Постанова № 45535626, 02.06.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" червня 2015 р. Справа№ 910/29811/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мартюк А.І.

суддів: Зубець Л.П.

Новікова М.М.

при секретарі Єременко К.Л.

за участю представників

від позивача: Залерцов М.О. за дов. № 325 від 31.03.2015 р.

від відповідача: Кобилецький В.В. за дов. б/н від 30.01.2015 р.

розглянувши у

відкритому судовому

засіданні апеляційну

скаргу Житлово-будівельного кооперативу «Квазар-3»

на рішення Господарського суду м. Києва

від 16.03.2015 р.

у справі № 910/29811/14 (суддя Грєхова О.А.)

за позовом Публічного акціонерного товариства

«Акціонерна компанія Київводоконал»

до Житлово-будівельного кооперативу «Квазар-3»

про стягнення 53 831,13 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.03.2015 р. у справі № 910/29811/14 позов Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія Київводоконал» задоволено повністю, стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу "Квазар-3" на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київодоканал" 34169 (тридцять чотири тисячі сто шістдесят дев'ять) грн. 63 коп. - заборгованості, 536 (п'ятсот тридцять шість) грн. 58 коп. - пені, 6833 (шість тисяч вісімсот тридцять три) грн. 93 коп. - штрафу, 3044 (три тисячі сорок чотири) грн. 72 коп. - 3% річних, 9246 (дев'ять тисяч двісті сорок шість) грн. 27 коп. - інфляційних втрат, 1827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. - судового збору.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду першої інстанції, Житлово-будівельний кооператив «Квазар-3» звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2015 р. у справі № 910/29811/14 повністю і прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія Київводоконал» - відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було прийнято рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, також висновки суду не відповідають обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2015 р. у справі № 910/29811/14 у складі колегії суддів: головуючий суддя Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Новіков М.М. апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу «Квазар-3» прийнято до провадження та призначено розгляд справи на 01.06.2015 р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2015 р. у справі № 910/29811/14 у складі колегії суддів: головуючий суддя Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Новіков М.М. виправлено описку в ухвалі суду від 14.04.2015 р. у справі № 910/29811/14 та зазначено про розгляд апеляційної скарги Житлово-будівельного кооперативу «Квазар-3» 02.06.2015 р.

02.06.2015, через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" надійшли заперечення на апеляційну скаргу по справі №910/29811/14.

02.06.2015 р. в судове засідання з'явились уповноважені представники позивача та відповідача.

Представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2015 р. у справі № 910/29811/14, просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2015 р. у справі № 910/29811/14 і прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечує, просить апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2015 р. у справі № 910/29811/14 залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Як вбачається з копій матеріалів справи, 05.03.1999р. між Державним комунальним об'єднанням "Акціонерна компанія "Київодоканал" (правонаступник - Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київодоканал" (позивач, постачальник) та Житлово-будівельним кооперативом "Квазар-3" (скаржник, абонент) укладено Договір № 6373/4-08 на послуги водопостачання та водовідведення (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався надавати скаржнику послуги з постачання питної води та водовідведення, а абонент - розраховуватися за вищезазначені послуги згідно умов договору та Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затвердженими наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65 (надалі - Правила користування).

Позивачем зазначено, що на підставі зазначеного Договору скаржнику було відкрито особові рахунки та присвоєно коди 7-707, за якими здійснюється розрахунок питної води та водовідведення, а код 7-50707, за яким здійснюється розрахунок питної води, що використовується скаржником для підігріву та її водовідведення.

Відповідно до п. 2.1 Договору постачальник зобов'язаний: забезпечувати постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82; приймати каналізаційні стоки, які не перевищують гранично-допустимі концентрації шкідливих речовин.

Пунктом 2.2 Договору визначено, що абонент зобов'язаний: сплачувати вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новими тарифами з часу їх введення в дію без внесення змін до цього Договору; представляти перелік об'єктів, в тому числі субабонентів, яким подається вода (приймаються стоки) у відповідності з вимогами правил; відповідати за збереження водолічильників, водомірних вузлів, санітарний стан приміщення водомірного вузла; мати резерв водолічильників для негайної заміни вибувших із ладу приладів; при зміні своїх реквізиті повідомляти про це постачальника у семиденний термін.

