Ухвала суду № 45528974, 23.06.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

___________

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Рейнарт І.М.

суддів Барановської Л.В., Качана В.Я.

при секретарі Кропивній К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 1 квітня 2015р. по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановила:

у січні 2015р. позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 89 907,50грн. заборгованості.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 5 грудня 2012р. уклав з відповідачем кредитний договір, відповідно до якого позичальник отримала 80 000грн. зі сплатою 33% річних за кінцевим погашенням заборгованості до 5 грудня 2016р. Однак, відповідач свої зобов'язання за кредитним договором не виконувала належним чином, у зв'язку із чим виникла заборгованість, яка складається із заборгованості по кредиту у сумі 5 837грн. 11 коп. та процентів у сумі 9 232,73грн., тому позивач вимагає дострокове повернення всієї суми кредитної заборгованості, а також сплати пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Рішенням суду від 1 квітня 2015р. позов задоволено.

У поданій апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апелянт посилається на неповно встановлені судом обставини справи та неналежну оцінку наданим суду доказам, розрахунку заборгованості та не звернуто увагу, що пеня стягується за 26 місяців.

Апелянт, будучи належним чином повідомленою про день та час розгляду апеляційної скарги (с.с.56), у судове засідання не з'явилася, клопотання про перенесення судового розгляду не подала, тому відповідно до положень ст. 305 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у відсутність апелянта.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, яка просила залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 5 грудня 2012р. сторони уклали кредитний договір № R53700365075В, відповідно до якого банк зобов'язався надати кредит у сумі 80 000грн., а позичальник зобов'язалася повернути його до 5 грудня 2016р. та сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 33% річних. Також позичальник зобов'язалася погашати кредитну заборгованість щомісячними платежами, відповідно до

№ апеляційного провадження: № 22-ц/796/7058/2015 Головуючий у суді першої інстанції: Луценко О.М.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Рейнарт І.М.Графіку платежів, погодженого сторонами.

- 2 -

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем

не виконуються зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку із чим виникла заборгованість та право банку вимагати дострокового повернення кредитної заборгованості,

проти чого не заперечувала відповідач.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, так як він відповідає обставинам справи, наданим сторонами доказам та ґрунтується на нормах матеріального права.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України визначено, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Пунктом 5.2.1. кредитного договору передбачено право банку вимагати дострокового повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, можливої неустойки, комісійної винагороди, передбачених цим договором або чинним законодавством України, зокрема, у разі порушення позичальником зобов'язань що випливають з умов кредитного договору, невиконання (неналежного виконання) зобов'язання щодо сплати платежів, а також комісійної винагороди, неустойки, передбачених умовами договору.

Відповідно до пункту 5.2.2. кредитного договору банк має право вимагати від позичальника здійснити дострокове повернення кредиту протягом 30 календарних днів з дати відправлення позичальнику відповідного повідомлення банку з вимогою дострокового повернення кредиту.

Згідно пункту 7.1. кредитного договору у разі прострочення позичальником зобов'язань з повернення кредиту та/або сплати процентів за користування та/або інших платежів згідно умовами договору позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню за кожен день прострочення у розмірі 0,5% від суми прострочених зобов'язань за кожний день порушення виконання зобов'язань, включаючи день погашення.

Відповідач свої зобов'язання за кредитним договором не виконувала, у зв'язку із чим виникла заборгованість, яка станом на 11 серпня 2014р. становила 5837,11грн. за тілом кредиту та 9232,73грн. по процентам, тому 15 вересня 2014р. на адресу відповідача була направлена вимога про дострокове повернення кредитної заборгованості у повному обсязі, яка отримана відповідачем 20 вересня 2014р. (с.с.20, 21).

Суду не надано доказів погашення відповідачем заборгованості за кредитним договором.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про правомірність вимоги банку про дострокове повернення кредитної заборгованості у повному обсязі.

Відповідачем у суді першої інстанції розмір заборгованості не оспорювався, не наведено таких доводів і в апеляційній скарзі, тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку, що розмір заборгованості за кредитним

- 3 -

договором становить 88 532грн. 45коп., з яких заборгованість за кредитом 71 230грн. 13коп., заборгованість за процентами 9 490,33грн. та пеня 7 811,99грн.

Доводи апелянта про те, що пеня нарахована банком за період у 26 місяців не відповідає наявним матеріалам справи та наданому позивачем розрахунку пені, з якого вбачається, що пеня нарахована за період з 13 травня 2013р. по 11 серпня 2014р., що становить 15 місяців (с.с.19).

Твердження апелянта про неправомірність не застосування судом ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення пені, колегія суддів вважає необґрунтованим.

Пунктом 1 частини 2 статті 258 ЦК України передбачена спеціальна позовна давність тривалістю в один рік, зокрема, для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Нормою частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Виходячи із основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, принципу рівності правового регулювання окремого виду правовідносин та аналізуючи норми розділу V ЦК України "Строки та терміни. Позовна давність" у їх сукупності, слід дійти висновку про поширення норми частини третьої статті 267 ЦК України як на загальну, так і спеціальну позовну давність. Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише із наявністю про це заяви сторони. Таким чином, суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність (правова позиція Верховного Суду України у справі 6-25цс15).

З матеріалів справи та журналу судового засідання встановлено, що відповідачем у суді першої інстанції не заявлялося про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені, тому суд не мав законних підстав за власною ініціативою застосувати позовну давність.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена статтею 625 ЦК України відповідальність застосовується до правовідносин зобов'язального характеру, які виникають з приводу грошових зобов'язань.

Так як відповідачем порушено грошове зобов'язання, позивачем правомірно заявлені вимоги про стягнення суми боргу з врахуванням 3% річних та інфляційних втрат, які за боргом по кредиту становлять 48,65грн. та 307,82грн. відповідно, а по процентам -85,74грн. та 932,84грн. відповідно.

Доводи апелянта, що судом неправомірно нарахована загальна сума боргу за процентами із 35 річних, що становить 85,74грн., колегія суддів вважає безпідставними, так як з наданого позивачем розрахунку заборгованості, тексту судового рішення та розміру заборгованості вбачається, що судом у тексті рішення допущена описка, а 85грн. 74коп. - це 3% річних, які нараховані на заборгованість по процентам.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно встановлені обставини справи, правильно застосовані норми матеріального права, не допущено порушень норм процесуального права, тому підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги не має.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, рішення Оболонського районного суду

- 4 -

м. Києва від 1 квітня 2015р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: