Ухвала суду № 45461060, 18.06.2015, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2015 р.Справа № 820/3958/15Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Жигилія С.П.

Суддів: Перцової Т.С. , Дюкарєвої С.В.

за участю секретаря судового засідання Мороз Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.05.2015р. по справі № 820/3958/15

за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Товариства з обмеженою відповідальністю"АТП"АМО"

про стягнення сум,,

ВСТАНОВИЛА:

Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі по тексту -позивач, ХОВ ФСЗІ), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП"АМО" (далі по тексту -відповідач, ТОВ "АТП"АМО"), в якому просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП "АМО" (юридична адреса: 61075, м. Харків , адреса: 61075, м. Харків, пр-т. Фрунзе, 54/47, кВ. 46, код ЄДРПОУ 37658654, МФО 300023, р\р 26006010056186 в ПАТ "Укрсоцбанк") на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (61022, м. Харків, Держпром, 1 під., 1 пов., к.16, код ЄДРПОУ 14070760, одержувач: р\р 31219230700003, МФО 851011, код одержувача: 37999654, УДКСУ у Дзержинському районі М.Харкова) адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів, в сумі 15273,33грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22.05.2015 року по справі № 820/3958/15 в задоволенні адміністративного позову Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП"АМО" про стягнення суми - відмовлено в повному обсязі

Позивач, не погодившись із вказаною постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.05.2015 року по справі № 820/3958/15, позов задовольнити, справу розглядати без участі його представника.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, з посиланням на ч.3 ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", стверджує, що виконанням нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів може вважатися лише фактичне працевлаштування останніх на підприємстві. Тобто, якщо створене робоче місце не введено в дію шляхом працевлаштування інваліда, підприємство, в даному випадку відповідач по справі, не звільняється від обов'язку сплати адміністративно-господарських санкцій до Фонду на підставі ст.20 зазначеного Закону, незалежно від вжиття ним заходів для працевлаштування інвалідів та від причин невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю "АТП "АМО" наданий до Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів" за 2014 рік форми № 10-ПІ, згідно якого середньооблікова кількість штатних працівників складу підприємства у 2014 році становила 15 осіб. При цьому у звіті зазначено, що середньооблікова чисельність інвалідів - штатних працівників фактично працюючих на підприємстві складає - 0 особа, а також кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 ЗУ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 1 особи (а.с.36).

На адресу Харківського міського центру зайнятості вчасно направлялись звіти за формою 3-ПН із зазначенням характеристики вакантного місця (а.с. 14-20). Так, вказаними звітами підприємство інформувало орган державної служби зайнятості про наявність вакантних робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Вважаючи, що відповідачем у 2014 році не виконано нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, ХОВ ФСЗІ звернулось до суду з даним позовом про стягнення з ТОВ "АТП "АМО" адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів, в сумі 15273,33грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем були виконані вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо вжиття заходів для працевлаштування інвалідів, а відтак, підстави для стягнення з ТОВ "АТП "АМО" адміністративно-господарських санкцій в розмірі 15273,33грн. відсутні.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" №875-XII від 21.03.1991 року встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно зі ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі по тексту - Закон № 875-ХІІ) підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Частиною 3 ст.20 вищевказаного Закону визначено, що сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).

Колегія суддів, враховуючи положення наведеної норми, зазначає, що сума, яку просить стягнути позивач є штрафними санкціями. По своїй правовій природі штрафні санкції застосовуються за порушення законодавства діями чи бездіяльністю, тобто за неналежне виконання обов'язку покладеного законом.

Як зазначено у ч.1 ст. 18 Закону України №875-XII, забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Так, відповідно до статті 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний. Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до абзацу 3 пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року №70 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі по тексту - Порядок № 70), інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Наведене свідчить про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Однак, на підприємство покладається обов'язок створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів та формувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.

Наказом державного комітету статистики №420 від 19.12.2005 року затверджена форма статистичної звітності №3-ПН "Звіт про наявність вакансій", яка подається підприємствами, установами та організаціями щомісячно на адресу державної служби зайнятості (в редакції чинній до 31.05.2013 року).

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 року №316 затверджено форму звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та порядку її подання (чинний з 31.05.2013 року ).

Судом встановлено, та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що кількість працівників на підприємстві відповідача за 2014 рік складала 15 осіб, тобто відповідно до 4 % нормативу повинно бути створено 1 робочих місця для інвалідів. У звіті зазначено, що середньооблікова чисельність інвалідів - штатних працівників фактично працюючих на підприємстві складає - 0 осіб, тобто місця, зайняті інвалідами відсутні (а.с.36)

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, на адресу Харківського міського центру зайнятості вчасно, кожного місяця (з січня 2014 року по липень 2014 року включно), направлялись звіти за формою 3-ПН із зазначенням характеристики вакантного місця, якими підприємство інформувало орган державної служби зайнятості про наявність одного вакантного робочого місця для працевлаштування інвалідів (а.с. 14-20).

Викладене вище свідчить про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів встановлених ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" та належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на його підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.

Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що 16.07.2014 року наказом №25-к підприємством було прийнято на роботу інваліда, ОСОБА_2 на посаду експедитора, який був направлений на працевлаштування Харківським міським центром зайнятості (а.с.34, 45).

21.10.2014 року наказом директора ТОВ «АТП «Амо» ОСОБА_2, експедитора, інваліда 3 групи, звільнено з роботи за згодою сторін на підставі його заяви, відповідно до ст.36 КЗОТ України (а.с.44).

22.10.2014 року, згідно з наказом ТОВ «АТП «Амо» №34-к прийнятий на посаду експедитора направлений на працевлаштування Харківським міським центром зайнятості інвалід третьої групи, ОСОБА_3 (а.с.35, 46).

При цьому, колегія суддів вказує на те, що в матеріалах справи наявний список інвалідів-штатних працівників, які мали інвалідність та були зайняті на підприємстві, в якому наявна інформація про прийняття на роботу ОСОБА_2 16.07.2014 року, його звільнення 21.10.2014 року, а також інформація про прийняття на роботу ОСОБА_3 22.10.2014 року (зворот а.с.36).

Колегія суддів звертає увагу на те, що відомості, щодо звільнення ОСОБА_3 даний список не містить, зокрема, в матеріалах справи відсутні такі відомості, що свідчить про те, що інвалід 3 групи, ОСОБА_3 з жовтня 2014 року працював експедитором на ТОВ «АТП «Амо» та у 2014 році звільнений не був.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, відповідачем були виконані вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо вжиття заходів для працевлаштування інвалідів, а також фактичне працевлаштування одного інваліда.

Зокрема, доказів, які б свідчили про те, що підприємство відмовило у прийнятті на роботу інвалідам, які безпосередньо зверталися до підприємства відповідача або які були направлені переліченими у ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" органами, позивачем не надано ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанцій.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, з липня 2014 року на підприємстві відповідача фактично працював 1 інвалід.

Згідно ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем, який є суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності позовних вимог про стягнення з ТОВ «АТП «Амо» адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів, в сумі 15273,33грн.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справа та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.05.2015р. по справі № 820/3958/15 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Жигилій С.П.Судді Перцова Т.С. Дюкарєва С.В. Повний текст ухвали виготовлений 23.06.2015 р.