Згідно з п. 3.1 Договору, кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента.

Відповідно до п. 3.4 Договору, кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно до показників водо лічильника, а при його відсутності - за узгодженням з постачальником, за діючими нормами водопостачання, або іншим засобом, передбаченим п. 21.2 Правил.

Пунктом 3.6 Договору визначено, що абонент розраховується за послуги водопостачання та водовідведення у порядку, встановленому чинним законодавством у триденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів.

Відповідно п. 3.7 Договору, сторони погодили, що абонент у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг зобов'язаний у триденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів направити повноважного представника з обґрунтованими документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акту в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом.

Згідно п.п. 5.1, 5.2 Договору, цей договір укладається з 5 березня 1999 по 5 березня 2009 і набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Договір вважається переукладеним на новий строк, якщо за один місяць до його припинення жодна із сторін не заявить про закінчення строку його дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія Київводоконал» зазначив в суді першої інстанції, що Житлово-будівельний кооператив «Квазар-3» є споживачем послуг з постачання питної води, якість якої відповідає Державним санітарним нормам та правилам "Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною"; позивачем належним чином виконувалися зобов'язання за Договором № 6373/4-08 на послуги водопостачання та водовідведення від 05.03.1999р. в частині надання скаржнику послуг з водопостачання та водовідведення у період з 01.11.2011р. по 30.06.2014р. на суму 161689,98 грн., в підтвердження чого позивачем надано:

платіжні вимоги-доручення за період з листопада 2011 року по червень 2014 за абонентським кодом 7-707;

платіжні вимоги-доручення за період з листопада 2011 року по червень 2014 року за абонентським кодом 7-50707;

довідку № 8/15 від 31.01.2015 ПАТ Банк «Радикал» по ЖБК «Квараз-3»;

реєстр дебетових повідомлень по кодах 7-707, 7-50707 за період з 01.11.2011 по 30.06.2014;

реєстр дебетових повідомлень ПАТ Банк «Радикал» по ЖБК «Квазар-3» по кодах 7-707, 7-50707 за період з 01.11.2011 по 30.06.2014;

розшифровки рахунків абонента за період з листопада 2011 по червень 2014 за абонентським кодом 7-707;

розшифровки рахунків абонента за період з листопада 2011 по червень 2014 за абонентським кодом 7-50707;

відомості водовідведення ГВ по коду 7-707, 7-50707 за період з листопада 2011 по червень 2014;

копії актів про зняття показань з приладу обліку.

Проте, як зазначав позивач в суді першої інстанції вартість наданих скаржнику послуг з водопостачання та водовідведення у період з 01.11.2011р. по 30.06.2014р. на суму 161689,98 грн. оплачена скаржником частково, на суму 127520,35 грн., вартість наданих послуг на суму 34169,63 грн. скаржником не оплачена.

Також, позивачем нараховані інфляційні втрати в розмірі 9246,27 грн., 3% річних в розмірі 3044,72 грн., пеня в розмірі 536,58 грн. та штраф в розмірі 6833,93 грн.

Скаржник, заперечуючи позов в суді першої інстанції, посилався на те, що ЖБК "Квазар-3" не зобов'язаний сплачувати за постачання холодної води, що йде на підігрів. Однак, з 2005 року позивачем без узгоджень зі скаржником, відкрито окремий код за номером 7-50707 для обліку води, що використовується для виготовлення гарячої води. У зв'язку з чим, відповідач просив суд першої інстанції відмовити в позові.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд першої інстанції дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

В своїй апеляційній скарзі Житлово-будівельний кооператив «Квазар-3» зазначає, що правовідносини, які виникли з умов укладеного договору повинні регулюватися Законом України «Про житлово-комунальні послуги» з огляду на те, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах (ч. 1 ст. 19 ЗУ „Про житлово-комунальні послуги"). Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник (ч. 2 ст. 19 ЗУ „Про житлово-комунальні послуги"). Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником (ч. 4 ст. 19 ЗУ „Про житлово-комунальні послуги").

В розумінні ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» ПАТ «АК «Київводоканал» виступає виробником - суб'єктом господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги, а ЖБК «Квазар-3» являється виконавцем - суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг споживачу відповідно до умов договору.

Крім того, відповідно до ст. 29 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному жилому будинку здійснюється на підставі договору, що укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою.

Відповідно до п. 1.3 Порядку визначення виконавця житлово-комунальних послуг у житловому фонді, затвердженого наказом Державного комітету з питань житлово-комунального господарства № 60 від 25.04.2005, передбачено, що виконавцем житлово-комунальних послуг може бути суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг та який може забезпечити виконання обов'язків, визначених у частині другій ст. 21 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги».

В запереченні на апеляційну скаргу № 404 від 02.06.2015 р. Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія Київводоконал» посилається на Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25.05.2006 у справі № 2а-1405/06, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 22.01.2007, встановлено що ВАТ «АК «Київводоканал» не може виконувати обов'язки, визначені частиною другою ст. 21 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», тобто не є виконавцем житлово-комунальних послуг.

Таким чином, з урахуванням вищевикладених обставин вбачається, що Закон України «Про житлово-комунальні послуги» жодним чином не регулює правовідносини між позивачем та скаржником, а застосування вищевказаного нормативного акту у даному вирішенні спору призведе до порушення ч. 2 ст. 4 ГПК України.

Натомість п. 2.1 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, які затверджені Наказом Міністерством з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008 (далі -Правила № 190), застосування яких до спірних правовідносин не заперечується скаржником, чітко визначає, що договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України «Про питну воду та питне водопостачання» та «Про житлово-комунальні послуги».

В свою чергу, дія ЗУ «Про питну воду та питне водопостачання» поширюється на всі суб'єкти господарювання, що виробляють питну воду, забезпечують міста, інші населені пункти, окремо розташовані об'єкти питною водою шляхом централізованого питного водопостачання або за допомогою пунктів розливу води (в тому числі пересувних), застосування установок (пристроїв), інших засобів нецентралізованого водопостачання, а також на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, що здійснюють регулювання, нагляд і контроль за якістю питної води, станом джерел та систем питного водопостачання, а також споживачів питної води (ст. 2 ЗУ «Про питну воду та питне водопостачання»).

Таким чином, твердження скаржника про відсутність правових підстав для застосування вищезазначеного закону до спірних правовідносин є безпідставним та необгрунтованим.

Закон України "Про питну воду та питне водопостачання" № 2918-III від 10.01.2002р. визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров'я людини питною водою.

Статтею 1 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" визначено, що централізоване питне водопостачання - господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з: підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням; підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення; об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об'єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів; власниками будинків, що перебувають у приватній власності.

Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті.

Отже, статтею 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" передбачено, що надання послуг з питного водопостачання здійснюється на підставі договору з підприємством питного водопостачання.

Згідно з ч. 2 ст. 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" споживачі питної води, зокрема зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київодоканал" є підприємством питного водопостачання, яке надає послуги з централізованого питного водопостачання (згідно із Законом "Про питну воду та питне водопостачання" - це господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води) та водовідведення (згідно із Законом "Про питну воду та питне водопостачання" - це господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом).

Відповідно до Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" споживач питної води - це юридична або фізична особа, яка використовує питну воду для забезпечення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб.

Скаржник є споживачем питної води і відносини між сторонами щодо постачання питної води, в тому числі для використання потреб гарячого водопостачання та водовідведення виникають на підставі укладеного між сторонами Договору № 6373/4-08 на послуги водопостачання та водовідведення від 05.03.1999р., відповідно до умов якого, скаржник зобов'язався сплачувати надані позивачем послуги з постачання питної води та приймання каналізаційних стоків.

