № 4887328 від 27.09.2013 та рахунку-фактури № 4883916 від 24.09.2013, що підтверджується наданою позивачем банківською випискою.

При цьому позивач поставив відповідачу товар за видатковими накладними № 32 від 16.01.2014 на суму 21564 грн. 00 коп. та № 3792 від 25.09.2013 на суму 95220 грн. 00 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями вказаних видаткових накладних та довіреностями на отримання матеріальних цінностей, у зв'язку з чим позивачем були виставлені відповідні рахунки-фактури № 5025999 від 26.12.2013 на суму 21564 грн. 00 коп. та № 4883916 від 24.09.2013 на суму 95220 грн. 00 коп.

Оскільки 03.12.2013 відповідач здійснив часткову оплату поставленого товару за видатковою накладною № 3792 від 25.09.2013 (рахунок-фактура № 4883916 від 24.09.2013) на суму 40000 грн. 00 коп., що підтверджується наданою позивачем банківською випискою, то станом на 03.01.2014 заборгованість за вказаним рахунком-фактурою становила 55220 грн. 00 коп.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що здійснена відповідачем 03.01.2014 оплата в загальному розмірі 110000 грн. 00 коп. є оплатою частини боргу в розмірі 55220 грн. 00 коп. за рахунком-фактурою № 4883916 від 24.09.2013, оплатою рахунку-фактури № 5025999 від 26.12.2013 в розмірі 21564 грн. 00 коп. та частковою оплатою рахунку-фактури № 4887328 від 27.09.2013 (за видатковою накладною № 3852 від 27.09.2013 на суму 186260 грн. 00 коп.) на суму 33216 грн. 00 коп.

30.05.2014 відповідач здійснив часткову оплату за рахунком-фактурою № 4804436 від 12.09.2013 (за видатковою накладною № 3678 від 16.09.2013 на суму 162000 грн. 00 коп.) в розмірі 80000 грн. 00 коп., що підтверджується наданою позивачем банківською випискою.

Таким чином, заборгованість відповідача за видатковою накладною № 3678 від 16.09.2013 на суму 162000 грн. 00 коп. становить 82000 грн. 00 коп. (враховуючи часткову оплату в розмірі 80000 грн. 00 коп.), за видатковою накладною № 3852 від 27.09.2013 на суму 186260 грн. 00 коп. - 153044 грн. 00 коп. (враховуючи часткову оплату в розмірі 33216 грн. 00 коп.) та за видатковою накладною № 4971 від 06.12.2013 на суму 1058170 грн. 00 коп. - 1058170 грн. 00 коп. (враховуючи відсутність оплат), що разом становить 1293214 грн. 00 коп.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції визнав їх правомірними, обґрунтованими, та не спростованими відповідачем.

Колегія суддів погоджується з висновками господарського суду м. Києва з огляду на таке.

Предметом даного спору є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору поставки.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п. 1.7. Постанови Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначається, що нормою ст. 530 ЦК України передбачено, між іншим, можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

В ст. 1 цього Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.

Як вже було зазначено вище, між сторонами існували правовідносини з купівлі-продажу (поставки).

Отже, обставини щодо поставки товару, можуть підтверджуватися первинними документами в розумінні вищезазначених положень Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", складеними при виконанні господарської операції.

Дослідивши надані позивачем видаткові накладні, колегія суддів констатує, що вони відповідають вимогам ст.9 Закону України від 16.07.1999 р. за № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку: містять обов'язкові реквізити первинних документів, зокрема назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; посилання на договір; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції. Дані накладні є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції (поставка товару) та є підставою для оплати за поставлений товар у відповідності з вимогами ст. 692 Цивільного кодексу України.

Як зазначено Вищим господарським судом України в інформаційному листі від 17.07.2012 р. за № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді окремих норм матеріального права", підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України.

Таким чином, факт поставки товару відповідачу за усною домовленістю є доведеним та підтвердженим належними доказами, а тому у відповідача виникло зобов'язання по оплаті отриманого товару.

Відповідач в апеляційній скарзі зазначив про те, що директором відповідача не надавалися довіреності представнику на отримання товарно-матеріальних цінностей та відповідач має намір заявити клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи.

Проте відповідач на підтвердження не підписання директором довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей доказів не надав, клопотань про призначення почеркознавчої експертизи суду не подав.

Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

У свою чергу, відповідно до ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Положеннями ст. 642 ЦК України передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Враховуючи часткову оплату за одержаний товар, суд вважає, що відповідач фактично погодився на умови домовленості між сторонами щодо поставки товару.

Зважаючи на вищенаведене, а також відсутність в матеріалах справи доказів оплати поставленого товару, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд правомірно визнав позовні вимоги про стягнення заборгованості обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та задовольнив позов в частині стягнення 1293214,00 грн. основного боргу в повному обсязі

Позивачем також нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних в загальному розмірі 48231 грн. 03 коп. (5080 грн. 27 коп. 3% річних за видатковою накладною № 3678 від 16.09.2013 за період з 17.09.2013 по 03.02.2015, 6448 грн. 21 коп. 3% річних за видатковою накладною № 3852 від 27.09.2013 за період з 30.09.2013 по 03.02.2015 та 36702 грн. 55 коп. 3% річних за видатковою накладною № 4971 від 06.12.2013 за період з 09.12.2013 по 03.02.2015), враховуючи здійснені відповідачем часткові оплати заборгованості.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних витрат, апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог в цій частині.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% та інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі: 48231 грн. 03 коп. 3% річних у розмірі та 339500 грн. 38 коп. інфляційних втрат.

Відповідно до вимог статті 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Апеляційні вимоги не підтверджені належними доказами, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому у суду апеляційної інстанції відсутні правові підстави для їх задоволення.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду м. Києва від 06.03.2015 у справі № 910/2177/15-г прийняте при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і підстави для його скасування відсутні, в зв'язку з чим, апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю "Енглєр" задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2015 у справі № 910/2177/15-г відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Енглєр" на рішення господарського суду міста Києва від 06.03.2015 у справі № 910/2177/15-г залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 06.03.2015 у справі № 910/2177/15-г залишити без змін.

3. Справу № 910/2177/15-г повернути до господарського суду міста Києва.

4. Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Р.В. Федорчук

Судді А.Г. Майданевич

О.І. Лобань