Ухвала суду № 45495229, 15.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2015 року м. Київ К/800/9232/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Ковтун О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.06.2012

та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2013

у справі № 2а/0470/4968/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Поле-Порт»

до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.06.2012 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Лівобережної МДПІ м.Дніпропетровська від 09.04.2012 № 0103702301 та 11.04.2012 № 0000212330. У задоволенні решти позову відмовлено. Присуджено з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати в сумі 414,49 грн.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2013 постанову суду першої інстанції скасовано в частині відмови в задоволенні позову та задоволено позов в цій частині. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 09.04.2012 № 0103692301 про зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування. У решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Лівобережна МДПІ м.Дніпропетровська подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та постановити нове про відмову в задоволенні позовних вимог повністю. Посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Лівобережною МДПІ м.Дніпропетровська проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Поле-Порт» за період з 01.01.2010 по 31.12.2011, за результатами якої складено акт від 16.03.2012 № 1064/23/31646402. На підставі акту перевірки складено оспорювані позивачем податкові повідомлення-рішення.

1. Підставою для зменшення за податковим повідомленням-рішенням від 09.04.2012 № 0103692301 від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 1 квартал 2011 в сумі 5105385 грн. слугували висновки перевірки про порушення позивачем вимог п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від22.05.1997 № 283/97-ВР, абз. 2 п. 1.6 Порядку складання декларації з податку на прибуток підприємств», затвердженого наказом ДПА України від 29.03.2003 № 143 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.04.2003 № 271/7592, п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV.

Відповідач в акті перевірки зазначив таке:

відповідно до наданих до перевірки первинних документів та даних бухгалтерського обліку загальна сума валових витрат за IV квартал 2010 рік складає 15 301 622 грн., а згідно з декларацією валові витрати складають 14 775 294 грн., відхилення складає 526 328 грн.;

відповідно до наданих до перевірки первинних документів та даних бухгалтерського обліку загальна сума валових витрат за І квартал 2011 року складає 8 005 233 грн., а згідно з декларацією скориговані валові витрати складають 13 110 618 грн., відхилення складає 5 105 385 грн. При цьому також зафіксовано, що при розрахунку скоригованих валових витрат позивачем враховувався задекларований у сторону збільшення в рядку 05.2 показник «самостійно виявлені помилки за результатами минулих податкових періодів» в сумі 5 631 713 грн.

Відповідач встановив завищення позивачем у декларації з податку на прибуток за І квартал 2011 року валових витрат на суму 5 105 385 грн., посилаючись на те, що валові витрати на цю суму не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з актом від 15.02.2011 № 469/23/31646402 виїзної планової перевірки ТОВ «Поле-Порт» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 по 30.09.2010 (далі - акт попередньої планової перевірки) контролюючим органом

встановлено завищення валових витрат в загальній сумі 134 500 грн., в т.ч. за І квартал 2010 року в сумі 2 500 грн., за II квартал 2010 року в сумі 132 000 грн.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідно до п.п.3.1.2 акту попередньої планової перевірки у таблиці «Структура валових витрат, задекларованих ТОВ «Поле-Порт» згідно з поданими деклараціями» в рядку 04 «Валові витрати» за три квартали 2010 року позивачем задекларовано валових витрат на суму 95 898 855 грн.

Згідно з Додатком 6 до акту попередньої планової перевірки «Реєстр кореспонденції рахунків бухгалтерського обліку та показників валових витрат ТОВ «Поле-Порт» за період з 01.01.2010 по 30.09.2010 податковим органом підтверджено фактичні валові витрати позивача в сумі 101 455 527,56 грн., задекларовані в рядку 04 «Валові витрати».

Таким чином, позивач у поданій декларації за три квартали 2010 року в рядку 04 задекларував валових витрат менше на суму 5 556 572 грн., ніж підтверджується даними, які були встановлені податковою інспекцією при проведенні попередньої планової перевірки за період з 01.04.2008 по 30.09.2010.

В акті перевірки від 16.03.2012 № 1064/23/31646402 зазначено, що відповідно наданих до перевірки первинних документів та даних бухгалтерського обліку загальна сума валових витрат за ІV квартал 2010 року складає 15 301 622 грн.

Таким чином, при врахуванні даних акту перевірки від 16.03.2012 та акту попередньої планової перевірки загальна сума валових витрат за 2010 рік буде дорівнювати 116 757 149,56 грн. = 101 455 527,56 грн. (валові витрати за ІІІ квартали 2010 р.) + 15 301 622 грн. (валові витрати за ІV квартал 2010 року).

Визначена позивачем в рядку 04 річній декларації за 2010 рік сума валових витрат складає 110 674 149 грн.

З наведеного вбачається, що за даними двох перевірок має місце заниження позивачем валових витрат, яке дорівнює 6 083 000,56 грн. (116 757 149,56 грн. - 110674149 грн.).

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідачем не було враховано факту заниження позивачем показника валових витрат за 2010 рік.

Сума 5105385 грн., яку відповідач вважає завищеною сумою валових витрат, є сумою, на яку позивачем було скориговано валові витрати у бік збільшення як самостійно виявлені помилки за результатами минулих податкових періодів - за 2010 рік шляхом відображення у декларації за І квартал 2011 року, що відповідає положенням п. 50.1 ст. 50 Податкового кодексу України.