Скаржник в своїй апеляційній скарзі стверджує, що укладеним договором, а саме його умовами не передбачено надання питної води для виготовлення гарячої, та, ПАТ «АК «Київводоканал» не погоджується з позицією скаржника з наступних підстав.

Відповідно до п. 3.2 розділу 2 вказаних ДСанПіН 2.2.4-171-10 «вода питна, призначена для споживання людиною (питна вода), - вода, склад якої за органолептичними, фізико-хімічними, мікробіологічними, паразитологічними та радіаційними показниками відповідає вимогам державних стандартів та санітарного законодавства (з водопроводу - водопровідна, фасована, з бюветів, пунктів розливу, шахтних колодязів та каптажів джерел), призначена для забезпечення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб населення, а також для виробництва продукції, що потребує використання питної води».

Договором укладеним між позивачем та скаржником на послуги з водопостачання та водовідведення №6373/4-08 від 05.03.1999 регулюються відносини сторін стосовно постачання питної води, якість якої відповідає вимогам чинних ДСанПіН 2.2.4-171-10, яка постачається до будинків включених скаржником до дислокації до Договору без розподілу постачання питної води на категорії в залежності від того, для яких потреб ця послуга буде використана скаржником в своїй господарській діяльності, в тому числі, і для виробництва продукції, яка потребує використання питної води для гарячого водопостачання населенню.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд у своїх постановах від 30.10.2012 у справі №37/129-69/131-2012 та від 18.12.2012 у справі №14/71-52/08-2012.

Пунктом 3.13 Правил користування № 190 передбачено розрахунки балансоутримувача бойлерів з виробником питної води на основі укладених договорів.

В тому числі п. 3.13 Правил користування не має імперативного характеру, та не містить зобов'язання ПАТ «Київенерго», як енергопостачальної організації, щодо укладення договорів для здійснення розрахунків з виробником ПАТ «АК «Київводоканал» за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання на потреби гарячого водопостачання та інші потреби (у випадку перебування теплових пунктів на його балансі).

Вказана правова позиція викладена в постанові Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.02.2010 у справі № 2а-12540/09/2670 при розгляді спору за позовом ПАТ «Київенерго» до Міністерства з питань житлово-комунального господарства України про визнання не чинними та скасування п. 3.13 Правил користування, залишеної без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.09.2011.

В своєму запереченні на апеляційну скаргу ПАТ «АК «Київводоканал» звернтає увагу суду й на ті обставини, що ПАТ «Київенерго» не визнає себе виробником послуг з гарячого водопостачання, у зв'язку з чим між ПАТ «АК «Київводоканал» та ПАТ «Київенерго» не існує договірних відносин, відповідно до яких ПАТ «Київенерго» купувало б у Позивача питну воду, яка в подальшому використовувалася б ПАТ «Київенерго» для виготовлення гарячої води та її продажу.

Водночас, слід зазначити, що ПАТ «Київенерго» здійснює реалізацію, зокрема, теплової енергії на основі укладених зі споживачами договорів, предметом яких є постачання теплової енергії на потреби гарячого водопостачання, а не самої води у будь-якому її вигляді на підтвердження чого у ПАТ «Київенерго» та ЖБК «Квазар-3» повинні складатися відомості.

Тому ПАТ «Київенерго» не має правових підстав проводити нарахування за питну воду, що використовується для приготування гарячої води, і здійснює нарахування лише за використану для підігріву води теплову енергію в гігакалоріях (Гкал), тобто ПАТ «Київенерго» виставляє споживачам рахунки тільки за підігрів води, а не за її постачання, і лише на підставі укладених договорів.

Також, в своєму запереченні на апеляційну скаргу ПАТ «АК «Київводоканал» зазначає, що Вищий господарський суд України у своїй постанові від 20.12.2005 у справі №6/321-23/415 за позовом АК «Київенерго» до КП «ПОЦ» про зобов'язання не допускати дій, дійшов висновку, що АК «Київенерго» є виробником, постачальником електричної та теплової енергії, і не є виробником або виконавцем послуг з гарячого водопостачання та не укладав з житлово-експлуатаційними організаціями відповідні договори на надання послуг безпосередньо з гарячого водопостачання, то КП «ПОЦ» не має законних підстав для перерахування на рахунок АК «Київенерго» коштів, що складають вартість холодної води, для приготування гарячої.

Тому ПАТ «АК «Київводоканал» не має правових підстав нараховувати кошти за поставлену питну воду ПАТ «Київенерго».

В свою чергу, ЖБК «Квазар-3» не надало доказів того, що постачання питної води, що використовується ним для підігріву або постачання йому гарячої води здійснюється іншим суб'єктом господарювання. Таким чином, відсутні підстави вважати, що скаржник звільнений від обов'язку оплатити надані послуги з постачання питної води, яка в подальшому була ним використана для підігріву і надання послуг з гарячого водопостачання кінцевим споживачам. Аналогічну правову позицію висловив Вищий господарський суд України у своїй постанові від 30.10.2012 №37/129-69/131 -2012.

Також, перебування теплових пунктів (бойлерів) на балансі одного суб'єкта господарювання не виключає можливості існування права іншого суб'єкта (скаржника) використовувати бойлер у своїй господарській діяльності, зокрема на підставі договору на постачання теплової енергії укладеного зі скражником.

Також Позивачем були надані докази супровідним листом № 92 від 30.01.2015 де містяться докази надання скаржнику питної води та питної води на підігрів та відповідно їх стоки по кодах №7-707 та 7-50707 за позовний період з 01.11.2011 по 30.06.2014.

Відносини зі скаржником щодо постачання питної води для використання потреб гарячого водопостачання виникають на основі укладеного договору від 05.03.1999 №6373/4-08 на послуги водопостачання та водовідведення укладеного між ПАТ «АК «Київводоканал» та ЖБК «Квазар-3», як суб'єктом господарювання, який здійснює надання житлово-комунальних послуг кінцевому споживачу.

Скаржник в своїй апеляційній скарзі посилається на Постанову КМУ від 21.07 2005 року № 630, проте дану Постанову неможливо застосовувати до правовідносин Позивача та скаржника. Постанова № 630 регулює відносини між суб'єктом господарювання (виконавцем), предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг, і фізичною особою та юридичною особою (споживачем), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

Відповідно до цієї постанови централізоване постачання холодної та гарячої води - це послуги спрямовані на задоволення потреб споживача у холодній та гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем холодного та гарячого водопостачання.

Однак Позивач не може використовувати внутрішньо-будинкові мережі водопостачання та водовідведення, оскільки не є їхнім балансоутримувачем, адже відповідно до п. 1.3 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190, Водоканал обслуговує лише ті вуличні, квартальні та дворові водопровідні й каналізаційні мережі, споруди і обладнання, а також технологічні прилади й пристрої на них, які перебувають у нього на балансі.

В своєму запереченні на апеляційну скаргу ПАТ «АК «Київводоканал» звертає увагу суду на те, що ПАТ «АК «Київводоканал» є виробником та постачальником питної води, а не виконавцем житлово-комунальних послуг. Зазначений факт встановлений постановою Шевченківського районного суду від 25.05.2006 у справі № 2а-1405/06, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 22.01.2007.

Разом з тим суд першої інстанції зазначив, що у відповідності до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі-енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно із законом України "Про теплопостачання" теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

З матеріалів справи вбачається, що 06.05.1999 р. між АЕК "Київенерго" правонаступником якого є ПАТ "Київенерго" та ЖБК "Квазар-3" (позивач) було укладено Договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 103-0141, відповідно до умов якого ПАТ "Київенерго" здійснює постачання, користування та своєчасну сплату в повному обсязі теплової енергії у гарячій воді ЖБК "Квазар-3".

Згідно з умовами Договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 103-0141, вбачається, що ПАТ "Київенерго" здійснює постачання скаржнику теплової енергії, а не постачання питної води, що використовується скаржником в його господарській діяльності для надання послуг з централізованого гарячого водопостачання.