Суд касаційної інстанції вважає, що суд апеляційної інстанції повно встановив обставини, які свідчать про безпідставність висновку податкового органу про завищення позивачем від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 1 квартал 2011 в сумі 5105385 грн.

2. Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для визначення за податковим повідомленням-рішенням від 09.04.2012 № 0103702301 грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 976323 грн. основного платежу та в сумі 244080,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій слугували висновки перевірки про порушення вимог п.п. 7.2.1, 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі - Закону № 168/97-ВР), що полягало у неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту за жовтень 2010 року податку на додану вартість в сумі 976323,00 грн. на підставі податкових накладних, виписаних у попередніх періодах, а отриманих у жовтні 2010 року.

Інших фактичних підстав для позбавлення позивача права на податковий кредит податковий орган не визначає.

Виходячи з положень п.п.7.2.3, п.п. 7.2.6. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі - Закону № 168/97-ВР) підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги). Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Пункт 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР забороняє включати до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними.

Відповідно до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Зі змісту наведених положень Закону випливає, що у податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платників податку (покупця та продавця) обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, в тому числі підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту.

Зважаючи на наявність у позивача при формуванні податкового кредиту податкових накладних, виданих платниками податків на додану вартість, які мають силу податкових і одночасно розрахункових документів та підтверджують факт вчинення позивачем господарських операцій, що є об'єктом оподаткування, відсутність у законі обмежень щодо строку давності на відображення податкового кредиту у податковому обліку, суд касаційної інстанції вважає, що формування платником податку на додану вартість податкового кредиту в періоді, в якому отримано податкові накладні, не може бути підставою для позбавлення такого платника права на податковий кредит.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції знаходить правильними висновки судів попередніх інстанцій про безпідставність визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість за вказаним податковим повідомленням-рішенням.

3. Судами попередніх інстанцій встановлено, що за податковим повідомленням-рішенням від 11.04.2012 № 0000212330 до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкцій в сумі 1716,8 грн. за порушення вимог п.п. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України, що полягало у здійсненні торговельної діяльності у пунктах продажу товарів без отримання торгового патенту. Факт продажу позивачем продажу автомобілів 15.07.2011 та 15.11.2011 за готівкові кошти в сумі 130468,50 грн. та 114677,67 грн. відповідач встановив на підставі даних касової книги.

Відповідно до п.п. «а» п.п. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України платниками збору є суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), їх відокремлені підрозділи, які отримують в установленому цією статтею порядку торгові патенти та провадять торговельну діяльність у пунктах продажу товарів.

Відповідно до п.п. 14.1.246 Податкового кодексу України торговельна діяльність для цілей розділу XII цього Кодексу - роздрібна та оптова торгівля, діяльність у торговельно-виробничій (ресторанне господарство) сфері за готівку, інші готівкові платіжні засоби та з використанням платіжних карток.

Відповідно до п.п. 14.1.211 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України пункт продажу товарів для цілей розділу XII цього Кодексу - це:

магазин, інша торговельна точка, що розташовані в окремому приміщенні, будівлі або їх частині, і мають торговельний зал для покупців або використовують для торгівлі його частину;

кіоск, палатка, інша мала архітектурна форма, яка розташована в окремому приміщенні, але не має вбудованого торговельного залу для покупців;

автомагазин, розвозка, інший вид пересувної торговельної мережі;

лоток, прилавок, інший вид торговельної точки у відведеному для торговельної діяльності місці, крім лотків і прилавків, що надаються в оренду суб'єктам господарювання - фізичним особам та розташовані в межах спеціалізованих підприємств сфери торгівлі - ринків усіх форм власності;

стаціонарна, малогабаритна і пересувна автозаправна станція, заправний пункт, який здійснює торгівлю нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом;

фабрика-кухня, фабрика-заготівельня, їдальня, ресторан, кафе, закусочна, бар, буфет, відкритий літній майданчик, кіоск, інший пункт ресторанного господарства;

оптова база, склад-магазин, інші приміщення, що використовуються для здійснення оптової торгівлі за готівку, інші готівкові платіжні засоби та з використанням платіжних карток.

Враховуючи наведене, у суб'єкта господарювання вникає обов'язок отримати торговий патент у разі якщо такий суб'єкт здійснює торговельну діяльність у вказаних вище пунктах продажу товарів.

Суди попередніх інстанцій встановили, що наявні в матеріалах справи документи не свідчать про те, що позивачем здійснювався продаж товарів в пункті продажу товарів в розумінні п.п. 14.1.211 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України. Позивачем здійснено продаж автомобілів шляхом звернення до спеціалізованої організації, яка має відповідний торговий патент на даний вид діяльності, що підтверджується договором комісії та договором на проведення передпродажної підготовки автотранспорту. При цьому продаж двох автомобілів оформлено довідками-рахунками, видатковими накладними.

Таким чином, позивач не здійснював торговельної діяльності у пунктах продажу товарів, яка б потребувала отримання торгового патенту.

Суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та залишає постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2013 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою безпосередньо до Верховного Суду України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В.Ланченко

Ю.І. Цвіркун