Також, матеріали справи містять лист структурного відокремленого підрозділу "Київські теплові мережі" ПАТ "Київенерго" від 13.10.2014 № 029/51/2/10131 на запит Голови правління ПАТ "АК "Київводоканал" № 2703/12 від 02.10.2014 щодо зарахування грошових коштів, отриманих від окремих ОСББ та ЖБК, як сплату за холодну воду, що йде на приготування гарячої води. Так, згідно вказаного листа вбачається, що з 01.10.2005 по 30.06.2014 на розрахунковий рахунок ПАТ "Київенерго" надходили грошові кошти за спожиту теплову енергію, як з розрахункових рахунків споживачів, так і через КП "Головний інформаційно-обчислювальний центр" Київської міської державної адміністрації. Згідно з п. 10 Додатка № 2 до договору на постачання теплової енергії "споживач забезпечує оплату коштів за фактично спожиту теплову енергію на розрахунковий рахунок постачальника…". При перевірці відділом розрахунків зі споживачами теплової енергії договорів по ОСББ та ЖБК оплат з призначенням платежу "за холодну воду, яка йде на приготування гарячої води" не виявлено.

Наявна заборгованість відповідача підтверджується:

платіжними вимогами-дорученнями за період з листопада 2011 року по червень 2014 за абонентським кодом 7-707;

платіжні вимоги-доручення за період з листопада 2011 року по червень 2014 року за абонентським кодом 7-50707;

довідкою № 8/15 від 31.01.2015 ПАТ Банк «Радикал» по ЖБК «Квараз-3» реєстру дебетових повідомлень по кодах 7-707, 7-50707 за період з 01.11.2011 по 30.06.2014;

рестром дебетових повідомлень ПАТ Банк «Радикал» по ЖБК «Квазар-3» по кодах 7-707, 7-50707 за період з 01.11.2011 по 30.06.2014;

розшифровками рахунків абонента за період з листопада 2011 по червень 2014 за абонентським кодом 7-707;

розшифровками рахунків абонента за період з листопада 2011 по червень 2014 за абонентським кодом 7-50707;

відомостями водовідведення ГВ по коду 7-707, 7-50707 за період з листопада 2011 по червень 2014; копіями актів про зняття показань з приладу обліку.

Станом на час розгляду справи судом першої інстанції доказів сплати скаржником заборгованості до суду не представлено.

Відповідач в своїй апеляційній скарзі зазначає, що докази які були подані ПАТ «АК «Київводоканал» до суду першої інстанції є такими, що не повинні прийматися судом до уваги, тому що дані акти складені та підписані з однієї сторони - ПАТ «АК «Київводоканал», ЖБК «Квазар-3» адже ним було заключений договір на послуги з постачання теплової енергій у гарячій воді ПАТ «Київенерго».

Згідно з п. 3.1 Договору, на послуги водопостачання та водовідведення № 6373/4-08 від 05.03.1999 кількість води, що подається Постачальником та використовується Абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих Постачальником. Зняття показників водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником Постачальника спільно з представником Абонента відповідні докази а саме акти про зняття показників з водолічильників були надані до матеріалів справи.

Але якщо представник Абонента не являється та не підписує Акти про зняття показників з водолічильників, це не означає, що такі акти не дійсні.

Крім того, у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг Абонент зобов'язаний у триденний термін з дня представлення Постачальником платіжних документів направити повноважного представника з обґрунтовуючими документами для проведення звірки даних та підписання акту звірки в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані Постачальника вважаються прийнятими Абонентом (п. 3.7. Договору).

З матеріалів справи відомо, що повноважного представника в установлений договором термін відповідно до п.3.7, скаржник не направив, документів про незгоду щодо кількості або вартості отриманих послуг, як то передбачено п. 3.7 договору, не надавав. Отже, дані, що містяться в Актах звірки показників водолічильників є такими, що прийняті скаржником як належні та достовірні.

Відповідно до вищевикладеного, умовами договору передбачено, що скаржник взяв на себе обов'язок оплачувати отримані від Позивача послуги відповідно до показників водолічильників, які відображені в актах про зняття показників з приладу обліку, в тому числі за холодну воду, яка йде на підігрів.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд у своїх постановах М910/170/14 від 02.04.2015.

Крім цього, в своєму запереченні на апеляційну скаргу ПАТ «АК «Київводоканал» зазначає, що скаржник неправильно розтлумачив положення постанови Кабінету міністрів України від 01.06.2011 № 869. Зокрема, твердження скаржника про те, що дана Постанова «передбачає, що до складу вартості гарячої води входить холодна вода» грунтується не на положеннях самої Постанови, а є думкою скаржника.

Наведений нормативний акт містить лише загальний порядок формування тарифів на відповідні послуги та перелік усіх складових, що допускаються для включення до тарифу, але свідчать про обов'язковість такого включення, оскільки відповідно до ст. 10 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» тарифи на комунальні послуги формуються суб'єктами господарювання відповідно до порядків (методик), встановлених національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, відповідно до цього Закону, та ліцензування діяльності яких здійснюється національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг. Тобто тариф для конкретного суб'єкта господарювання встановлюється з урахуванням порядку, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869, та виходячи з економічно обґрунтованих планових витрат на виробництво послуг та ліцензійних умов, що видаються ліцензіату національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

Отже, посилання скаржника на постанову Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869 як на підтвердження своїх доводів є безпідставним, оскільки це нормативно-правовий акт загальної дії і не визначає особливостей встановлення тарифів для конкретного ліцензіата.

Таким чином, дії ПАТ «АК «Київводоканал» по виставленню рахунків за постачання питної води та питної води, яка використовується для потреб гарячого водопостачання та відповідного обсягу стоків «Квазар-3», який перебуває з ПАТ «АК «Київводоканал» у договірних відносинах, цілком відповідає нормам чинного законодавства України та умовам договору.

Судом першої інстанції встановлено з наявних матеріалів, що ПАТ "АК "Київодоканал" виконує покладені на нього чинним законодавством обов'язки належним чином, надаючи скаржнику послуги з водопостачання та водовідведення цілодобово.

Однак, скаржник неналежно виконує обов'язки стосовно повної, своєчасної та систематичної оплати отриманих ним послуг відповідно до умов договору та норм чинного законодавства України.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що факт заборгованості скаржника перед позивачем у сумі 34169,63 грн. належним чином доведений, документально підтверджений, а скаржником в установленому законом порядку обставини, викладені у позові, не спростовані та не доведено суду належними і допустимими доказами належного виконання ним своїх зобов'язань, а тому, вимога позивача про стягнення заборгованості у розмірі 34169,63 грн. за надані відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення у період з 01.11.2011р. по 30.06.2014р. є обґрунтованою.

У зв'язку з простроченням виконання зобов'язань з оплати за надані послуги за договором, позивач просить стягнути з відповідача 9246,27 грн. інфляційних, 3044,72 грн. 3% річних, 536,58 грн. пені, 6833,93 грн. штрафу.

Стаття 611 чинного Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 4.2 Договору за повну або часткову неоплату послуг водопостачання та водовідведення абонент сплачує постачальнику штрафні санкції у розмірі 20% несплаченої суми.

Пунктом 4.3 Договору передбачено відповідальність відповідача у вигляді сплати пені за несвоєчасну оплату послуг в розмірі 0,1 % від несплаченої суми за кожний день прострочки.

Розрахунки пені та штрафу, здійснені позивачем є арифметично вірним, а тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню пеня у розмірі 536,58 грн. та штраф у розмірі 6833,93 грн. грн.

Згідно із ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення відсотків річних та інфляційних втрат є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Розрахунок 3% річних та інфляційних є арифметично вірним, а тому зі скаржника на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у розмірі 3044,72 грн. та інфляційні втрати у розмірі 9246,27 грн.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження при перегляді оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2015 р. у справі № 910/29811/14.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обставини, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2015 р. у справі № 910/29811/14 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга скаржника задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу «Квазар-3» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2015 р. у справі № 910/29811/14 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/29811/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом двадцяти днів у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя А.І. Мартюк

Судді Л.П. Зубець

М.М. Новіков